ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 910/7520/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Грек Б.М., судді: Поляков Б.М., Копитова О.С.)

від 10.08.2021

у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрест»

про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат з Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрест»

про видачу судового наказу

1. Короткий зміст скарги на дії відділу ДВС та заяви

1.1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Магрест» (надалі -ТОВ «Магрест», стягувач) звернулося із заявою про видачу судового наказу.

1.2. 03.06.2020 Господарський суд міста Києва видав наказ, яким стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Мілк Груп» (надалі - ТОВ «Вілла Мілк Груп», боржник) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магрест» (надалі - ТОВ «Магрест», стягувач) заборгованість за договором поставки №29 від 21.08.2019 у розмірі 5 453,09 грн, пеню у розмірі 2 295,14 грн, а також 210,20 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

1.3. У березні 2021 року ТОВ «Магрест» звернулося зі скаргою на дії державного виконавця. Скарга мотивована тим, що всупереч вимогам чинного законодавства державний виконавець не вчинив всіх дій згідно з наданими йому законом правами та покладеними обов`язками щодо виконання наказу у цій справі.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 скаргу ТОВ «Магрест» задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ліщинського Олексія Валерійовича у виконавчому провадженні №63206441, а також визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ліщинського О.В. (надалі - Шевченківський районний відділ ДВС у м. Києві ) від 10.02.2021 у виконавчому провадженні №63206441 про повернення судового наказу у справі №910/7520/20.

1.5. У квітні 2021 року ТОВ «Магрест» звернулося з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/7520/20, у якій просило стягнути з Шевченківського районного відділу ДВС у м. Києві 19 168,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката понесених заявником в процесі подання скарги на дії ВДВС та 3 300,00 грн витрат на правничу допомогу адвоката, понесених за складання заяви про ухвалення додаткового рішення.

1.6. На доказ понесених витрат в сумі 9 168,00 грн скаржник надав звіт №1 від 23.02.2021, в якому зазначено, що:

1) правовий аналіз оскаржуваної постанови та наданих документів - 1000,00 грн;

2) аналіз судової практики в подібних правовідносинах - 1000,00 грн;

3) консультація - 300,00 грн;

4) складання скарги на постанову державного виконавця - 5000,00 грн;

5) складання заяви про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката - 1500,00 грн;

6) друк та копіювання документів - 368,00 грн.

Відповідно до звіту №2 від 06.04.2021 адвокатом Білою Т.В. були надані послуги за договором №5-пд/2020 від 06.07.2020, вартість яких складає 3300,00 грн, а саме:

1) правовий аналіз оскаржуваної постанови та наданих документів - 1000,00 грн;

2) консультація - 300,00 грн;

3) складання заяви про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі №910/7520/20 - 2000,00 грн.

1.7. Також, скаржником надана Додаткова угода від 19.02.2021 до договору №5-пд/2020 від 06.07.2020 про надання правничої допомоги, в якій сторони домовилися, що клієнт, у разі отримання позитивного для клієнта судового рішення у справі, за оскарження в Господарському суді міста Києва постанови Шевченківського районного відділу ДВС у м. Києві, сплачує адвокатові гонорар у розмірі 10 000,00 грн.

1.8. Заяв (заперечень, клопотань) стосовно заяви позивача про розподіл судових витрат від Шевченківського районного відділу ДВС не надходило.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 стягнуто з Шевченківського районного відділу ДВС у м. Києві на користь ТОВ «Магрест» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн.

2.2. Суд першої інстанції виходив з таких обставин:

- заявлені стягувачем суми адвокатських витрат, у тому числі гонорар адвоката, вдвічі перевищують вартість стягнутого на підставі судового наказу боргу, який складав 10 958,43 грн;

- наведені у звіті №1 від 23.02.2021 суми адвокатських послуг та передбачений умовами договору гонорар є завищеними та нерозумними, оскільки у цьому випадку судом не вирішувався спір по суті, а лише надавалася оцінка діям/бездіяльності виконавчої служби під час виконання судового наказу, що не потребувало вчинення тих чи інших процесуальних дій, як під час розгляду спору по суті;

- вказані у звіті № 2 витрати на послуги адвоката в сумі 3 300,00 грн, зокрема, за правовий аналіз оскаржуваної постанови державного виконавця, консультацію та складання заяви про ухвалення додаткового рішення дублюють витрати, які були вказані у звіті №1.

2.3. Також суд першої інстанції врахував принципи співмірності та розумності судових витрат, предмет та підстави розгляду скарги на дії державного виконавця, характер спірних правовідносин, обсяг матеріалів справи, порядок розгляду справи (наказне провадження) та відсутність жодних заперечень відділом ДВС щодо скарги.

2.4. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що розмір витрат скаржника на правничу допомогу не є обґрунтованим та пропорційним, оскільки судом не розглядався та не вирішувався спір по суті, а розглядалася лише скарга на дії виконавчої служби щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва, виданого у межах наказного провадження у справі №910/7520/20, яка за своєю природою зводиться до вирішення судом питання законності дій або бездіяльності виконавчої служби, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

2.5. 10.08.2021 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою ухвалу суду першої інстанції змінив, виклавши резолютивну частину в новій редакції, а саме: заяву ТОВ «Магрест» про ухвалення додаткового рішення (ухвали) задовольнив, стягнув з відділу ДВС судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 468,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 7 000,00 грн.

2.6. Апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідач не заявляв клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги та не подав жодних заперечень щодо обґрунтованості заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу відповідачем суду, а тому у суду були відсутні підстави самостійно вирішувати питання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

2.7. Суд апеляційної інстанції вказав, що аналогічний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 (п.40).

2.8. Також суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий господарський суд не звернув увагу на процесуальну бездіяльність відповідача, який ніяк не відреагував на пред`явлені вимоги про стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу. Обов`язок доказування, що витрати на правничу допомогу є завищеними покладено саме на іншу сторону спору, проте будь-яких заперечень іншою стороною суду надано не було.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

3.1. 02.09.2021 Шевченківський районний відділ ДВС у м. Києві звернувся з касаційною скаргою, в якій просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити в повному обсязі.

3.2. Предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, що ухвалена за результатами апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (пункт 2 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України).

3.3. У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення норм частини 5 статті 126 та статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа розглядалася без участі сторін і є малозначною (предмет спору 10 958, 43 грн), а тому сума витрат на правову допомогу є неспівмірною та необґрунтованою. Судом не враховані критерії визначення розміру судових витрат. При розгляді заяви про стягнення витрат на правничу допомогу суд має надати оцінку їх співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, ціною позову тощо. Також скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Магрест» проти її задоволення заперечує та просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

4.2. У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

4.3. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4.4. Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

4.5. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4.6. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

4.7. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

4.8. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

4.9. Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

4.10. Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

4.11. Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

4.12. Відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

4.13. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

4.14. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

4.15. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

4.16. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

4.17. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

4.18. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

4.19. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

4.20. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

4.21. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

4.22. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

4.23. При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.

4.24. У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи». За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'Аязаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

4.25. Тобто доводи суду апеляційної інстанції, що зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги безпосередньо пов`язане з наявністю клопотання, є неправильними, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

4.26. На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції стягувач надав договір № 5-пд/2020 про надання правничої допомоги від 06.07.2020, додаткові угоди до договору від 30.12.2020 та від 19.02.2021, звіти про надані послуги №1 від 23.02.2021 та № 2 від 06.04.2021, платіжне доручення № 6539 від 01.03.2021 на суму 4 000,00 грн.

4.27. Розмір витрат на правничу допомогу, за твердженням стягувача, складає 22 468,00 грн, з яких:

1) правовий аналіз оскаржуваної постанови та наданих документів - 1000,00 грн;

2) аналіз судової практики в подібних правовідносинах - 1000,00 грн;

3) консультація - 300,00 грн;

4) складання скарги на постанову державного виконавця - 5000,00 грн;

5) складання заяви про розподіл витрат на правничу допомогу адвоката - 1500,00 грн;

6) друк та копіювання документів - 368,00 грн;

7) правовий аналіз оскаржуваної постанови та наданих документів - 1000,00 грн;

8) консультація - 300,00 грн;

9) складання заяви про ухвалення додаткового рішення (ухвали) у справі №910/7520/20 - 2000,00 грн;

10) гонорар адвоката - 10 000,00 грн.

4.28. Дослідивши заяву ТОВ «Магрест» про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, надані заявником докази, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених товариством до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, Верховний Суд враховує те, що підготовка заявника до звернення зі скаргою на дії державного виконавця не вимагала додаткового вивчення юридичної природи спірних правовідносин чи виконання значного обсягу юридичної і технічної роботи, доказів протилежного не надано та з матеріалів справи не вбачається; розгляд скарги на дії державного виконавця в суді першої інстанції в два засідання, на яких не був присутній представник скаржника, також не може свідчити про її складність, як того вимагає частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

4.29. Як вбачається з досліджених судом першої інстанцій матеріалів справи, вартість виконаних представником заявника робіт є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності їх розміру у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не є співмірною зі складністю справи, а відтак відповідні витрати підлягають перерозподілу з урахуванням вимог вищезазначеної норми.

4.30. Крім того, суд першої інстанції врахував чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дійшов правильного висновку про часткове їх задоволення. При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції неправильно вказав про необхідність зменшення витрат, оскільки відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд може лише відмовити повністю або частково у стягненні витрат на правничу допомогу.

4.31. З огляду на те, що суд першої інстанції керувався правильними нормами і висновок про необхідність зменшення, а не часткову відмову не призвів до ухвалення неправильного рішення, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

4.32. Ураховуючи наведене, оцінивши подані заявником докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин цієї справи, Верховний Суд погоджується з доцільністю часткового задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

4.33. Посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок, що суд не має підстав самостійно вирішувати питання про зменшення заявлених витрат на професійну правничу допомогу, який викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 є неправильним. У справі №910/12876/19, на відміну від справи, що переглядається, позивач під час судового засідання заявляв усне клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, проте суд відмовив в його задоволенні, оскільки визнав, що розмір заявлених витрат є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

4.34. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, дослідивши надані стягувачем докази, вказав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим. В свою чергу, суд апеляційної інстанції не спростував цих доводів. А Верховний Суд в межах наданих йому повноважень, відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

5.2. Відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

5.3. Оскільки суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2021 у справі № 910/7520/20.

3. Залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.05.2021.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко