ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 р.Справа № 520/7553/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

представника позивача Омельченка О.В.,

представника відповідача Даниленка Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Лозівської районної ради Харківської області в особі голови ради Гоч Вадима Вікторовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/7553/21

за позовом ОСОБА_1

до Лозівської районної ради Харківської області в особі голови ради Гоч Вадима Вікторовича

про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом про:

1) визнання протиправною бездіяльності з приводу невиплати ОСОБА_1 середньої заробітної плати за період 08.12.2020р.-29.03.2021р. відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад";

2) зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток на посаді голови Чугуївської районної ради Харківської області за період 08.12.2020р.-29.03.2021р. відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року адміністративний позов залишено без задоволення. Вийшовши за межі позову, зобов`язано Лозівську районну раду (ідентифікаційний код - 25471930; місцезнаходження - 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Лозовського, буд. 10-А) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ; місцезнаходження - АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період 08.12.2020р.-29.03.2021р. відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області з утриманням належних податків та зборів.

Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні та у письмовому відзиві заперечував проти апеляційної скарги, зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач у період 01.08.1998р.-01.11.2001р. працював на посаді державної служби у штаті Близнюківській селищній раді, у період 01.11.2001р.-07.11.2002р. - на посаді державної служби у штаті Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області, у період 08.11.2002р.-20.09.2005р. - на посаді спеціаліста 1 категорії Близнюківської селищної ради, у період 21.09.2005р.-31.05.2010р. - на посаді заступника Близнюківського селищного голови з питань земельних відносин, у період 01.06.2010р.-21.11.2010р - на посаді заступника Близнюківського селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради, у період 22.11.2010р.-07.12.2020р. на посаді голови Близнюківської районної ради Харківської області.

07.12.2020р. у зв`язку з проведенням першої сесії Лозівської районної ради Харківської області були припинені повноваження Близнюківської районної ради Харківської області як органу місцевого самоврядування.

17.12.2020р. ОСОБА_1 подав до Близнюківської районної ради Харківської області письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 08.12.2020р.-31.12.2020р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

19.01.2021р. заявник подав до Ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.01.2021р.-31.01.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

16.02.2021р. заявник подав до Ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.02.2021р.-28.02.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

18.03.2021р. заявник подав до ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.03.2021р.-31.03.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

29.03.2021р. заявник був працевлаштований на посаді директора Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області.

Рішень, прийнятих Радою за результатами розгляду перелічених вище звернень заявника, матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправність управлінських діянь Ради з приводу виплати середнього заробітку за посадою Голови Чугуївської районної ради Харківської області, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для виплати заявнику середнього заробітку у порядку ч.2 ст. 33 Закону України №93-IV за посадою голови Чугуївської районної ради Харківської області немає, оскільки заявник працював на посаді голови Близнюківської районної ради. Проте, припинення функціонування Близнюківської районної ради Харківської області у якості органу місцевого самоврядування, фактичне працевлаштування заявника на попередню роботу відносно події обрання на виборну посаду місцевого самоврядування, наявність явних та очевидних ознак добросовісної поведінки заявника у сфері реалізації намірів працевлаштуватись. відсутність юридичного значення причин неможливості надання відповідної роботи (посади), спонукали суд до застосування ч. 2 ст. 9 КАС України, виходу за межі позову та обтяження ради обов`язком нарахувати та виплатити заявникові середній заробіток за період 08.12.2020 р. - 29.03.2021 р. відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області з утриманням належних податків та зборів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч.5 ст.12 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні на сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом.

Правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, гарантії депутатської діяльності визначено в Законі України Про статус депутатів місцевих рад від 11.07.2002 року №93-IV (далі по тексту - Закон №93-IV).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.6 Закону №93-IV депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 118 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Частиною 1 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент обрання позивача на виборну посаду) передбачено, що в разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується до місцевої ради із залишенням на цій службі.

01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 11 січня 2007 року № 575-V, яким частину першу статті 33 Закону №93-IV доповнено абзацом другим такого змісту: З працівником, якого прийнято на роботу (посаду), що її виконував (займав) депутат місцевої ради, укладається строковий трудовий договір; цей договір розривається у разі повернення депутата місцевої ради на роботу, але не пізніш як через три місяці після припинення повноважень депутата місцевої ради.

Відповідно до ч.2 ст.33 Закону №93-IV (у редакції, чинній на момент припинення повноважень позивача на виборній посаді) депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації.

У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. У разі, якщо колишній депутат місцевої ради має право на пенсійне забезпечення або йому призначена пенсія за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до закону, за ним не зберігається середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді в раді.

Час, коли колишній депутат тимчасово не працював у зв`язку з неможливістю надання йому попередньої або рівноцінної роботи (посади) безпосередньо після закінчення строку його повноважень, зараховується, але не більше шести місяців, до страхового стажу і стажу роботи (служби) за спеціальністю, за якою депутат працював до обрання у місцеву раду, де він виконував свої обов`язки на постійній основі.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що законодавством гарантується право особи на надання, після закінчення її повноважень за виборною посадою, попередньої роботи (посади). У той же час, це право може бути реалізовано за умови наявності посади, або іншої рівноцінної посади.

Отже, у разі коли колишній депутат місцевої ради до обрання на виборну посаду у раді перебував у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) незалежно від форми власності та виду діяльності, однак надання попередньої або рівноцінної роботи йому на цьому підприємстві (установі, організації) або, за його згодою, на іншому неможливе, закон гарантує збереження за цим депутатом середньої заробітної плати на період його працевлаштування, але не більше шести місяців.

Такий висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, що викладений у постановах від 07.02.2019 у справі №507/1299/16-а, від 25.10.2019 у справі №345/3102/16-а, від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а.

Слід наголосити, що під неможливістю надання відповідної роботи (посади) необхідно розуміти лише об`єктивну неможливість надати депутату місцевої ради, звільненому з виборної посади, попередньої посади через ліквідацію підприємства, установи, організації, її скорочення тощо.

Правові висновки аналогічного змісту наведені у постановах Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №570/3880/16-а, від 09.12.2020 у справі №275/318/16-а.

Матеріалами справи встановлено, що до обрання на позивача на виборну посаду ОСОБА_1 посаді заступника Близнюківського селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

У період з 22.11.2010р. до 07.12.2020р. позивач працював на посаді голови Близнюківської районної ради Харківської області, що не заперечувалось сторонами у справі.

Лозівська районна рада Харківської області була утворена шляхом реорганізації Близнюківської районної ради Харківської області та Первомайської районної ради Харківської області (а.с. 21)

07.12.2020р. у зв`язку з проведенням першої сесії Лозівської районної ради Харківської області були припинені повноваження Близнюківської районної ради Харківської області як органу місцевого самоврядування.

Подія вчинення радою запису у трудовій книжці заявника під номером 23 від 07.12.2020р. підтверджує факт компетенційного і юридичного правонаступництва між Близнюківською районною радою Харківської області та Лозівською районною радою Харківської області (ас.11).

17.12.2020р. ОСОБА_1 подав до Близнюківської районної ради Харківської області письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 08.12.2020р.-31.12.2020р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

19.01.2021р. заявник подав до Ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.01.2021р.-31.01.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

16.02.2021р. заявник подав до Ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.02.2021р.-28.02.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

18.03.2021р. заявник подав до ради письмове звернення про виплату середнього заробітку у порядку ст.33 Закону України від 11.07.2002р. №93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі за текстом Закон України №93-IV) за період 01.03.2021р.-31.03.2021р. за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області.

29.03.2021р. заявник був працевлаштований на посаді директора Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що позивач має право на отримання середньої заробітної плати, яку він одержував раніше на виборній посаді у раді, на період працевлаштування, але не більше шести місяців, оскільки визначені частиною другою статті 33 Закону України Про статус депутатів місцевих рад випадки, коли середня заробітна плата за колишнім депутатом місцевої ради не зберігається, у спірних правовідносинах відсутні.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.06.2020 року у справі №635/1071/17, то колегія суддів зазначає, що вказане рішення не підлягає застосуванню по даній справі, оскільки правовідносини у цій справі не є аналогічними тим, що були предметом дослідження Верховним Судом.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток на посаді голови Чугуївської районної ради Харківської області за період 08.12.2020р.-29.03.2021р. відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок № 100), передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

При цьому, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацами 1, 2 пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Колегія суддів вважає, що оскільки обчислення та нарахування таких виплат здійснюється відповідачем у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100, які не були нараховані позивачу, а тому суд не може перебирати на себе повноваження відповідача, здійснювати розрахунок та стягувати не нараховані суми середньої заробітної плати.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У справі "Рисовський проти України" (№29979/04) викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

В рішенні ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява №29979/04, пункт 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73).

Держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Також, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії", Європейським судом з прав людини визначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, "правомірні (законні) очікування" - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.

При цьому, в своєму рішенні у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.91 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні (законні) очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15 у справі №826/4418/14, яку колегія суддів враховує при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Позиція Європейського суду з прав людини та Верховного Суду свідчить про необхідність встановлення такого способу відновлення порушеного права, при якому можливість прийняття подальших протиправних рішень буде виключена.

Суд наголошує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує безпосереднього поновлення прав позивача та практичного застосування задекларованого принципу мовчазної згоди як ефективного механізму захисту, як того вимагає принцип верховенства права.

Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій/рішення. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Зважаючи на обставини справи, колегія суддів вважає, що належним, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату з дня закінчення повноважень позивача як голови Близнюківської районної ради Харківської області до дня його працевлаштування на новій посаді.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає правильнім висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період 08.12.2020р.-29.03.2021р. відповідно до ч.2 ст.33 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" за посадою Голови Близнюківської районної ради Харківської області з утриманням належних податків та зборів.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лозівської районної ради Харківської області в особі голови ради Гоч Вадима Вікторовича - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі № 520/7553/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. СпаскінСудді Я.В. П`янова Л.В. Любчич

Повний текст постанови складено 04.11.2021 року