Справа № 541/1512/21

Номер провадження 2/541/714/2021

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26 жовтня 2021 року м.Миргород

Миргородським міськрайонний суд Полтавської області у складі головуючого судді Ситник О.В. за участі секретаря судового засідання Раданович Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області ( с. Великі Сорочинці Миргородського району площа Гоголя № 26 , код ЄДРПОУ 24832716) про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії Великосорочинську сільську раду Миргородського району Полтавської області , -

ВСТАНОВИВ:

29.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області із зазначеним позовом до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії Великосорочинську сільську раду Миргородського району Полтавської області . 02.07.2021 року уточнив позовні вимоги . Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду від 02.07.2021 року уточнена позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.

Позивач ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог прохав визнати незаконними дії Великосорочинської сільської ради Миргородського району щодо відмови у задоволенні його заяви від 21.02.2021 року яка отримана відповідачем 25.02.2021 року вх. № 181 та зобов`язати Великосорочинську сільську раду Миргородського району ( код ЄДРПОУ 24832716) виділити йому ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності , розташованих за межами населеного пункту в натурі на місцевості відповідно до Сертифікату на право на земельну частку пай серії РН № 782631 виданий Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області 01.10.2008 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку пай 02 жовтня 2008 року за № 287 який підтверджує право на земельну частку ( пай) розміром 3, 8 в умовних кадастрових гектарах

З позовних вимог вбачається, що він ОСОБА_1 працював в КСП «Нива» Миргородського району Полтавської області та мав право на земельну частку пай , даний факт уже встановлено рішенням Миргородського міськрайонного суду від 16.07.2008 року відповідно до якого зобов`язано Миргородську районну державну адміністрацію яка на той час була розпорядником земель видати йому Сертифікат на право на земельну частку пай в розмірі 3, 8 умовних кадастрових гектарів із земель запасу Савинцівської сільської ради Миргородського району Полтавської області . Відповідно до даного рішення ним було отримано Сертифікат Серії РН № 782631 від 01.10.2008 року . Як вказує позивач він неодноразово звертався із заявами про виділення йому в натурі земельної ділянки до різних органів які були правомочні виділити в натурі земельну ділянку , оскільки вони змінювались , також звертався до правоохоронних органів з приводу невиконання рішення суду , але безрезультатно і земельна ділянка в натурі йому до цих пір не виділена . Останній раз 21.02.2021 року він звернувся уже до Великосорочинської сільської об`єднаної територіальної громади Миргородського району Полтавської області із заявою , яка була отримана відповідачем по справі 25.02.2021 року , в якій прохав виділити йому в натурі на місцевості земельну ділянку на яку він має право відповідно до Сертифікату на право на земельну частку пай та надати йому дозвіл на виготовлення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки . Відповідно до рішення Великосорочинської сільської ради Миргородського району № 156 від 23.04.2021 року йому було відмовлено у задоволенні заяви в зв`язку з невідповідністю поданої заяви вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України , на тій підставі, що відповідно до рішення суду - не зобов`язано відповідача виділити ОСОБА_1 земельну частку пай в натурі на місцевості. Позивач вважає що цією відмовою порушено його право на отримання земельної ділянки тим самим перешкоджає йому у реалізації законного права на виділення в натурі земельної ділянки Вказав , що зважаючи на його похилий вік та незадовільний стан здоров`я а також позицію відповідача , який постійно ухиляється від забезпечення його права , що він самостійно будь яким способом не має змоги отримати інформацію щодо місця розташування, межі та площі земель та прохав витребувати дані щодо місця розташування , межі та площі для виділення йому у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Великосорочинської громади Миргородського району .

22.07.2021 року до суду відповідач по справі Великосорочинська сільська рада надала відзив з якого вбачається, що вони позов не визнають оскільки Сертифікат серії РН № 782631 на право на земельну частку пай на ім`я ОСОБА_1 - виданий йому 01.10.2008 року, тобто після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток паїв та затвердженню списку по бувшому КСП Нива , а тому вони не можуть виділити земельну частку пай адже земельна ділянка сільськогосподарського призначення яка не була віднесена до нерозподілених ( невитребуваних) земельних ділянок та або виключена із площ земельних ділянок , що підлягали розподілу - відсутня. Окрім того на території Савинцівської сільської ради вільні рільні землі запасу для виділення земельної ділянку у розмірі земельної частки паю що дорівнює 3, 8 га відсутні. Вказали, що доказів на підтвердження наявності у них як відповідача нерозподілених земельних ділянок , невитребуваних часток паїв , що належали КСП Нива та знаходяться на території Савинцівської сільської ради , а також земель запасу комунальної власності позивач не надав, також не надав інформацію по КСП Нива щодо наявності земельних ділянок , що залишилися у колективній власності КСП Нива , чи були створені землі запасу чи резервного фонду і вказали що рішенням суду від 16.07.2008 року на яке посилається позивач у позові - не зобов`язано Великосорочинську сільську раду виділити йому земельну ділянку в натурі на місцевості. Чітко вказали що в разі прийняття судом рішення щодо зобов`язання виділити позивачу земельну ділянку в натурі на місцевості - виконати таке рішення не можливо, оскільки вільні рільні землі запасу на території Савинцівської сільської ради відсутні та зазначили , що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень , визначених законодавством та не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень , оскільки не наділені правом створювати норми права , а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вище стоящим в ієрархії нормативно - правовим актам . Також вказали, що не в змозі надати інформацію щодо місця розташування меж , площі земель пропонованої для виділення ОСОБА_1 у власність земельної ділянки у зв`язку із відсутністю вільних рільних земель на території Савинцівської сільської ради, прохали в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.10.2021 року закрито підготовче судове засідання та справа призначена до розгляду на 26.10.2021 року .

26.10.2021 року позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився , подав заяву в якій прохав розглядати справу у його відсутність врахувати його похилий вік та позовні вимоги підтримав в повному обсязі. ( а.с. 61). Сторона відповідача в попередні судові засідання не з`являлись , подавали заяву в якій вказали , що прохають справу слухати за їх відсутності та з урахуванням наданого відзиву відмовити у задоволенні позовних вимог . ( а.с.135). В судове засідання 26.10.2021 року також не з`явились , рекомендоване повідомлення повернулось із зазначенням «адресат відмовився» від отримання судової повістки ( а.с. 150-151 ) .

Суд вважає, що відповідно до норм ЦПК України відповідач є належним чином повідомлений В зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд зазначає наступне - відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч. 4 ст.82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено , що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований та проживає за адресою с. Зелений Кут Миргородського району Полтавської області , є людиною похилого віку має повних 82 роки , є пенсіонером , розмір пенсії складає за шість місяців в ( період з грудня 2020 року по травень 2021 рік) 25 491 гривні 51 копійки , ( а.с. 29-30), з рішення Миргородського міськрайонного суду від 16.07.2008 року справа № 2-849 , 2008 яке набрало законної сили 29.07.2008 року вбачається, що ОСОБА_1 з працював в КСП «Нива» Миргородського району плотником , на час паювання земель колишнього КСП в 1997 році членських відносин з цим господарством вона не втратив , однак в списки на отримання земельної частки паю включений не був , з мотивувальної частини рішення вбачається, що представник відповідача Миргородської РДА позов визнав , представник третьої особи від Савинцівської сільської ради надали пояснення та даним рішенням зобов`язано Миргородську районну державну адміністрацію яка на той час була розпорядником земель видати ОСОБА_1 . Сертифікат на право на земельну частку пай в розмірі 3, 8 умовних кадастрових гектарів із земель запасу ( ріллі) Савинцівської сільської ради Миргородського району Полтавської області . Відповідно до даного рішення ним було отримано Сертифікат Серії РН № 782631 від 01.10.2008 року ( а.с. 25- 26 ) 21.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до сесії Великосорочинської сільської ради Миргородського району із заявою про добровільне виконання рішення суду та прохав виділити йому в натурі на місцевості земельну ділянку відповідно до виданого сертифікату вказавши місце розташування , межі та площу земельної ділянки , дана заява отримана відповідачем 25.02.2021 року ( а.с. 27 ), рішенням Великосорочинської сільської ради Миргородського району № 156 від 23.04.2021 року - Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ( виділення земельної частки паю ) у натурі на місцевості - йому було відмовлено у задоволенні заяви в зв`язку з невідповідністю поданої заяви вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України , оскільки відповідно до рішення суду не зобов`язано відповідача виділити ОСОБА_1 земельну частку пай в натурі на місцевості.( а.с.47 ) , вартість земельної частки паю виділеної із земель колишнього КСП «Нива» в межах Савинцівської сільської ради становить 211914 гривень 35 копійок ( а.с. 28), відповідно до інформації Головного Управління статистики у Полтавській області про наявні відомості щодо суб`єкта код ЄДРПОУ 23543447 вбачається, що до 21.02.2000 року в ЄДРПОУ значився суб`єкт з назвою КСП «Нива» , 21.02.2000 року в ЄДРПОУ внесено зміну щодо назви суб`єкта - приватно - орендне сільськогосподарське підприємство «Нива» , 14.05.2008 року вилучено з бази даних ЄДРПОУ у зв`язку з визнанням його банкрутом , станом на 09.07.2021 року з ЄДРПОУ вилучено приватно - орендне підприємство «Нива» , дані про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи 13.05.2008 року , № запису 15731170003000326 , будь які інші відомості про правонаступництво КСП Нива до органу статистики не надходили ( а.с. 38 , 41 ). Стороною відповідача надано до суду копію рішення Савинцівської сільської ради від 25.05.2001 року про затвердження схеми організації території земельних часток паїв ПОСП «Нива» та копію Державного акту на право колективної власності на землю , з яких вбачається, що затверджено схему організації території якою передбачено місце розташування і площа кожної з 263 земельних частки паю на загальній площі 1008 , 12 га. , створено мережі під`їзних шляхів , залуження , прийнята уточнена вартість , передання в натурі проводити згідно схеми( 48-52 ) . В матеріалах справи мається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.09.2019 року з якого вбачається, що ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів із заявою про притягнення посадових осіб за невиконання Савинцівською сільською радою рішення суду від 16.07.2008 року щодо виділення земельної ділянки в натурі ОСОБА_1 ( а.с. 32) Позивачем 16.08.2021 року подано заяву про забезпечення доказів якою прохав зобов`язати відповідача надати інформацію про вільні землі запасу не наданих у власність , користування у межах та поза межами населених пунктів Великосорочинської об`єднаної територіальної громади на підставі документації про інвентаризацію земель ОТГ чи інших документів , на території Великосорочинської об`єднаної територіальної громади ( а.с. 75-76 ) , ухвалою суду від 17.08.2021 року заяву було задоволено ( а.с. 80) 16.08.2021 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову якою він прохав зобов`язати Великосорочинську сільську раду провести на території Великосорочинської сільської ради в межах населених пунктів та за межами інвентаризацію земель запасу та зобов`язати зробити перевірку в межах населених пунктів та за межами населених пунктів перевірку та встановити наявність відумерлої спадщини , невитребуваних паїв протягом одного місяця з часу постановлення ухвали та за необхідності визначити порядок виконання рішення в порядку забезпечення позову ( а.с. 67-69 ). Судом винесено ухвалу 17.08.2021 року про повернення заяви оскільки суд вважав дану заяву передчасною , оскільки не виконана ухвала суду про забезпечення доказів ( а.с. 73) . 27.08.2021 року відповідачем на виконання ухвали суду про забезпечення доказів направлено на адресу суду відповідь з якої вбачається, що сесією Великосорочинської сільської ради восьмого скликання рішення стосовно розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації всіх земель розташованих у межах Великосорочинської сільської ради враховуючи те, що проведення інвентаризації земель є правом , а не обов`язком громади- не приймалися, та направлено графічні матеріали ( викопіювання ) із перерозподілів земель між землеволодільцями і землекористувачами колишніх Великообухівської , Великобайрацької , Савинцівської , Солонцівської , Полив`янської та Ковалівської сільських рад народних депутатів Миргородського та Шишацьких районів Полтавської області , а також Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області де згідно з умовними позначками визначено землі запасу .( а.с. 88-116) 08.09.2021 року позивач подав до суду заяву про забезпечення доказів в якій прохав забезпечити позов шляхом заборони відповідачу вчиняти дії щодо конкретної земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417 площею 12,2192 га , з цільовим призначенням -16.00. землі запасу ( земельні ділянки кожної категорії земель , які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам ) яка згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Великосорочинської об`єднаної територіальної громади в особі Великосорочинської сільської ради - надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації , передавати в оренду , передавати в постійне користування , передавати у власність та інше і заборонити вчиняти будь які реєстраційні дії стосовно цієї земельної ділянки до виконання рішення суду ( а.с. 120-124) , ухвалою суду та додаткової ухвалою від 09.09.2021 року заява про забезпечення позову задоволена ( а.с. 128-131), з відповіді начальника відділу реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 16.09.2021 року вбачається, що ухвала суду якою встановлено заборону вчинення реєстраційних дій щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 5323281000:00:011:0417 площею 12,2192 га зареєстровано в базі даних за заявою ОСОБА_1 ( а.с. 138) .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є також рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Відповідно до ст. 3 цього закону - підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища). Відповідно до ст. 122 ЗК України - сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до ст. 118 ЗК України - відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Згідно ч.ч.1,5 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель із державної власності.

01.01.2019 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» (від 10.07.2018 року № 2498-V111), відповідно до якого було внесено зміни до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».

Відповідно до ст.ст. 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради. Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток(паїв)у натурі(на місцевості): розглядають заяви власників земельних часток(паїв)щодо виділення їм в натурі (на місцевості)земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв)у натурі(на місцевості); уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку(пай); уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв)у натурі(на місцевості)та виготовлення відповідної документації з землеустрою ,якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток(паїв)у натурі(на місцевості),якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку(пай),або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки(паї),проектів технічної допомоги тощо; надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток(паїв); організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами ,які мають право на виділення їм земельних часток(паїв)у натурі(на місцевості)та земель ,що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом; оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Визначаючи юрисдикційну приналежність спору певному національному судові, суди повинні з`ясувати, чи спір є приватноправовим або публічно-правовим; чи виник він з відносин, урегульованих нормами цивільного права; чи пов`язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності та територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Стаття 15-1 ЗК України визначає повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, щодо: внесення в установленому порядку пропозицій щодо розпорядження землями державної та комунальної власності, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, регулювання земельних відносин; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Статтею 25 ЗК України визначено порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, зокрема визначено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Частинами третьою-п`ятою статті 118 цього Кодексу передбачено, що громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Отже, наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа, і визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України). Конституційний Суд України у Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що: - положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Так, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16-ц(провадження № 14-5зц18), від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16 (провадження № 11-475апп18), від 19 червня 2018 року у справі № 922/864/17 (провадження № 12-61гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 924/174/18 (провадження № 12-82гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Враховуючи той факт , що у позивача ОСОБА_1 право на право на земельну частку пай уже виникло з того часу як він працював у КСП Нива та це право було підтверджено в суді рішенням Миргородського міськрайонного суду у 2008 році ( відповідно до ст. 2 ЗУ Про порядок виділення в натурі на місцевості земельних ділянок власникам земельних часток паїв ) і виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі суд приходе до висновку що даний спір є цивільно -правовим .

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). За частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 914/1774/15, за яким відповідно до норм чинного законодавства визнання незаконним правового акта органу місцевого самоврядування можливо, якщо:1) позивачем є учасник цивільних правовідносин (фізична, юридична особи, держава, територіальна громада), який є власником певного майна; 2) права власника порушено і підставою цього порушення є видання правового акту; 3) такий акт не відповідає законові, тобто, має місце невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, для скасування відповідного акта місцевого самоврядування із позовною заявою має звернутися саме власник майна, права якого порушені, враховуючи вище викладене , та застосовуючи поняття Першого Протоколу Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод в розумінні поняття «правомірні очікування» / «законні сподівання» і захист такого права - суд приходе до висновку , що ОСОБА_1 є належним позивачем у цьому спорі та потребує захисту порушеного права.

Стосовно вибору та пред`явлення позову позивачем ОСОБА_1 до відповідача саме Великосорочинської сільської ради - суд зазначає наступне ;

Згідно з вимогами статей22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня1993 року) та вищевказаного Указу Президента України особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня2004 року № 7 "Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ" судам роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Відповідно до Перехідних положень ЗК України п. 21.вбачається, що - установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Відповідно до ЗУ за № 1423 - ІХ від 27 травня 2021 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 27 квітня 2021 року № 1423 - ІХ повноваження з розпорядженнями землями на території громад в тому числі розташованими за межами населених пунктів передано сільським селищним радам .Земельні ділянки , які відносяться до зазначеного закону вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ , міст та які були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав , переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно , але органи виконавчої влади , що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками , вже не мають права здійснювати розпорядження ними . Інші земельні ділянки та землі , які залишилися несформованими та не внесеними до державного земельного кадастру , переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим законом.

Відповідно до абзацу першого п. 7 1 розділу V Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та розпорядженням Кабінету міністрів України № 721- р від 12 червня 2020 року визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Полтавської області в тому числі Великосорочинської територіальної громади Миргородського району до складу якої входить Великосорочинська , Великобайрацька , Великообухівська , Ковалівська ( Шишацький район ) , Савинцівська , Солонцівська , Полив`янська сільська ради формована територіальна

Враховуючи , що КСП Нива на день розгляду справи ліквідовано , суд приходе до висновку , що належним відповідачем по справі є саме Великосорочинська сільська рада Миргородського району Полтавської області , оскільки Савинцівська сільська рада увійшла до Великосорочинської територіальної громади.

Маючи на руках Сертифікат на право на земельну частку пай ОСОБА_1 звернувся до належного органу , який розпоряджається землями в правовому полі - Великосорочинської сільської ради яка є об`єднаною територіальною громадою та рішенням Великосорочинської сільської ради Миргородського району № 156 від 23.04.2021 року - Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ( виділення земельної частки паю ) у натурі на місцевості - йому було відмовлено у задоволенні заяви в зв`язку з невідповідністю поданої заяви вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України , оскільки відповідно до рішення суду не зобов`язано відповідача виділити ОСОБА_1 земельну частку пай в натурі на місцевості.( а.с.47)

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначний законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 17 Перехідних положень ЗК України - Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю - то суд приходе до висновку що даною правовою нормою встановлено відсутність будь яких строків для звернення із Сертифікатом для виділення земельної ділянки в натурі , але враховує, що позивач змушений був навіть звертатися до правоохоронних органів , оскільки рішення суду не виконувалось .

Аналізуючи вищевикладене, суд - враховуючи, що питання щодо виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі на місцевості належить виключно до компетенції сільських рад, передачу у комунальну власність Великосорочинській сільській раді земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до сільської ради а йому було відмовлено у виділенні земельної ділянки в натурі без правових підстав , - позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 до Великосорочинської сільської ради підлягають задоволенню. Суд не бере до уваги твердження відповідача , що на території Савинцівської сільської ради відсутні вільні землі запасу , оскільки Великосорочинська об`єднана територіальна громада має право знайти вільні землі запасу не надані у власність та користування у межах та поза межами населених пунктів на всій території Великосорочинської об`єднаної територіальної громади , а відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно - такі землі є в наявності ( а.с. 126) , то приходить до висновку - що позовна вимога про зобов`язання Великосорочинську сільську раду виділити ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності , розташованих за межами населеного пункту в натурі на місцевості відповідно до Сертифікату на право на земельну частку пай - також підлягає до задоволення .

Також суд зазначає, що взявши до уваги той факт , що представник відповідача від Великосорочинської сільської ради яка є об`єднаною територіальною громадою та є юридичною особою та має «поза розумним сумнівом» уповноважену особу , яка б могла представляти інтереси громади в суді - ні в одне судове засідання - не з`явились для надання пояснень по суті , судову повістку в судове засідання на 26 жовтня 2021 року взагалі відмовились отримувати - то суд розцінює це як «явну неповагу до суду» , оскільки таке поняття має оціночне судження.

Стосовно твердження відповідача про те, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень , визначених законодавством та не вправі переймати на себе функції та повноваження суб`єктів владних повноважень - то суд зазначає наступне :

У світі існує багато доктрин щодо застосування меж дискреції. Більшість юристів погоджується з тією позицією, що дискреція в прийнятті рішень може бути не тільки у суб`єкта владних повноважень, але й у суду, який розглядає певні категорії справ. І навіть цей перелік органів не є вичерпним. «Дискреція» є словом французького походження та має багато визначень. Словник іншомовних слів під словом «дискреція» розуміє вирішення посадовою особою або державним органом певного питання на власний розсуд .Відповідно до англійського словника слово «розсуд» перекладається на сучасну англійську мову як «discretion» (представляти, передавати на чийсь розсуд, на розсуд будь-кого, діяти на власний розсуд . Аналіз законодавства України дає змогу зробити висновок, що хоча саме поняття «дискреції» (розсуду) часто зустрічається в численних законах та підзаконних нормативно-правових актах, але на сьогодні законодавча дефініція поняття «дискреція» відсутня. Однак, в національному законодавстві має місце інше визначення - дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з кількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом. Зазначене визначення закріплено у Наказі Міністерства юстиції України «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи» №1380/5 від 23 червня 2010 року (Наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5 ) Суди зачасту посилаються на Додаток до Рекомендації № Р(80)2 Комітету Міністрів Ради Європи, в якому визначено поняття дискреційного повноваження - повноваження, що його адміністративний орган влади, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто коли такий орган може обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за певних обставин . Разом з тим, законодавчо не врегульованим залишається питання встановлення ступеню свободи органів державної влади у ході здійснення владних повноважень, а також визначення меж судового розсуду під час розгляду справи. Якими нормативними актами необхідно при цьому керуватися суддям та які акти застосовувати. В Україні суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Чітких меж втручання суду у розсуд суб`єкта владних повноважень нормативні акти не установлюють, і ці межі визначаються судом самостійно.

Так, зокрема, суд має зважати на засади судочинства, приписи норм матеріального і процесуального права, обставини справи, позовні вимоги та обґрунтування позову, правовий статус відповідача і його повноваження, позицію відповідача, моральні принципи та інші чинники. Суд має керуватися принципом верховенства права. У разі відсутності закону він застосовує аналогію закону або аналогію права.11.04.2018 Верховним Судом було оприлюднено «Науковий висновок щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією». В ньому акцентується увага, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи бездіяти. Якщо діяти - у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження з кимось обраного варіанта. Вибір варіанту передбачає встановлення фактичних обставин справи й надання їм юридичної оцінки; пошук відповідної норми права та перевірку її дії або вирішення питання щодо застосування аналогії (закону); з`ясування змісту норми права (тлумачення правової норми); здійснення вибору оптимального варіанту рішення, вчинення дій, утримання від дій. Таке право органу виконавчої влади (посадової особи) обумовлене певною свободою, тобто, адміністративним розсудом, в оцінюванні, діях або утриманні від дій (бездіяльність), а якщо у діях - то у виборі одного з варіантів рішень (дій) чи правових наслідків. Це вибір лише однієї із законних альтернатив. Вибір може здійснюватися між двома й більше альтернативами. При цьому, вибір може бути обмеженим, коли всі альтернативи, з яких слід вибирати, вичерпно передбачені законом (закритий перелік альтернатив). Крім того, вибір може здійснюватися з невизначеної кількості альтернатив, тобто вибір може бути необмеженим (так званий відкритий перелік альтернатив).

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність законності - не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи. Для встановлення меж цього розсуду, найбільш доцільним крім застосування норм національного законодавства, необхідно брати до уваги міжнародні стандарти обмеження дискреційних повноважень. Вони досить чітко та лаконічно сформульовані, в тому числі, в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2. Так, адміністративний орган влади, приймаючи конкретне рішення, має прагнути досягнення мети, задля якої його наділено відповідними повноваженнями; дотримуватися принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті фактори, які мають відношення до цієї конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускати несправедливої дискримінації; забезпечувати належну рівновагу (пропорційність) між метою рішення та його негативними наслідками для прав, свобод чи інтересів осіб; приймати рішення в межах розумного строку з урахуванням характеру справи; послідовно та узгоджено застосовувати загальні адміністративні приписи, враховуючи конкретні обставини кожної справи .

У одному із документів Венеційської комісії - Мірило правовладдя, схваленого Комітетом Міністрів Ради Європи та Парламентською Асамблеєю Ради Європи, зазначається, що здійснення повноважень у спосіб, що призводить до виразно несправедливих, невмотивованих, нерозумних або деспотичних рішень, є порушенням правовладдя .Резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (77) 31 про захист особи стосовно актів адміністративної влади визначила процедурні гарантії для особи в межах адміністративних проваджень (незалежно від реалізації в них дискреційних повноважень), такі як: право особи бути вислуханою; доступ до інформації; допомога і представництво , зазначення мотивів; повідомлення про способи оскарження (перегляду). Враховуючи наведене вище, можна погодитись з думкою українських науковців щодо послідовності питань, які виникають під час розгляду відповідної категорії справ, на які суду необхідно надати відповідь. А саме: чи були наявні у суб`єкта владних повноважень дискреційні повноваження під час прийняття рішення; чи діяв суб`єкт владних повноважень відповідно , при цьому забезпечуючи якість прийнятого рішення (у межах, наданих йому нормативним актом та у спосіб визначений законом, обгрунтовано, добросовісно, розсудливо, безсторонньо, пропорційно, з дотриманням принципу рівності перед законом); чи діяв суб`єкт владних повноважень забезпечуючи дотримання процедурних гарантій (з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку тощо); чи діяв суб`єкт владних повноважень з легітимною метою. Чи діяв орган прозоро і в якомога послідовніший спосіб; чи належно вмотивував рішення; чи не є воно свавільним (довільним), нераціональним, не підтвердженим доказами або ж помилковим щодо юридичних фактів; необ`єктивним або явно несправедливим . Дискусійним залишається питання щодо визначення меж судової дискреції. В яких випадках суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача, а в яких - зобов`язати розглянути питання з врахуванням мотивів, зазначених у судовому рішенні.

Враховуючи вище викладене - можна зробити висновок, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.Відповідно до висновків у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №821/925/18 - питання щодо визначення меж судової дискреції залишається досить дискусійним. Однак, в будь-якому випадку, суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Враховуючи той факт , що ОСОБА_1 має право на виділення йому земельної ділянки в натурі , оскільки працював в КСП Нива та своєю працею мав право на право на земельну частку пай , в списки внесений не був з невідомих причин , але не за його вини , своє право відстоював та захищав шляхом звернення до суду , після чого отримав Сертифікат на право на земельну частку , в силу свого віку та враховуючи зміну законодавства та зміну органів , які мали повноваження щодо виділу в натурі земельної ділянки та до правоохоронних органів - звернувся до належного органу із такою заявою , та отримав відмову яка є необгрунтованою та не відповідає нормам права , та відповідно до цього - врахувавши всі докази по справі суд приходе до висновку що дане рішення про відмову є незаконним , то приходе до висновку що має право зобов`язати відповідача поновити порушене право позивача та зобов`язати виділити ОСОБА_1 в натурі земельну ділянку - не зазначаючи конкретного місця розташування , тим самим не втручається у діяльність відповідача який є суб`єктом владних повноважень , який має сам визначити місце розташування земельної ділянки яка повинна бути виділена в натурі.

Також суд приходе до висновку , що ухвала про забезпечення позову повинна діяти до виконання рішення в розумінні п. 7 ст. 158 ЦПК України - відповідно до якого - у разі ухвалення рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи .

Враховуючи що позивач ОСОБА_1 був звільнений судом від сплати судового збору , та враховуючи що суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі - приходе до висновку що судовий збір в сумі 3027 гривень 14 копійок потрібно стягти з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 15-16 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 89, ч. 2, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 ( проживає с. Зелений Кут Миргородського району Полтавської області , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) до Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області ( с. Великі Сорочинці Миргородського району площа Гоголя № 26 , код ЄДРПОУ 24832716) про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії Великосорочинську сільську раду Миргородського району Полтавської області - задовольнити

2.Визнати незаконними дії Великосорочинської сільської ради Миргородського району щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 21.02.2021 року яка отримана відповідачем 25.02.2021 року вх. № 181 та зобов`язати Великосорочинську сільську раду Миргородського району ( код ЄДРПОУ 24832716) виділити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель комунальної власності , розташованих за межами населеного пункту в натурі на місцевості відповідно до Сертифікату на право на земельну частку пай серії РН № 782631 виданий Миргородською районною державною адміністрацією Полтавської області 01.10.2008 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку пай 02.10.2008 року за № 287 який підтверджує право на земельну частку ( пай) розміром 3, 8 в умовних кадастрових гектарах .

3.Стягти з Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області ( с. Великі Сорочинці Миргородського району площа Гоголя № 26 , код ЄДРПОУ 24832716) - судові витрати на користь держави в сумі 3027 ( три тисячі двадцять сім ) гривень 14 копійок .

Ухвала про забезпечення позову повинна діяти до виконання рішення в розумінні п. 7 ст. 158 ЦПК України

Сторони по справі : позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1

Відповідач: Великосорочинська сільська рада Миргородського району Полтавської області с. Великі Сорочинці Миргородського району площа Гоголя № 26 , код ЄДРПОУ 24832716

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну і резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О. В. Ситник