Постанова
Іменем України
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 266/3935/20
провадження № 61-9970св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач військова частина № НОМЕР_1 Маріупольського загону морської охорони Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року у складі судді Федотової В. М. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 травня 2021 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Лопатіної М. Ю., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.
На обґрунтування позову зазначив, що він з 09 лютого 1998 року по 01 серпня 2019 року проходив військову службу на офіцерській посаді в Маріупольському загоні морської охорони.
В період з 07 квітня 2014 року по 30 квітня 2018 року безпосередньо приймав участь у проведенні антитерористичної операції у складі військової частини № НОМЕР_1 .
Наказом 23 загону морської охорони від 27 червня 2019 року № 181-ос був звільнений в запас на підставі підпункту «а» (у зв`язку з закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
Остаточною датою проходження військової служби є 01 серпня 2019 року. Вислуга років становить 35 років 11 місяців 22 дні, з них пільгових 10 років 03 місяці 14 днів.
Крім того вказував, що перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (квартирному обліку) у Маріупольському загоні морської охорони з 09 листопада 2015 року (зі збереженням дати попередньої постановки з 18 серпня 2001 року) складом сім`ї - одна особа, а також у списках осіб, які мають право на позачергове отримання житлових приміщень - з 09 листопада 2015 року.
Враховуючи наведене, вважає, що згідно Порядку визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» він має право на отримання житла або відповідної компенсації за належне для отримання жиле приміщення.
10 червня 2020 року він звернувся до Маріупольського загону морської охорони з заявою щодо виплати компенсації за належне до отримання жиле приміщення. Однак, рішенням житлової комісії Маріупольського ЗМО від 26 червня 2020 року (протокол № 6 від 26 червня 2020 року) його заява протиправно не була задоволена, у зв`язку із чим він вимушений звернутися до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю позовних вимог, оскільки наказом № 206-ОС від 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини на підставі підпункту «а» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про у зв`язку із закінченням строку контракту.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 20 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
12 червня 2021 року ОСОБА_1 подав через засоби поштового зв`язку до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 травня 2021 рокуу вищевказаній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа розглянута з порушенням норм матеріального та процесуального права, судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
27 липня 2021 року на адресу Верховного Суду від військової частини № 1472 Маріупольського загону морської охорони Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби Українизасобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
26 серпня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 з 09 лютого 1998 року по 01 серпня 2019 року проходив військову службу на офіцерській посаді, зокрема в Маріупольському загоні морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України, звідки наказом № 206-ОС від 01 серпня 2019 року звільнений в запас у зв`язку з закінченням строку контракту на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
З 09 листопада 2015 року (зі збереженням дати попередньої постановки з 18 серпня 2001 року) позивач перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (квартирному обліку) у Маріупольському загоні морської охорони складом сім`ї - одна особа, а також у списках осіб, які мають право на позачергове отримання житлових приміщень - з 09 листопада 2015 року.
22 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського загону морської охорониз заявою про зарахування його до списку осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень. Проте, рішенням житлової комісії Маріупольського ЗМО від 06 грудня 2019 року (протокол № 10 від 06 грудня 2019 року) його заява була залишена без задоволення.
10 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського загону морської охорониз заявою щодо виплати компенсації за належне до отримання жиле приміщення. Однак, рішенням житлової комісії Маріупольського ЗМО від 26 червня 2020 року (протокол № 6 від 26 червня 2020 року) його заява не була задоволена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Згідно з пунктом 2 Порядку про визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 728 (далі - Порядку), дія цього Порядку поширюється на: військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 і більше років, та членів їх сімей; осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості використання на військовій службі, та членів їх сімей; сім`ї військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби; сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів.
Військовослужбовці та члени їх сімей, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, мають право отримати компенсацію один раз протягом усього часу проходження військовослужбовцями військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла (пункт 3 Порядку).
За змістом частини першої статті 9 Житлового кодексу Української РСР громадяни мають право на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом. А згідно зі статтею 48-1 вказаного кодексу порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.
У спірних правовідносинах відповідач у межах та в порядку, встановленому законом, наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу, визначеного Законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Крім того, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу проходження публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України). А за змістом пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба належить до служби публічної.
У справі, яка переглядається, позивач, мотивуючи позов положеннями Конституції України та Порядку, оскаржив відмову у призначенні йому, як військовослужбовцю, учаснику бойових дій, грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення. Така гарантія соціального захисту як вказана компенсація є однією з передбачених зазначеним законом пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу.
Таким чином, спір між сторонами є публічно-правовим, і його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Подібні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 712/5476/19 (провадження № 14-62цс20), постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 712/2387/20 (провадження № 61-17592св20).
Проте наведене залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій, які належним чином не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 1922 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови ОСОБА_1 може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 09 лютого 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 травня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини № НОМЕР_1 Маріупольського загону морської охорони Регіонального Управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, закрити.
Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
