Постанова

Іменем України

18 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 661/1093/20

провадження № 61-11263св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко Світлана Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області, у складі судді

Бойко М. Є., від 09 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бездрабко В. О., Базіль Л. В., Орловської Н. В.,

від 27 травня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, недійсним.

Позов мотивований тим, що з 23 липня 1995 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та за цей час ними було придбано наступне майно: житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 та автомобіль марки Fiat моделі Doblo, 2007 року випуску, двигун об`ємом 1248 куб.см, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

19 листопада 2018 року між сторонами укладений договір про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, за умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розподілили спільне майно та дійшли домовленості, що в особисту приватну власність позивачу перейшов автомобіль, а в особисту приватну власність відповідача житловий будинок.

Позивач зазначав, що після укладення оспорюваного правочину разом із сином ОСОБА_3 та дочкою ОСОБА_4 продовжує проживати в спірному житлі, однак ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу, вживає заходи щодо його виселення, постійно вчиняє сварки, що неодноразово було приводом для звернення до правоохоронних органів

Посилаючись на те, що під час укладення договору про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 помилився щодо обставин, які мають значення, так як не був ознайомлений з вимогами цивільного законодавства та при підписанні договору вважав, що у разі поділу майна будинок буде поділено між ним та ОСОБА_1 порівну, інше житло у нього відсутнє та наміру на відчуження належної йому частини будинку він не мав, на підставі частини першої статті 215, частини третьої статті 203, частини першої статті 229 Цивільного кодексу України, позивач просив суд визнати недійсним договір про поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, укладений 19 листопада

2018 року між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Іваніщенко С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3017.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 09 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду

від 27 травня 2021 року, в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що укладаючи оспорюваний правочин сторони, діючи свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, погроз чи насильства, розуміючи значення своїх дій, скористалися правом на поділ спільного майна та, уклавши нотаріально посвідчений договір, визначили перелік майна, яке переходить у власність кожного із подружжя. Оспорюваний договорів відповідає вимогам закону. Незнання закону чи неправильне його тлумачення не є підставою для визнання договору недійсним на підставі статті 229 ЦК України.

Виникнення спору між сторонами щодо користування спірним житловим будинком не впливає на дійсність оспорюваного правочину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 липня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в справі № 661/1093/20.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У вересні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином, як заявник сприймав оскаржуваний правочин та чи укладав би він його, якщо б розумів, що втратить право користування спірним житловим будинком та буде примусово виселений з нього.

Наполягає на тому, що укладаючи договір про поділ спільного сумісного майна подружжя не мав наміру позбавити себе єдиного житла та розлучатися зі своєю неповнолітньою дочкою, яка перебуває на його утриманні.

Також, ОСОБА_1 посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні його клопотання про допит свідків, покази яких мають вагоме значення для встановлення дійсних обставин справи. В апеляційній скарзі заявник вказував на таке порушення норм процесуального права районним судом, проте апеляційний суд не надав їм жодної оцінки.

Вважає, що наявні підстави передбачені пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, для скасування оскаржених судових рішень.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 23 липня 1995 року по 20 грудня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Сторони є батьками ОСОБА_3 , 1996 року народження, та ОСОБА_4 , 2007 року народження.

Під час шлюбу подружжям придбано:

- автомобіль марки FIAT моделі DOBLO, випуску 2007 року, двигун об`ємом 1248, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- житловий будинок садибного типу АДРЕСА_1 .

19 листопада 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Іваніщенко С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3017.

В пункті 1.2 вказаного договору зазначено, що майно, яке є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розподіляється між сторонами, що передбачено статтею 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), та після розподілу реєструється в такому порядку: в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить житловий будинок; в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить автомобіль.

В пункті 1.5 оспорюваного договору викладено застереження про те, що сторони, укладаючи даний договір, розуміють та підтверджують, що після укладення цього договору право спільної сумісної власності подружжя на вказане у цьому договорі майно припиняється.

Згідно пунктів 5.6 та 5.7 - договір прочитано сторонами вголос, кожною окремо. Після прочитання договору сторони підтвердили нотаріусу, що зміст договору повністю відповідає їх дійсним намірам. Сторони цілком розуміють відповідальність за юридичні наслідки, вчиненого правочину.

В пункті 2.1.4 договору сторони підтвердили, що ця угода відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру удаваної, а також не є зловмисною, а в пункті 2.1.3 вказали, що при розподілі майна враховані інтереси всіх членів сім`ї.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав, повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі

№ 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) в контексті застосування статті 229 ЦК України вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:

а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);

б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем того, що на момент укладення оспорюваного договору про поділ спільного майна подружжя він помилявся стосовно правової природи цього правочину. Зміна свого рішення або ставлення до наслідків правочину, після його укладення, не повинні створювати уявлення про наявність помилки на момент укладення оспорюваного правочину.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довів вчинення правочину під впливом помилки.

При цьому, в судовому засіданні ОСОБА_1 особисто заявив суду, що розумів зміст і суть оспорюваного правочину та його наслідки.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 229 ЦК України, для визнання договору про поділ нерухомого майна, що є спільною сумісною власністю подружжя недійсним.

Суди попередніх інстанцій також правильно вказали на те, що наявність між сторонами спору щодо користування спірним будинком не впливає на дійсність договору про поділ спільного майна подружжя.

За відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, спір щодо користування будинком вирішується між сторонами в справі № 661/2889/20, в якій, постановою Херсонського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом визнання таким, що втратив право користування житлом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про допит свідків не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Так в матеріалах справи відсутні докази подання позивачем чи його представником в суді першої інстанції заяв/клопотань про виклик свідків в порядку, передбаченому статтею 91 ЦПК України.

Приватний нотаріус Іваніщенко С. І. надала письмові пояснення щодо позову ОСОБА_1 .

При цьому, в судовому засіданні 18 листопада 2020 року представник

ОСОБА_1 підтвердив, що стороною позивача надано всі необхідні на їх думку докази.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є вмотивованими та містять відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішення районного суду та постанови апеляційного суду - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 09 грудня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 27 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта