Справа № 369/15570/20

Провадження № 2/369/1288/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2021 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Ковальчук Л.М.

з участю секретаря судових засідань Приймак М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову зазначила, що квартира АДРЕСА_1 належить позивачу, на праві приватної власності, яке підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданого Виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, Київської області від 24.03.1999 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 24.03.1999 року за № 20, зареєстрованого Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації Київської області 07.04.1999 року у реєстрову книгу за № 36/72, а також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВО № 188773, виданого на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.12.2004 року серії ВВО № 985200.

У вище зазначеній квартирі відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи № 6167 від 10.11.2020 року, разом з позивачем ОСОБА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована з 04.06.2010 року по теперішній час, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована з 06.05.2011 року по теперішній час.

Відповідно до Актів про обстеження матеріально-побутових умов проживання № 1/04-297 від 03.06.2020 року, № 1/04-650 від 08.10.2020 року, № 1/04-706 від 11.11.2020 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно не проживає за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 та з 01.01.2020 року проживає в м. Києві. Відповідач жодним чином в утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послуг участі не приймає. Відповідач добровільно залишив без будь-яких поважних причин, вищезгадану квартиру і до цього часу в ній не проживає, ніякого інтересу до житла не проявляє. Особисті речі відповідача відсутні, поштова кореспонденція відповідачу не надходить. Позивач має інформацію, що на даний час ОСОБА_2 проживає в м. Києві, але точна інформація відсутня.

Станом на сьогодні позивач змушений звертатись до суду, оскільки не має можливості скористатись своїм правом розпоряджатись своєю власністю.

31.12.2020 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження в справі, розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату судового розгляду справи повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, а тому відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без його участі та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позов від відповідача не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що підлягає до задоволення у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло, виданого Виконкомом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району, Київської області від 24.03.1999 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 24.03.1999 року за № 20, зареєстрованого Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації Київської області 07.04.1999 року у реєстрову книгу за № 36/72, а також Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії СВО № 188773, виданого на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.12.2004 року серії ВВО № 985200.

Відповідно до Актів про обстеження матеріально-побутових умов проживання № 1/04-297 від 03.06.2020 року, № 1/04-650 від 08.10.2020 року, № 1/04-706 від 11.11.2020 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 дійсно не проживає за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 та з 01.01.2020 року проживає в м. Києві. Відповідач жодним чином в утриманні квартири, її ремонті, оплаті комунальних послуг участі не приймає.

Статтею 47 Конституції України кожному гарантовано право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що, застосовуючи положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень ст. ст. 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 16.01.2012 у справі № 6-57цс11, аналіз ст. 16, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Отже, враховуючи положення, передбачені ст. ст. 317, 383, 391 ЦК України, власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Згідно до Постанови Верховного Суду України від 16.01.2012, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою, і вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

За встановлених судом обставин та досліджених доказів, суд приходить до висновку, що позивач, будучи власником житла, довів належними та допустимими доказами порушення його права на користування і розпорядження належним йому майном, а також створення відповідачем перешкод щодо здійснення ним цих прав, а тому таке право підлягає захисту судом, шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Керуючись ст. 71, 72 ЖК України, ст. 259-260 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л.М. Ковальчук