ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/10626/21Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/1084/21 Доповідач - Парандюк Т.С.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Парандюк Т.С.

суддів - Дикун С. І., Храпак Н. М.,

за участі секретаря Дідух М.Є.

та сторін ОСОБА_1 та її представника адвоката Авдєєнко В.В., представник ОСОБА_2 адвокат Боднар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/10626/21 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року, ухваленого суддею БратасюкомВ.М., за заявою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє у власних та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо заінтересованої особи ОСОБА_2 - її колишнього чоловіка, у якому просить заборонити йому протягом шести місяців перебувати у місці проживання з нею ОСОБА_1 та сином ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ; а також вести листування, телефонні переговори з ними або контактувати через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що проживає разом із малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_6 , її колишній свекор.

17 грудня 2020 року ОСОБА_2 добровільно залишив місце свого проживання та реєстрації (квартиру АДРЕСА_2 ) та вибув на постійне проживання в інше житло - квартиру АДРЕСА_3 . Однак після звернення нею до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання малолітніх дітей, оскільки останній не бере участі в їх матеріальному утриманні, він почав застосовувати до неї психологічне та економічне насильство, яке полягало у вигляді позбавлення можливості проживання її з дітьми в квартирі АДРЕСА_2 .

Так, 06.06.2021 року вранці ОСОБА_2 викликав працівників патрульної поліції, які без її згоди та без судового рішення вселили його батька та матір ОСОБА_2 у вказану квартиру, а 07.06.2021 року - самого ОСОБА_2 , які не мали на меті дійсно проживати у вказаній квартирі, оскільки після від`їзду працівників патрульної поліції вони залишили квартиру та продовжили проживати за іншою адресою. Скориставшись своїм перебуванням у квартирі на одинці зі мною ОСОБА_2 погрожував позбавити її батьківських прав за нібито вчинене нею економічне насильство щодо ОСОБА_2 та наказував мені забрати із суду позов про стягнення з нього аліментів, погрожуючи, що в іншому випадку її з дітьми з квартири виселить, оскільки квартира належить його батькові.

Аналогічні обставини мали місце 12.06.2021 року, коли без її згоди та без рішення суду працівники патрульної поліції повторно вселили ОСОБА_2 у вказану квартиру, а також сприяли останньому у заміні замка на вхідних дверях. І знову ж таки ОСОБА_2 не мав дійсного наміру залишитись проживати у вказаній квартирі, після заміни замку на вхідних дверях, він навідується у вказану квартиру в будь-який час, та використовує ці відвідини для чергових погроз в її адресу.

Також зазначає, що 17.12.2020 року зазнала від ОСОБА_2 фізичного насильства у вигляді побоїв та мордування, наслідки яких за знімкувала на камеру мобільного телефону, а малолітній син ОСОБА_4 зазнав фізичного та психологічного насильства 06.03.2021 року, при цьому, ОСОБА_2 самостійно зазнімкував на мобільний телефон їхнього сина ОСОБА_4 саму сцену застосування такого насильства.

Вважає, що вона та її малолітній син ОСОБА_4 є постраждалими особами від домашнього насильства ОСОБА_2 , який використовуючи факт своєї реєстрації за обумовленою адресою, фактично не проживаючи у згаданій квартирі, систематично застосовує щодо неї економічне та психологічне насильство шляхом погроз про виселення з квартири та про відібрання у неї дітей.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено частково.

Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким на строк 2 місяці, заборонено спільне перебування з ОСОБА_1 в житлових кімнатах, а також наближатися на відстань ближче 2 м. в приміщеннях загального користування квартири АДРЕСА_2 , та заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить частково скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що в мотивувальній частині судового рішення відсутній конкретний перелік випадків домашньої о насильства, яке було, ніби то, вчинено ОСОБА_7 щодо заявниці, не описано який саме вид домашнього насильства ним був вчинений - фізичне, сексуальне, психологічне або економічне. Натомість, лише вказано, що З описаних вище доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою від домашнього насильства, що мало місце по відношенню до неї колишнім чоловіком ОСОБА_8

Фактично, суд першої інстанції посилаючись лише на суб`єктивний зі сторони ОСОБА_1 опис поведінки ОСОБА_9 без наявності беззаперечних, достовірних та достатніх доказів на вчинення ним домашнього насильства видав щодо нього обмежувальний припис.

ОСОБА_8 категорично не погоджується з тим, що він чинив перешкоди заявниці та дітям у користуванні житлом, а вважає, що саме заявниця чинила йому такі перешкоди. Так, ОСОБА_1 не впускала ОСОБА_9 у його ж квартиру 05.06.2021 поміняла замки на вхідних дверях та не надала ОСОБА_8 ключі. Саме через це, останній був змушений звертатися за допомогою до правоохоронних органів, щоб потрапити в квартиру. Таким чином, повністю законними діями, він не перешкоджав ОСОБА_1 та своїм дітям у користуванні квартирою, оскільки ОСОБА_1 одразу ж були надані нові ключі від вхідних дверей.

ОСОБА_1 стверджувала, що 06.08.2021 ОСОБА_8 ніби то, вивіз із квартири її проживання пральну машинку, дзеркала та парфуми. Водночас, у своїх поясненнях до Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області від 06.08.2021. ОСОБА_1 підтверджує, що пральна машинка була куплена її тестем ОСОБА_10 , а дзеркало було принесено ОСОБА_11 . Тобто, сама заявниця визнає, що вказані речі не були її приватною власністю.

Також, заявниця стверджувала про факт вчинення щодо неї фізичного насильства, надавши суду консультативний висновок спеціаліста № 7738 від 07.08.2021. згідно якого у неї були встановлені забої передпліч, кисті рук та лівого стегна.

ОСОБА_8 заперечує вчинення ним будь якого насильства стосовно своєї колишньої дружини, а заявницею у судовому процесі не був доведений причинно-наслідковий зв`язок між діями ОСОБА_9 і наявності забоїв у ОСОБА_1 .

Сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашнього насильства.

В апеляційні скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року та винести нове рішення яким встановити ОСОБА_2 обмежувальний припис терміном на шість місяців у вигляді заборони перебувати в місці проживання ( АДРЕСА_2 ) з постраждалими особами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначила, що суд першої інстанції прийшов до неправомірного висновку про те, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, а саме квартири, яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Встановлюючи обмежувальний припис буде порушено його право на користування цією квартирою.

Однак, висновки суду не ґрунтуються на дійсних обставинах справи, оскільки в матеріалах справи наявна інформаційна довідка, яка вказує, що відповідна квартира належить не ОСОБА_12 , а його батькові - ОСОБА_13 . Про це також вказує суд у мотивувальній частині рішення.

При визначенні способу захисту своїх та малолітньої особи прав скаржниця виходила з того, що всі випадки домашнього насильства, про які було повідомлено суду, були вчинені ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_2 , тобто у місці проживання скаржниці та її малолітньої дитини, у відсутності інших осіб, які б могли допомогти скаржниці надати опір ОСОБА_11 . Останній, користуючись фізичною слабкістю скаржниці, як жінки, та малолітньої дитини у приватному помешканні, й надалі продовжує вчиняти відносно вказаних осіб домашнє насильство, як фізичне, так і психологічне, адже обумовлене судове рішення не встановило ОСОБА_12 заборони перебувати у відповідному житлі взагалі.

Таким чином, обраний судом спосіб захисту скаржниці не є ефективним, оскільки він не виключає можливості фізичного та психологічного впливу ОСОБА_9 на скаржницю та її малолітнього сина.

Крім того, слід зазначити, що суд не дав жодної правової оцінки поданим скаржницею доказам щодо вчинення домашнього насильства ОСОБА_9 відносно малолітнього ОСОБА_3 (відеозапис насильства, письмові пояснення малолітнього ОСОБА_3 , надані працівникам національної поліції).

Суд також без будь-якого обґрунтування не задовольнив вимоги щодо вжиття обмежувальних заходів відносно ОСОБА_9 у відношенні до малолітнього ОСОБА_3

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну ОСОБА_2 у якому зазначила, що як на підставу своїх вимог скаржник посилається на ту обставину, що суд першої інстанції не надав достатньої оцінки тому, що скаржник зареєстрований у спірній квартирі та має право вільно користуватись відповідним житлом, а примусове вселення скаржника за допомогою патрульної поліції у житло було адекватною реакцією скаржника на дії ОСОБА_1 , яка замінила замки на вхідних дверях, чим чинила перешкоди скаржнику у користуванні житлом.

Разом з тим, вказані доводи не можна визнати слушними.

У справі про встановлення обмежувального припису суд не вправі вирішувати цивільно-правовий спір, зокрема, щодо порядку користування житлом, втрати права на житло, вселення чи виселення з житла, оскільки такі спори є спорами про право та вирішуються в позовному провадження, в той час, як спір щодо встановлення обмежувального припису є спором окремого провадження, а вирішення спорів про право в окремому провадженні не допускається згідно з вимогами ст. 294 ЦПК України.

В свою чергу, слід зазначити, що ОСОБА_1 вказувала на вчинення домашнього насильства скаржником не внаслідок його примусового вселення в житло за допомогою протиправної поведінки патрульної поліції, а внаслідок виселення дітей з їх кімнати в квартирі та встановлення замків на таку кімнату, що обмежило доступ дітей та ОСОБА_1 до вказаної кімнати. Обумовлені обставини мали місце 17.06.21 та були вчинені скаржником разом із своїм батьком ОСОБА_14 , щодо якого за вказані дії було прийнято обмежувальний припис рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.08.21 по справі №607/10853/21.

Як видно з апеляційної скарги, як на підставу своїх вимог скаржник посилається на ту обставину, що правильна машинка та дзеркало, які забрав скаржник 06.08.21 з квартири не були приватною власністю ОСОБА_1 , у зв`язку з чим дії скаржника щодо обмеження ОСОБА_1 можливості користування такими речами не можна вважати домашнім насильством, а в судовому рішенні не вказано, яку саме шкоду ОСОБА_1 зазнала внаслідок таких дій скаржника.

Разом з тим, для вчинення домашнього насильства немає значення, кому належить право власності на майно, яким особу позбавляють права користування родичі (у тому числі колишні).

Вказані пральна машинка та дзеркало перебували у квартирі, де проживає та зареєстрована ОСОБА_1 , з моменту її вселення у вказану квартиру у 2011 році. Будь-яких поважних причин вилучати з користування ОСОБА_1 обумовлені речі не було, про це ОСОБА_1 заздалегідь не попереджалась. Вказані речі були навмисно відібрані скаржником з метою ускладнити побут ОСОБА_1 .

Отже, навмисне позбавлення ОСОБА_1 можливості користуватись вказаними речами домашнього побуту є очевидним фактом економічним насильством.

Про безпідставний характер вказаних дій свідчить й та обставина, що скаржник негайно повернув ці речі, які зачинив в одній з кімнат спірної квартири, на вимогу патрульної поліції, яку викликала ОСОБА_1 , коли виявила пропажу обумовлених речей.

Як видно з апеляційної скарги, як на підставу своїх вимог скаржник посилається на ту обставину, що не був доведений причинно-наслідковий зв`язок між діями скаржника та фактом заподіяння фізичних ушкоджень ОСОБА_1 06.08.21, про що складено консультативний висновок спеціаліста №7738 від 07.08.21. При цьому, скаржник посилається на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 10.02.21 по справі №761/49109/19, у відповідності до якого сам факт звернення заявника до органів поліції про вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашнього насильства.

Разом з тим, доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями скаржника та фактом тілесних ушкоджень ОСОБА_1 є завданням досудового розслідування у кримінальному провадженні, яке порушено за зверненням ОСОБА_1 , а не справи про встановлення обмежувального припису.

Належним та достатнім доказом того, що ОСОБА_1 зазнала тілесних ушкоджень, є консультативний висновок спеціаліста №7738 від 07.08.21.

З огляду на вказані обставини доводи скаржника та посилання на постанову Верховного Суду від 10.02.21 по справі №761/49109/19 слід визнати безпідставними.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 у якому зазначив, що він не чинить перешкод заявниці та дітям у користуванні житлом, а вважає, що саме заявниця чинила йому такі перешкоди.

Твердження заявниці про продовження вчинення відносно неї та свого малолітнього сина домашнього насильства, саме у місці проживання є надуманим та безпідставним. ОСОБА_1 постійно провокує конфліктні ситуації, намагаючись таким чином довести факт неіснуючого домашнього насилля щодо неї. Вважаю, що твердження заявниці про позбавлення ОСОБА_7 її можливості користування квартирою чи майном є надуманим та свідчить про приватноправовий спір щодо користування майном, а не про наявність домашнього насильства в її сторону.

Беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_7 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до суду першої інстанції надано не було, а тому відсутні підстави вважати, що були наявні ризики настання тяжких наслідків, для заявниці та їх дітей або існування загрози таких дій.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 адвокат БоднарО.В. свою апеляційну скаргу підтримала з мотивів, викладених в ній, а щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 - заперечила.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Авдєєнко В.В. свою апеляційну скаргу підтримали з мотивів, викладених у ній, а щодо апеляційної скарги ОСОБА_2 - заперечили.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, доповідача, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підлягають до задоволення.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_2 шляхом заборони строком на два місяці спільно перебувати з ОСОБА_1 в житлових кімнатах, а також наближатися на відстань ближче 2 м. в приміщеннях загального користування квартири АДРЕСА_2 та заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що ОСОБА_1 є постраждалою від домашнього насильства, що мало місце по відношенню до неї колишнім чоловіком ОСОБА_2 . Однак очевидним є той факт, що між сторонами існує невирішений спір щодо порядку користування житлом, а саме квартирою АДРЕСА_2 , в якій проживає заявниця ОСОБА_1 разом із дітьми, та яка на праві власності належить батькові її колишнього чоловіка ОСОБА_2 ОСОБА_6 . Поряд з тим ОСОБА_2 намагається лише вільно користуватися квартирою, в якій він значиться зареєстрованим, невирішений конфлікт провокує нові випадки домашнього насилля з обох боків колишнього подружжя, що звісно може негативно вплинути і на психіку їх спільних дітей

Водночас твердження заявниці ОСОБА_1 , що малолітній син ОСОБА_4 є постраждалим від домашнього насильства ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді та не можуть бути задоволенні судом.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 15.03.2021 року ( а.с. 11-12).

В шлюбі у них народилися син ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 12.01.2017 року та серії НОМЕР_2 від 15.06.2011 року. (а.с. 9 - 10)

Відповідно до довідки про склад сім`ї від 04 червня 2021 року вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 (позивачка), ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач); та їх діти: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 50).

Як вбачається із відомостей з державного реєстру прав на нерухоме майно, інформаційної довідки 261299548 від 14.06.2021 року, власником квартири по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , батько колишнього чоловіка заявниці ОСОБА_2 , який зареєстрований за зазначеною адресою, що стверджується довідкою ОСББ Вербицького, 16 від 04.06.2021року. (а.с. 4)

В грудні 2020 року ОСОБА_2 переїхав проживати у орендовану квартиру по АДРЕСА_4 , в подальшому у квітні 2021 року, ним було прийнято рішення переїхати до своїх батьків у квартиру АДРЕСА_3 , оскільки був переведений по місцю основної роботи у відділ по наданню допомоги коронавірусним хворих і не хотів наражати на безпеку дітей.

Матеріали справи свідчать про те, що між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після розлучення склалися неприязні стосунки, часто виникають конфліктні ситуації з різних причин, в тому числі за аліменти та щодо користування квартирою.

Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що підставами для звернення до суду були конфліктні ситуації, які виникли між нею та її колишнім чоловіком та його батьками 06.06. та 12.06.2021 року щодо вселення останніх в квартиру, де вона проживає разом із дітьми.

17 грудня 2020 року ОСОБА_1 зазнала фізичного насильства від ОСОБА_2 , а 06.03.2021 року фізичного насильства зазнав син ОСОБА_4 від свого батька.

Працівниками патрульної поліції було складено щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 474114 від 07.06.2021 року за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 473398 від 12.06.2021 року за ч.1 ст. 173-2 КУпАП про вчинення економічного та психологічного насильство стосовно ОСОБА_2 шляхом позбавлення його можливості користуватись згаданою квартирою (а.с.15-16).

06.08.2021 року близько 16.30 години ОСОБА_1 , повернувшись додому з роботи виявила пропажу пральної машинки, дзеркала та своїх парфумів, про що нею була складена заява на ім`я т.в.о. начальника Тернопільського РУ ГУНП в Тернопільській області та відібрано у ОСОБА_1 працівниками поліції пояснення. Після подання вказаної заяви працівниками поліції було викликано для надання пояснень ОСОБА_2 , який визнав, що він забрав пральну машинку, дзеркало та парфуми ОСОБА_1 . Як стверджує остання, в той самий день ОСОБА_2 близько 23 год. приїхав у квартиру, де проживає вона та вчинив фізичне насильство відносно неї, завдавши їй тілесних ушкоджень та побоїв. Про відповідні обставини ОСОБА_1 складено заяву 07.08.2021 на ім`я т.в.о. начальника Тернопільського РУ ГУНП в Тернопільській області та відібрано від неї працівниками поліції пояснення. Крім того, ОСОБА_1 було проведено медичне обстеження, за результатами якого складено консультативний висновок спеціаліста № 7738 від 07.08.2021року, згідно висновків якого встановлено діагноз: забої обох передпліч, кисті рук та лівого стегна (а.с. 86-91).

Поряд з цим, ОСОБА_2 подано копію талону-повідомлення єдиного обліку № 34701 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 24.08.2021 року, копію талону-повідомлення єдиного обліку № 34867 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 24.08.2021 року та копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №12021216040001313 від 17.08.2021 року, якими встановлено, що за заявою ОСОБА_2 внесено відомості до ЄРДР від 17.08.2021 року обставинах, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ст. 125 ч. 1 КК України: 16.08.2021 року близько 23.30 год. перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 ОСОБА_1 в ході словесного конфлікту нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_2 (а.с. 100 102).

Відповідно до статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини у цій справі, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів - осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8, 14, 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство-це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

В силу вимог п. 4 ст. 1 вказаного Закону визначено, що економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Частиною другою статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зроблено висновок, що відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

В силу вимог частини другої статті 26 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству, обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом прав спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкуватися з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що виходячи із змісту цього права, воно включає існування як негативних, так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя (пункт 78 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України»).

Згідно із вимогами ст. 18 Закону України Про охорону дитинства - держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди фізичному та розумовому розвитку дитини. Діти - члени сім`ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 22 Закону № 2229-VIII встановлено, постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров`я, інтелектуального та фізичного розвитку.

Дослідивши надані сторонами докази з урахуванням їх належності й достовірності, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що зі сторони ОСОБА_2 не вчинялось домашнє насильство відносно сина ОСОБА_15 , а тому не має підстав для застосування обмежувального припису щодо заінтересованої особи у вигляді тимчасового обмеження у праві перебувати в місці спільного проживання (перебування) ОСОБА_15 , а також контактувати з ним.

Будь-яких доказів, крім власних пояснень, щодо вчинення насильства заінтересованою особою відносно неповнолітнього ОСОБА_15 , заявником не було надано, а навпаки спростовуються актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 15.06.2021року, складеного Управлінням сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради та відповіддю Головного управління національної поліції України в Тернопільській області від 30.07.2021 року № Р-42/4, які не підтверджують твердження ОСОБА_1 щодо ознак домашнього насильства з боку ОСОБА_2 по відношенню до свого сина ОСОБА_15 не було.

Разом з тим, задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 та враховуючи принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції правомірно вважав за необхідне видати обмежувальний припис строком лише на два місяці.

Матеріалами справи доведено, що фактично між колишнім подружжям виникли конфліктні ситуації щодо стягнення аліментів, визначення способу участі батька у вихованні дітей та позов про усунення перешкод у користуванні квартирою, які перебувають на розгляді суду першої інстанції.

Як вбачається із розрахунку по аліментах від 11.08.2021 року здійсненого державним виконавцем Відділу ДВС у м. Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) за ОСОБА_2 заборгованість по сплаті аліментів станом на 01.08.2021 року відсутня.

Тобто, зазначені заявником заходи обмежувального припису - це по суті вирішення житлових питань щодо подальшого проживання у спірній квартирі.

Не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не обґрунтував оцінку ризиків, як це обов`язково передбачено ч. 3 ст. 26 Законом України Про запобігання та протидію домашньому насильству, та не вказав яка є вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визначальним у цій справі є не сама конфліктна ситуація, що виникла між сторонами, і не сам існуючий між ними майновий спір, а є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і така поведінка, дія містить ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Голослівними є посилання заявника ОСОБА_1 на продовження ОСОБА_16 вчиняти відносно неї та їх сина ОСОБА_4 домашнє насильство, оскільки не підтверджено жодним доказом.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дослідив зібрані у справі докази, надані сторонами, надав їм належну правову оцінку, а тому доводи апеляційних скарг щодо порушення судом матеріального права є не обґрунтованими і зводяться виключно до переоцінки доказів.

Інші докази та обставини, на які посилаються заявники в своїх апеляційних скарг, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скаргах доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 серпня 2021 року залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 листопада 2021 року.

Головуюча Т.С. Парандюк

Судді: С.І. Дикун

Н.М. Храпак