П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/4251/20

Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

рішення суду першої інстанції прийнято у

м. Миколаїв, 26 травня 2021 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

секретар судового засідання Недашковська Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації про визнання протиправними та скасування наказів від 10.03.2020року №19-к, №18-к; поновлення на посаді; зобов`язання вчинити певні дії; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу від 11.03.2020року,,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі - позивачі) звернулись до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, зареєстрованої судом 24.11.2020р. просили про:

- визнання протиправними і скасування наказів Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації від 10.03.2020 року № 19-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", № 18-к "Про звільнення ОСОБА_2 ";

- поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці та соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення райдержадміністрації;

- поновлення ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста відділу праці та соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення райдержадміністрації;

- стягнення з Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.03.2020 року по день фактичного поновлення на роботі у сумі 226891,45 грн.

- стягнення з Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку компенсації за дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років в сумі 216558, 82 грн.

- стягнення з Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за вислугу років в сумі 6083, 18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту отримання від відповідача попередження про звільнення (27.12.2019 року) по день звільнення позивачі не отримали від відповідача жодної пропозиції щодо переведення на іншу посаду відповідно до їх кваліфікації, чи іншої роботи у цьому державному органі, структурних підрозділах управління соціального захисту населення райдержадміністрації. В період проведення скорочення державних службовців - позивачів по справі, з 14.02.2020 року в управлінні соціального захисту населення райдержадміністрації обліковувалась вакантна посада - начальника відділу з фінансових питань, автоматизованої обробки інформації та контролю за виплатою державних допомог, пільг та компенсацій, наявність якої давала на думку ОСОБА_1 право на отримання нею пропозиції по переведенню без проходження конкурсного відбору. Також, позивачі звертали увагу на вимоги ч.1ст. 43 КЗпП України, за якою розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У разі якщо виборний орган первинної профспілкової організації не утворюється, згоду на розірвання трудового договору надає профспілковий представник. В управлінні соціального захисту населення райдержадміністрації профспілковий комітет не створено, натомість інтереси працівників установи (в тому числі і при звільнені) представляє обраний представник трудового колективу (О.Устінова), який уповноважений на підписання колективного договору та контролює його виконання шляхом звітування перед трудовим колективом двічі на рік. 11.12.2019 року начальником управління соціального захисту населення райдержадміністрації було видано наказ № 72 "Про утворення робочої комісії щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації". 23.12.2019 року утвореним дорадчим органом, робочою комісією, було складено офіційний документ, протокол №1 "Засідання робочої комісії щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації". Відповідно до даного офіційного документу було погоджено ліквідацію відділу праці та соціально-трудових відносин та розглянуто право на залишення на роботі працівників управління. Враховуючи норми п.122 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2018 р. № 50 протокол повинен доводитись до заінтересованих осіб, відповідно до яких прийнято рішення про скорочення. Натомість, відповідач неодноразово відмовляв в його отримані. Разом з тим, згідно з абз.2 пункту 9 Порядку надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі дні невикористаної ним додаткової відпустки.В день звільнення, 10.03.2020 року, відповідач виплатив ОСОБА_2 компенсацію за невикористаних 12 днів основної відпустки. В свою чергу, за невикористані 3 дні додаткової відпустки, які надаються відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про державну службу", компенсація не проведена.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року було замінено первісного відповідача по справі № 400/4251/20 - Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, належним - Управлінням соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації (вул. Героїв Небесної Сотні, 37, м. Баштанка, Миколаївська область, 56100).

Протокольною ухвалою від 24.03.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд залучив Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації в якості другого відповідача у справі №400/4251/20.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Баштанської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) за період з 10.03.2020 року по день фактичного розрахунку - 21.10.2020 року у розмірі 10 721, 32 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині якою відмовлено у задоволенні позову, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування скарги зокрема вказано, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив і з`ясував обставини у справі, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, тощо. На думку апелянтів відповідачем було неправомірно прийнято накази про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку із порушенням ряду норм КЗпП України, зокрема звільнення було проведено без погодження профспілкової організації чи представника трудового колективу, ліквідації відділу праці та соціально-трудових відносин та розгляд права на залишення на роботі працівників управління. При розгляді справи судом першої інстанції не досліджувались та не з`ясовувались всі правові обставини переважного права позивачів на залишенні на роботі при скороченні, яке проводилось відповідачем, та не враховані вимоги пунктів 2, 3, 10 ст. 42 КЗпП України, хоча на обов`язковість їх з`ясування судом зроблено відповідне посилання у судовому рішенні. Відповідач - Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації не надав відзив по суті висвітлених позивачем вимог та відповідних документів дотримання положень ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при скороченні. Також, судом першої інстанції на думку апелянтів було проігноровано вимоги Закону України «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016р. № 270 в частині компенсації позивачам невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, адже право на додаткову відпустку за стаж державної служби тривалістю 15 календарних днів у ОСОБА_1 наступив в 2011році відповідно до вимог Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. та таке право не було втрачено з прийняттям Закону України «Про державну службу» від 10.05.2015р. № 889-VIII (ст. 58).

15.07.2021р. (вхід. №15211/21) від позивача у справі надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а звільнення позивачів відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства, в тому числі й КЗпП України. Підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 року, замінено відповідача - Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, на його правонаступника - Управління соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ:03194476).

Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, ОСОБА_1 працювала в Управлінні соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки. Остання займана посада позивача - начальника відділу праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації.

ОСОБА_2 працював в Управлінні соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на посаді головного спеціаліста відділу праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2019 року № 926 "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій на всій території України" зменшено граничну чисельність працівників місцевих державних адміністрацій на всій території України.

На виконання вказаної постанови КМУ № 926 від 03.11.2019 року розпорядженням голови Миколаївської обласної адміністрації від 26.11.2019 року № 539-р зменшено граничну чисельність працівників Березнегуватської районної державної адміністрації до 14 штатних одиниць і окремо по структурним підрозділам 37,5 штатних одиниць.

На виконання вищезазначеного розпорядження прийнято розпорядження голови Березнегуватської районної державної адміністрації від 06.12.2019 року № 228 "Про встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Березнегуватської районної державної адміністрації" та від 06.12.2019 року № 229 "Про упорядкування структури та штату Березнегуватської районної державної адміністрації", яким затверджена нова структура Березнегуватської районної державної адміністрації, а саме - зменшено, зокрема, штатну чисельність Управління соціального захисту населення на 10 штатних одиниць.

Наказом Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації від 10.12.2019 року № 71 "Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності державних службовців структурних підрозділів управління соціального захисту населення Березнегуватської районної державної адміністрації" внесено зміни до структури та штатного розпису Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, а саме ліквідовано відділ праці та соціально - трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації та скорочено посади начальника відділу праці та соціально - трудових відносин та двох головних спеціалістів відділу.

11.12.2019 року начальником Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації було видано наказ № 72 "Про утворення робочої комісії щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації".

23.12.2019 року утвореним дорадчим органом, робочою комісією, було складено протокол Засідання робочої комісії щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації №1. Відповідно до даного протоколу було погоджено ліквідацію відділу праці та соціально-трудових відносин та розглянуто право на залишення на роботі працівників управління.

26.12.2019 року начальником Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації було видано наказ № 79 "Про попередження державних службовців Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації про заплановане звільнення".

27.12.2019 року Управлінням соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації попереджено працівників управління про наступне вивільнення з 11.03.2020 року, зокрема ОСОБА_2 , про що свідчить його підпис на письмовому повідомлені.

ОСОБА_1 від підпису про отримання повідомлення відмовилась, в зв`язку з чим складено акт про відмову від підпису про отримання повідомлення. Повідомлення було направлено рекомендованим листом.

10.03.2020 року Управлінням соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації видано наказ № 18-к про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста відділу праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації з 11 березня 2020 року відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, 10.03.2020 року Управлінням соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації видано наказ № 19-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації з 11 березня 2020 року відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивачі звернулися з даним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулось з дотриманням вимог ЗУ «Про державну службу» та трудового законодавства, з передбачених на їх звільнення нормами чинного законодавства підстав, з дотриманням процедури проведеного звільнення, відтак відсутні підстави для скасування спірних наказів про звільнення.

Також, суд першої інстанції зауважив про відсутність порушень відповідачем ч. 1, ч.2 ст. 43 КЗпП України щодо обов`язку суб`єкта призначення на отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення вимоги й про зобов`язання Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації провести повний розрахунок не виплаченої компенсації за невикористані 3 дні додаткової відпустки ОСОБА_2 , з огляду на те, що станом на час розгляду справи позивачу було виплачено компенсацію за невідбуту відпустку у повному обсязі.

Посилаючись на приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, враховуючи, що відповідач несвоєчасно провів виплату ОСОБА_2 компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, застосувавши критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд першої інстанції вважав належним і достатнім способом захисту порушеного права у цій частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку у сумі 10721,32грн.).

При цьому, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не набула права на додаткову відпустку за стаж державної служби за 2020рік, врахувавши також, що додаткову відпустку за період з 2006р. по 2019р. позивачка використала, суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за стаж державної служби та стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату такої компенсації.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.

Основні принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Згідно з ч.3 ст.5 Закону України № 889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.

Питання припинення державної службиза ініціативою суб`єкта призначення, в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону України № 889-VIII в редакції на час виникнення спірних правовідносин,регулювались ст.ст.87, 87-1 Закону України «Про державну службу».

Так, зокрема, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України № 889-VIII, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема є - скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Отже, на момент звільнення позивачів, норма статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачала скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу та виплату вихідної допомоги. Всі інші питання, які стосувалися процедури вивільнення державного службовця у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу регулювалися положеннями КЗпП України.

Колегія суддів звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» 14 січня 2020 р. № 440-IX, який набув чинності 17.02.2020 р., були внесені зміни у статтю 87 Закону України «Про державну службу».

Так, частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону України від 14 січня 2020 р. № 440-IX визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

При цьому, як вірно було вказано судом першої інстанції, на час попередження позивача про наступне звільнення, Законом України № 889-VIII не була передбачена процедура вивільнення державних службовців у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури нормами.

Так, станом на час видання начальником Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації наказу № 79 від 26.12.2019 року «Про попередження державних службовців Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації про заплановане звільнення» частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачалось, що суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Відтак, в цій частині на позивачів поширюється дія норм законодавства про працю, про що дійшов вірного висновку суд попередньої інстанції у своєму рішенні.

Апеляційний суд зазначає, що с. 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Положеннями ст.36 КЗпП України передбачено загальні підстави припинення трудового договору, однією з яких є: з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Разом з цим, у відповідності до ч.ч. 3, 4 ст.36 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 1 статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно зі статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він у передбачений нормами чинного законодавства строк про наступне вивільнення.

Отже, для надання правильної правової оцінки рішенню про звільнення та прийняття законного та обґрунтованого рішення необхідно з`ясувати чи була підстава для припинення державної служби позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та чи дотримана процедура звільнення.

Зі змісту статті 40 КЗпП України вбачається, що нею передбачено кілька самостійних підстав для розірвання за ініціативою власника трудового договору з працівником: при ліквідації, реорганізації, скороченні чисельності працівників або скороченні штату працівників.

Судом першої інстанції було правильно враховано, що вживані в цій нормі поняття ліквідація, реорганізація, скорочення чисельності або штату працівників, стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Таким чином, підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.

Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України.

В даному спірному випадку, дослідивши наявні у справі письмові доказів, зокрема - розпорядження голови Миколаївської обласної адміністрації від 26.11.2019 року № 539-р, прийняте на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №539-р від 26.11.2019р, яким зменшено граничну чисельність працівників Березнегуватської районної державної адміністрації до 14 штатних одиниць і окремо по структурним підрозділам 37,5 штатних одиниць, а також прийняті на його підставі розпорядження від 06.12.2019 року № 228 "Про встановлення граничної чисельності працівників структурних підрозділів Березнегуватської районної державної адміністрації" та від 06.12.2019 року № 229 "Про упорядкування структури та штату Березнегуватської районної державної адміністрації", яким затверджена нова структура Березнегуватської районної державної адміністрації, а саме - зменшено, зокрема, штатну чисельність Управління соціального захисту населення на 10 штатних одиниць та наказ Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації від 10.12.2019 року № 71 "Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності державних службовців структурних підрозділів управління соціального захисту населення Березнегуватської районної державної адміністрації" внесено зміни до структури та штатного розпису Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, а саме ліквідовано відділ праці та соціально - трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації та скорочено посади начальника відділу праці та соціально - трудових відносин та двох головних спеціалістів відділу, колегією суддів встановлено, що підставою для звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 послугували саме зміни структури та штатного розпису Березнегуватської райдержадміністрації, в результаті ліквідації відділу праці та соціально - трудових відносин Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, відбулось скорочення чисельності державних службовців, у зв`язку із чим скорочено посади начальника відділу праці та соціально - трудових відносин та двох головних спеціалістів відділу за розпорядженнями голови відповідної адміністрації,тобто відбулось скорочення штату.

Тобто, в даному випадку у відповідача були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачені п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянтів про порушення відповідачем законодавчих приписів при прийнятті наказу №71 від 10.12.2019р. «Про упорядкування структури та встановлення граничної чисельності державних службовців підрозділів Управління соціального захисту населення Березнегуватської районної державної адміністрації», у зв`язку із чим не могло бути ліквідовано Відділ праці та соціально-трудових відносин Управління соціального захисту населення РДА, позаяк такий не мав статусу юридичної особи, оскільки вказаний наказ відповідача № 71 від 10.12.2019р. не є предметом розгляду даної справи.

Вказаний наказ, яким відповідачем було змінено структуру Управління та скорочено число посад державних службовців у вказаному Управлінні, є чинним, доказів його оскарження чи скасування позивачами до суду не надано.

При цьому, судова колегія звертає увагу й на те, що Положенням про Управління соціального захисту населення Березнегуватської районної державної адміністрації та Посадовою інструкцією начальника Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації передбачено повноваження щодо затвердження структури, положення про структурні підрозділи управління, функціональні обов`язки його працівників.

Щодо дотримання відповідачем процедури звільнення, колегія суддів враховує, що після попередження про наступне вивільнення та до прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посади в Управлінні соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації позивачам не пропонувалися.

При цьому, як було вірно враховано судом першої інстанції та підтверджується апеляційним судом за наслідками дослідження наявних у справі доказів та доводів сторін, на момент проведення скорочення державних службовців управління першочергово були скорочені вакантні посади в кількості 3-х штатних одиниць.

Отже, судова колегія підтверджує висновок суду стосовно відсутності вакантних посад в штатному розписі управління на момент видачі позивачам повідомлень про наступне звільнення, а саме - на 27.12.2019 року.

У апеляційній скарзі апелянти (позивачі у справі) наголошують на відсутності попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації.

Однак,судова колегія такі твердження оцінює критично, оскільки відповідачем доведено, що в Управлінні соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації профспілковий комітет не створено, що не заперечується й самим позивачами.

Разом з тим, як було вірно враховано судом попередньої інстанції, інтереси працівників установи (в тому числі і при звільненні) представляє обраний представник трудового колективу О. Устінова, яка уповноважена на підписання колективного договору та контролює його виконання шляхом звітування перед трудовим колективом двічі на рік.

11.12.2019 року згідно наказу начальника Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації № 72 було утворено робочу комісію щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації.

23.12.2019 року зазначеним утвореним дорадчим органом - робочою комісією, складено протокол Засідання робочої комісії щодо дотримання законодавства під час скорочення державних службовців управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації №1.

Згідно зазначеного протоколу, робочою комісією в тому числі й О.Устновою ,було погоджено ліквідацію відділу праці та соціально-трудових відносин та розглянуто право на залишення на роботі працівників управління, а також проаналізовано основні функціональні обов`язки головного спеціаліста з питань персоналу управління (до скорочення), головного спеціаліста з питань персоналу, звернень громадян, контролю та сімейної політики управління (після скорочення) (ОСОБА_6) та головного спеціаліста відділу праці та соціально-трудових відносин (ОСОБА_2) та зроблено висновок, що дані посади не є ідентичними за напрямками роботи;а також вирішено:

1. Головному спеціалісту з питань персоналу ОСОБА_6:

1.1. Підготувати письмові повідомлення про наступне звільнення з пропозицією про переведення на іншу посаду наступним державним службовцям:

- ОСОБА_4 , заступнику начальника управління начальнику відділу соціальної допомоги та по роботі з сім`єю;

- ОСОБА_5 , заступнику начальника відділу соціальних виплат та компенсацій;

- ОСОБА_6 , головному спеціалісту з питань персоналу управління.

1.2. Підготувати письмові повідомлення про наступне звільнення з неможливим переведенням на іншу посаду наступним державним службовцям:

- ОСОБА_7 ,, провідному спеціалісту відділу соціальної допомоги та по роботі з сім`єю;

- ОСОБА_8 , головному спеціалісту відділу соціальних виплат та компенсацій;

- ОСОБА_9 , головному спеціалісту відділу з фінансових питань, автоматизованої обробки інформації та контролю за виплатою державних допомог, пільг та компенсацій;

- ОСОБА_1 , начальнику відділу праці та соціально-трудових відносин;

- ОСОБА_2 , головному спеціалісту відділу праці та соціально-трудових відносин;

- ОСОБА_10 , головному спеціалісту відділу праці та соціально-трудових відносин.

1.3. Підготувати письмове повідомлення про наступне скорочення вакантної посади головного спеціаліста відділу соціальних виплат та компенсацій переможцю конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби:

- ОСОБА_11 .

2. Повідомлення про наступне звільнення вручити державним службовцям у строк до 10 січня 2020 року.

ОСОБА_2 повідомлення про наступне звільнення було вручено 10.01.2020р. (том 1 а.с. 146)

ОСОБА_1 відмовилась від ознайомлення та отримання повідомлення, про що складено відповідний акт. Примірний повідомлення про наступне звільнення ОСОБА_1 направлено поштою, яке вона отримала 27.12.2019р. (том 1 а.с. 145, 147, 148).

Твердження апелянтів про неврахування відповідачем переважного права на залишення їх на роботі є необґрунтованими та спростовуються правильно встановленими спірними судом першої інстанції обставинами справи.

Так, відповідачем доведено відсутність в Управлінні працівників, які виконували однакові з позивачами функції та посади яких були скорочені одночасно зі скороченням їх посад і при цьому були залишені відповідачем на роботі, однак порівняно з ними позивачі мали вищий рівень кваліфікації і продуктивності праці (ч.1 ст.42 КЗпП України), або ж з такими працівниками вони мали однаковий рівень кваліфікації і продуктивності праці та більшу кількість переваг на залишення на роботі (ч. 2 ст. 42 КЗпП України).

Апеляційним судом наголошується, що ч.1, п.3 ч.2 ст.42 КЗпП України (в редакції на момент спірних правовідносин) при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що мова йде про вивільнення двох і більше працівників та залишення їх на посаді в залежності від їх рівня кваліфікації, продуктивності праці.

Досліджуючи питання переважного права на залишення на роботі в даному випадку та обґрунтованість висновків суду першої інстанції з даного питання, колегія суддів звертає увагу на те, що у розумінні ст.6 ЗУ «Про державну службу» посада начальника відділу праці та соціально-трудових відносин управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, яку займала до звільнення ОСОБА_1 відноситься до категорії «Б» - «керівники та заступники керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких органів».

ОСОБА_2 в свою чергу, до звільнення займав посаду головного спеціаліста відділу праці та соціального-трудових відносин управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації, яка у відповідності до цього Закону відноситься до категорії «В» - «інші посади державної служби, не віднесені до категорії «А» і «Б».

Судом першої інстанції у даному випадку було вірно враховано положення статті 19 Закону України «Про державну службу», за якою право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій «А» і «Б»;бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії «В».

Пунктом 1.4 посадової інструкції начальника відділу праці та соціально-трудових відносин, затвердженої 01.07.2013 року, начальником управління соціального захисту управління Семенчук З.І. , на посаду начальника відділу призначається особа з вищою юридичною, економічною чи технічною освітою, стажем роботи за фахом у державній службі на посадах головного спеціаліста не менше 3-х років або стажем роботи за фахом на керівних посадах в інших сферах економіки не менш 5-ти років.

У відповідності до змін та доповнення до посадової інструкції, затвердженої начальником управління соціального захисту населення райдержадміністрації №3 від 15.01.2019 року, начальника відділу - ОСОБА_1 було ознайомлено про те, що на посаду начальника відділу праці та соціально-трудових відносин призначається особа, яка має вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр, спеціаліст.

Як вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 закінчила повний курс Дніпропетровського політехнікуму Мінмяспрому СРСР по спеціальності планування на підприємствах легкої промисловості з присвоєнням кваліфікації техніка-плановика. Також, ОСОБА_1 вступила до Таврійської державної агротехнічної академії на спеціальність - Економіка підприємства, але була відрахована з академії в зв`язку з переведенням в другий ВУЗ. Однак, відомостей про отриману ОСОБА_1 іншу освіту відсутні.

Отже, судом попередньої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 не має повної вищої освіти відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст).

Апелянтом вказані висновки суду не спростовано. Копію диплому про здобуття вищої освіти за відповідним напрямком підготовки (магістр, спеціаліст) до суду не надано.

Колегією суддів також враховується, що відповідачем неодноразово надавались рекомендації під час щорічного щодо здобуття вищої освіти позивачкою - ОСОБА_1 та рекомендації працювати над підвищенням рівняпрофесійної кваліфікації.

Однак, ОСОБА_1 , займаючи посади категорії «Б», не підвищувала свій професійний рівень. Курси підвищення кваліфікації не проходила. 17.11.2015 року під час виїзного семінару Чорноморського державного університету імені Петра Могили (тобто при Березнегуватській РДА, за місцем роботи) пройшла навчання за програмою (1 день) з питань запобігання і протидії корупції. Тобто, з листопада 2011 року і до моменту скорочення - березень 2020 року - 1 навчання.

Згідно п.1.4 посадової інструкції головного спеціаліста, затвердженої 11.01.2017 року начальником управління соціального захисту, на посаду головного спеціаліста призначається особа, яка має вищу економічну чи технічну або середню-спеціальну освіту відповідного професійного спрямування, досвідом роботи за фахом в державній службі за фахом не менше 3-х років або загальний стаж у державній службі за не менш 5-ти років, або стаж роботи за фахом в інших сферах економіки не менш 7 років.

З наявних у справі письмових доказів вбачається, що ОСОБА_2 закінчив повний курс школи по спеціальності - юридична в Херсонській середній школі міліції МВС СРСР, при цьому освітній ступень молодший бакалавр або бакалавр, закладом вищої освіти не присуджувався, має освіту - школа міліції - молодший спеціаліст. До настання пенсійного віку з моменту скорочення залишалось 7,5 місяців. Отримав вихідну допомогу в розмірі двох середньомісячних заробітних плат та скористався послугами служби занятості до 23.10.2020року - до моменту призначення пенсійної виплати.

У період з січня 2017 року до моменту звільнення 09.11.2017 року ОСОБА_2 пройшов навчання в Миколаївському обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади за програмою тематичного короткотермінового семінару на тему: «Забезпечення роботи щодо реалізації норм Закону України «Про зайнятість населення» Ведення соціального діалогу на рівні районів та міст області».

Водночас, у ході здійсненого порівняння кваліфікації…… відповідачем було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_6 має повну вищу освіту, закінчила Миколаївський державний педагогічний інститут, за спеціальністю "Українська мова і література", кваліфікація вчитель української мови і літератури, зарубіжної літератури. На посаді головного спеціаліста з питань персоналу управління на момент скорочення складає 1 рік і 9 місяців.

Окрім того, ОСОБА_6 має 16 років трудового стажу, з них 8 років працювала методистом Березнегувтського професійного ліцею. В 2010 році встановлено кваліфікаційну категорію «Спеціаліст вищої категорії» та присвоєно педагогічне звання: «Старший викладач». За час роботи в управлінні неодноразово проходила курси підвищення кваліфікації при Миколаївському обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації органів державної влади (вересень 2018 року з питань «Правові засади та практичні аспекти запобігання корупції», жовтень 2019 року з питань «Завдання служби управління персоналом, їх практична реалізація»).

До того ж, апеляційний суд враховує, що з 11.03.2020 року додатково до посадових обов`язків включено роботу зі зверненнями громадян, контролю, сімейної політики. Сімейна політика, а саме: попередження насильства в сім`ї, оздоровлення пільгових категорій дітей, робота з багатодітними сім`ями. Тому досвід роботи як педагога був обґрунтовано взятий відповідачем до уваги при проведенні скорочення.

Слід також вказати, що ОСОБА_6 окрім усього наведеного вище, є особою, в сім`ї якої не має інших працівників з самостійним заробітком та на утриманні якої знаходиться неповнолітня дитина, яку виховує сама.

Проаналізувавши наведені вище обставини, встановлені з наявних у справі письмових доказів, судова колегія звертає увагу на те, що за результатами оцінювання критеріїв рівня кваліфікації та продуктивності праці відповідачем надано перевагу у залишенні на роботі та призначенні на посаду головного спеціаліста з питань персоналу, звернень громадян, контролю та сімейної політики управління райдержадміністрації ОСОБА_6 , оскільки остання має повну вищу освіту та постійно проходила підвищення кваліфікації.

З приводу доводів апеляційної скарги щодо не пропонування ОСОБА_1 посади начальника відділу з фінансових питань, автоматизованої обробки інформації та контролю за виплатою державних допомог, пільг та компенсацій - головний бухгалтер, апеляційний суд зауважує, що вказана вакантна посада утворилась з 17.02.2020 року, в зв`язку зі звільненням державного службовця.

Водночас, ця посада вимагає відповідної спеціальної освіти, яку позивачка не має, а протилежного нею не доведено.

Так, згідно копій сторін трудової книжки ОСОБА_1 , остання в період з 12.09.1990 року по 16.01.1993 року працювала головним бухгалтером в колгоспі "Червона зірка" та була звільнена за власним бажанням.

Однак, на думку судової колегії, суд попередньої інстанції обґрунтовано зауважив про неможливість врахування вказаного досвіду роботи для призначення ОСОБА_1. на зазначену посаду головного бухгалтера, адже позивачка не має повної вищої освіти відповідного напрямку підготовки (магістр, спеціаліст), а перебування на інших керівних посадах в управлінні не дає їй права, не маючи спеціальної освіти, претендувати на посаду головного бухгалтера управління.

Апеляційним судом з матеріалів справи встановлено, що в зв`язку з відсутністю в управлінні державних службовців, яких можливо було перевести на вищезазначену вакантну посаду,наказом від 17.02.2020 року № 12 "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби категорії "Б" було оголошено конкурс, інформація про який розміщена на порталі вакансій державної служби 17.02.2020 року.

Саме за результатами проведеного конкурсу на посаду головного спеціаліста відділу з фінансових питань, автоматизованої обробки інформації та контролю за виплатою державних допомог, пільг та компенсацій управління соціального захисту населення, було призначено ОСОБА_9 як переможцю конкурсу.

Водночас, роботодавець не зобов`язаний пропонувати посаду працівнику, посада якого скорочується, якщо його кваліфікація, освіта, досвід тощо не відповідають закріпленим у посадових інструкції за вакантною посадою вимогам, а матеріали справи не містять відомостей, що такі посади були наявні у відповідача.

Інші ж посади, які б відповідали освітньому рівню та кваліфікації позивачів, та роботу на яких вони могли би виконувати з урахуванням їх освіти, кваліфікації, досвіду у відповідача були відсутні станом на час проведення процедури звільнення позивачів, що в свою чергу унеможливило залишення останніх на роботі в Управлінні.Доказів наявності у відповідача інших вакантних рівнозначних тим, які займали позивачі або нижчих посад державної служби позивачами суду не надано.

Загалом як свідчить зміст апеляційної скарги, незгода позивачів із їх звільненням обґрунтовується саме процедурними порушеннями, які нібито було допущено відповідачем.

Однак, у ході розгляду справи апеляційним судом такі твердження апелянтів не підтвердились та повністю спростовуються викладеними вище обставинами.

На переконання колегії суддів апеляційного суду, судом першої інстанції було надано правову оцінку всім обставинам, які мають значення для правильного вирішення справи, досліджено наявність підстав для звільнення позивачів, досліджено питання дотримання відповідачем процедури звільнення, яка була проведена без порушень прав позивачів та норм чинного законодавства в тому числі й трудового, тощо.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне вирішення судом першої інстанції справи в частині вимог щодо компенсації позивачам невикористаної відпустки за стаж державної служби та відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років надається додаткова оплачувана відпустка.

В силу вимог ч. 1 ст. 58 ЗУ «Про державну службу», за кожний рік державної служби після досягнення п`ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більше як 15 календарних днів.

Як встановлено п.3 Порядку надання Державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток (надалі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2016 року № 270, додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.

Отже, надання і тривалість цієї додаткової відпустки залежить виключно від набутого стажу державної служби, а не від тривалості відпрацьованого часу у робочому році, про що вірно зазначено було судом першої інстанції.

Під час звільнення державного службовця йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні додаткової відпустки.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що відповідно до графіку щорічних відпусток, затвердженого начальником управління 3 січня 2020р., на підставі особистої заяви позивачки від 21.01.2020 року, наказом від 21.01.2020 року № 2-к ОСОБА_1 надано частину основної щорічної відпустки терміном 15 календарних днів з 03.02.2020 року по 17.02.2020 рік включно, за період роботи 06.10.2019 по 05.10.2020 року з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Наказом від 10.03.2020 року № 19-к звільнено ОСОБА_1 з 11 березня 2020 року була звільнена з проведенням повного розрахунку та виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наявною у матеріалах справи копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується наявність стажу державної служби на день її звільнення (10 березня 2020 року) - 23 роки 09 місяців 28 днів.

На посаду в Управлінні ОСОБА_1 була призначена з 06.10.2004 року, що підтверджується наказом № 240-к від 06.10.2004 року. Стаж державної служби станом на 06.10.2004 року - 8 років 4 місяців 23 дні.

Отже, позивачка у відповідності до ст. 35 ЗУ «Про державну службу» від 16.12.1993р. набула з 15.05.2006р. право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, яку за період з 2006 по 2019рр. згідно наявних у справі письмових доказів використала.

Щодо права на додаткову відпустку за стаж державної служби у 2020р. станом на момент звільнення у позивачки ще не виникло, відтак є вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за стаж державної служби ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату такої компенсації задоволенню не підлягають.

ОСОБА_2 згідно даних трудової книжки, мав стаж державної служби на день його звільнення - 23 роки 0 місяців 26 днів. Відтак, він набув право на щорічну додаткову відпустку за стаж державної служби тривалістю 15 календарних днів.

При цьому, на момент звільнення ОСОБА_2 відповідачем було виплачено йому компенсацію за невикористану відпустку за стаж державної служби у неповному обсязі, а саме виплачено її лише за 5 календарних днів щорічної основної відпустки.

Водночас, відповідно до наказу начальника управління від 13.10.2020 року № 33-к "Про здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації позивачу ОСОБА_2 " проведено нарахування та 20.10.2020 року виплачено компенсацію в розмірі 4539,45 грн., з яких: податок (ПДФО та військовий збір) - 885,19 грн., фактично отримано - 3654,26 грн.

Відтак, грошова компенсація за не відбуту відпустку позивачу - ОСОБА_2 була виплачена в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині є правильним.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з Управління соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку компенсації за дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, колегія суддів виходить з наступного.

Дійсно, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Так, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні державних службовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати їм грошового забезпечення.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з приписами ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність задля захисту майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Колегія суддів наголошує на тому, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до норм ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права.

Як свідчать матеріали справи та зазначалось вище, при здійсненні розрахунків при звільненні Управлінням соціального захисту населення Березнегуватської райдержадміністрації здійснила неповне нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку за стаж державної служби.

Відповідно до наказу начальника управління від 13.10.2020 року № 33-к "Про здійснення перерахунку та виплати грошової компенсації позивачу ОСОБА_2 " проведено нарахування та 21.10.2020 року виплачено компенсацію в розмірі 4539,45 грн., з яких: податок (ПДФО та військовий збір) - 885,19 грн., фактично отримано - 3654,26 грн.

Як вбачається з платіжного доручення № 1304, відповідач 20 жовтня 2020 року здійснив перерахунок та виплату грошової компенсації позивачу ОСОБА_2 та 21.10.2020 року виплачено компенсацію в розмірі 4539,45 грн., з яких: податок (ПДФО та військовий збір) - 885,19 грн., фактично отримано - 3654,26 грн.

Відповідно до довідки відповідача про нарахування заробітної плати за два останні повні календарні місяці ОСОБА_2 , що передували звільненню становить 17926,43 грн. (січень 2020 року - 9576,43 грн. та за лютий 2020 року - 8350,00 грн.).

Середньоденна зарплата позивача склала 437,23 грн. (17926,43 / 41 (кількість робочих днів з період з січня 2020 по лютий 2020). Кількість робочих днів за час затримки виплати за період з 10.03.2020 року по 21.10.2020 року - 155 дні. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 67 770, 65 грн. (437,23 грн. х 155 робочих днів).

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 23093,85 гривень, з яких: грошове забезпечення 19439,59 гривень (84,18%) та компенсація за дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років 3654,26 гривень (15,82%).

Обрахована судом першої інстанції відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за дні невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за вислугу років, становить 67 770, 65 гривень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції мав підстави зменшити суму стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, виходячи з принципу пропорційності, врахувавши зокрема дії відповідача, здійснені ним щодо виконання свого обов`язку повного розрахунку з працівником, оскільки стягнення заявленої позивачем у позові компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

У даному випадку, з огляду на встановлені спірні обставини справи, на переконання апеляційного суду, є належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 10 721, 32 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (15,82% від 67 770, 65 грн.).

Висновки суду першої інстанції з якими погоджується апеляційний суд узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020 року у справі №803/1768/17.Такі висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19, від 16.07.2020 року у справі № 812/1259/17.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідачів у справі.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта тверджень та посилань апелянтів колегією суддів не приймається до уваги, через їх необґрунтованість або непідтвердженість матеріалами справи.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку із перебуванням члена колегії суддів - судді Єщенка О.В. у період з 25.10.2021р. по 05.11.2021р. включно у відпустці та на лікарняному, повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 08.11.2021р. у перший робочий день.

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі № 400/4251/20 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 08 листопада 2021р.

Головуючий суддя Танасогло Т.М.Судді Димерлій О.О. Єщенко О.В.