печерський районний суд міста києва

Справа № 761/15469/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарях судових засідань - Дибі І.Б., Шевчук А.В.

за участю

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду із первісним позовом.

Свої позовні вимоги, обґрунтовує тим, що 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_5 та відповідачем укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 отримав від останнього 1 480 290,00 грн (еквівалент 53 000 доларів США).

Зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за виказаним вище кредитним договором, 17 жовтня 2018 року між нею та ОСОБА_4 укладено, зокрема, договори поруки та іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яку сторони оцінили на суму 2 234 400,00 грн (еквівалент 80 000,00 доларів США).

При цьому, вказує, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_5 виконання взятих на себе зобов`язань перед відповідачем за укладеним 17 жовтня 2018 року договором позики, ОСОБА_4 26 березня 2020 року зареєстровано за собою право власності на вищевказане житлове приміщення в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на те, що ринкова вартість предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 , на момент реєстрації за відповідачем права власності майже вдвічі перевищувала вартість забезпечених вимог відповідача за укладеним 17 жовтня 2018 року із ОСОБА_5 договором позики та становила 3 475 000,00 грн (еквівалент 125 000,00 доларів США). При цьому, ОСОБА_4 в добровільному порядку не відшкодував різницю вартості предмета іпотеки, зменшивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просить стягнути з відповідача на її користь перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя у розмірі 1 647 210,00 грн.

02 червня 2020 року Шевченківським районним судом м. Києва матеріали вказаної позовної заяви передано для розгляду за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

14 вересня 2020 року Печерським районним судом м. Києва відкрито провадження в указаній цивільній справі для розгляду за правилами загального позовного провадження.

17 листопада 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов відзив від ОСОБА_4 на позовну заяву, в якому він просить у позові ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на те, що станом на 26 березня 2020 року заборгованість ОСОБА_5 за договором позики від 17 жовтня 2018 року складала 13 591 629,18 грн, при цьому ринкова вартість предмета іпотеки на момент реєстрації права власності становила 2 416 234,00 грн, і вказану суму, після звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом реєстрації за ним права власності на квартиру АДРЕСА_1 , направлено на погашення неустойки, у зв`язку із чим, залишок заборгованості ОСОБА_5 перед ним становить 11 159 523,80 грн, а тому правові підстави для відшкодування різниці вартості предмета іпотеки відсутні.

25 листопада 2020 року до Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - ОСОБА_1 надійшли пояснення на відзив ОСОБА_4 на позовну заяву, в яких останній зазначає, що виконаний на замовлення відповідача звіт про оцінку предмета іпотеки не є достатньо обґрунтованим та об`єктивним і виконаний всупереч вимогам законодавства; сума заборгованості згідно з вимогами самого ОСОБА_4 на момент передачі йому, як іпотекодержателю, права власності на предмет іпотеки, становила 1 470 273,00 (еквівалент 53 000,00 доларів США), а після набуття відповідачем права власності на квартиру АДРЕСА_1 , усі подальші існуючі борги позичальника ОСОБА_5 та вимоги іпотекодержателя є недійсними, зокрема й про стягнення пені та неустойки, оскільки з такими вимогами останній не звертався до позичальника. У зв`язку з викладеним просить позов задовольнити.

25 листопада 2020 року до Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ОСОБА_4 на позовну заяву ОСОБА_3 , в якій він вказує про те, що зобов`язання ОСОБА_5 перед відповідачем припинені у зв`язку із позасудовим врегулюванням спору та зверненням стягнення на предмет іпотеки, а тому будь-які наступні вимоги іпотекодержателя є недійсними з огляду на повне і належне виконання зобов`язань іпотекодавцем ОСОБА_3 , а тому у відповідача виникло зобов`язання зі сплати різниці вартості предмета іпотеки та передачі оригіналу договору позики; визначення ОСОБА_4 у відзиві без зазначення порядку розрахунку розміру пені та неустойки в іноземній валюті є незаконними; оцінка майна (спірного предмета іпотеки) проведена на замовлення відповідача без огляду об`єкта нерухомості, а тому звіт за наслідками такої оцінки є недостатнім та необ`єктивним.

14 грудня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - ОСОБА_6 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву ОСОБА_3 , в яких вона просить відмовити у задоволенні позову останньої, посилаючись на те, що зобов`язання ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за договором позики від 17 жовтня 2018 року не припинилися, через те, що вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення заборгованості в повному обсязі, яка станом на 26 березня 2020 року становила 13 591 626,18 грн; позичальник отримав суму позики в іноземній валюті - доларах США, що і визначено договором, тому й зобов`язаний повернути кошти в отриманій валюті; на момент укладення договору іпотеки сторони погодили, що вартість предмета іпотеки станом на 17 жовтня 2018 року становить 2 234 400,00 грн (еквівалент 80 000,00 доларів США).

15 грудня 2020 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.

Вимоги обґрунтовані тим, що за рахунок переданої ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 в іпотеку, 26 березня 2020 року ним було звернуто стягнення на вказане житлове приміщення для задоволення вимог за укладеним 17 жовтня 2018 року з ОСОБА_5 договором позики в розмірі 2 416 234,00 (еквівалент 87 000,00 доларів США) в якості вартості предмета іпотеки, яку направлено на погашення неустойки, а саме, встановленої п. 5 договору позики пені в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення.

Зауважив, що після звернення стягнення на предмет іпотеки, заборгованість позичальника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_3 за договором позики від 17 жовтня 2021 року перед ним станом на 26 березня 2020 року становила 11 159 523,80 грн, з яких: сума боргу 1 481 625,60 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США), пеня в розмірі 9 628 329,98 грн та 3 % річних - 49 568,20 грн, які ОСОБА_4 просить стягнути з останніх солідарно.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року вказаний зустрічний позов прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_3

08 лютого 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшли аналогічні по своїй суті та змісту відзиви на зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 від представника позивача та третьої особи - ОСОБА_1 , в яких останній просить відмовити у задоволенні зустрічного позову, а первісний позов задовольнити, посилаючись на те, що зобов`язання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 перед відповідачем є припиненими в зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, шляхом реєстрації ОСОБА_4 за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 , тому будь-які наступні вимоги іпотекодержателя є недійсними; у вимозі про повернення боргу в розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США) - сума основного зобов`язання, яку також було надано нотаріусу для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності та внесення відповідного запису до реєстру, відповідач про необхідність сплати неустойки (пені) в розмірі 2 % від суми боргу за кожен день прострочення та 3 % річних не зазначав; оскільки припиналася дія основного зобов`язання в зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, то в силу ст. 559 ЦК України припиненою є порука ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 суттєво занижена ринкова вартість предмета іпотеки, чим завдано збитків іпотекодавцю; ОСОБА_5 неодноразово сплачував кошти відповідачу в рахунок погашення боргу за договором позики від 17 жовтня 2018 року; сума пені розрахована за період з 18 січня 2019 року по 29 лютого 2020 року, тобто поза межами встановленого ст. 258 ЦК України спеціального строку позовної давності в один рік.

04 березня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надійшла відповідь на відзив на зустрічний позов, у якій остання просить зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити, з огляду на те, що договір позики від 17 жовтня 2018 року не припинив дію та після звернення стягнення на предмет іпотеки існувала заборгованість; ОСОБА_4 не отримував від ОСОБА_5 коштів у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 17 жовтня 2018 року; сторони не обумовлювали обов`язкового попереднього письмового звернення з вимогами про стягнення пені; ОСОБА_4 має право на стягнення суми неповернутої позики, решти суми пені та 3 % річних від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов`язання; укладеним між сторонами договором іпотеки визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, яка в цьому випадку здійснена 25 березня 2020 року, при цьому дата реєстрації права власності - 26 березня 2020 року та додаткових погоджень вартості предмета іпотеки з власником законодавством не передбачено.

04 березня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив на зустрічний позов ОСОБА_4 , у яких останній вказує на те, що відповідач сам обрав такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження про задоволення його вимог іпотекодержателя, і зареєстрував за собою право власності, у зв`язку із чим усі подальші вимоги за основним зобов`язанням є недійсними відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», та з цих же підстав не підлягають стягненню сума пені, нарахована відповідачем поза строками позовної давності та 3 % річних; СМС-листуванням та витягом з виписки за картковим рахунком ОСОБА_5 підтверджується оплата ОСОБА_4 частини боргу в рахунок погашення заборгованості за укладеним між сторонами 17 жовтня 2018 року договором позики; відповідачем суттєво занижена вартість предмета іпотеки;

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 березня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено вказану справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав первісний позов та просив його задовольнити, з підстав наведених у ньому, а також просив відмовити у задоволенні зустрічного позову, з підстав, викладених у відзивах та поясненнях на зустрічний позов.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення первісного позову, просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи, наведені у відзивах на первісний позов, що міститься у матеріалах справи, натомість просила задовольнити зустрічний позов з підстав, наведених у ньому.

Суд, заслухавши обґрунтування та заперечення представників сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 1 480 290,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США на день укладення цього договору), які позичальник зобов`язався повернути позикодавцю не пізніше 17 листопада 2018 року.

Пунктом 5 згаданого договору позики передбачено, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.

Згідно з укладеними сторонами додатковими угодами до цього договору позики від 19 листопада та 20 грудня 2018 року, остаточно визначено суму заборгованості 1 469 001,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 20 грудня 2018 року) та кінцевий строк повернення коштів - 17 січня 2019 року.

Факт отримання в борг обумовленої суми коштів підтверджується розпискою позичальника ОСОБА_5 від 17 жовтня 2018 року та сторонами не оспорюється.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище договором позики, 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (позикодавець) та ОСОБА_3 (поручитель) укладено договір поруки.

Також судом з`ясовано, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним вище договором позики, 17 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 5.1. згаданого договору іпотеки від 17 жовтня 2018 року, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов основного зобов`язання, в тому числі: якщо на момент настання будь-якого строку/терміну виконання умов основного зобов`язання забезпеченого іпотекою, хоча б одна з таких умов не буде виконана.

Пунктом 5.2. договору іпотеки встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити всі вимоги в черговості, передбаченій ст. 534 ЦК України: у першу чергу неустойки (штраф, пеня, тощо) та будь-якого збільшення основного зобов`язання відповідно до чинного законодавства України; в другу чергу витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням зверненням стягнення на предмет іпотеки; в третю чергу сплачується основне зобов`язання.

У цьому випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та/або позичальнику письмову вимогу про усунення порушення, в якій зазначає, в тому числі, стислий зміст порушених позичальником зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, шляхом реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання (п. 5.3. договору іпотеки).

За змістом п. п. 6.1.2., 6.2.2., 6.2.3. іпотечного договору сторони досягли згоди про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, в тому числі, й шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю в рахунок виконання основного зобов`язання і цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке він набуває у власність на наступний день після спливу строку усунення порушень основного зобов`язання, вказаного в письмовій вимозі, при цьому право власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог іпотекодержателя переходить до іпотекодержателя з моменту державної реєстрації цього договору.

При цьому, судом встановлено, що позичальником не повернуто ОСОБА_4 суму боргу, в строки, встановлені договором позики від 17 жовтня 2018 року, з урахуванням погоджених сторонами змін.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору позики ОСОБА_5 направлено вимогу про усунення порушень - повернення суми отриманої позики, у якій ставилося питання про погашення неповернутої суми позики в розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України станом на 04 лютого 2019 року).

Також судом з`ясовано та сторонами не заперечується, що вказана вимога про повернення коштів боржником отримана та не виконана, а кошти відповідачу не повернуто, тому ОСОБА_4 звернув стягнення на іпотечне майно та 26 березня 2020 року, на підставі іпотечного договору від 17 жовтня 2018 року зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

У п. 2.2. іпотечного договору сторони оцінили вартість переданого в іпотеку житлового приміщення в розмірі 2 234 400,00 грн (на день укладення договору еквівалент 80 000,00 доларів США за курсом Національного банку України), згідно з висновком про вартість майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності.

При цьому, вказаний пункт договору, не позбавляє сторін здійснювати оцінку вартості даного майна. У самому договорі не було визначено, що вартість предмету іпотеки є незмінною, а відповідно до п. 6.2.4. договору іпотеки від 17 жовтня 2018 року, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Крім того, ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 5 Закону України «Про іпотеку» вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб`єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором.

Згідно зі ст. 582 ЦК України оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в ст. 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наявний у матеріалах справи звіт про оцінку майна, складений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 від 25 березня 2020 року, засвідчує, що огляд об`єкта оцінки не проводився, оскільки до звіту не приєднано жодного відповідного документа за наслідками його натурного обстеження, доказів проведення фото фіксації.

В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_4 до ОСОБА_3 з вимогою надання доступу до дачного будинку та земельної ділянки для проведення оцінки.

Відповідно до приписів п. 50 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Пунктом 51 загаданого Стандарту встановлено, що незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Крім того, ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення оцінки.

Отже, оцінка предмета іпотеки здійснена суб`єктом оціночної діяльності шляхом застосування порівняльного методичного підходу, без виходу на місце і без огляду самого об`єкта будівництва, не може вважатися повною та об`єктивною, як наслідок не відповідає дійсній ринковій вартості спірного нерухомого майна.

Крім того, відсутні підтвердження того, що саме вказаний вище звіт про оцінку предмета іпотеки та зазначена у ньому ринкова вартість предмета іпотеки, прийняті сторонами для розрахунків за договором іпотеки від 17 жовтня 2018 року та подавався державному реєстратору для набуття ОСОБА_4 права власності на іпотечне майно - 26 березня 2020 року.

При цьому, відповідно до звіту про оцінку квартиру АДРЕСА_1 , виконаного 23 березня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ «Адаміл» на замовлення ОСОБА_5 , станом на 20 березня 2020 року (момент набуття ОСОБА_4 права власності на іпотечне майно - 26 березня 2020 року), вартість вказаного вище житлового приміщення становила 3 475 000,00 грн (еквівалент 125 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення оцінки (27,8025 грн/1,00 долар США)).

Стороною відповідача не надано та матеріали справи не містять доказів неотримання оцінювачем ТОВ «Адаміл» необхідної та достовірної інформації про квартиру АДРЕСА_1 , для проведення оцінки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження наявності перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки, який набуто іпотекодержателем у власність, над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, про усунення яких вказувалося іпотекодержателем у вимозі від 04 лютого 2019 року, а саме щодо повернення суми отриманої позики, в розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України), оскільки дійсна ринкова вартість предмета іпотеки становила 3 475 000,00 грн (еквівалент 125 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення оцінки).

Поряд із цим, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 визначена у складеному на замовлення іпотекодержателя звіті про оцінку майна не може вважатися достовірною, через проведення такої без особистого огляду спірного житлового приміщення та відсутність у звіті фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 від 25 березня 2020 року відповідних пояснень і обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки.

Отже, доводи позивача про виникнення у неї, як іпотекодавця, права на відшкодування іпотекодержателем ОСОБА_4 у зв`язку з набуттям права власності на предмет іпотеки, дійсною ринковою вартістю, визначеною на момент такого набуття в розмірі 3 475 000,00 грн (еквівалент 125 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення оцінки), перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог та визначеної самостійно іпотекодержателем станом на момент їх пред`явлення (письмова вимога від 04 лютого 2019 року) у виді неповернутої суми позики в розмірі 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України), є обґрунтованими.

При цьому, правила п. 5.2. договору іпотеки та ст. 534 ЦК України щодо виконання грошового зобов`язання у встановленій черговості не підлягали застосуванню, з огляду на те, що відповідно до письмової вимоги ОСОБА_4 про усунення порушень від 04 лютого 2019 року (позикодавець передбачив першочергове та єдине погашення основної суми боргу), наявна сума грошей у виді дійсної ринкової вартості предмета іпотеки була більшою за виставлену до погашення іпотекодержателем суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі могли бути задоволені.

Тому, з огляду на вимоги ОСОБА_3 та встановлений ст. ст. 2,13 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, на користь останньої підлягає стягненню з іпотекодержателя ОСОБА_4 1 647 210,00 грн в якості відшкодування перевищення вартості предмета іпотеки (3 475 000,00 грн (ринкова вартість предмета іпотеки) х90:100-1 480 290,00 грн (сума боргу за договором позики від 17 жовтня 2018 року)).

Що стосується вимог зустрічного позову ОСОБА_4 то суд, вважає, що звернення в цьому випадку стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку, не припинило обов`язку боржника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_3 відповідно до договору поруки 17 жовтня 2018 року перед відповідачем щодо погашення основного боргу, в тому числі й обумовлених основним зобов`язанням пені та законодавством 3 % річних.

Саме така позиція щодо того, що після позасудового врегулювання кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, викладена в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 761/17280/16-ц Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Крім того, недивлячись на те, що питання про стягнення вищезазначених сум у зв`язку із порушенням умов договору позики ОСОБА_4 у направленій боржнику та поручителю вимозі про усунення порушень від 04 лютого 2019 року не ставив, вказана обставина сама по собі не свідчить, що звернення стягнення на предмет іпотеки є належним виконанням основного зобов`язання в повному обсязі та вимоги відповідача про солідарне стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 решти заборгованості за кредитним договором, що не була погашена за рахунок предмета іпотеки, є недійсними, оскільки нормами чинного законодавства не обмежено право кредитора забезпечити належне виконання боржником основного зобов`язання декількома видами забезпечення.

Забезпечувальне зобов`язання є додатковим (акцесорним), а не альтернативним основному.

Здійснення особою права на захист не може залежати від застосування нею інших способів правового захисту.

Отже, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки або застави шляхом визнання за кредитором права власності на нього кредитор не втрачає права вимоги до боржника щодо одержання задоволення порушеного основного зобов`язання за рахунок іншого виду забезпечення.

Недійсними в розумінні ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» є наступні вимоги кредитора до боржника, які залишилися невиконаними та виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов`язання цим боржником.

Оскільки розмір забезпечення основного зобов`язанням може мати істотне значення для кредитора при погодженні ним умов основного зобов`язанням, у яке він вступає, припинення усіх інших забезпечень при реалізації кредитором одного з них суперечило б принципу справедливості та розумності.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Окремим видом застави є іпотека (ст. 575 ЦК України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням в повному обсязі, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.

Після реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем його вартість, визначена на момент такого набуття на підставі оцінки суб`єктом оціночної діяльності, з огляду на письмову вимогу ОСОБА_4 від 04 лютого 2019 року, яка також була надана державному реєстратору для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, покрила саме заявлені ним вимоги в частині суми основного боргу згідно з договором позики від 17 жовтня 2018 року - 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США), через те, що законодавець пов`язує задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, в тому числі, й шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, саме з обсягом невиконаного зобов`язання, визначеним іпотекодержателем самостійно на момент передачі йому прав на предмет іпотеки.

Таким чином, вказані обставини не свідчать про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняють боржника та поручителя від відповідальності за невиконання ними грошового зобов`язання, що також не позбавляє позикодавця права на отримання відповідних сум, незалежно від того, чи ставив він питання про їх стягнення під час використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вже було встановлено судом вище, укладеним між сторонами договором позики від 17 жовтня 2018 року передбачено, в тому числі, й обов`язок для позичальника по сплаті пені в розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня у разі прострочення строків повернення позики (п. 5 цього договору).

Стаття 549 ЦК України визначає що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Також необхідно зазначити, що відповідач просить стягнути пеню за період з 18 січня 2019 року по 29 лютого 2020 року, однак з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо неустойки у вигляді пені та штрафу встановлений скорочений строк позовної давності в один рік.

Стаття 266 ЦК України встановлює, що строк позовної давності стосовно додаткових позовних вимог (стягнення неустойки та інші), які є похідними від основної вимоги, спливає одночасно із спливом строку позовної давності щодо основної вимоги.

Таким чином, право на стягнення неустойки (штрафу, пені) припиняється разом з вимогою, якою забезпечене таке стягнення.

Виходячи із згаданої вище норми, з урахуванням положень ст. 258 ЦК України неустойка (штраф, пеня) підлягає стягненню у межах трирічного строку позовної давності за період фактичного невиконання зобов`язання, але не більше ніж за один рік.

З урахуванням викладеного, пеня підлягає стягненню за період з 01 березня 2019 року до 29 лютого 2020 року, з урахуванням пред`явлених вимог ОСОБА_4 в розмірі 9 628 329,98 грн.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, із заявленим розміром пені, що відповідач просить стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , суд не може погодитись, оскільки такий розмір пені значно перевищує отриману суму в борг коштів за договором позики, тим самим перевищує розмір збитків, і є неспівмірним із розміром боргу.

Таким чином, суд, знаходить за доцільне зменшити розмір неустойки у вигляді пені до розміру основного боргу (отриманої згідно з договором від 17 жовтня 2018 року суми коштів), а саме до 1 480 290,00 грн.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України суд, вважає за можливе, стягнути з позичальника та поручителя на користь відповідача 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочки у розмірі 49 284,69 грн.

Поряд із цим, правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 заявлених відповідачем 1 481 625,60 грн в якості боргу (еквівалент 53 000,00 доларів США) немає, оскільки, як встановлено судом вище, іпотекодавцем на власний розсуд, відповідно до його письмової вимоги від 04 лютого 2019 року, яка стала однією з правових підстав для реєстрації за ОСОБА_4 права власності на предмет іпотеки, фактично задовольнив свої вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням (сумою наданої позики, вказавши у вимозі про повернення боргу лише 1 470 273,00 грн (еквівалент 53 000,00 доларів США), тобто суму основного зобов`язання, встановлену у договорі позики від 17 жовтня 2018 року, тому такі є погашеними з моменту реєстрації іпотекодержателем за собою права власності на предмет іпотеки - 26 березня 2020 року, а їх повторне задоволення, як в цьому випадку - за судовим рішенням, буде вважатися подвійним стягненням, що є неприпустимим.

Посилання ОСОБА_5 на повернення відповідачу частини боргу є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутні відповідні письмові розписки ОСОБА_4 , а надані позичальником копії скріншотів листування в месенджері з іншими особами та витяг з виписки за картковим рахунком ОСОБА_5 про переведення різних сум коштів на рахунки інших осіб, не безпосередньо відповідача, не можуть підтверджувати факт повернення коштів останнім саме ОСОБА_4 та конкретно за укладеним 17 жовтня 2018 року договором позики, при цьому, що й останній заперечує такі факти, а ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд зазначає, що учасникам справи мають право відповідно до положення ст. 601 ЦК України про припинення зобов`язання зарахуванням, однак від сторін заяв про зарахування зустрічних вимог не надходило.

За змістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом тим, стороною позивача не надано суду жодних підтверджень щодо конкретної суми фактичного понесення витрат, пов`язаних з правовою допомогою в розмірі 15 000,00 грн; проведенням оцінки нерухомого майна на суму 850,00 грн; залученням експертів і проведенням експертиз у розмірі 1 634,40 грн.

Отже, правові підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 сум перелічених вище витрат без надання доказів їх дійсного понесення відсутні.

Таким чином, між сторонами підлягають розподілу лише понесені ними витрати по оплаті судового збору, пропорційно обсягу задоволених вимог кожного.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Законом України «Про іпотеку», ст. ст. 258, 266, 509, 526, 549, 550, 551, 575, 582, 599, 601, 625, 1049 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1 647 210, 00 грн (один мільйон шістсот сорок сім тисяч двісті десять гривень 00 копійок) в якості 90 % перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 10 510,00 грн (десять тисяч п`ятсот десь гривень 00 копійок).

У задоволенні позову в частині стягнення судових витрат - відмовити.

Зустрічний позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання 1 480 290 грн (один мільйон чотириста вісімдесят тисяч двісті дев`яносто) гривень пені та 49 284,69 грн (сорок дев`ять тисяч двісті вісімдесят чотири гривні 69 копійок) - 3 % річних від простроченої суми.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 по 682 грн 50 коп сплаченого судового збору з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 ).

Повний текст рішення суду складено 18 листопада 2021 року.

Суддя Олена БУСИК