Справа № 647/1941/21

№ провадження 2/647/551/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2021 року Бериславський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого судді Миргород В.С.

при секретарі Дзежик Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бериславі Херсонської області цивільну справу №647/1941/21 за позовом ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Ташкова Анастасія Олександрівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Ташкова Анастасія Олександрівна звернулася до Бериславського районного суду Херсонської області із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно.

В позовній заяві посилається на те, що 06 січня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на Херсонській товарній біржі нерухомості «СМАРАГД-ПІВДЕНЬ» укладено договір міни, який зареєстрований на товарній біржі «Смарагд Південь» 06 січня 1999 року в Журналі реєстрації біржових угод за № 008-ІІ. Згідно умов договору ОСОБА_1 передала жилий будинок з надвірними спорудами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передали у власність ОСОБА_1 трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Обмін проводився без доплат.Всі умови договору сторонами виконані, але даний договір нотаріально не посвідчено. Разом з тим, текст договору міститься посилання на те, що договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. 06 січня 1999 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру в Херсонському міжміському бюро технічної інвентаризації. На даний час у позивача виникла необхідність розпорядитися своїм майном. Однак, з`ясувалось, що вчинити будь-які дії по розпорядження даною квартирою вона не може, так як договір міни не був нотаріально посвідчений, тому є недійсним. В зв`язку з чим просить суд, визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 13.09.2021 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 04.10.2021 року справу було призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та адвокат Ташкова А.О. в судове засідання не з`явилися. Від адвоката Ташкової А.О. до суду надійшла заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, до суду подали заяви про розгляд справи без їх участі, позов визнають, не заперечують проти його задоволення.

Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи в суді були повідомлені завчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення, причина неявки суду ненадана, клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило. У встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надали.

Суд вважає за можливе справу розглянути у відсутності сторін, в порядку ч.3 ст.211 ЦПК України.

У відповідності до ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін, належних чином повідомлених про день, місце та час розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

У відповідності до ч.1 ст.81, ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 5 ст. 12 ЦПК України - суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1 на підставі зареєстрованого 06.01.1999 року за №3186 в Бюро технічної інвентаризації договору міни №008-ІІ від 06.011999 року, є власником квартири АДРЕСА_2 (а.с. 10).

06 січня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на Херсонській товарній біржі нерухомості «СМАРАГД-ПІВДЕНЬ» укладено договір міни, який зареєстрований на товарній біржі «Смарагд Південь» 06 січня 1999 року в Журналі реєстрації біржових угод за № 008-ІІ. Згідно умов договору ОСОБА_1 належний її на праві власностіжилий будинок з надвірними спорудами розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,на підставі Договору купівлі-продажу зареєстрованого Бериславською державною нотаріальною конторою 01.10.1997 року за реєстраційним но мером 31283 та в БериславськомуБТІ за №3188, передала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передали у власність ОСОБА_1 , належну їм на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Бериславськоим бюро приватизації 28.12.1998 року, зареєстровану у Берисдавському БТІ трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Обмін проводився без доплат, що підтверджується договором міни (а.с. 10).

Згідно зі ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Отже, в даному випадку на момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.

Згідно зі ст.153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.ст. 241, 242 ЦК України ( в редакції закону від 1963 року, який діяв на момент укладення договору ), та до ст.ст. 715, 716 ЦК України ( в редакції закону від 2004 року ) за договором міни кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору міни застосовуються загальні положення про договір купівлю - продаж. Право власності за обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.227 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час укладення договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу нерухомого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Статтею 47 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) встановлено, що нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч.2 ст.48 цього Кодексу.

Якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами та доповненнями) роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання; застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах). Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч.2 ст.47 ЦК, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов.

Зі змісту Договору № 008-П обміну від 06.01.1999 року вбачається, що даний договір укладений у відповідності до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу», зареєстрований на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає. У відповідності до вимог ст.227 ЦК України підлягає реєстрації в органах технічної інвентаризації.

Закон України «Про товарну біржу» в редакції, діючій на час укладення договору купівлі-продажу, дозволяв членам біржі проводити біржову операцію з купівлі-продажу товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасниками є члени біржі та якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. В такому випадку біржовий договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягав, проте набувача нерухомості це не звільняло від здійснення реєстрації договору, за яким набуто право власності на нерухоме майно в органах БТІ, що на той час виконували функції органу державної реєстрації об`єктів нерухомості.

При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало. Необхідні зміни до ст.15 Закону України «Про товарну біржу», що дозволяли відмежувати об`єкти нерухомості від біржових операцій були внесені лише у 2003 році.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, в самому Законі України «Про товарну біржу» не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст.15 цього Закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржі. Водночас зазначений договір міни у встановленому порядку недійсним, як оспорюваний, в частині невідповідності вимогам Закону України «Про товарну біржу», не визнавався.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

До 01.01.2013 року виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язувалося з його державною реєстрацією. Державна реєстрація здійснювалася за фактом права власності, яке вже виникло. В даному випадку право власності виникло на підставі договору мінинерухомості №008-ІІ від 06 січня 1999 року, зареєстрованого Бериславським бюро технічної інвентаризації від 06.01.1999 року, який проведено у якості біржової операції між членами біржі, ОСОБА_1 з однієї сторони та з іншої сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Отримавши державну реєстрацію в «БериславськомуБТІ» права власності на квартируза адресою: АДРЕСА_2 , держава цим самим визнала право власності позивача на спірну квартиру, як таке, що виникло на не заборонених законом підставах. Відповідно до частин першої-третьої статті 48 Закону України «Про власність» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється, зокрема, судом.

Крім того, ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно за ст. 392 ЦК України ( в редакції закону від 2004 року ) власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правова позиція щодо можливості захисту права власності позивача шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягає використанню національними судами України як джерело права.

У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття „майно охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності».

Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі „Ятрідіс проти Греції зазначив, що володіння майном повинно бути законним.

У п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

Таким чином, враховуючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 , перейшло до позивача ОСОБА_1 на підставі договору міни нерухомості №008-ІІ від 06 січня 1996 року, укладеного на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», та зареєстрованого Херсонським міжміським бюро технічної інвентаризації 06 січня 1996 року, на дату укладення угоди реєстрація права власності на підставі біржової угоди не суперечила чинному законодавству, при укладенні правочину договору міни спірної квартири сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами, якими є вищезазначена біржова угода, відбулося повне виконання договору та вище вказана квартира передана позивачу, з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину міни квартири, а визнання права власності за договором міни не призведе до порушення прав будь-яких інших осіб, відсутність нотаріально посвідченого договору міни квартири унеможливлює відчуження квартири, тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання за нею права власності квартири АДРЕСА_2 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

До 01.01.2013 року виникнення права власності на нерухоме майно не пов`язувалося з його державною реєстрацією. Державна реєстрація здійснювалася за фактом права власності, яке вже виникло. Так, Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету України будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року №121, передбачала підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих на біржі.

В даному випадку право власності виникло на підставі договору міни нерухомості №008-ІІ від 06 січня 1999 року, зареєстрованого Херсонським міжміським бюро технічної інвентаризації від 06.01.1999 року, який проведено у якості біржової операції між ОСОБА_1 з однієї сторони та з іншої сторони ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Реєстрація БТІ на квартиру на ім`я ОСОБА_1 на підставі договору міни нерухомості №008-ІІ, посвідченого біржею, а не нотаріусом, станом на січень 1996 року фактично не суперечило чинному законодавству.

Таким чином, враховуючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 , перейшло до позивача ОСОБА_1 на підставі договору міни нерухомості №008-ІІ від 06 січня 1996 року, укладеного на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», та зареєстрованого Херсонським міжміським бюро технічної інвентаризації 06 січня 1996 року, на дату укладення угоди реєстрація права власності на підставі біржової угоди не суперечила чинному законодавству, при укладенні правочину договору міни спірної квартири сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджено письмовими доказами, якими є вищезазначена біржова угода, відбулося повне виконання договору та вище вказана квартира передана позивачу, з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину міни квартири, а визнання права власності за договором міни не призведе до порушення прав будь-яких інших осіб, відсутність нотаріально посвідченого договору міни квартири унеможливлює відчуження квартири, тому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання за нею права власності квартири АДРЕСА_2 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 392 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 від імені та в інтересах якої діє адвокат Ташкова Анастасія Олександрівна до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , придбану нею на підставі договору міни квартири №008-ІІ укладеного 06.01.1996 року та зареєстрованого 06.01.1996 року в Журналі реєстрації біржових угод за №008-ІІ товарною біржею «Смарагд-Південь».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга із врахуванням п. 15.5 розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, до Херсонського апеляційного суду через Бериславський районний суд Херсонської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.10.2021 року.

Суддя В. С. Миргород