Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7184/21 Справа № 180/813/21 Суддя у 1-й інстанції - Тананайська Ю. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я
за апеляційноюскаргою ОСОБА_1
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року, -
В С Т А Н О В И В:
13 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, посилаючись на те, що він працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на професійні захворювання. Первинним оглядом МСЕК 10.11.2010 року йому встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності безстроково. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 300000 гривень, яку просив стягнути з відповідача, без утримання податків, зборів та інших платежів (а.с.1-12).
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я задоволено частково. Стягнуто з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 гривень, з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України (а.с.76-78).
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції змінити, збільшити відшкодування моральної шкоди до 300 000 грн. визначивши його без утримання податків, зборів та інших платежів. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги характер та безстроковість вимушених негативних змін у житті позивача у зв`язку із втратою працездатності. Крім того, посилається на практику щодо стягнення суми моральної шкоди в іншому обсязі (а.с.81-85).
В порядку ст. 360 ЦПК України від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив, рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача, в умовах впливу шкідливих факторів протягом 17 років 8 місяців 16 днів на посаді підземного електрослюсаря чергового та з ремонту обладнання 4 р. (а.с.28-38).
Відповідно довідки з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги від 10.11.2010 року ОСОБА_1 первинно встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв`язку із професійними захворюваннями 40% радикулопатія, 5% хронічний бронхіт, 5% туговухість, третю групу інвалідності, безстроково (а.с.13-14).
Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 13.10.2010 року встановлено причини виникнення професійного захворювання: напруженість зовнішньої роботи з переважною участю м`язів нижніх кінцівок та тулуба, підіймання та переміщення (разове» вантажів постійно протягом робочої зміни, робоча поза (вимушена), нахили корпусу, рівень шуму, рівень пилу (а.с.17-18).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров`ї позивача, незворотності змін його здоров`я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, який переносить болі в шийному та попереко-крижовому відділі хребта, обмеження рухів, посилення болю при фізичному навантаженні, тривалій ходьбі, іррадіація болю про задній поверхні обох кінцівок, переважно лівої ноги, оніміння в руках та ногах, болі в кистях, судоми пальців рук, періодичний продуктивний кашель, задишку, підвищення АТ, зниження слуху, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності 50%, період роботи у відповідача протягом 17 років 8 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, що також призвело до інвалідності ІІІ групи, тому суд вважав необхідним визначити розмір компенсації в сумі 50 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як він переносить фізичний біль, зазнав порушень свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, спричиненої втратою здоров`я, в результаті професійних захворювань, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
Доводи апеляційної скарги позивача про занижений розмір моральної шкоди, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що моральна шкода мала бути стягнута на користь позивача без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом №466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У зв`язку із зазначеним суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення моральної шкоди з утриманням податку та обов`язкових платежів.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 13 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді:
