про: стягнення моральної шкоди в сумі 30000,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Шилін В.А., адвокат за довіреністю,

від відповідача: Романчук С.М., керівник,

від третьої особи: не з`явився,

Суть спору:

29.03.2021 Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 24.03.2021 (вх. № 4629/21), в якій просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання кошті у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України Державної казначейської служби України код ЄДРПОУ 37567646 (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» код ЄДРПОУ 31650052 (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31) у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі обставин, які виникли в процесі виконання судового рішення Заводським відділом ДВС у м. Миколаєві; ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2019 у справі № 2-2027/10 (н/п 4-с/490/87/2020); застосування норм статей 23, 1173 Цивільного кодексу України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», статей 19, 56 Конституції України та мотивовані таким:

Протиправна бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ВП №42949445 встановлена ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2019 року справа № 2-2027/10 н/п 4-с/490/87/2020.

Внаслідок протиправної бездіяльності державною виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ВП №42949445 рішення суду, тривалий час залишається без виконання, що завдає немайнову шкоду та спричиняє негативні наслідки Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «ВУСО», які підривають ділову репутацію страхової компанії та завдають шкоду її інтересам, а також інтересам засновників акціонерного товариства, які є приватними інвесторами та створюють робочі місця і сподіваються на належне врядування, контроль з боку держави та її відповідальність за підпорядковані неї органи.

Неможливість, у законний спосіб, за примусом держави, в особі державного виконавця, за її же рішенням у справі № 784/1220/13 отримати грошові кошти від боржника в сумі 49 430,18 грн підривають ділову репутацію страхової компанії та завдають майнову, і немайнову шкоду її інтересам.

Протиправна бездіяльність державною виконавця, неможливість, з примусом держави, забезпечити виконання рішення суду боржником прокурором ОСОБА_1, який до травня 2020 року займав посаду начальника відділу Прокуратури Одеської області, завдає моральної шкоди, підриває ділову репутацію компанії, формує в очах існуючих та потенційних клієнтів ПрАТ «Страхова компанія» «ВУСО» негативні висновки про нездатність позивача забезпечити, в належний спосіб, здійснювати судовий захист та виконувати свої зобов`язання перед клієнтами.

Триваючи негативні наслідки, протиправної бездіяльності державного виконавця, завдають шкоди ділової репутації, знижують престиж та підривають довіру до діяльності страховій компанії перед державними органами, уповноваженими здійснювати контроль за діяльністю позивача, зокрема, податковими, органами пенсійного фонду та безпосередньо виливають на рівень податкових відрахувань до державного бюджету та пенсійного фонду за результатами фінансової діяльності і формують негативні висновки про позивача.

Розмір моральної шкоди, внаслідок неправомірної бездіяльності державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у ВП №42949445, позивач оцінює на мінімальному рівні у 30 000,00 грн. ( 6000 * 5 - 30 000 ).

Неправомірна бездіяльність, підтверджена рішенням суду, державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому проваджені № 42949445, яка полягає у нездійснені ефективних, своєчасних заходів, передбачених законом. Це вочевидь завдає моральної ніколи юридичній особі ПрАТ «Страхова компанія» «ВУСО» та вочевидь знаходиться у причинному наслідковому зв`язку і має бути стягнута з відповідача в сумі 30 000 грн.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАСУ обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ухвалою суду від 19.04.2021 (суддя Ткаченко О.В.), після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20 травня 2021 року о 10:00.

14.05.2021 до суду від Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву № 31582/107-36/1 від 07.05.2021, в якому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на норми Закону України «Про виконавче провадження», та мотивуючи тим, що позивачем не доведено факту завдання моральної шкоди юридичній особі та наявності умови для відшкодування такої шкоди.

Відповідач зазначає, що жодних даних про те, що внаслідок невиконання рішення суду на користь позивача, принижено ділову репутацію останнього тобто престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг, позивачем не зазначено та доказів не надано.

Також відповідач вказує, що позивачем всупереч вимогам статей 33 34 ГПК України, не доведено наявність визначального елементу для необхідної умови стягнення моральної шкоди - причинного зв`язку між неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю відповідача та порушенням прав позивача, що завдало моральної шкоди позивачу, а також факту наявності такої шкоди у юридичної особи, що полягає у приниженні ділової репутації та, відповідно, не надано належних та допустимих доказів зазначених фактів та обставин.

Ухвалою суду від 20.05.2021 задоволено заяву Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (вх. № 7575/21 від 20.05.2021) про відвід судді Ткаченка О.В.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2021 визначено головуючим у справі № 915/401/21 суддю Смородінову О.Г.

Ухвалою суду від 21.05.2021 справу № 915/401/21 було прийнято до провадження судді Смородінової О.Г.; розгляд справи № 915/401/21 розпочато спочатку зі стадії відкриття провадження у справі та постановлено проводити за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17 червня 2021 року о 09:30.

У підготовчому засіданні, проведеному 27.07.2021 за участю представників усіх учасників справи, судом було оголошено перерву до 02 вересня 2021 року об 11:15.

30.07.2021 на офіційну електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання № 51443/107-36/1 від 30.07.2021 про приєднання до матеріалів справи доказів - Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Вказане клопотання додатково надійшло на адресу суду засобами поштового зв`язку 03.08.2021.

05.08.2021 на офіційну електронну пошту від Державної казначейської служби України надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача у своїх письмових поясненнях вважає, що позивачем не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв`язок (фактом невиконання судового рішення) між діями відповідача та на думку позивача, завданою шкодою, а також не доведена вина відповідача.

Також учасник зазначає про відсутність обґрунтування наявності моральної шкоди та вважає, що розмір моральної шкоди, визначений без урахування засад розумності та виваженості і не підтверджується характером немайнових втрат та обсягом моральних страждань.

Ухвалою від 02.09.2021 суд закрив підготовче провадження у даній справі, з призначенням її до судового розгляду по суті на 05 жовтня 2021 року об 11:15.

04.10.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 01.10.2021 (вх. № 14827/21) про долучення письмових доказів, а саме - роздруківки з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.09.2021 у справі № 2-2027/10, н/п 4-с/490/45/2021).

В судовому засіданні 05.10.2021, проведеному за участю представників позивача та відповідача, судом було розпочато розгляд справи № 915/401/21 по суті, заслухано вступні слова учасників справи та оголошено перерву до 19 жовтня 2021 до 10:45.

В засідання 19.10.2021 з`явилися повноважні представники позивача та відповідача, третя особа свого представника для участі в судовому засіданні не направила. Разом із тим, оскільки явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи по суті за відсутності представника третьої особи.

19.10.2021 в засіданні судом було з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, досліджено докази, якими вони обґрунтовуються.

За клопотанням представника відповідача до матеріалів справи було залучено докази подання відділом ДВС апеляційної скарги на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.09.2021 у справі № 2-2027/10, н/п 4-с/490/45/2021), додану позивачем до матеріалів справи із заявою б/н від 01.10.2021 (вх. № 14827/21).

Після наведеного, суд заслухав заключні слова сторін та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 19.10.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників учасників справи, суд -

В С Т А Н О В И В:

Предметом даного позову виступає вимога позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- копія ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2019 у справі № 2-2027/10 (н/п 4-с/490/87/2020);

- роздруківка з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.09.2021 у справі № 2-2027/10, н/п 4-с/490/45/2021).

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- копія постанови державного виконавця від 16.04.2014 про відкриття виконавчого провадження (ВП № 42949445);

- копія постанови державного виконавця від 07.05.2020 про накладення штрафу (ВП № 42949445);

- копія постанови державного виконавця від 25.05.2020 про накладення штрафу (ВП № 42949445);

- копія повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення (ВП № 42949445);

- копія Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- копія першого аркушу апеляційної скарги на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.09.2021 у справі № 2-2027/10, н/п 4-с/490/45/2021) з відміткою штампу вхідної кореспонденції Центрального районного суду м. Миколаєва.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надавала.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 16.04.2014 головним державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Чигирик І.Г. було відкрито виконавче провадження 42949445 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 2-ц-12/2027/10 від 28.08.2013 про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» - 49430,18 грн безпідставно стягнуті за рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 09.12.2010.

У подальшому, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2020 у справі № 2-2027/10 (н/п 4-с/490/87/2020) було частково задоволено скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); поновлено строк ПрАТСК «ВУСО» на звернення до суду зі скаргою на постанову про закінчення виконавчого провадження № 42949445 від 25 червня 2020 року; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час примусового виконання виконавчого листа № 2-ц-12/2027/10, виданого 28.08.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у ВП №42949445; скасовано Постанову про закінчення виконавчого провадження № 42949445 від 25 червня 2020 року, винесену заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щербатюком Антоном Ігоровичем та зобов`язано державного виконавця поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-ц-12/2027/10, виданого 28.08.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва та вчинити усі необхідні виконавчі дії, передбачені ЗУ «Про виконавче провадження».

Вказаною ухвалою було, зокрема, встановлено такі обставини, на які також за текстом позовної заяви посилається в обґрунтування позовних вимог позивач:

«Як встановлено судом під час розгляду даної скарги під час здійснення виконавчого провадження № 42949445 державним виконавцем не було встановлено місце проживання/перебування боржника ОСОБА_1 , що унеможливило вручення йому постанов та інших документів, які виносились державним виконавцем у цьому виконавчому провадженні.

…

Під час розгляду справи судом встановлено, підтверджується матеріалами справи та поясненнями державного виконавця, що виконавче провадження № 42949445 здійснювалося державними виконавцями у період з 16 квітня 2014 року до 25 червня 2020 року.

…

З наявних у матеріалах справи доказів слідує, що починаючи з 16 квітня 2014 року (відкриття виконавчого провадження) до 25 січня 2016 року (стягнення з боржника судового збору), тобто протягом 1 року та 9 місяців державним виконавцем Бутенко А.В. не було вчинено будь-яких дій щодо примусового виконання виконавчого листа Центрального районного суду м. Миколаєва № 2-ц-12/2027/10, виданого 28 серпня 2013 року.

Надалі постановами від 25 січня 2016 року з боржника ОСОБА_1 стягнуто виконавчий збір у розмірі 4943,01 грн та витрати, пов`язані з організацією та проведення виконавчих дій 204,70 грн.

Постановою від 05 квітня 2016 року накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 та того ж дня складено акт державного виконавця про те, що боржником двері не відкрито, а виклик державного виконавця залишено йому у дверях. Копії зазначених документів наявні в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 68 Закону № 1404-VIII (в редакції станом на 02 червня 2016 року) визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина 3 статті 68 Закону №1404-VIII в редакції станом на 02 червня 2016 року).

На виконання зазначених норм державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Бутенко А.В. винесено постанову від 08 листопада 2016 року.

Цією постановою державним виконавцем Бутенко А.В. звернуто стягнення на доходи ОСОБА_1 , що отримуються ним у Військовій прокуратурі Південного регіону України. Військову прокуратуру Південного регіону України зобов`язано: проводити утримання заробітної плати (доходу), що належить до виплати боржнику після відрахування та утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 20% всіх видів заробітку до погашення заборгованості в сумі 54 477,89 грн та зазначено реквізити за якими слід здійснювати перерахування коштів. У пункті 4 цієї постанови вказано про необхідність направлення її копії до Військової прокуратури Південного регіону.

Однак, державним виконавцем Бутенко А.В. не була виконана вимога частини 3 статті 68 Закону № 1404-VIII та пункт 4 своєї ж постанови від 08 листопада 2016 року щодо надсилання її копії на виконання до Військової прокуратури Південного регіону України. Будь-яких доказів щодо направлення постанови державного виконавця від 08 листопада 2016 року на виконання до Військової прокуратури Південного регіону суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сам факт винесення державним виконавцем постанови від 08 листопада 2016 року, без направлення її за місцем роботи боржника, не може вважатися проведенням виконавчих дій в розумінні Закону № 1404-VIII».

Суд відмічає, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Таким чином, оскільки факт неправомірної бездіяльності державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час примусового виконання виконавчого листа № 2-ц-12/2027/10, виданого 28.08.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у ВП №42949445 встановлено ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2019 у справі № 2-2027/10 (н/п 4-с/490/87/2020), яка набрала законної сили, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Крім того, позивачем при розгляді справи по суті надано суду до відома роздруківку з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 16.09.2021 у справі № 2-2027/10, н/п 4-с/490/45/2021), якою задоволено скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (03680, м. Київ, вул. К. Малевича, 31, код ЄДРПОУ31650052) на дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щербатюка А.І. (54029, м.Миколаїв, вул. Робоча, 1), боржник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ); визнано протиправною та скасовано постанову заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Щербатюка А.І. від 16.12.2020 року про закінчення виконавчого провадження №42949445 та зобов`язано державного виконавця поновити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2-ц-12/2027/10 від 28.08.2013 року.

При цьому, Заводський відділ ДВС повідомив, що 01.10.2021 подав через суд першої інстанцій апеляційну скаргу на вказану ухвалу.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

За змістом ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

При цьому, суд зауважує, що ст.ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Отже, фактичною підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК, збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо) сторони, якій завдано збитків внаслідок порушення зобов`язання іншою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, якій завдано збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання іншою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.03.2019 №920/715/17.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 3, абз. 1 п. 4, абз. 2-3 п. 5 постанови Пленуму Верхового Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Таким чином, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, положеннями ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Однак, реалізація конституційного права залежить від вимог іншого законодавства. Права та гарантії, передбачені Конституцією України, є базовими та загальними, вони конкретизуються у законодавстві, прийнятому на підставі положень Конституції України.

У даному випадку право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, не заперечується, проте насамперед позивач повинен довести сам факт завдання йому шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Отже, у спірних відносинах відшкодування моральної шкоди може бути здійснене у разі наявності у діях порушника таких елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності, як: неправомірна поведінка особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, факту порушення відповідних прав, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

У даній справі позивач зазначає, що негативних наслідків позивачу у вигляді моральної шкоди завдала тривала бездіяльність службових осіб Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні № 42949445.

Як уже було наведено вище, факт неправомірної бездіяльність державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) під час примусового виконання виконавчого листа № 2-ц-12/2027/10, виданого 28.08.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва у ВП №42949445 встановлено ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2019 у справі № 2-2027/10 (н/п 4-с/490/87/2020), яка набрала законної сили, і вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Водночас, розглянувши подані позивачем в обґрунтування наявності підстав для стягнення шкоди доводи та докази, господарський суд не встановив по-перше, наявності шкоди; а по-друге, причинного зв`язку між діями державного органу і шкодою юридичній особі, яку вони могли б потягнути.

Так, суд наголошує, що моральну шкоду, завдану юридичній особі, можна охарактеризувати як втрату немайнового характеру, що настала у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, а так само вчинення інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Підтвердженням цього є стаття 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), яка зазначає, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Таким чином, юридична особа так само, як і фізична, має право на спростування недостовірної інформації (ст. 277 ЦК) і право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК). Зокрема, відповідно до ст. 299 ЦК, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації, тобто може позиватися до суду про захист своєї ділової репутації.

При цьому, при розгляді справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди юридичній особі на відміну від аналогічних спорів за участі фізичних осіб, значення для встановлення обґрунтованості позовних вимог, має не власне суб`єктивне уявлення позивача (наприклад, в особі його керівника або членів керівного органу) про факт настання негативних наслідків для ділової репутації юридичної особи та характер цих наслідків, а ці обставини як факт об`єктивної, в даному випадку, економічної, реальності.

Зазначене передбачає, що ці обставини мають бути підтверджені належними доказами. Зокрема, довідками (актами, звітами тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтвами про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновками судової експертизи; проведенням експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомленнями в засобах масової інформації; результатами проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідача) тощо.

У Постанові Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», визначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їхньої підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно ж з пп.5, 6 інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2007 №01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку із чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Отже, приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

За такого, суд погоджується з твердженням відповідача щодо того, що посилання позивача на те, що внаслідок факту тривалого невиконання судового рішення ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» завдається немайнова шкода, спричиняються негативні наслідки компанії та завдається шкода її інтересам а також інтересам засновників, які є приватними інвесторами та створюють робочі місця і сподіваються на належне врядування, контроль з боку держави та її відповідальність за підпорядковані неї органи в розумінні п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України не є моральною шкодою, яка заподіяна юридичній особі, оскільки інвестори юридичної особи (в даному випадку фізичні особи) не ототожнюються з юридичною особою.

Твердження позивача про те, що бездіяльність державного виконавця, завдає шкоди діловій репутації, знижує престиж та підриває довіру до діяльності страхової компанії перед державними органами не підтверджується жодними доказами, а є лише декларативними.

Крім того, суд зауважує, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Пункт 6 Роз`яснення президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення суперечок, пов`язаних з відшкодуванням моральної шкоди № 02-5/95 від 29 лютого 1996 р. (згідно з роз`ясненнями Вищого арбітражного суду України № 02-5/445 від 18 листопада 1997 р., № 02-5/433 від 13 листопада 1998 р., № 02-5/618 від 6 листопада 2000 р., роз`ясненням ВГСУ № 04-5/609 від 31 травня 2002 р.) передбачає, що розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру дії особи, що її завдала, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

При визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.

Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, зокрема, моральних, приниження його ділової репутації в результаті неправомірних дій відповідача.

Суд також погоджується з доводами відповідача щодо помилковості твердження позивача про те, що наявність усіх елементів, які є підставою для відшкодування моральної шкоди встановлено ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25.09.2020, яка має преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки зазначене судове рішення хоч і встановлює порушення прав позивача та неправомірну бездіяльність відповідача при виконанні судового рішення (при прийнятті рішення про закінчення виконавчого провадження) однак не встановлює причинного зв`язку з бездіяльністю відповідача та порушенням прав позивача, у вигляді заподіяння моральної шкоди - приниження ділової репутації Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО».

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Як вже вище було наведено, підставою для відшкодування моральної шкоди є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправність поведінки органу державної виконавчої служби, як було зазначено вище, встановлена судовими рішеннями в межах іншої справи та не підлягає доказуванню.

Разом із тим, доказів того, що тривале невиконання судового рішення органом ДВС принижує ділову репутацію позивача, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам (вчинення дій, спрямованих на зниження престижу юридичної особи чи підрив довіри до її діяльності) суду надано не було.

Відповідно до статей 15 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

У даній господарській справі суд установив, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди, в розумінні зазначеному вище, не зазначено, яким саме чином дії (бездіяльність) державного органу потягли за собою ті чи інші об`єктивні наслідки для юридичної особи, зокрема, приниження її ділової репутації, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судовий збір у даній справі покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ВУСО» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 31; ідентифікаційний код 31650052);

Відповідач: Держава Україна в особі Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (54029, м. Миколаїв, вул. Робоча, буд. 1; ідентифікаційний код 34993162);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код 37567646)

Повне рішення складено та підписано судом 29.10.2021.

Суддя О.Г. Смородінова