Постанова

Іменем України

08 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 369/5788/19

провадження № 61-12201св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Дарницької у м. Києві районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_2 - Онищука Віктора Вікторовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року у складі судді Ковальчук Л. М., постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Сержанюка А. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтовано тим, що з квітня 2015 року сторони проживали однією сім`єю, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син. 19 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. У березні 2019 року ОСОБА_1 з сином переїхали проживати до її батьків у зв`язку із погіршенням сімейних стосунків із ОСОБА_2 . Позивач вказувала, що не перешкоджає спілкуванню батька з дитиною, та зазначала, що батько не утримує сина. Зауважувала, що намагалася домовитись з відповідачем щодо місця проживання дитини, однак вирішити вказане питання вони не змогли.

У зв`язку з зазначеним позивач просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_1

ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, яку обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не повідомляє батьку місцезнаходження дитини, забороняє та не дає можливості бачитись із сином, що може спричинити негативні наслідки для дитини. Вказував, що повністю фінансово забезпечує дитину, має достатній заробіток та належні побутові умови для проживання спільної дитини.

У зв`язку з зазначеним позивач за зустрічним позовом просив визначити місце проживання сина з батьком.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання дитини з матір`ю, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн, а всього на загальну суму 6 268,40 грн.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд першої інстанції виходив із того, що вказане буде відповідати інтересам самої дитини, із врахуванням при цьому сталих соціальних зв`язків, місця навчання, психологічного стану. Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з батьком.

Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року задоволено частково заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн. У решті вимог відмовлено.

Приймаючи додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн, суд першої інстанції урахував, що при винесенні свого рішення від 23 вересня 2020 року із відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500,00 грн, які складаються з зустрічі, консультації, узгодження правової позиції, отримання документів позовної заяви на загальну суму 1 000,00 грн, підготовки отримання та виготовлення копій документів до позовної заяви на суму 1 000,00 грн, підготовки позовної заяви на загальну суму 2 000,00 грн, представництво та захист інтересів в суді (відвідування судових засідань) від 19 червня 2019 року на загальну суму 1 500,00 грн. Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення, позивачем надано розрахунок витрат та квитанцію до прибуткового касового ордеру на суму 11 500,00 грн. Проте у розрахунку, наданому 08 жовтня 2020 року, повторно вказано витрати на зустрічі, консультації, узгодження правової позиції, отримання документів позовної заяви на загальну суму 1 000,00 грн, підготовку позовної заяви на загальну суму 2 000,00 грн, у задоволенні стягнення яких, на думку суду першої інстанції, слід відмовити.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 500,00 грн.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції правильно зауважив, що визначення місця проживання дитини з ОСОБА_1 відповідає інтересам дитини, а саме: дошкільний навчальний заклад знаходиться за адресою проживання матері, станом здоров`я, лікуванням дитини займається саме ОСОБА_1 , згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 08 липня 2019 року № 101-6152/03, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .

При цьому для всебічного розгляду вирішення спору щодо місця проживання дитини, апеляційним судом було витребувано в Служби в справах дітей та сім`ї висновок про визначення місця проживання дитини за зустрічним позовом ОСОБА_2 . Згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 18 червня 2021 року № 101-4224/02, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

На думку апеляційного суду, встановивши наявність належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька, для проживання і виховання сина, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю.Крім того, під час розгляду справи, апеляційним судом було з`ясовано, що наразі батько із сином не спілкується, доказів на підтвердження створення перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні із сином матеріали справи не містять.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції про розподіл судових витрат, апеляційний суд зазначив, що, враховуючи, що представником ОСОБА_1 надано необхідні докази щодо понесення позивачем витрат на правничу допомогу - розрахунок витрат та квитанцію до прибуткового касового ордеру, подану відповідну заяву про їх розподіл під час звернення із заявою про можливість розгляду справи без участі ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх стягнення із ОСОБА_2 .

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6 500,00 грн.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд прийняв до уваги, що адвокат позивача Ткач В. Д. згідно з матеріалами справи здійснював підготовку та направлення заперечень на клопотання відповідача, а також приймав участь в судових засіданнях (30 березня 2021 року, 13 квітня 2021 року, 22 червня 2021 року), при цьому одне судове засідання було перенесеним, тому, на думку колегії суддів апеляційного суду, доводи щодо надання правничої допомоги позивачеві у ньому та відповідно необхідності стягнення із відповідача понесених витрат на суму 1 500,00 грн є необґрунтованими.

З урахуванням того, що питання, щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн вже було вирішено при постановленні судового рішення від 22 червня 2021 року, та відсутності підтверджень надання правничої допомоги позивачу адвокатом Ткач В. Д. в одному судовому засіданні, апеляційний суд дійшов висновку, що із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_2 - Онищук В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу (09 серпня 2021 року на виконання ухвали Верховного Суду від 30 липня 2021 року - уточнену касаційну скаргу) на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , а також відмовити позивачу та її представнику у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат, понесених за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18. Крім того, заявник зазначає, що судами порушено норми процесуального права, зокрема не надано належної оцінки доказам у справі.

У касаційній скарзі заявник також посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю, врахували лише висновок органу опіки та піклування, відомості якого є недостовірними, без оцінки інших доказів, наданих відповідачем, які суттєво впливають на висновки суду та відповідають принципу забезпечення насамперед пріоритету найкращих інтересів дитини, а не батьків, зокрема:

- виписці із медичної картки стаціонарного хворого № 18261 Київської міської клінічної лікарні № 12, згідно з якою позивачу постановлено діагнози, пов`язані із порушенням нервової системи;

- світлинам дочки ОСОБА_1 , які супроводжуються коментарями з непристойним змістом, що свідчить як про неналежне виховання матір`ю дитини, так і відсутність контролю з її боку, що може зашкодити нормальному розвитку малолітнього ОСОБА_5 . На противагу неналежного контролю та виховання дитини матір`ю відповідачем надавалися виключно позитивні документи-характеристики (докази) про виховання своїх двох дочок;

- за адресою проживання дитини, окрім зареєстрованих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , також приживають мати ОСОБА_1 , дитина ОСОБА_9 , дитина ОСОБА_5 , тобто за адресою проживання дитини зареєстровано та проживає шестеро осіб;

- позивач не має самостійного доходу, що в силу приписів частини другої статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) є самостійною підставою для ухвалення судового рішення на користь відповідача та визначення місця проживання дитини саме з батьком.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивача, то заявник зазначає, що у тексті договору про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року № 02-04/2019 відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару та відсутні підстави для стягнення з відповідача таких витрат.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення про стягнення судових витрат, то заявник вказує, що: при зверненні до суду із заявою про розподіл судових витрат позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження надіслання іншим учасникам справи копій доданих до такої заяви документів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу; недотримання позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування відповідних судових витрат є підставою для відмови позивачу в задоволенні заяви; суд першої інстанції в порушення норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не повідомив відповідача чи представника відповідача про час і місце розгляду процесуального питання стосовно судових витрат, не врахував положення статей 12, 214, 246, 270 ЦПК України щодо змагальності сторін у цивільному судочинстві, ухвалення додаткового рішення в тому самому порядку, що й судового рішення, як наслідок порушив права ОСОБА_2 щодо надання своїх заперечень стосовно факту та розміру судових витрат, відтак - права останнього на судовий захист; докази, подані позивачем та її представником, а саме розрахунок витрат та квитанція до прибуткового ордера на загальну суму 11 500,00 грн, були подані після ухвалення рішення у справі.

Окрім цього, у цій касаційній скарзі заявник надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

24 вересня 2021 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - Онищук В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Як підставу касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом статті норм права, що регулюють розподіл витрат на правничу допомогу, зокрема без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/18, від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18. Крім того, заявник зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, зокрема не досліджено зібрані у справі докази.

У цій касаційній скарзі заявник також посилається на те, що: позивачем не виконано обов`язок надіслання документів (доказів) іншим учасникам справи згідно з приписами частини дев`ятої статті 83 ЦПК України; у договорі про надання правової допомоги відсутній розмір та/або порядок обчислення витрат, що унеможливлює стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката; апеляційний суд не повідомив про судове засідання, тобто порушив вимоги пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України.

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - Ткача В. Д. на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Онищука В. В. (на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року), в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними.

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - Ткача В. Д. на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Онищука В. В. (на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року), в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану додаткову постанову залишити без змін, оскільки вона є законною.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга представника ОСОБА_2 - Онищука В. В. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 30 липня 2021 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Онищука В. В. на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 369/5788/19 із Києво-Святошинського районного суду Київської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2021 року матеріали справи № 369/5788/19 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - Онищука В. В. на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що батьками ОСОБА_5 записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

ОСОБА_2 є засновником ТОВ «Квітка-Експрес», що підтверджується інформацією Міністерства юстиції України про юридичну особу.

ОСОБА_2 за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року отримав до виплати 304 290,00 грн заробітної плати на посаді директора ТОВ «Торгові системи».

ОСОБА_1 з 21 грудня 2012 року по 23 квітня 2019 року працювала в ТОВ «Топ Сістемс» за сумісництвом, займала посаду директора.

Протоколом бесіди від 25 квітня 2019 року із ОСОБА_2 останнього Службою у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації ознайомлено із законодавством України щодо обов`язків батьків з утримання, виховання та навчання неповнолітніх дітей та попереджено про адміністративну, кримінальну відповідальність та можливість позбавлення батьківських прав. Одночасно попереджено про не вчинення насильства та жорстокого поводження щодо неповнолітніх дітей, в тому числі домашнього насильства.

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї від 02 травня 2019 року щодо помешкання ОСОБА_2 встановлено, що будинок перебуває в хорошому стані, в дитини дуже багато іграшок, кімнати мебльовані належним чином, для дитини створені всі умови.

Згідно з висновком від 08 травня 2019 року № 94 психологічного обстеження малолітнього ОСОБА_5 , складеного Міським центром дитини, ОСОБА_4 має надійний тип прив`язаності до матері, діагностовано емоційну прив`язаність і до батька. Хлопчик розповідав про ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , як членів його сім`ї і зауважував, що любить з ними гратись та кататись. За результатами обстеження зроблено висновок, що ознак насильства над дитиною з боку батька не виявлено; у дитини сформований надійний тип прив`язаності як до матері так і до батька; тривалий конфлікт, що існує між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо вирішення питань, які пов`язані з вихованням та місцем проживання дитини, рекомендовано вирішити за допомогою сімейної медіації.

Актом обстеження умов проживання у помешканні ОСОБА_1 від 28 травня 2019 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , створено житлово-побутові умови для навчання, розвитку та відпочинку дитини.

Із медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів серії 2ААМ № 473053 від 28 травня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 на обліку не перебуває та за медичною допомогою не зверталась.

Згідно з довідкою Київської міської наркологічної клініки «Соціотерапія» від 28 травня 2019 року № 416003 ОСОБА_1 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває.

Відповідно до довідки від 28 травня 2019 року, виданої лікарем Боярського наркологічного кабінету, ОСОБА_1 на обліку у лікаря-нарколога не перебуває.

Із довідки Дошкільного навчального закладу № 126 Управління освіти Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації вбачається, що ОСОБА_4 відвідував вказаний заклад. Дитина зарахована до облікового складу дошкільного навчального закладу з 03 червня 2019 року. Судом встановлено, що вказаний дошкільний заклад знаходиться за адресою проживання матері ОСОБА_15 .

Згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 08 липня 2019 року № 101-6152/03, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до розпорядження Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 05 серпня 2019 року № 713 визначено участь батька у вихованні його дитини.

Згідно з довідкою Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 10 вересня 2019 року № 518 ОСОБА_1 з 05 вересня 2019 року працює на посаді головного юриста філії «Центр сервісного забезпечення».

Довідкою від 07 жовтня 2019 року, складеною інспектором СЮП ВП Дарницького УП ГУНП в м. Києві, встановлено, що гр. ОСОБА_16 27 вересня 2019 року не повернув дитину матері.

Відповідно до висновку психологічного обстеження від 19 грудня 2019 року № 263, наданого Міським центром дитини, у малолітнього ОСОБА_15 ще не сформовані навички самообслуговування на достатньому рівні, тому він потребує постійного догляду дорослого. У дитини визначено надійний тип прив`язаності до матері, бабусі ОСОБА_17 , сестрички ОСОБА_18 та дідуся ОСОБА_19 . До батька у дитини визначається уникаюча форма прив`язаності. Така форма емоційної прив`язаності може бути зумовлена відсутністю постійного позитивного контакту з батьком та ситуацією, коли батько забрав ОСОБА_4 із садочка без його бажання.

Постановою від 05 березня 2020 року Дарницьким районним судом м. Києва визнано винним ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Провадження у справі закрито у зв`язку закінченням строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Постановою встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 30 листопада 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , патрулем Дарницького УП ГУНП в м. Києві зафіксовано факт відсутності батька відповідно до розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 05 серпня 2019 року № 713, на виконання ОСОБА_2 встановленого йому графіку спілкування з сином. На усне та письмове запрошення отримати копію розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 05 серпня 2019 року № 713 ОСОБА_2 не відреагував. 01 грудня 2019 року ОСОБА_2 в телефонному режимі роз`яснено права та обов`язки у разі складання адміністративного протоколу.

Розпорядженням Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 19 червня 2020 року № 404 визнано таким, що втратило чинність розпорядження Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 05 серпня 2019 року № 713.

Згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 18 червня 2021 року № 101-4224/02, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком ОСОБА_2 .

Всі копії медичних карток, довідок та планів лікування надані матір`ю ОСОБА_15 - ОСОБА_1 .

Розрахунок між сторонами за надані послуги адвокатом передбачений пунктом 4.1 договору про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та Ткачем В. Д. , у матеріалах справи наявні докази на підтвердження сплати ОСОБА_1 коштів на оплату послуг адвоката Ткача В. Д.

Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд

Щодо оскаржуваних рішення суду першої інстанції від 23 вересня 2020 року та постанови апеляційного суду від 22 червня 2021 року по суті спору

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Зазначених висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків.

Будь-які спори між батьками, у які залучена дитина і які вирішуються органом опіки та піклування або судом, завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку і суперечать принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням зазначених норм, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції та апеляційний суд правильно визначили пріоритетним принцип «найкращих інтересів дитини» при вирішенні справи, врахувавши сталі соціальні зв`язки малолітнього ОСОБА_4 , місце його навчання, психологічний стан, тощо, з дотриманням балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, й обґрунтовано встановили місце його проживання з матір`ю.

Оскільки, як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, дошкільний навчальний заклад знаходиться за адресою проживання матері, станом здоров`я, лікуванням дитини займається саме ОСОБА_1 , згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 08 липня 2019 року за № 101-6152/03, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з матір`ю, а згідно з висновком про визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією 18 червня 2021 року за № 101-4224/02, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визначити місце проживання дитини з батьком, апеляційним судом при розгляді справи з`ясовано, що ОСОБА_2 із сином не спілкується, доказів на підтвердження створення перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні із сином матеріали справи не містять, у матері наявні належні матеріально-побутові умови для проживання і виховання сина, то колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що висновки судів не відповідають принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Матеріали справи не містять підтвердження, що установлені позивачу діагнози, пов`язані із порушенням нервової системи, на чому наполягає заявник, впливають на належне виконання нею своїх батьківських обов`язків чи унеможливлюють їх здійснення, а тому госпіталізація матері у кардіологічне відділення лікарні не може бути підставою для скасування оскаржуваних рішень. Окрім цього, суд першої інстанції розглянув у судовому засіданні 29 жовтня 2020 року клопотання представника ОСОБА_2 про призначення судово-медичної експертизи щодо огляду та дослідження психічного стану ОСОБА_1 , обґрунтоване копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 18261, згідно з якою позивач після огляду чергового терапевта госпіталізована у кардіологічне відділення Київської міської клінічної лікарні № 12 01 грудня 2018 року, не знайшовши підстав для його задоволення (відповідна ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 жовтня 2019 року: а. с. 178 т. 2).

Предметом розгляду цієї справи не є питання виховання іншої дитини ОСОБА_1 або інших дітей відповідача, тому посилання заявника на неналежне виховання позивачем її старшої дочки, про що свідчать коментарі до її світлин, чи позитивні характеристики про здійснення виховання ОСОБА_2 двох його дочок, не можуть бути єдиною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Аргументи заявника про те, що за адресою проживання дитини зареєстровано та проживає шестеро осіб, відхиляються з огляду на те, що судами установлено, що у помешканні матері створено житлово-побутові умови для навчання, розвитку та відпочинку дитини.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не має будь-якого самостійного доходу, спростовуються матеріалами справи та установленими судами обставинами.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 644/9094/16-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Доводи касаційної скарги щодо суті спору у сукупності зводяться до переоцінки доказів у справі, що за вимогами статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів чи незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів, то колегія суддів не вбачає підстав для їх скасування, погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що у тексті договору про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року № 02-04/2019 відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, не можуть бути підставою для відмови позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки сторони договору на виконання його умов уклали відповідні акти та надали документи, що підтверджують надання таких послуг, прийняті судами в якості належних доказів.

Інші доводи щодо неправильності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 500,00 грн чи судового збору у розмірі 768,40 грн касаційна скарга не містить, а тому суд касаційної інстанції не вбачає підстав для виходу за її межі та скасування оскаржуваних рішень в цій частині.

Щодо оскаржуваного додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Матеріали справи містять укладений між позивачем (замовник) та адвокатом Ткачем В. Д. (виконавець) договір про надання правничої допомоги від 02 квітня 2019 року № 02-04/2019 (а. с. 16-19 т. 1), згідно з пунктом 4.1 якого за надані послуги замовник виплачує виконавцеві плату за надані послуги, по результатам прийнятого рішення або за іншою домовленістю сторін, а відповідно до пункту 5.1 замовник здійснює оплату за цим договором в безготівковій формі на поточний рахунок виконавця в строк протягом двох робочих днів з дня підписання акта виконаних робіт, або додаткової угоди до даного договору.

Разом з позовною заявою позивачем та її представником надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн (а. с. 7-9 т. 1), із зазначенням, з чого саме вони складаються, та обумовлено, що позивачем докази про сплату витрат на правничу допомогу будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Також позивачем надавалась суду заява про розподіл судових витрат у справі (зареєстрована 25 червня 2019 року) (а. с. 68-76 т. 1).

Суд першої інстанції у своєму рішенні від 23 вересня 2020 року стягнув з відповідача на користь відповідача 5 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які складалися з: зустрічі, консультації, узгодження правової позиції, отримання документів позовної заяви на суму 1 000,00 грн, підготовки отримання та виготовлення копій документів до позовної заяви на суму 1 000,00 грн, підготовки позовної заяви на загальну суму 2 000,00 грн, представництва та захисту інтересів в суді (відвідування судових засідань) від 19 червня 2019 року на суму 1 500,00 грн, а у своєму додатковому рішенні від 15 жовтня 2020 року - ще 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які документально підтверджено належними доказами.

У заяві представника ОСОБА_1 - адвоката Ткача В. Д. про винесення рішення суду, отриманій судом першої інстанції 23 вересня 2020 року (а. с. 65 т. 3), стороною позивача, окрім прохання провести розгляд справи без участі позивача та її представника, вказано, що заяву про стягнення судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, буде направлено протягом п`яти днів з моменту отримання повного тексту рішення.

Така заява про розподіл судових витрат у справі з розрахунком та підтверджуючими документами на загальну суму 11 500,00 грн була подана позивачем та її представником протягом п`яти днів (01 жовтня 2020 року) після отримання ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції 30 вересня 2020 року (а. с. 73, 82 т. 3) та отримана судом 08 жовтня 2020 року (про що свідчить відповідна відмітка вхідного штемпелю). До вказаної заяви також додано чек АТ «Укрпошта» від 01 жовтня 2020 року про направлення цієї заяви ОСОБА_2 (а. с. 75а т. 3).

При отриманні судового рішення 09 жовтня 2020 року, про що свідчить відмітка на клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи (а. с. 74 т. 3), представник відповідача - адвокат Онищук В. В. не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи та відповідною заявою позивача про розподіл судових витрат у справі.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про дотримання стороною позивача порядку подання заяви про розподіл судових витрат між сторонами та обізнаність відповідача про їх розмір та подання позивачем такої заяви. Не повідомлення сторін судом першої інстанції про судове засідання 15 жовтня 2020 року, з урахуванням інших обставин, не вплинуло на правильність висновків суду, а тому таке порушення з боку суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції із заявлених позивачем у заяві від 01 жовтня 2020 року витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, у загальному розмірі 11 500,00 грн задовольнив лише 8 500,00 грн, що підтверджені зокрема оригіналами квитанції та акта (а. с. 79-80 т. 3). У стягненні 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу судом першої інстанції відмовлено з підстав повторюваності наданих послуг.

У свою чергу колегія суддів апеляційного суду поставилася критично до посилань ОСОБА_2 на неспівмірність витрат на правничу допомогу до складності справи, оскільки справа перебувала на розгляді значний час, було здійснено розгляд первісного та зустрічного позовів із залученням та відповідно дослідженням значної кількості доказів, отже доводи відповідача про порушення його права на захист не підтвердились.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи касаційної скарги заявника про порушення з боку позивача та суду першої інстанції при прийнятті додаткового рішення від 15 жовтня 2020 року у цілому зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, аналогічні доводам, зазначеним у апеляційній скарзі, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18, зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Як уже зазначалось, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 500,00 грн.

Щодо оскаржуваної додаткової постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року

Постановою апеляційного суду від 22 червня 2021 року на користь позивача, з огляду на складність справи та порядок її розгляду, стягнуто з ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 500,00 грн.

Під час розподілу цих судових витрат, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, заявлений при подачі відзиву на апеляційну скаргу, є надмірним, оскільки визначена вартість у сумі 4 000,00 грн за подачу цього відзиву не відповідає принципу співмірності та врахувала, що одне судове засідання із двох (1 500,00 грн * 2), щодо яких заявлялись вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу, не відбулось та було перенесено.

У відзиві позивача на апеляційну скаргу відповідача була наведена орієнтовна сума витрат на правничу допомогу на загальну суму 7 000,00 грн та з чого вона складається (а. с. 206, 222 т. 3).

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 22 червня 2021 року у судових дебатах представник позивача зазначив про те, що протягом п`яти днів буде подана додаткова заява про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом апеляційної скарги (запис судового засідання ?11:23-11:36).

Така заява про перерозподіл судових витрат на загальну суму 15 000,00 грн разом з розрахунком та підтверджуючими документами була подана до апеляційного суду 25 червня 2021 року (а. с. 232 т. 4), в той же день, коли представником позивача отримано постанову апеляційного суду (а. с. 231 т. 4). До вказаної заяви також додано накладну АТ «Укрпошта» та опис від 25 червня 2021 року про направлення цієї заяви ОСОБА_2 (а. с. 238, 241 т. 4).

Вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, зокрема щодо наданих послуг з подачі відзиву на апеляційну скаргу та участі в двох судових засіданнях (16 лютого 2021 року та 09 березня 2021 року) були вирішені судом апеляційної інстанції при прийнятті постанови від 22 червня 2021 року, тому предметом розгляду апеляційного суду при прийнятті додаткового рішення стали витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, які включали в себе витрати щодо наданих послуг із підготовки та направлення клопотань (500 грн + 1 500,00 грн) та участі в чотирьох судових засіданнях (1 500,00 грн * 4).

Матеріали справи містять довідку Київського апеляційного суду від 20 січня 2021 року № 13-04/104/21 про те, що кошторисні призначення для оплати послуг з пересилання письмової кореспонденції суду через відділення поштового зв`язку є обмеженими та не забезпечують у повному обсязі потребу Київського апеляційного суду на 2021 рік, згідно з вимогами Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, водночас судова повістка-повідомлення про призначене на 07 вересня 2021 року судове засідання була направлена 20 серпня 2021 року на електронну адресу представника відповідача - адвоката Онищука В. В., зазначену в поданих ним апеляційних скаргах (а. с. 7-9 т. 5). В апеляційному суді в судовому засіданні 07 вересня 2021 року представник позивача - адвокат Ткач В. Д., якому судова повістка також була направлена електронною поштою, був присутнім, про що свідчить протокол судового засідання (а. с. 10-11 т. 5).

Зазначені обставини у сукупності свідчать про дотримання стороною позивача порядку подання заяви про розподіл судових витрат між сторонами та обізнаність відповідача про їх розмір та подання позивачем такої заяви. Не повідомлення сторін засобами поштового зв`язку судом апеляційної інстанції про судове засідання 07 вересня 2021 року, з урахуванням інших обставин, не вплинуло на правильність висновків суду, а тому таке порушення з боку суду апеляційної інстанції, на думку колегії суддів, не може бути підставою для скасування додаткового рішення про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції із заявлених позивачем у заяві від 24 червня 2021 року витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, у загальному розмірі 15 000,00 грн задовольнив лише 6 500,00 грн, виходячи з того, що позивачем надані підтверджуючі документи, питання про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн вже було вирішено при постановленні судового рішення від 22 червня 2021 року, Ткач В. Д. згідно з матеріалами справи дійсно здійснював підготовку та направлення заперечень на клопотання відповідача, а також приймав участь в судових засіданнях 30 березня 2021 року, 13 квітня 2021 року, 22 червня 2021 року, проте одне судове засідання було перенесеним, тому 1 500,00 грн за нього не підлягають відшкодуванню.

Посилання в касаційній скарзі на те, що у тексті договору про надання правничої допомоги між позивачем та її адвокатом відсутні умови (пункти) щодо порядку та форми розрахунку адвокатського гонорару, не можуть бути підставою для відмови позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки сторони договору на виконання його умов уклали відповідні акти та надали документи, що підтверджують надання таких послуг, прийняті апеляційним судом в якості належних доказів. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Посилання заявника на неврахування судами правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 902/844/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18, зводяться до незгоди заявника з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Окрім цього, фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку. Як уже зазначалось, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи касаційної скарги заявника про порушення з боку позивача та апеляційного суду при прийнятті додаткової постанови від 07 вересня 2021 року у цілому зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткової постанови Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 500,00 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - Онищука Віктора Вікторовича залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 вересня 2020 року, додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик