ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_____________________________________________________________________________

У Х В А Л А

10.11.2021 Справа № 908/1915/17

Господарський суд Донецької області у складі головуючої судді Чернової О.В., за участю секретаря судового засідання Семенової М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ

до відповідача: Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 2851706,03грн,

за участю учасників процесу:

від стягувача: не з`явився;

від боржника: Болотова Е.І. (адвокат на підставі довіреності б/н від 12.01.2021);

від органу ДВС: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.11.2017 позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна», м. Київ до Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк про стягнення 2851706,03грн задоволені повністю. Вирішено стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» м. Київ заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодувати сплачений судовий збір в розмірі 42775,60грн.

На примусове виконання рішення по справі №908/1915/17 Господарським судом Донецької області 11.12.2017 видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2020 замінено стягувача Дочірнє підприємство «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен».

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.07.2020 замінено божника (відповідача) у виконавчому провадженні №55480058 Державне підприємство «Донецька залізниця» його правонаступником Акціонерним товариством «Українська залізниця».

28.09.2021 засобами поштового зв`язку від Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ надійшла скарга б/н від 22.09.2021, за змістом якої останній просить визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 року; зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівну поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 року, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», в тому числі, звернути стягнення на грошові кошти боржника у національній і іноземній валютах, у тому числі, на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах; зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017.

В обґрунтування вказаної скарги скаржник посилається на зупинення виконавчих дій виконавцем з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції», яким встановлено мораторій на звернення стягнення на активи Акціонерного товариства «Українська залізниця» за зобов`язаннями Державного підприємства «Донецька залізниця». Однак, скаржник не погоджується з такими висновками, оскільки зупинення виконавчого провадження допустиме у виконавчих провадженнях, що стосуються безпосередньо вчинення дій з майном боржника такими як споруди земельні ділянки та інше, та посилається на практику застосування приписів Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» №145-ІХ від 02.10.2019. Скаржник вказує про те, що є чітко визначений порядок виконання виконавчих документів за рахунок грошових коштів боржника АТ «Укрзалізниця», та державним виконавцем не вчинено дій для реального виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17.

Ухвалою господарського суду від 28.09.2021 призначено до розгляду скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду у судовому засіданні на 07.10.2021.

Розпорядженнями голови суду №35-р від 05.10.2021 та №37-р від 08.10.2021 встановлено судді Черновій О.В. дистанційну роботу за фактичним місцем проживання у м. Харкові у період з 06.10.2021 по 13.10.2021 включно, у зв`язку з чим, судове засідання, призначене на 07.10.2021 не відбулося.

06.10.2021 електронною поштою від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшов відзив на скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ, за змістом якого Акціонерне товариство «Українська залізниця» заперечує щодо задоволення скарги, посилаючись на те, що Законом України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» (далі Закон №4442-VI) встановлено мораторій на звернення стягнення на активи AT «Укрзалізниця» за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, у тому числі за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця». Вказаний мораторій передбачено також в нормах Законів України «Про виконавче провадження» та «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції». Боржник вказує, що мораторій на звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця», встановлений Законом №4442-VI, є спеціальним та пріоритетним у правовідносинах за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця».

У період з 18.10.2021 по 22.10.2021 включно суддя Чернова О.В. перебувала у відпустці.

27.10.2021 через підсистему «Електронний суд» та електронну пошту від органу ДВС надійшов відзив на скаргу, за змістом якого останній просить відмовити у задоволенні скарги. В обґрунтування своїх заперечень орган ДВС зазначив, що останній здійснював свої повноваження відповідно до закону та керуючись п.11 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Ухвалою господарського суду від 02.11.2021 призначено до розгляду скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду у судовому засіданні на 10.11.2021.

У судове засідання 10.11.2021 представники стягувача та органу ДВС не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Представник боржника у судове засідання з`явився, заперечує щодо задоволення скарги у повному обсязі.

За приписами ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши представника боржника, дослідивши матеріали скарги та відзиву на скаргу, оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.11.2017 позовні вимоги Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна», м. Київ до Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк про стягнення 2851706,03грн задоволені повністю. Вирішено стягнути з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» м. Київ заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодувати сплачений судовий збір в розмірі 42775,60грн.

На примусове виконання рішення по справі №908/1915/17 Господарським судом Донецької області 11.12.2017 видано відповідний наказ.

05.01.2018 постановою державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відкрито виконавче провадження №55480058 про стягнення з Державного підприємства «Донецька залізниця» на користь Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» заборгованість в сумі 2851706,03грн, а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 42775,60грн.

30.05.2019 постановою державного виконавця Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наказ № 908/1915/17 передано на виконання до Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 25.03.2020 замінено стягувача Дочірнє підприємство «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен».

17.06.2020 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби змінено стягувана з Дочірнього підприємства «Агроцентр ЄвроХім-Україна» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Йограйтен».

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 27.07.2020 замінено божника (відповідача) у виконавчому провадженні №55480058 Державне підприємство «Донецька залізниця» його правонаступником Акціонерним товариством «Українська залізниця».

05.08.2020 постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби змінено боржника з Державного підприємства «Донецька залізниця» на його правонаступника Акціонерне товариство «Українська залізниця».

22.10.2020 постановою державного виконавця Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області наказ № 908/1915/17 передано на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі орган ДВС).

14.12.2020 зупинено вчинення виконавчих дій на підставі п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».

З метою забезпечення виконання вказаного рішення суду Стягувачем до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції надіслано заяву від 19.07.2021 про відновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №55480058.

За результатом розгляду заяви Стягувача відділом державної виконавчої служби надано відповідь від 21.08.2021, відповідно до якої виконавче провадження зупинено на основі заяви представника АТ «Українська залізниця», в якій боржник, як підставу для зупинення вчинення виконавчих дій, посилається на п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на бездіяльність органу державної виконавчої служби в частині невжиття заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017, скаржник звернувся до суду з відповідною скаргою.

За висновками суду, скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.129-1 Основного Закону України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (ст.18 Господарського процесуального кодексу України).

Вказана норма кореспондується зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»

За приписами ст.3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Суд наголошує, що ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

20.10.2019 набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» (далі - Закон №145-ІХ).

Відповідно до п.3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 «Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані» до Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» станом на 20.10.2019 включено АТ «Українська залізниця».

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону № 145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур. Винятком із зазначеної заборони є стягнення на грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто, вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Такої позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 18.08.2020 у справі №911/5057/15, 14.08.2020 у справі №910/7187/19, 15.09.2020 у справі №910/5702/19.

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 визнав помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої вказаною нормою, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18, від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій щодо АТ «Укрзалізниця» стосовно стягнення грошових коштів.

З огляду на системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/12809/19 висловив правову позицію, відповідно до якої законодавець, забороняючи вчиняти виконавчі дії, за винятком стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, врахував також інші заборони та мораторії на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановлені на момент прийняття Закону №145-ІХ.

Щодо мораторію, який встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції» N1787-VIII від 20.12.2016 (далі Закон N1787-VIII), суд зазначає про таке.

Законом N1787-VIII розділ III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» доповнено пунктами 5-1 і 5-2 такого змісту:

« 5-1. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств.

5-2. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5 1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції».

Цим же Законом були внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема:

частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі «встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження»;

розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 10-1 такого змісту: «на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження».

18 жовтня 2018 року був прийнятий Закон України №2604-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції» (надалі - Закон від 18.10.2018 N2604-VIII), яким внесено зміни до цих Законів, зокрема, після слів «що розміщене на території проведення антитерористичної операції» доповнено словами «здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях», а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

З огляду на те, що майно ДП «Донецька залізниця» знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, то відповідно до прямої вказівки про це в законі (пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 23.02.2012 N4442-VI згідно із Законом від 20.12.2016 N1787-VIII із змінами, внесеними згідно із Законом від 18.10.2018 N2604-VIII), на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця», а також зупинення вчинення виконавчих дій.

Однак, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 23.02.2012 N4442-VI унеможливлюють виконання остаточного судового рішення протягом тривалого часу, що очевидно обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує принцип верховенства права, зважаючи на відсутність встановленого законодавцем передбачуваного та ефективного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення відповідної заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16.

Також, у постанові Верховного Суду від 25.06.2021 у справі №910/22748/16 зазначено, що держава, запровадивши мораторій на звернення стягнення на активи ПАТ «Укрзалізниця» за зобов`язаннями ДП «Донецька залізниця» фактично на невизначений строк, чітко не визначила механізм, який би забезпечив виконання судового рішення у цій справі протягом розумного строку. Верховний Суд вважає, що втручання у майнові права стягувача, на додаток до серйозних сумнівів щодо його законності, як це зазначено у пункті 6.61, та наявності легітимної мети, поклало на стягувача непропорційний тягар.

У вищевказаній постанові Верховний Суд також дійшов висновку, що з огляду на невиконання рішення проти державного підприємства протягом чотирьох років, неспроможність державної виконавчої служби здійснити необхідні заходи для виконання рішення на користь стягувача внаслідок прямої законодавчої заборони, відсутність ефективного засобу правового захисту, має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Суд звертає увагу, що рішення у справі №908/1915/17 не виконується більше ніж три роки з дати відкриття виконавчого провадження.

При цьому, суд бере до уваги, що рішенням суду, яке не виконується, присуджено до стягнення грошові кошти, а спір у справі, яка переглядається, не стосується майна, яке знаходиться на непідконтрольній території.

Суд вважає, що не передбачивши чіткий законодавчий механізм та розумні строки погашення відповідної заборгованості, а також не переглянувши відповідні положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено у короткі строки, держава порушила свої зобов`язання за статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь стягувача, не було здійснене в межах розумного строку.

Суд звертає увагу, що особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», згідно частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Так, відповідно до ч. 2 та 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

Суд зазначає, що обставини, передбачені частинами 2 та 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відтак, лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто після закінчення цього строку, рішення суду повинно виконуватися відповідно до положень ч. 2 та 3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14, від 12.08.2019 у справі №905/2986/16.

Таким чином, навіть за умов розповсюдження мораторію, передбаченого п. 5-1 Розділу 3 «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на зобов`язання, що були предметом спору у даній справі, вказане не звільняє державного виконавця від необхідності вчинення дій (застосування механізмів), передбачених статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство, зокрема, «Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому, він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2021 у справі №905/2999/17.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Печорського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 та зобов`язання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017.

Щодо скарги в частині зобов`язання органу примусового виконання рішень поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017, передбачені Законом України «Про виконавче провадження, в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, суд зазначає про таке.

Відповідно до визначення, що міститься в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій наказом №1395/5 від 24.04.2017 Міністерства юстиції України, дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з положеннями рекомендації №R (80) 2, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980р. державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Висновки щодо дискреційності повноважень державного виконавця при здійсненні заходів з примусового виконання рішень у виконавчому провадженні викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №660/612/16-ц.

Таким чином, вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і, суд у межах розгляду скарги, не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця.

Разом з тим, відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну поновити порушене право заявника шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись ст.ст.234, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Йограйтен», м. Київ б/н від 22.09.2021 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо невжиття заходів примусового виконання рішення суду у справі №908/1915/17 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печорського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №908/1915/17 від 23.11.2017.

Зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити виконання рішення шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області №908/1915/17 від 23.11.2017 відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

У судовому засіданні 10.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст ухвали складено та підписано 11.11.2021.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги у строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України в порядку, передбаченому п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Чернова