Номер провадження: 22-ц/813/4762/21
Номер справи місцевого суду: 500/3987/16-ц
Головуючий у першій інстанції
Баннікова Н. В.
Доповідач Цюра Т. В.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.09.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Гірняк Л.А., Сегеди С.М.,
За участю секретаря судового засідання: Лопотан В.І.,
розглянувши у відкритому судовомузасіданні взалі судовихзасідань Одеськогоапеляційного судуапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ та виділ частки будинку в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності, поділ та виділ земельної ділянки, встановлення сервітуту
В С Т А Н О В И В:
У січні 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ та виділ частки будинку в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності, поділ та виділ земельної ділянки, встановлення сервітуту.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонногосуду Одеськоїобласті від20грудня 2019року позовнівимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 проподілтавиділ часткибудинкув окремийоб`єктнерухомостіта визнанняправавласності,поділтавиділ земельноїділянки,встановленнясервітуту задоволено.
В порядку поділу майна виділено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 27 грудня 1995 року, ІПН НОМЕР_2 , місце реєстрації фізичної особи: АДРЕСА_1 ), в натурів окремийоб`єкт нерухомості 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з: частини житлового будинку літ. «А»: 2-1 коридор, площею 3,4 кв.м., 2-2 житлова, площею 11,5 кв.м., 2-3 коридор, площею 3,3 кв.м., 2-4 житлова, площею 14,1 кв.м., 2-5 кухня, площею 5,4 кв.м., 2-6 санвузол, площею 3,0 кв.м., 2-7 житлова, площею 11,2 кв.м., 2-8 комора, площею 2,2 кв.м., загальною площею 54,1 кв.м., в тому числі житловою площею 36,8 кв.м.; літ. «Б» - сарай, площею забудови 11,9 кв.м.; літ. «В» - сарай, площею забудови 13,0 кв.м.
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспортсерії НОМЕР_1 ,виданийІзмаїльськимМВ УМВСУкраїнивОдеській області27грудня1995року,ІПН НОМЕР_2 ,місцереєстраціїфізичної особи: АДРЕСА_1 ), право власності на житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з: частини житлового будинку літ. «А»: 2-1 коридор, площею 3,4 кв.м., 2-2 житлова, площею 11,5 кв.м., 2-3 коридор, площею 3,3 кв.м., 2-4 житлова, площею 14,1 кв.м., 2-5 кухня, площею 5,4 кв.м., 2-6 санвузол, площею 3,0 кв.м., 2-7 житлова, площею 11,2 кв.м., 2-8 комора, площею 2,2 кв.м., загальною площею 54,1 кв.м., в тому числі житловою площею 36,8 кв.м.; літ. «Б» - сарай, площею забудови 11,9 кв.м.; літ. «В» - сарай, площею забудови 13,0 кв.м.
Припинено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної часткової власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 .
Здійснено поділ земельної ділянки для обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 та виділитив натурі ОСОБА_2 в окремий об`єкт нерухомості земельну ділянку загальною площею 0,0299 га з виходом на вулицю Хотинська зовнішні межі, якої визначаються наведеними у таблиці 4 координатами їх поворотних точок відносно пунктів державної геодезичної мережі в системі координат 1963 року графічно зображено у додатку № 2 висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 37/26-2017.
Встановлено на користь ОСОБА_1 на виділену ОСОБА_2 частку земельної ділянки передбачений пунктами а,б,г,ґ статті 99 Земельного кодексу України сервітут, площею 0,0017 га межі дії якого визначаються наведеними у таблиці 6 координатами їх поворотних точок відносно пунктів державної геодезичної мережі в системі координат 1963 року графічно зображено у додатку № 2.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року змінити в частині встановлення сервітуту по схемі №1 судової будівельно технічної експертизи №37/26-201 від 19.08.2017 року.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року залишити без змін (Том ІІ: а.с. 20-22).
В судове засідання, призначене на 30.09.2021 року, з`явилися апелянт ОСОБА_1 та представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 .
Заслухавши пояснення осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на таке.
Так, судом першої інстанції встановлено, щожитловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить:
- ОСОБА_2 2/3 частки житлового будинку на підставі Договору дарування частини житлового будинку серії ААА № 473615 від 02.10.1996 року (а.с.9), Договору дарування половини житлового будинку № 2/4493 від 29.08.1996 (а.с.10-11), та підтверджується витягом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.12);
- ОСОБА_1 1/3 частина житлового будинку на підставі договору купівлі продажу частки житлового будинку серії ВСС № 945770 від 02.07.2005 року (а.с.30).
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2 , на підставі рішення Ізмаїльської міської ради народних депутатів № 169 від 05.02.1998 року, належить земельна ділянка площею 0,0449 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , районний суд вважав за можливе виділити позивачу належну частину об`єкту нерухомості, відповідно до висновку експерта № 37/26-2017 за результатами судової будівельно-технічної,земельно-технічноїекспертизи від 19.08.2017 року.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Так, статтею 41Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Виходячи зі змісту загальних засад регулювання права власності, що встановлені ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст.319ЦКУкраїни власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 1 ст.321ЦКУкраїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.355 ЦК України майно, що перебуває в власності двох і більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно); майно може належати особам на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ч.1 ст.364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.6, 7, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» № 7 від 04.10.1991р. (з подальшими змінами і доповненнями), при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст.115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Якщо виділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру часток кожного власника, суд з врахуванням конкретних обставин може провести його зі зміною у зв`язку з цим стосовно до ст.119ЦК ідеальних часток і присудженням грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась.
Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст.364ЦКУкраїни право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні ст.181ЦКУкраїни та п. 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року №1117 "Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них".
Судовим розглядом справи встановлено, що ухвалами Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24.11.2016 р. та від 29.06.2017 р. по справі за заявами позивача та відповідача було проведено дві судові будівельно-технічні та земельно-технічні експертизи із зупиненням провадження по справі (а.с.37 «а» - 38, 99).
Так, висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи від 27.02.2017 р., що проведена за клопотанням позивача, запропоновано певний варіант поділу та виділу частини будинку та земельної ділянки( а.с.41 «а» - 56).
Судовим експертом Цурканом В.І., експертизу якого було проведено за клопотанням відповідача, надано висновок № 37/26-2017 від 19.08.2017 року, згідно якому запропоновано один варіант виділу частини будинку АДРЕСА_2 та запропоновано 2 варіанти розподілу земельної ділянки із встановленням сервітуту для відповідача на частині земельної ділянки, що належить позивачу: варіант 1 земельного сервітуту площею 0, 0044 га, варіант 2 земельного сервітуту площею 0, 0017 га (а.с.102-131, 167-169).
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку експерта № 37/26-2017 за результатами судової будівельно-технічної,земельно-технічноїекспертизи від 19.08.2017 року, експерт пропонує виділити належні ОСОБА_2 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 у складі: частини житлового будинку літ. «А», яка складається з наступних приміщень: 2-1 коридор, площею 3,4 кв.м., 2-2 житлова, площею 11,5 кв.м., 2-3 коридор, площею 3,3 кв.м., 2-4 житлова, площею 14,1 кв.м., 2-5 кухня, площею 5,4 кв.м., 2-6 санвузол, площею 3,0 кв.м., 2-7 житлова, площею 11,2 кв.м., 2-8 комора, площею 2,2 кв.м., загальною площею 54,1 кв.м., в тому числі житловою площею 36,8 кв.м.; літ. «Б» - сарай, площею забудови 11,9 кв.м.; літ. «В» - сарай, площею забудови 13,0 кв.м.
Судом також встановлено, що 27.03.2018 року судовим експертом надано лист про усунення описок, відповідно до якого було усунуто описки висновку експерта № 37/26-2017 від 19.08.2017 року (а.с.167-169).
Крім того, згідно пояснень, наданих у судовому засіданні суду першої інстанції, судовий експерт Цуркан В.І. повідомив, що є також арифметична помилка стосовно загальної житлової площі приміщень у відповіді на перше питання експертизи та замість 25,6 кв.м. слід вважати правильною площу 36,8 кв.м. (а.с.170-171).
Також, у судовому засіданні, судовий експерт надав пояснення щодо відповіді на друге та третє питання експертизи щодо варіантів поділу земельної ділянки, зокрема останній зазначив, що у висновку експертизи запропоновано виділити позивачу та відповідачу земельні ділянки у користування (володіння) та встановити на користь відповідача сервітут, при цьому вказані земельні ділянки, з урахуванням наявності права власності у позивача, при поділі можуть бути передані не в користування, а у власність. За запропонованими варіантами поділу земельної ділянки встановлюються лише обмеження для позивача ОСОБА_2 у вигляді необхідності встановлення сервітуту.
Згідно до варіанту № 2 судової будівельно-технічної експертизи № 37/26-2017 від 19.08.2017 року, на частині земельної ділянки площею 0,0150 га, яка виділяється ОСОБА_1 залишається зливна яма, якою користується відповідач та можливість обслуговування існуючої мережі дворового водопроводу, яким користується ОСОБА_1 .
Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивач надав згоду на встановлення сервітуту згідно до варіанту №2 судової будівельно-технічної експертизи № 37/26-201 від 19.08.2017 року, розроблену судовим експертом Цурканом В.І., на частину своєї земельної ділянки, на право проходу та проїзду на велосипеді та право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку, площею 0, 0017 га згідно додатку № 2 експертизи.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд погоджується із висновком районного суду про можливість виділення позивачу належну частину об`єкту нерухомості, відповідно до висновку експерта № 37/26-2017 за результатами судової будівельно-технічної,земельно-технічноїекспертизи від 19.08.2017 року.
У доводах апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що виділення позивачу належної частини об`єкту нерухомості, відповідно до варіанту №2 вищевказаного висновку експерта № 37/26-2017 від 19.08.2017 року, позбавить її водопроводу та каналізації, оскільки кожного місяця їй необхідно викликати ассенізаторську машину для викачування каналізації, машина заїжджає через ворота АДРЕСА_2 , так як на цій земельній ділянці наявний лише один вихід (вхід), тобто, як зазначає апелянт, ассенізаторська машина не зможе заїхати та викачати зливну яму.
Однак вказані доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на те, що як вбачається з матеріалів справи, відповідачці ОСОБА_1 належить на підставі договору купівлі продажу від 02.07.2005 року 1/3 частка житлового будинку, до складу якої з кола надвірних (господарських споруд) належить Ѕ частина споруди за №3 водопроводу (том І: а.с. 30,31). Окрім того, вигрібна яма у переліку надвірних споруд та господарських будівель співвласників відсутня, тобто ця вигрібна яма є самочинною та відповідно не може бути врахована при виділі частки в окремий об`єкт нерухомості.
Також, згідно наявного у матеріалах справи Листа КП «Ізмаїльське ВУ ВКГ» №810 від 26.06.2017 року, вбачається, що співвласники будинку за цією адресою отримують послуги з водопостачання та водовідведення незалежно один від одного, маючи різні прилади обліку. (Том І: а.с. 91).
Більш того, згідно до варіанту №2 судової будівельно технічної експертизи № 37/26-2017 від 19.08.2017 року, на частині земельної ділянки площею 0,0150 га, яка виділяється ОСОБА_1 залишається зливна яма, якою користується відповідач та можливість обслуговування існуючої мережі дворового водопроводу, яким користується ОСОБА_1 .
Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно зіст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Слід такожзазначити,що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно дост. 141 ЦПК Україниновий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ та виділ частки будинку в окремий об`єкт нерухомості та визнання права власності, поділ та виділ земельної ділянки, встановлення сервітуту залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 08.10.2021 року.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Л.А. Гірняк
С.М. Сегеда
