ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 р. Справа № 520/18564/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/18564/2020

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказів,стягнення грошового забезпечення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини від 23.07.2020 №651 у частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а саме: помічнику командира частини - начальнику фінансово-економічної служби утримати з грошового забезпечення заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення майора ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955 грн. обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 13.08.2020 №724 у частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а саме: у частині внесення змін до наказу військової частини Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини від 23.07.2020 №651 скасовано пункт 4 та 5 наказу командира військової частини №651 у частині: помічнику командира частини - начальнику фінансово-економічної служби утримати з грошового забезпечення посадових осіб суму нестачі, визначеної службовим розслідування, призначеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2020 №110 заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення майора ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955,00 грн. - обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність;

- стягнути з відповідача на користь позивача незаконно утримане грошове забезпечення в розмірі 37016,19 грн., стягнуте в рахунок відшкодування нанесених державі збитків за актом пункту 4 наказу 23.07.2020 №651.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини від 23.07.2020 №651 у частині притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності, а саме: помічнику командира частини - начальнику фінансово-економічної служби утримати з грошового забезпечення заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення майора ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955,00 грн. - обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність.

Визнано протиправним та скасовано наказ від 13.08.2020 №724 у частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а саме: у частині внесення змін до наказу військової частини Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини від 23.07.2020 №651 скасовано пункт 4 та 5 наказу командира військової частини №651 у частині: помічнику командира частини - начальнику фінансово-економічної служби утримати з грошового забезпечення посадових осіб суму нестачі, визначеної службовим розслідування, призначеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2020 №110 заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення майора ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955,00 грн. - обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 утримане грошове забезпечення, стягнуте у рахунок відшкодування нанесених державі збитків згідно наказів від 23.07.2020 №651 та від 13.08.2020 №724.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду 17.06.2021 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявнимиу справі матеріалами,фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено,що з метою встановлення винних осіб, а також посадових осіб чиї дії або бездіяльність сприяли виникненню втрат військового майна, та визначення подальшого виду притягнення їх до відповідальності, командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ від 11.06.2020 №511 Про результати позапланової інвентаризації, яким призначено службове розслідування по нестачі майна та наказ №110 (по стройовій частині) від 11.06.2020 Про призначення службового розслідування по факту розукомплектування техніки та виробів служби зв`язку військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.03.2020 №264 (зі змінами) призначено позапланову інвентаризацію техніки зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

За підсумками роботи інвентаризаційної комісії підготовлено акт інвентаризації техніки та майна служби зв`язку від 11.06.2020 №39/2/133.

В ході проведення позапланової інвентаризації виявлено нестачу майна та техніки служби зв`язку військової частини НОМЕР_1 . Також встановлено факт розкомплектування техніки та майна служби зв`язку. Службовими розслідуваннями встановлено, що втраті військового майна сприяв факт неналежного виконання обов`язків посадовими особами військової частини НОМЕР_1 . Крім того, причинами порушень були низький контроль з боку керівництва батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , зокрема, заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_1 , який порушив вимоги ст. 16, 105, 106 Статуту, внутрішньої служби ЗС України; пп. 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство ЗС України.

З метою недопущення подібних випадків у майбутньому, відшкодування збитків нанесених державі, керуючись вимогами Закону України від 03.10.2019 року № 160-ІХ Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб, за шкоду, завдану державі ст. 45, 48, 55, 85 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, з метою недопущення втрат військового майна в подальшому, вирішено утримати з грошового забезпечення, зокрема, заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955 грн. - обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність (п. 4 наказу Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини від 23.07.2020 №651).

За низьку виконавчу дисципліну та порушення вимог ст. 16, 105, 106 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, п. 3.1.9 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом МОУ від 16.07.1997 №300, заступнику командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення Військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_1 , оголошено сувору догану.

Наказом від 13.08.2020 №724 Про внесення змін до наказу командира військової частини від 23.07.2020 №651 Про результати службових розслідувань по факту нестачі майна служби зв`язку військової частини скасовано пункти 4 та 5 наказу командира військової частини №65 і від 23.07.2020 Про результати службових розслідувань по факту нестачі чайна служби зв`язку військової частини та викласти в іншій редакції. Вирішено утримати з грошового забезпечення посадових осіб суму нестачі оголошеної наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11.06.2020 №511 Про результати позапланової інвентаризації: заступника командира батальйону зв`язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 на суму 37016,19 грн., у тому числі 32955 грн. - обмежена матеріальна відповідальність та 4061,19 грн. - повна матеріальна відповідальність.

Не погоджуючись з рішеннями відповідача у відповідній частині, позивач, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про військовий обов`язок і військову службу визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби (далі - Закон №2232-XII).

Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24.03.1999 №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Згідно із ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 49 Дисциплінарного статуту, на солдатів (матросів) (крім військовослужбовців строкової військової служби) можуть бути накладені такі стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) призначення поза чергою в наряд на роботу - до 5 нарядів; є) позбавлення військового звання старший солдат (старший матрос); ж) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Згідно із ст. 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно із ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі (далі - Закон №160-ІХ), визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 3 Закону №160-ІХ, умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Статтею 4 Закону №160-ІХ передбачено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону №160-ІХ, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Аналогічні за змістом приписи містили і Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, яке втратило чинність із набуттям чинності Законом №160-ІХ.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять лише узагальнений опис матеріальних цінностей нестачу яких виявлено.

Відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме протиправні дії позивача призвели до нестачі матеріальних цінностей, не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою позивача і завданою шкодою.

У той же час, що неналежний облік матеріальних цінностей фактично є неналежним виконанням посадових обов`язків особою, до посадових обов`язків якої належить ведення такого обліку, що може бути підставою для її притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Проте, підставою для настання матеріальної відповідальності є вчинення військовослужбовцем дій, які умисно потягли за собою втрату військового майна, матеріальних цінностей, тощо.

Судовим розглядом не встановлено, що позивач умисно допустив протиправну поведінку, яка потягла за собою завдання шкоди (втрату) майну ВЧ НОМЕР_1 , не надано доказів наявності причинно наслідкового зв`язку між поведінкою позивача та завданою шкодою.

При цьому, та обставина, що позивач не заперечує проти виявленої нестачі, як вказує відповідач, не свідчить про наявність в його діях вини, оскільки позивач не погодився зі спірними наказами, у відповідній частині, про що свідчить їх судове оскарження у даній справі.

Посилання відповідача на те, що підставою для проведення розслідування слугував акт Північно-східного територіального управління внутрішнього аудиту Міністерства Оборони України за результатами планового внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 за період з 19.04.2017 по 30.04.2020 року від 12.06.2020 № 234/1/31/19, яким встановлено факт вини у втраті майна, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки статтею 8 Закону №160-ІХ визначено порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, які можливо завдали шкоди шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Акт Північно-східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства Оборони України складено за результатами планового внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності саме військової частини НОМЕР_1 , а не посадової особи, у даному випадку, позивача.

Даним актом вина позивача жодним чином не підтверджена.

В ході розгляду справи колегією суддів встановлено, що під час прийняття спірних наказів, в частині, що є предметом спору, відповідач діяв не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

При цьому, відповідачем не зазначено якими конкретно неправомірними діями позивача заподіяно шкоду.

Колегія суддів зазначає, що юридична відповідальність є індивідуальною. Це означає, що особа може нести відповідальність лише в разі вчинення нею діянь, які є об`єктивною стороною порушення. Не може йтися про відповідальність особи, коли не доведено вчинення діяння саме нею.

Факт вчинення відповідних діянь має бути доведений належними доказами та не може ґрунтуватися на припущеннях.

У спірному ж випадку, декількох осіб притягнуто до відповідальності без встановлення факту вчинення конкретно цими особами проступку.

Така колективна відповідальність є незаконною, відтак відповідні накази, в оскаржуваній частині, підлягають скасуванню.

Разом з цим судовим розглядом встановлено, що на підставі оскаржуваних наказів відповідачем з позивача щомісячно утримується частина грошового забезпечення.

Відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі, у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, колегія суддів зазначає, що задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування пунктів наказів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 13.08.2020 №724 у частині притягнення позивача до матеріальної відповідальності також підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від основної позовної вимоги, яку судом задоволено.

Разом з цим, враховуючи відсутність інформації станом на день прийняття рішення стосовно суми, яка вже стягнута з відповідача, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаної частини вимог у спосіб зобов`язання відповідача повернути ОСОБА_1 утримане грошове забезпечення, стягнуте в рахунок відшкодування нанесених державі збитків згідно наказів від 23.07.2020 №651 та від 13.08.2020 №724.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Доводи наведені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

За змістом ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 229, 238, 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 по справі № 520/18564/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич