ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4225/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з вказаним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДПС), у якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 04.11.2019 №Ф-3508-51;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.11.2020 №Ф-3508-51.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 18.01.2007 зареєстрована як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Зазначає, що з 24.11.2016 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах та обіймає посаду прибиральниці в Велетенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів та у цей період їй нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, у тому числі в цей період роботодавцем як податковим агентом нараховувався та перераховувався за працівника до бюджету єдиний соціальний внесок. Також вказує на те, що з 01.01.2017 за неї ЄСВ сплачували. Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 позивачка є застрахованою особою.

04.11.2019 року контролюючим органом виставлена вимога №Ф-3508-51 про сплату позивачкою боргу з ЄСВ на суму 26539,26 грн. В подальшому позивачці також виставлено вимогу від 11.11.2020 №Ф-3508-51 на суму 35588,74 грн, яка, на думку позивачки, повторно включила в себе зобов`язання визначене попередньою вимогою.

Враховуючи, що за спірний період позивачка була працевлаштована та роботодавець сплачував за неї ЄСВ, вважає вимоги протиправними, просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 18.08.2021 провадження відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

08.09.2021 представником ГУ ДПС подано клопотання про залишення без розгляду позовної заяви в зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

22.09.2021 року позивачкою подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому вона зазначає про неотримання вимоги від 04.11.2019 №Ф-3508-51.

Аналогічні твердження вказані позивачкою в відповіді на відзив, що надійшла до суду 22.09.2021 року.

Ухвалою суду від 11.10.2021 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено.

Задоволено частково клопотання ГУ ДПС, залишено позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 04.11.2019 №Ф-3508-51.

Отже, розгляду в рамках даної справи підлягають вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.11.2020 №Ф-3508-51.

08.09.2021 відповідачем подано відзив на позов, з якого вбачається, що останній позов не визнає. Свою позицію обґрунтовує тим, що платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464). Мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (ст. 1 Закону №2464).

Законом України "Про державний бюджет на 2020 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня встановлено у розмірі 4723 грн на місяць, з 1 вересня - 5000 грн. Таким чином, у 2020 році мінімальний страховий внесок складав з 1 січня - 1039,06 грн (4723х22%), з 1 вересня - 1100 грн (5000х22%).

Законом України "Про державний бюджет на 2019 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 4173 грн на місяць.

Таким чином, у 2019 році мінімальний страховий внесок складав 918,06 грн (4173х22%).

Законом України "Про державний бюджет на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3723 грн на місяць.

Таким чином, у 2018 році мінімальний страховий внесок складав 819,06 грн (3723х22%).

Законом України "Про державний бюджет на 2017 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлено у розмірі 3200 грн на місяць.

Таким чином, у 2017 році мінімальний страховий внесок складав 704,00 грн (3200 х 22%).

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкова і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

На підставі зазначеного податковим органом прийнято оскаржені вимогу на суму 26539,26 грн та на суму 31364,74 грн.

Щодо тверджень позивачки про "задвоєння сплати ЄСВ" ГУ ДПС зазначає, що подвійної сплати ЄСВ не відбувається, оскільки позивачка сплачує за себе як за фізичну особу-підприємця, а в трудових правовідносинах платником ЄСВ за позивачку є роботодавець.

З огляду на викладене, відповідач вважає оскаржувану вимогу правомірною та просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 18.01.2007 року по теперішній час зареєстрована як фізична особа-підприємець за номером запису 24880000000002073 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. З 24.11.2016 року по теперішній час позивачка перебуває у трудових відносинах та обіймає посаду прибиральниці Велетенської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Білозерської районної ради Херсонської області.

Згідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 позивачка є застрахованою особою, за неї сплачується єдиний внесок.

Кконтролюючим органом виставлена вимога №Ф-3508-51 У про сплату позивачкою боргу з ЄСВ, який станом на 02.06.2021 року складає 35588,74 грн.

Позивачка, вважаючи вказану вимогу протиправною, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною 1 статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі-Закон №2464-VI).

Положеннями статті 2 Закону №2464-VI встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI).

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Наказом від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі-Порядок №1162).

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Судом встановлено, що позивачка внесена до реєстру застрахованих осіб, при цьому страхувальниками позивача в реєстрі за спірний період (2017-2020 рік) значиться: "Центр по обслуговування закладів освіти" Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області.

Відповідачем не надано жодних доказів на спростування вказаної інформації.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Судом встановлено, а відповідачем не заперечується, що позивачці нарахована сума ЄСВ за період часу, що позивачка була найманим працівником, а саме, працювала в Велетенській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Білозерської районної ради Херсонської області, ЄСВ за позивачку, як за застраховану особу, сплачувався роботодавцем, що вбачається з довідки ОК-5 (а.с. 19-20).

Отже, якщо особа є найманим працівником, то вона є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем. В іншому ж випадку здійснюється здвоєння сплати ЄСВ за одну і ту саму застраховану особу.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява №77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№ 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)"), серія А, № 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, № 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йдеться про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Аналогічна позиція викладена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019р. у справі №520/3939/19 підкреслила існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

За наявного існуючого правового регулювання, суд розглядає дану справу з урахуванням принципу найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платника податку, адже такий принцип так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 №Ф-3508-51 в сумі 35588,74 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії та бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.11.2020 №Ф-3508-51.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 111060000