ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2021 р. м. Ужгород справа № 907/729/18

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал", код ЄДРПОУ 31538866, Закарпатська обл., Тячівський р-н, місто Тячів, вул. Пролетарська, 2,

до відповідача Фізичної особи - підприємця Закуреного Володимира Володимировича, код РНОКПП НОМЕР_1 , м. Рахів,

про стягнення коштів,

Секретар судового засідання - Штундер Д.Л.

За участю представників сторін:

від позивача - Орбан Наталія Леонідівна, адвокат, ордер серії АО № 1040604 від 29.09.2021;

від відповідача - не з`явився;

в с т а н о в и в:

Описова частина рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал", далі за текстом також ТОВ «Термінал», Позивач, 11.12.2018 звернулося з позовом до відповідача Фізичної особи - підприємця Закуреного Володимира Володимировича, далі за текстом також Відповідач, про стягнення 169800,00грн. заборгованості за надані, як він вважає, послуги місця доставки митних вантажів за період з 11.12.2015 по 20.01.2016, посилаючись на порушення відповідачем умов публічного договору про надання послуг, невиконання обов`язку зі сплати послуг місця доставки митних вантажів стосовно транспортних засобів та товарів щодо яких проводились митні формальності за митними деклараціями, які були оформлені відповідачем у період з 11.12.2015 по 20.01.2016.

З урахуванням зроблених позивачем заяв у справі про збільшення позовних вимог, Позивач просив стягнути з Відповідача на свою користь 381 900,00грн.

Ухвалою від 13.12.2018 позовна заява прийнята до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Іншими ухвалами у межах підготовчого провадження від 13.12.2018, від 24.05.2019, від 18.06.2019 року господарський суд, задовольниши клопотання Позивача про витребування доказів, витребував від Закарпатської митниці ДФС (88000, Ужгород, вул. Собранецька, 20):

- вантажно-митні декларації за період з 01.01.2015 року по 20.01.2016 року, в графах 14 та 54 яких зазначено « Закурений В.В. , код РНОКПП НОМЕР_1 »;

- договори чи доручення, видані Закуреному В.В. декларантами, якими Закурений В.В. наділявся правом вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта за період з 01.01.2015 року по 20.01.2016 року.

Ухвалами Господарського суду Закарпатської області у цій справі неодноразово залишалися без задоволення клопотання Закарпатської митниці ДФС про відшкодування витрат пов`язаних з витребуванням доказів, зокрема через його передчасне заявлення у справі, ненадання до справи самих доказів та розрахунків фактичних витрат на їх виготовлення.

Ухвалою від 27.05.2019 господарським судом задоволено клопотання Позивача про забезпечення позову, накладено арешт у межах ціни позову 169 800 грн. на грошові кошти та майно Відповідача Закуреного В.В.

Із супровідним листом Закарпатської митниці ДФС від 03.07.2019 до суду подано докази, що витребовувалися господарським судом у справу, які залучено судом до справи у томах 4 (а.с. 1-250), 5(а.с. 1-250), 6(а.с. 1-250), 7(а.с. 1-250), 8(а.с. 1-250), 9(а.с. 1-250), 10(а.с. 1-250), 11 (а.с. 1-91).

Закарпатською митницею ДФС 12.02.2020 заявлено клопотання про виплату грошової компенсації витрат, пов`язаних з наданням зазначених доказів на суму 8709,05грн. (том 12 а.с. 105-172), а також надано інформацію (пояснення) стосовно наданих до справи доказів (том 12 а.с. 210-211).

Позивачем 13.07.2019 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог шляхом розширення раніше заявленого періоду нарахування з 01.01.2015 по 20.01.2016, додатковим періодом - з 01.09.2014 по 31.12.2014 та з 21.01.2016 по 21.03.2016 року (том 11 а.с. 102-104), та про збільшення позовних вимог з 169800,00 до 364800,00грн. (том 11 а.с. 114-15).

Позивачем 04.02.2020 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог до 381 900,00грн., що обгрунтовано Позивачем аналізом вантажно-митних декларацій, що подані у справу Закарпатською митницею ДФС (том 12 а.с. 27). Така ж заява подана до суду 21.12.2020 року ()том 13 а.с. 223.

Також, Позивач подав письмові пояснення щодо економічного змісту послуг місця доставки для Позивача, пояснення щодо свого розуміння значення заповнення графи 30 ВДМ та щодо відсутності підстав для врахування листа ДФС України від 01.08.2014 року. (том 12 а.с. 192-197).

В доповнення письмових пояснень щодо економічного змісту створення місця доставки, Позивачем подано до суду додаткові докази, які підтверджують його правовідносини з Закарпатською митницею (Угода про співробітництво від 07.04.2005, а.с. 50, том 13), Виноградівською Митницею (Договір оренди від 01.01.2007 а.с. 54, том 13, Договір оренди від 25.11.2009, а.с 61, том 13), Чопською митницею (Договір оренди нерухомого майна від 20.03.2012, а.с. 65, том 13а.) та документи листування ТОВ «Термінал» з митними органами (том 13 а.с. 71-97).

Ухвалами господарського суду від 25.09.2019, 30.01.2020, від 06.03.2020, від 04.06.2020, від 05.08.2020 витребувано від Закарпатської митниці ДФС такі документи (докази) та інформацію:

- вантажно - митні декларації за період з 01.09.2014 року по 31.12.2014 року та з 21.01.2016 року по 21.03.2016 року, в графах 14 та 54 яких зазначено Закурений В.В. (код РНОКПП НОМЕР_1 ).

- договори або належно оформлені доручення, видані Закуреному В.В. декларантами, якими Закурений В.В. наділявся правом вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта за період з 01.09.2014 року по 31.12.2014 року та з 21.01.2016 року по 21.03.2016 року (зазначено в графі 44 вантажно - митної декларації);

- копію договору про співробітництво № 251 від 01.06.2015 року, укладеного між Чопською митницею Міндоходів (наразі Закарпатська митниця ДФС) та ТОВ "Термінал".

Відповідачем подано до суду 08.10.2019 року заяву про застосування наслідків строків позовної давності за вимогами, строк для судового захисту яких сплинув (том 11 а.с. 136-150). Також подано до суду додаткові обгрунтування відзиву (том 11 а.с. 229-234).

У зв`язку з процесуальною поведінкою сторін, заявленням численних клопотань про витребування доказів та інших відомостей, що необхідні для підготовки і розгляду справи по суті, заявленими неодноразово відводами складу суду у справі, тривалим виконанням Закарпатською митницею ДФС ухвал суду про витребування доказів підготовче провадження неодноразово продовжувалося судом у межах строків, необхідних для виконання вимог суду про витребування доказів, вчинення сторонами процесуальних дій на захист своїх прав та інтересів.

Ухвалою господарського суду від 10.03.2021 року підготовче провадження закрите, призначено справу для розгляду по суті.

У судовому засіданні 22.04.2021 року оголошувалась перерва до 01.06.2021 року.

У зв`язку з відводом попереднього судді справу прийнято до провадженням суддею Пригузою П.Д., ухвалою від 01.09.2021, призначено розгляд справи по суті спочатку на 30.09.2021, з відкладенням справи на 21.10.2021 року через нез`явлення у судове засідання представника відповідача.

У зв`язку з повторною неявкою представника відповідача у судове засідання 21.10.2021 для розгляду справи по суті, судом розглянуто справу без участі відповідача.

Pа результатами розгляду справи суд, після виходу з нарадчої кімнати 22.10.2021 проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

І. Виклад позиції позивача.

Позивач у позовній заяві та інших заявах по суті справи та з процесуальних питань, стверджує, що ним (ТОВ «Термінал») передано митному підрозділу спеціально облаштовану територію згідно з необхідними вимогами для проведення митних формальностей щодо вантажів та створено «місце доставки митних вантажів», що на його дкмку, відповідає Наказу Міністерства фінансів України за №646 від 30 травня 2012 року «Про місця доставки товарів транспортними засобами».

Вказана територія «місця доставки товарів», до передачі її митному підрозділу, Позивачем, як її власником, забезпечена освітленням та огородженням за периметром території місця доставки; цілодобовою охороною та наявністю засобів пожежогасіння; наявністю рампи, естакади, оглядового майданчика; наявністю у достатній кількості, а також функціонуванням навантажувально- розвантажувальної техніки і механізмів для здійснення необхідних операцій на території місця доставки; наявністю каналів і засобів зв`язку, у тому числі з Єдиною автоматизованою інформаційною системою митних органів України, а також створено склад тимчасового зберігання відкритого типу.

Позивач зазначає, що після виконання ним усіх умов та вимог щодо створення місця доставки митного вантажу, вказаному місцю доставки відповідно до наказу Держмитслужби України №426 від 27 серпня 2012 року «Про ведення Переліку місць доставки» присвоєно відповідний код « 305-002-1-1» за адресою: м. Тячів вул. Пролетарська, 2, ТОВ «Термінал».

Грунтуючись на наведених фактичних обставинах, Позивач вважає, що ТОВ «Термінал» надає послуги створеного та облаштованого ним місця прибуття митних вантажів у місце з присвоєним кодом « 305-002-1-1» (не зони митного контролю).

Суть цієї послуги, на його думку, полягає у тому, що створене ним «місце прибуття за кодом « 305-002-1-1» ідентифікує це місце доставки митних вантажів саме з ТОВ «Термінал» м. Тячів вул. Пролетарська, 2, яке зазначається у вантажно-митних деклараціях (ВМД) як місце доставки вантажу.

З наведених підстав Позивач вважає, що усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці України, які здійснювали митне оформлення вантажів за адресою м. Тячів вул. Пролетарська, 2, та у вантажно-митних деклараціях (ВМД) яких як місце доставки вантажу вказано кодом « 305-002-1-1», є споживачами його послуг «місця доставки вантажу». При цьому стверджує, що така послуга отримується (споживається) в процесі митного оформлення, а фактом отримання цієї послуги є факт зазначення (використання) коду місця доставки митних вантажів.

Позивач у заявах по суті справи та його представник у своїх посненнях суду виходить з того, що непред`явлення митному органу транспортного засобу є неможливим до того моменту, поки митним органом не буде прийнято митну декларацію, в графі 30 якої обов`язково має бути зазначено зону митного контролю, де розміщений, тобто, доставлений транспортний засіб або товар, отже його послугою «місця доставки товару» користується необмежене коло споживачів, при цьому без відома Позивача, по принципу - автоматично. Цим Позивач обумовлює і пропуск ним строків позовної давності, оскільки вказує, що про порушення свого права він зміг довідатися лише із вантажно-митних декларацій (ВМД), що надані Закарпатською Митницею ДФС до цієї справи.

Позивач, виходячи з наведених мотивів та їх логічного обгрунтування, стверджує, що Відповідач Закурений В.В. , оформлюючи вантажно-митні деклараціяї (ВМД) вказував у них створене ним місце прибуття за кодом « 305-002-1-1» за адресою м. Тячів вул. Пролетарська, 2, отже зобов`язаний сплатити Позивачеві вартість отриманої послуги, виходячи з ціни 300,00грн. за одну (кожну) оформлену ним ВМД.

Отримавши на вимогу Господарського суду Закарпатської області офіційні документи, якими є ВМД, позивач вважає, що вони є письмовими доказами (належними, допустимими, безспірними) використання Відповідачем у 1273 випадках у вантажно-митних деклараціях ФОП Закуреного В.В. за період 01.01.2015 до 20.01.2016 року коду місця прибуття « 305-002-1-1», який вказано у графі 30 ВМД і щодо товарів та транспортних засобів, які декларувались, митним органом вчинились митні формальності для проходження митного контролю.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані норми матеріального права, які регулюють відносини з вчинення митних формальностей при здійсненні митного оформлення вантажів.

Предметом позову у даній справі Позивач, таким чином, вважає вимоги Позивача про стягнення з Відповідача суми заборгованості за послуги місця доставки митних вантажів, які надані позивачем при здійсненні відповідачем митного оформлення вантажів у режимі експорту.

Підставою позову, на думку Позивача, є використання Відповідачем у спірний період місця доставки митних вантажів під час здійснення митного оформлення вантажів без відповідної оплати.

Такий висновок, на думку Позивача, про визначення складових елементів аналогічного позову того самого позивача міститься в пункті 37 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №907/399/18, що в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, який позивач вважає преюдиціальним та просить врахувати при розгляді цієї справи.

Обгрунтовуючи правові підстави позову, Позивач також посилається на норми п. 14 ч. 1 ст. 4 МК України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Таким чином, митні формальності (митний контроль та митне оформлення) зокрема і в режимі експорту можуть виконуватись лише в зонах митного контролю.

Оскільки митні формальності здійснюються лише в межах зони митного контролю, то їх здійснення поза межами зони митного контролю не допускається, а відтак, є неможливим.

Отже, як вважає Позивач, здійснення митних формальностей на територіях, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, неможливе без заїзду та перебування на їхніх територіях транспортних засобів. Без отримання та оплати послуг, які суб`єкт господарювання (в даному випадку Позивач) надає на території, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, споживачі (в даному випадку відповідач) не мають можливості здійснити необхідні митні формальності. Таким чином, Позивач вбачає, що послуги «місця доставки митних вантажів» є обов`язковими для проходження митних формальностей та є необхідними при митному оформленні вантажів.

Здійснення органом доходів і зборів митного оформлення вантажу в режимі експорту, шляхом вчинення митних формальностей в межах зони митного контролю, яка розташована на території місця доставки, яка належить відповідному суб`єкту господарювання, на думку Позивача, нерозривно пов`язане з наданням цим суб`єктом господарювання відповідному експортеру послуг щодо місця доставки митних вантажів, а відтак і про їх споживання останнім, що зокрема входить в предмет доказування у даній справі.

На думку Позивача, обставини щодо розташування митного органу, який здійснював у спірний період митні формальності стосовно вантажів відповідача, а також ідентифікація зони митного контролю в межах якої ці формальності проводились, має значення для даної справи, оскільки зона митного контролю співпадає із місцем надання Позивачем своєї послуги як «місця доставки митних вантажів».

Резюмуючи свої вимоги Позивач вказує, що надання послуг місця доставки митних вантажів полягає не у використанні коду « 305-002-1-1» ТзОВ «Термінал» м. Тячів вул. Пролетарська, 2 у графі 30 вантажно-митних декларацій, а у користуванні створеними позивачем відповідно до вимог законодавства умовами (благами) місця доставки вантажу, які знаходяться на території ТОВ «Термінал» м. Тячів вул. Пролетарська, 2 та якому присвоєний код « 305-002-1-1» ТОВ «Термінал» м. Тячів вул. Пролетарська, 2, тобто користування послугами митного терміналу.

В той же час, Позивач висловлює думку, що при внесення відповідачем у графу 30 вантажно-митних декларацій (ВМД) коду « 305-002-1-1» ТзОВ «Термінал» м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, Відповідач добровільно замовляє відповідну послугу від Позивача, а вартість цих послуг була відома споживачам з було відомо про їх споживання та вартість цих послуг.

Обгрунтовуючи, що ФОП Закурений В.В. є належним відповідачем у цій справі Позивач стверджує, що згідно ч.1 ст. 257 МК України передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Тобто для будь-якого декларування визначальним є товар, вантаж або транспортний засіб комерційного призначення, які відповідно і є об`єктами декларування.

Натомість суб`єктом декларування буде особа, яка його здійснює - декларант.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 МК України, декларантом є особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування, тобто - представник як упоноважена особа.

Позивач вважає, що у цій справі Відповідач як уповноважена різними декларантами особа, з метою виконання митних формальностей, пов`язаних із митним контролем і митним оформленням товарів, користувався необхідними для цього послугами місця доставки митних вантажів, які надавав позивач. На підставі укладеного з позивачем публічного договору, набув право (можливість) на реалізацію послідуючих юридично значимих дій (виконання митних формальностей), які дозволили здійснити митний контроль та митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а відтак здійснити їх декларування. Без набуття цих прав за публічним договором відповідач, як уповноважена особа, не мав би можливості виконати взяті на себе обов`язки за договором доручення, який укладено з декларантом (договір про надання послуг із декларування).

Разом з тим, набувши право на реалізацію юридично значимих дій щодо виконання митних формальностей, відповідач не виконав набутий на підставі вищезазначеного публічного договору взаємокореспондуючий цивільний обов`язок щодо сплати вартості послуг місця доставки митних вантажів, які надав позивач, та, які передували декларуванню товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Тому вартість неоплачених Відповідачем послуг підлягає стягненню з нього як з солідарного боржника разом з декларантом (власником вантажу).

Посилаючись на норми ч. 1 ст. 543 ЦК України, Позивач вважає, що він як кредитор у спірних правовідносинах, має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

З огляду на наведене Позивач вважає, що Відповідач у даній справі, як особа уповноважена декларантом, разом з декларантом (власником вантажу) є солідарними боржниками стосовно позивача, який надав послуги місця доставки митних вантажів.

Однак, в судовому засіданні 21.10.2021 при розгляді справи по суті представник Позивача зазначила, що відсутня потреба у залученні до участі у цій справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, декларантів (власників вантажу) за усіма 1273 митними деклараціями, за якими Позивач вимагає стягнути кошти з Відповідача.

Позивач, окрім того, вказує, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основними видами діяльності ТОВ «Термінал» є: код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н. в. і. у.; код КВЕД 52.10 Складське господарство; код КВЕД 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; код КВЕД 52.24 Транспортне оброблення вантажів; код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний); код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Зокрема, код КВЕД 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг передбачає підпункт «інша допоміжна діяльність, яку надають підприємствам, не віднесену до інших угруповань», зокрема до такої, на думку Позивача, можна віднести й надання послуг, що стосуються «місця доставки митних вантажів».

При цьому, позивач зазначає, що в чинному законодавстві немає заборони надання послуги «місця доставки митних вантажів», навпаки, вважає, що за чинним законодавством дозволено надання будь-яких послуг, які прямо не заборонені законом. А згідно з положеннями ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Позивач стверджує, що послуга ним надана Відповідачеві згідно публічного договору, правила надання яких врегульовано статтею 633 ЦК України, приписи якої, на його думку узгоджуються з порядком формування коду місця доставки, який передбачений наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 за №426 «Про ведення Переліку місць доставки» зі змісту якого вбачається, що оскільки в присвоєному місцю доставки ТОВ «Термінал» коді 305-002-1-1 у третій графі (блоці) вказано -1-, то зазначене місце доставки може використовуватись усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень. Тобто, будь-який суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності без обмежень може скористатись цим місцем доставки.

Позивач вказує, що на видному місці на території місця доставки митних вантажів позивача знаходиться інформація (у вигляді розміщення на дошці оголошень) щодо надання послуги та її вартість, яка встановлена наказом № 3 від 20.02.2014 «Про затвердження ціни вартості послуг ТОВ «Термінал» «по місцю доставки митних вантажів».

Позивач просить задовольнити позовні вимоги, стягнути з Відповідача за надані послуги місця доставки митних вантажів за період з 01.01.2015 до 20.01.2016 року щодо 1273 митних оформлень вантажів на суму 381900,00 грн., виходячи з вартості однієї послуги - 300,00 грн.; судові витрати покласти на Відповідача; стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 11500,00 грн.

ІІ. Виклад позиції відповідача.

Відповідач та його представник проти позову заперечує, виклавши свої заперечення у відзиві на позовну заяву та у численних доповненнях та письмових поясненнях у справі, які грунтуються на такому.

Відповідач стверджує, що Позивач не надав суду жодного документа, який би підтвердив наявність між Позивачем та Відповідачем юридичних відносин, що грунтуються на договорі. Відсутні будь-які докази, якими можна було би довести, що Відповідач звертався до позивача за отриманням послуги та отримав її. Такими доказами могли би бути, на думку Відповідача, помісячні розрахунки, рахунки, акти виконаних робіт, корінці платіжних квитанцій, чеки, акти звірок, вимоги про сплату коштів, оборотні відомості, виписки з банку, бухгалтерські журнали, виписки з бухгалтерських проводок.

Посилаючись на приписи норми статті 901 ЦК України, Відповідач зазначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Документом, що свідчить про факт надання послуг виконавцем та їх прийняття замовником є акт виконаних робіт. Такий акт - це документ, який фіксує закінчення будь-яких робіт та приймання їх замовником за кількістю та якістю.

Приписи ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (редакція станом на кінець 2016 р.) визначають: Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

В ч. З ст. 9 Закону вказано: Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

ДПС України у Листі від 06.02.2012 №2282/6/15-1415 відносить акт надання послуг до первинних документів, що свідчать про факт надання та отримання послуг, і які повинні бути обліковані на підприємствах. ДПС роз`яснює: «Відповідно до абз. 2 п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. Відповідно до п. 135.2 ст. 135 Кодексу доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.»

Є очевидним, що оскільки позивач не надав суду в якості належного та допустимого доказу акти виконаних робіт, підписані сторонами спору в період з 21.09.14 р. до 01.01.2016 р., у відповідача таких актів немає, їх не існує взагалі.

За таких обставин, як вказує Відповідач, не існує жодних доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки позивач зобов`язаний був обліковувати на бухгалтерських рахунках заборгованість відповідача за надані ним послуги на рахунках № 685.1 або 631.

До балансу, який щороку подає позивач, додається фінансова звітність, в якій міститься перелік дебіторів.

Отже, позивач мав всі можливості надати суду докази разом з позовною заявою, які б свідчили про існування дебіторської заборгованості відповідача.

Саме тому Відповідач вважає, що позов є надуманим та безпідставним.

Відповідач вказує, що згідно ч. 1.5. чинного Наказу Міністерства фінансів України № 646 від 30.05.2012 «Про місця доставки товарів транспортними засобами» визначено: На території місця доставки створюється зона митного контролю в порядку, передбаченому законодавством України.

Відповідно до ч. 1.1. цього Наказу Місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу.

За визначенням п. 14 ч. 1 ст. 4 Митного Кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Аналогічне визначення наведено в ст. 329 МКУ. З коментованим нормами узгоджуються також припис ч. З ст. 187 МКУ - Органи доходів і зборів виконують митні формальності в зонах митного контролю, створених відповідно до положень глави 48 цього Кодексу.

Відповідач стверджує, що Державна митна служба України присвоїла території позивача статус місця доставки тому, що ця територія відповідала вимогам, визначеним Наказом. Однак Позивач це здійснив для того, щоб отримувати доходи, зокрема, від автотранспорту, який буде використовувати цю територію зони митного контролю.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 266 МКУ наведено перелік обов`язків декларанта, необхідних для виконання митних формальностей, а саме:

1. Декларант зобов`язаний:

1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;

2) на вимогу органу доходів і зборів пред`явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;

3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;

4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;

у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.

Перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу органу доходів і зборів здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.

2. У випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, декларант має право вимагати від органу доходів і зборів випуску товарів, за умови забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Приписи ч. 4 ст. 266 МКУ чітко визначають обсяг відповідальності декларанта при декларуванні товарів: У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.

Відповідач підкреслює, що виключно наведені обов`язки покладаються на уповноважену декларантом особу, яка виконує від імені декларанта та в його інтересах декларування товарів, що належать декларанту. Тобто, відповідальність уповноваженої особи - митного брокера може наставати виключно щодо порушення митних правил при здійсненні ним оформлення товарів для декларанта.

Відповідач вважає, що твердження Позивача та його мотивація щодо задоволення позову з огляду на ч. 5 ст. 266 МКУ суперечить суті наведеного позивачем зобов`язання представника з огляду на коментовані ним приписи ст. 237 ЦКУ, відповідно до яких Декларант може здійснювати декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення самостійно або уповноважувати інших осіб на здійснення декларування від свого імені.

Відповідач у відносинах декларування не діяв від власного імені та не у своїх інтересах.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку вій представляє.

Отже, якщо відповідно до приписів ч. 4 ст. 266 МКУ декларант несе відповідальність виключно за порушення митних правил при декларуванні товарів, представник не може мати більше зобов`язань і нести більшу відповідальність, ніж декларант, оскільки Митний Кодекс чітко встановив обсяг цієї відповідальності.

Зобов`язання при декларуванні товарів можуть виникати виключно у декларанта, інтереси якого представляє уповноважена особа, оскільки така особа діє від імені декларанта і в його інтересах.

Разом з тим уповноважена особа відповідає перед декларантом у випадку, якщо ця уповноважена особа порушила умови укладеного між ним та декларантом господарського договору. Відповідно, зобов`язання уповноваженої особи виникають виключно або перед органом доходів і зборів або перед декларантом, і не можуть виникати перед іншими третіми особами, яким є позивач.

Натомість, на думку Відповідача, Позивач намагається з огляду на приписи ч. 5 ст. 266 МКУ наділити відповідача цивільно-правовими зобов`язаннями, які виникли на підставі ніби-то укладеного публічного правочину.

Відповідно до ч. З ст. 416 МКУ за вчинення правопорушень, пов`язаних з провадженням митної брокерської діяльності, митний брокер несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Нормами ст.. 417 МКУ встановлено: Взаємовідносини митного брокера з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором.

Відповідач зазначає, що у нього як уповноваженої особи на декларування товарів замовника - декларанта, можуть виникати зобов`язання, передбачені нормами Глави 47 ЦК України, виключно за коментованим договором перед замовником, оскільки приписи ст.. 509 ЦКУ визначають:

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, а ч. 2 ст. 509 ЦКУ встановлює підстави виникнення зобов`язань: Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з правочинів.

Натомість за визначенням п. 20 ч. 1 ст. 4 МКУ митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Тому відомості, наведені у митній декларації, стосуються виключно наведених фактів. На підставі відомостей митної декларації не можуть виникати цивільно-правові зобов`язання, оскільки це не передбачено ні нормами МКУ, ні нормами ЦКУ.

Чергове заперечення позову, яке унеможливлює його задоволення, базується на наступних нормах.

В ст. 257 МКУ в редакції станом на грудень 2015 р. визначено: Електронне декларування здійснюється з використанням електронної митної декларації, засвідченої електронним цифровим підписом, та інших електронних документів або їх реквізитів у встановлених законом випадках.

3. Митна декларація та інші документи, подання яких органам доходів і зборів передбачено цим Кодексом, оформлені на паперовому носії та у вигляді електронних документів, мають однакову юридичну силу.

В графі 4 декларацій, які оформляв для різних експортерів відповідач, вказано тип декларування - електронне декларування.

В своїх мотиваціях позивач та його представник постійно стверджують, що для здійснення митного оформлення товарів на експорт, та до початку такого оформлення, вантажний автомобіль з товарами декларанта обов`язково, щоразу заїжджає в місце прибуття - зону митного контролю, і лише після того, як автомобіль прибув гуди, на митницю подаються документи для оформлення товарів.

Частиною 2 ст. 258 МКУ передбачено: За рішенням органу доходів і зборів митне оформлення та випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту може здійснюватися без їх пред`явлення органу доходів і зборів, якому подано митну декларацію, заповнену у звичайному порядку. Рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред`явлення приймається органом доходів і зборів на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту прийняття митної декларації, заповненої у звичайному порядку відповідно до митного режиму експорту.

Частина 2 п. 16 діючого в 2016 році Положення про митні декларації, затвердженого постановою КМУ № 450 від 21.05.2012 р., визначає: Електронна митна декларація вважається оформленою за наявності внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення та засвідчення такої декларації електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення.

Частина 2 ст. 264 МКУ (редакція станом на грудень 2016 р.) декларує: Митна декларація га інші документи подаються органу доходів і зборів в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях, за ч. 12 цієї статті - Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

В ч. З ст. 318 нового МКУ закладено положення, яке прискорює митне оформлення вантажів: Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Тому порядок митного контролю, закладений в наступних статтях Розділу XI МКУ, підпорядкований цьому принципу. Зокрема ч. 1 ст. 319 МКУ визначено: У пунктах пропуску через державний кордон України зазначені види державного контролю (крім радіологічного) здійснюються органами доходів і зборів у формі попереднього документального контролю на підставі інформації, отриманої від державних органів, уповноважених на здійснення цих видів контролю, з використанням засобів інформаційних технологій.

На виконання принципу, закладеного в ч. 3 ст. 318 МКУ, норми ч. 1 ст. 320 МКУ передбачають: Форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками.

Частина 3 ст. 320 МКУ визначає: Якщо за результатами застосування системи управління ризиками не визначено необхідності проведення митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митне оформлення та випуск цих товарів, транспортних засобів за рішенням митниці (митного посту) можуть бути здійснені без пред`явлення зазначених товарів, транспортних засобів митниці (митному посту) або з пред`явленням, але без проведення їх митного огляду.

На думку відповідача, зазначені норми МКУ визначають, що при застосуванні електронного декларування, коли всі документи направляються декларантом або його уповноваженою особою митниці в електронному вигляді з застосуванням інформаційних технологій, митне оформлення товарів здійснюється без фізичного подання документів митному органу в зону митного контролю та без фізичного пред`явлення товарів в місце прибуття зони митного контролю.

Фізичне пред`явлення товарів в зону митного контролю (місце прибуття) здійснюється лише в тому випадку, коли митник, який прийняв електронну декларацію, надіслав у електронному вигляді декларанту або його уповноваженій особі повідомлення про необхідність пред`явлення товарів для огляду в ЗМК.

В такому випадку митник проводить огляд товару та складає відповідний акт. І лише в цьому випадку до графи 44 ВМД вноситься код 9901. що свідчить про огляд товарів, який відбувся після доставлення вантажу (заїзду вантажного автомобіля з товаром) на територію місця доставки, що вказана в графі 30 ВМД.

У всіх інших випадках митне оформлення товарів здійснюється без їх пред`явлення митному органу, тобто вантажні автомобілі з товарами не заїжджають на територію ЗМК (місця прибуття позивача). Таке митне оформлення на підставі електронних декларацій здійснюється вже протягом останніх 5-ти років всіма митницями України. Відповідно, ні у декларанта, ні у його уповноваженої особи не виникають зобов`язання зі сплати будь-яких платежів за перебування вантажних автомобілів декларанта в місці прибуття.

Пункт 20 ч. 1 ст. 4 МКУ надає визначення декларації: митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.

Декларація, - це документ, в якому містяться спеціальні відомості для - спеціальної процедури - митною оформлення товару. На підставі цих відомостей, що зазначені в митній декларації, не можуть виникати господарські чи цивільно-правові зобов`язання, оскільки раніше коментовані норми МКУ однозначно визначають відповідальність за недостовірні відомості, подані в деклараціях чи при здійсненні інших митних формальностей, що передбачені виключно нормами МКУ.

Норми ст. 77 ГПК України визначають: Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Приписи ст. 78 ГПК України встановлюють: Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Частина 1 ст. 79 ГПКУ визначає: Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

В ч. 2.5 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленум ВГСУ роз`яснює: Будь- які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витребувані судом у Закарпатської митниці на вимогу сторони позивача вантажно-митні декларації не можуть бути допустимим доказом факту надання послуг позивачем відповідачу, оскільки таким доказом у відповідності до коментованих раніше правових норм ЦКУ, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, Листа ДПС України, є виключно акти виконаних робіт, рахунки на їх оплату, чеки, інші бухгалтерські документи, в яких зафіксовано зміст господарської операції, та на підставі яких можуть виникнути зобов`язання.

Відповідач стверджує, що поданий Позивачем позов до Закуреного В.В. дозволяє Позивачеві здійснювати подвійне стягнення вартості «послуг» як з відповідача як митного брокера (посередника), так і з декларанта - власника товару, про що свідчать подані Відповідачем докази, зокрема про наявність в провадженні господарського суду інших позовів до юридичних осіб за одними і тими ж митними деклараціями ТОВ «Оптіма-Хольц ЛТД», ТОВ «ВГСМ», ТОВ «ЕВК» тощо за послуги місця прибуття з кодом 305-002-1 1.

Позивач жодним чином і жодного разу протягом трьох років не повідомляв відповідача про те, що він чи декларанти, для яких він оформляв вантажі, заборгували йому кошти за перебування у місці прибуття.

Наведені у цьому відзиві правові норми та їх аналіз однозначно свідчать про відсутність будь-яких зобов`язань відповідача перед позивачем, які стали б підставою для задоволення його позову.

ІІІ. Виклад пояснень Закарпатської митниці ДФС.

Закарпатською митницею ДФС на вимогу господарського суду надано документи та інформацію з поясненнями щодо позову.

Закарпатська митниця ДФС у листі від 12.02.2020, подавши витребувані судом МД, зазначив про безпідставність посилань Позивача на «споживання відповідачем послуг місця прибуття».

Закарпатська митниця ДФС пояснила, що цифровий код місця призначення, який зазначається в графі 30 МД, не є, та не може бути об`єктом власності, або інших майнових чи не майнових прав будь яких суб`єктів господарювання, оскільки цей код вказує тільки на структурний підрозділ митного органу. Використання цього коду є загально доступним, як і інші атрибути держави (назви державних органів, адміністративно-територіальних одиниць тощо).

Згідно п. 23 ч. І ст. 4 МК України, митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до ст. 247 МК України митне оформлення здійснюється в місцях розташування відповідних підрозділів митних органів протягом робочого часу, встановленого для цих органів.

У випадках, що визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, митні формальності, які виконуються автоматизованою системою митного оформлення в автоматичному режимі, здійснюються цілодобово.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через територію України в митному режимі транзиту, здійснюється митним органом, у зоні діяльності якого починається транзитне переміщення. Оформлення митної декларації (у тому числі попередньої митної декларації) для переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення внутрішнім транзитом від пункту ввезення (пропуску) на митну територію України до митного органу, розташованого на митній території України, може також здійснюватися митним органом, у зоні діяльності якого закінчується таке транзитне переміщення.

Відповідно до ст. 255 МК України, митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред`явлення органу доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред`явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257 і 335 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. І, 2 ст. 320 МК України, форми та обсяги контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства з питань державної митної справи та міжнародних договорів України при митному оформленні, обираються митницями (митними постами) на підставі результатів застосування системи управління ризиками. Форми та обсяг контролю, достатнього для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи та міжнародних договорів України, укладейих відповідно до закону, після завершення митного оформлення, визначаються в порядку, встановленому цим Кодексом. На вимогу власника товарів, щодо яких визначено форму та обсяг митного контролю, органи доходів і зборів зобов`язані письмово повідомити про це протягом години, якщо інший строк повідомлення не визначено цим Кодексом.

Згідно ч.З ст.320 МК України, якщо за результатами застосування системи управління ризиками не визначено необхідності проведення митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митне оформлення та випуск цих товарів, транспортних засобів за рішенням митниці (митного посту) можуть бути здійснені без пред`явлення зазначених товарів, транспортних засобів митниці (митного посту) або з пред`явленням, але без проведення їх митного огляду.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 258 МК України, за рішенням органу доходів і зборів митне оформлення та випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту може здійснюватися без їх пред`явлення органу доходів і зборів, якому подано митну декларацію, заповнену у звичайному порядку. Рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів або про необхідність такого пред`явлення приймається органом доходів і зборів на основі результатів аналізу ризиків у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту прийняття митної декларації, заповненої у звичайному порядку відповідно до митного режиму експорту.

При декларуванні експортних вантажів відповідно до положень ч.2 ст. 258 МК України до графи 30 митної декларації вносяться відомості про зону митного контролю, до якої доставлятимуться товари з метою пред`явлення їх органу доходів і зборів, у разі прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п. 1.1. наказу Мінфіну від 30.05.2012 № 646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами», зареєстрованого в Мін`юсті 25.06.2012 за 1052/21364 (далі - наказ № 646), місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу.

ІV. Мотивувальна частина рішення

Заслухавши вступне слово позивача, оголосивши стислий зміст відзиву відповідача та зміст інших заяв по суті справи, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, якими вони обґрунтовуються та кладуться судом в основу судового рішення, враховуючи інформацію і пояснення Закарпатської митниці ДФС, суд дійшов висновку, що позов не має правових підстав та не підлягає задоволенню, що обумовлюється таким.

4.1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі, їх визначення.

4.1.1. Учасники справи відповідно до своїх процесуальних прав та обов`язків мають право, зокрема, подавати докази; надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

4.1.2. Доводи сторони - (в процесуальному праві унормах ГПК застосовуються синоніми: пояснення, міркування та аргументи, що наповнюють зміст заяв по суті справи) - це певне твердження та міркування сторони про факти, що наводяться як доказ правомірності своїх вимог або заперечень і входять до предмету доказування. Іншими словами - розумне обґрунтування чогось.

4.1.3. За змістом ч. 1ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

4.1.4. Теоретично юридичні відносини (правовідносинами) виникають, змінюються, припиняються. Ці зміни зумовлені тим, що юридичні відносини містять такі складові як право та обов`язок, що є результатом застосування юридичних норм. Застосування юридичних норм зумовлене наявністю визначених фактів, що викладені у гіпотезі. Тому і існування юридичних відносин зумовлюється послідовною зміною таких фактів, що є фактичною умовою застосування юридичних норм. Факти, що зумовлюють застосування юридичних норм, називаються також юридичними фактами.

Юридичні факти є необхідними умовами для виникнення, зміни або припинення конкретних правовідносин і харак теризуються такими ознаками:

1) знаходять свій вияв у зовнішніх обставинах або подіях матеріа льного світу і пов`язані з їх наявністю або відсутністю;

2) прямо або опосередковано передбачені нормами права;

3) викликають передбачені законом юридичні наслідки.

Отже, юридичні факти - це передбачені нормами права конкретні життєві обставини, які зумовлюють виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Залежно від підстав розрізняють такі види юридичних фактів:

1) за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на юри дичні дії та юридичні події.

Юридичні дії - це обставини, які пов`язані з вольовою по ведінкою суб`єкта правовідносин та характеризуються як зовніш ній прояв його волі і свідомості.

Усі юридичні дії можуть бути правомірними, тобто такими, що відповідають вимогам норм права (наприклад, укладення договору) або неправомірними, тобто такими, що не відповідають вимогам норм права (наприклад, вчинення правопорушення).

Юридичні події - це обставини або явища, виникнення, дія і припинення яких не залежить від волі суб`єктів правовідносин, але з настанням яких настають певні правові наслідки.

2) за юридичними наслідками юридичні факти поділяються на:

- правоутворюючі, тобто такі факти, які зумовлюють виник нення правовідносин (наприклад, при досягненні певного віку суб`єкт має право брати участь у виборах депутатів);

- правозмінюючі, тобто такі факти, які зумовлюють зміну пра вовідносин (наприклад, при переведенні працівника на іншу роботу змінюється коло його прав і обов`язків);

- правоприпиняючі, тобто такі факти, які зумовлюють припи нення правовідносин (наприклад, при скасуванні державної реєстрації припиняється існування юридичної особи);

4.1.5. Під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, належать обставини, які становлять предмет доказування у справі.

Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб`єктивного права позивача.

4.1.6. Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносини, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Подібна права позиція щодо визначення предмету спору викладена, зокрема, у Постановах Великої Палати Верховного Суду у справах від 13.03.2019 № 916/3245/17 та від 12.06.2019 № 916/542/18.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

4.1.7. До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, відносяться обставини, пов`язані з процесуальними діями, а також відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, впливають на можливість дати їм правильну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

4.1.8. Підставами позову визначені статтями 15 і 16 ЦК України. Так, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

4.1.9. Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що позивач просить застосувати такий спосіб захисту його порушеного, як він вважає, як примусове виконання обов`язку Вдповідача в натурі шляхом стягнення присуджених на користь Позивача коштів, за обов`язком, що виник з публічного договору, який за своєю правовою природою є господарським.

4.1.10. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

4.1.11. Приймаючи рішення у цій справі суд керується правовими позиціями і принципами, що суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію правовідносин та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

4.2. Предмет позову та предмет доказування у цій справі.

4.2.1. Предметом позову у цій справі є стягнення з Закуреного В.В. (Відповідач) на користь ТОВ "Термінал" (Позивач) грошових коштів за послуги, що отримані на підставі публічного договору.

4.2.2. Предметом спору у цій справі є факт укладання договору між Позивачем і Відповідачем та підстави виникнення особистих прав та обов`язків цих сторін щодо надання-отримання послуги з назвою «послуга місця прибуття».

4.2.3. Предметом спору є також твердження Позивача, що факт внесення до будь якою особою, яка переміщує товари через зону митного контролю при оформленні митної декларації, що передбачає обов`язок експортера заповнити графу 30 митної декларації, вказавши ідентифікуючий код обраного ним із затвердженого митним органом переліку "місця доставки товару". У цій справі - територія митного терміналу у м. Тячів, вул.Пролетарська, 2, якому присвоєний код 305-002-1-1, що знаходиться в користуванні Чопської митниці за договором оренди з власником об`єктів нерухомого майна - ТОВ «Термінал» (Позивач).

4.2.4. Підставою позову ТОВ «Термінал» визначено використання ФОП Закуреним В.В. в період з 01.01.2015 до 20.01.2016 року коду вказаного місця доставки товару за номером 305-002-1-1, а саме: 1273 митних оформлень вантажів без оплати вартості однієї послуги за кожну оформлену митну декларацію в сумі 300,00 грн. на загальну суму 381 900,00 грн.

4.2.5. Окремим предметом спору є твердження Позивача, що спірні правовідносини регулюються нормами Митного кодексу України, а саме, що право Позивача на отрмання коштів виникло з самого факту реєстрації коду 305-002-1-1 місцю доставки товару на територію вантажного митного комплексу у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, утримувачем якого є Позивач.

4.2.6. Спірним також є факт наявності публічного договору надання Позивачем послуги «місця доставки товару».

4.2.7. Згідно з ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

4.2.8. Перелік доказів, якими Позивач підтверджує наявність обставин, які є предметом доказування у справі.

Позивач підтверджує наявність обставин оформлення митних декларації їх копіями, які витребувані судом та надані до справи Закарпатською митницею ДФС.

Іших доказів Позивачем до справи не надано.

4.3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що Позивач, ТОВ Термінал, як володілець прав на розпорядження будівлями та спорудами, що розташовані на земельних ділянках за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159 площею 0,484 га, та за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159 площею 1,008 га. за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Промислова, 2, починаючи з 2005 року за відповідними господарськими договорами з митними органами передав у користування митниці зазначені будівлі та споруди в користування для створення зони митного контролю.

4.3.1. Зазначені факти підтверджуються наданими Позивачем доказами, що ідтверджують його правовідносини передачі в оренду об`єктів нерухомого майна за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Промислова, 2 митним органам. Зокрема з Закарпатською митницею - Угода про співробітництво від 07.04.2005 (а.с. 50, том 13). Наступні угоди із Виноградівською Митницею - Договір оренди від 01.01.2007 (а.с. 54, том 13) та Договір оренди від 25.11.2009 (а.с 61, том 13). Також, угода з Чопською митницею - Договір оренди нерухомого майна від 20.03.2012 (а.с. 65, том 13).

Предметом вказаних угод є господарські зобов`язання, предметом яких є взаємне співробітництво сторін щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів суб`єктів зовгнішньоекономічної діяльності підрозділом Митниці на території ТОВ «Термінал» у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Предметом (об`єктами) оренди Митницею є також будівлі та споруди на території ТОВ «Термінал» у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2 для організації роботи митного терміналу та відділу митного оформлення №2 митного посту «РАХІВ».

Договори передбачають зобов`язання Митниці сплачувати на користь ТОВ «Термінал» як орендодавця, орендну плату за користування будівлями та спорудами на території ТОВ «Термінал» у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

До прав орендодавця ТОВ «Термінал» віднесено право контролювати стан майна.

Окрім того, правовідносини з передачі в оренду митним органам нерухомості за адресою Закарпатська область, м. Тячів, вул. Промислова, 2, а також про вирішення питань господарського використання цих об`єктів як зони митного контролю підтверджується документами листування ТОВ «Термінал» з митними органами (том 13 а.с. 71-97).

4.3.2. Одночасно, в період знаходження об`єктів нерухомого майна за адресою Закарпатська область, м. Тячів, вул. Промислова, 2, в користуванні Закарпатської митниці ДФС та її підрозділів (Виноградівської митниці, Чопської митниці) як зони митного контролю, наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 646 «Про місця доставки товарів транспортними засобами», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 за № 1052/21364 (п.1.1.) встановлено , що місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, вантажного митного комплексу, територія складу тимчасового зберігання або митного складу тощо.

4.3.3. Державною митною службою України 27.08.2012 прийнято наказ № 426 «Про ведення переліку місць доставки», згідно п. 4 якого кожному місцю доставки має бути присвоєно відповідний код.

Відповідно до Класифікатора місць прибуття, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.05.2011 №295, місцем прибуття до Чопської митниці у м. Тячів є вул. Пролетарська, 2, Зона митного контролю ТОВ «Термінал», якому присвоєно код 305-003-100.

Пунктом 2 Класифікатора місць прибуття встановлено, що код містить таку схему:

-Перші три цифри коду означають код миного органу, тут - 305;

-Наступні три цифри означають порядковий номер місця прибуття - 003;

-Останні три цифри означають місце прибуття, яке може використовуватись усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень.

4.3.4. Згідно наказу Державної митної служби України від 27.08.2012 №426 «Про ведення Переліку місць доставки» схема коду змінена.

Місцю прибуття митних вантажів присвоєно код 305-002-1-1:

Перші три цифри коду митного органу-305 Чопська митниця;

Настіпні три цифри - порядковий номер місця доставки відповідного митного органу -002;

Далі - цифра "1" - місце доставки, яке може використовуватись усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень;

Далі - код місця доставки товарів в залежності від виду транспорту: 1 - автомобільний;

4.3.5. Отже, судом встановлено, що місце прибуття експортних товарів за адресою м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, якому присвоєно код 305-002-1-1, знаходилося в Зоні митного контролю Чопської митниці та знаходилося у володінні і користуванні митниці на підставі договору оренди.

Відповідно до Договору оренди нерухомого майна від 20.03.2012 (а.с. 65, том 13) між Чопською митницею як орендарем та ТОВ «Термінал» як орендодавцем не передбачено умов про надання орендодавцем послуг декларантам у місці доставки, в процесі виконання митних формальностей.

4.3.6. Таким чином, суд виходить з того, що Позивач не міг використовувати місце доставки товару, код 305-002-1-1, у м. Тячів вул. Пролетарська, 2, оскільки, по-перше, це місце доставки використовувалося державним фіскальним органом Чопською митницею як зона митного контролю та, по-друге, це місце доставки вказаного митного органу використовувалося усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень автомобільним транспортом.

4.3.7. Відповідно до приписів ст. 443 Митного кодексу України, Позивач як утримувач вантажного митного комплексу, повинен обов`язково забезпечувати:

1) надання посередницьких послуг з декларування товарів, що переміщуються через митний кордон України;

2) надання послуг із зберігання товарів, що переміщуються через митний кордон України, і транспортних засобів комерційного призначення;

3) виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

2. На вантажному митному комплексі також можуть бути обладнані місця для надання додаткових послуг.

4.3.8. Статтею 444 МК України врегульовано взаємовідносини утримувача вантажного митного комплексу з особами, які користуються послугами комплексу, та митними органами.

Взаємовідносини утримувача вантажного митного комплексу з особами, які користуються послугами комплексу, та митними органами визначаються відповідними договорами.

4.3.9. Отже, Позивач з метою надання користувачам своїх послуг мав укладати відповідні договори (правочини), якими мав би визначати види послуг, їх характеристику, об`єм, вартість та інші умови.

4.4. Норми законодавства, що мають застосовуватися.

Стаття 11 ЦК України

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

3. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

4. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

5. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

6. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Стаття 202 ЦК України

Поняття та види правочинів

1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Стаття 203 ЦК України.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Стаття 509 ЦК України.

Поняття зобов`язання та підстави його виникнення

1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених саттею 11 цього Кодексу.

3. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 526 ЦК України.

Загальні умови виконання зобов`язання

1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

2. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Стаття 626 ЦК України.

Поняття та види договору

1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони.

3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 901 ЦК України.

Договір про надання послуг

1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Стаття 902 ЦК України.

Виконання договору про надання послуг

1. Виконавець повинен надати послугу особисто.

2. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Стаття 929 ЦК України.

Договір транспортного експедирування

1. За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

2. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

3. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 638 ЦК України.

Укладення договору

1. Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

2. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Стаття 641 ЦК України.

Пропозиція укласти договір

1. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

2. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

3. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Стаття 642. Прийняття пропозиції

1. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

2. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

3. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (частини 1, 2).

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку

1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України:

назву документа (форми);

дату складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

4 .5. Висновки суду щодо аргуменів Відповідача.

4.5.1. Суд погоджується з твердженнями Відповідача, що Позивачем не надано таких доказів, що підтверджують здійснення господарської операції як дії або події, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Такими доказами виникнення зобов`язань у Відповідача мають бути замовлення послуги, назви послуги, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, її вартість тощо. Первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Відповідні заявки чи замовлення на надання будь-яких послуг Відповідачем за адресою вантажного митного комплексу ТОВ «Термінал» у м. Тячів вул. Пролетарська, 2, у матеріалах справи відсутні.

4.5.2. Суд погоджується також з тим, що надані до справи Закарпатською митницею ДФС митні декларації не є доказами надання послуг Позивачем.

З наявних у справі доказів вбачається, що зобов`язаними особами перед Позивачем можна було би визнати лише митні органи - Закарпатську митницю ДФС, Виноградівську митницю та Чопську митницю, які перебували з Позивачем у договірних відносинах і відповідно до договорів оренди нерухомості у них могли виникати обов`язки щодо сплати орендних та інших платежів на користь Позивача як утримувача вантажного митного комплексу, який передано в користування митному органу.

4.6. Висновок суду щодо предмету доказування - наявності договірних відносин між сторонами спору.

4.6.1. Як встановлено судом, Позивач є орендодавцем об`єктів нерухомості вантажного митного комплексу, на території яких розміщено митний орган ДФС, через який переміщуються митні вантажі (товари), невизначеним колом суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності.

4.6.2. У цій справі перед судом постало питання чи виникають між Позивачем як орендодавцем та утримувачем вантажного митного комплексу, в якому насправді знаходиться митниця та здійснюється митне оформлення товарів, зобов`язальні правовідносини з декларантами щодо автоматичного, без укладання окремого господарського договору, отримання платної послуги лише через факт внесення до митної декларації коду митного органу місця прибуття, зокрема - публічного договору.

4.6.3. Вирішуючи зазначене питання суд аналізує норми зобов`язального права, які регулюють загальні засади встановлення, виконання та припинення зобов`язань, правові наслідки їхнього порушення, а також окремі види зобов`язань (договорів).

Так, відповідно до ст. ст. 3, 6, 627 ЦК в Україні діє принцип свободи договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

4.6.4. Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

4.6.5. У ст. 6 ЦК передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4.6.6. Суб`єкти господарювання укладають договори на різних, погоджених між ними умовах, і законодавство за загальним правилом не вимагає від суб`єкта господарювання продавати товари, виконувати роботи чи надавати послуги на однакових умовах будь-яким контрагентам.

4.6.7. Чинне законодавство передбачає нікчемність дискримінаційних умов лише щодо публічного договору, у якому є "сильна" сторона та "слабка" сторона, і остання потребує додаткового захисту. Так, відповідно до ч. 2 та ч. 6 ст. 633 ЦК нікчемними є дискримінаційні умови публічного договору, який укладено між суб`єктом підприємницької діяльності та споживачем.

4.6.8. Про дискримінаційність умов господарського договору, в якому немає "слабкої сторони", можна казати лише у випадках, коли укладення договору було обов`язковим і коли інша сторона не могла реально вплинути на умови договору. Йдеться про публічні договори, договори приєднання, в тому числі договори, укладені з підприємствами-монополістами, які можуть зловживати своїм становищем і включати в договори дискримінаційні умови, що заборонено ст. 13 ЦК (не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція), ст. 13 Закону "Про захист економічної конкуренції" (заборона застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин), ч. 1 ст. 10 Закону "Про природні монополії" (обов`язок суб`єктів природних монополій забезпечувати на недискримінаційних умовах реалізацію вироблених ними товарів споживачам).

4.6.9. У ч. 4 ст. 179 ГК передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

4.6.10. У ст. 633 ЦК публічний договір визначено як договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

4.6.11. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

4.6.12. Позивач наполягає на тому, що між ним та будь-яким декларантом, який використовує код місця доставки товару за номером 305-002-1-1 у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, укладається публічний договір, на підставі норм ст. 633 та ст. 642 ЦК України виникають правовідносини споживання послуги використання місця лоставки товару.

4.6.13. Суд зазначає, що відповідно до юридичного змісту відносин, врегульованих статтею 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

4.6.14. Позивач, стверджуючи, що створення та обладнання ним майнового комплексу , що переданий під використання його митницею як вантажного митного комплексу на правах оренди, є публічною пропозицією (офертою) Позивача щодо надання публічної послуги в розумінні статті 641 ПК України, якою може скористатися невизначене коло осіб, які здійснюють експорт товарів є необґрунтованою з таких підстав.

По-перше, майновий комплекс у м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, юридично знаходиться в користуванні державного митного органу, який в його межах здійснює митні формальності. Митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і митними органами, а також автоматизованою системою митного оформлення з метою дотримання вимог законодавства України з питань митної справи. Місцем доставки товару є і фактично і юридично місцезнаходження митниці, а не Позивача як орендодавця.

По-друге, митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури. Отже, місце доставки товару є передбаченим реквізитом митної декларації, і вона не має жодного юридичного зв`язку із власником нерухомості за адресою місцезнаходження митниці за адресою м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

По-третє, між Позивачем як орендодавцем та митним органом як орендарем існують юридичні зв`язки та взаємні зобов`язання, зокрема і грошові, що ґрунтуються на платному використанні майнового комплексу Позивача митницею як «місця доставки товару» для потреб митного оформлення.

По-четверте, Позивач має отримувати плату за використання належного йому майнового комплексу , що використовується митницею як вантажний митний комплекс. Володіння митницею цим майновим комплексом на підставі договру, за переконанням суду, виключає можливість укладання іншого договору (зокрема публічного) про передачу третій особі в користування цього ж майнового комплексу за адресою м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, за кодом 305-002-1-1, для спільного використання його декларантом разом із митним органом.

По-п`яте, внесення до графи 30 МД коду 305-002-1-1 місця доставки товару для митного контролю не може вважатися фактичним споживанням Відповідачем публічної послуги, оскільки публічною послугою є юридично або соціально значуща дія суб`єкта надання публічної, у тому числі адміністративна послуга, за заявою (зверненням, запитом) суб`єкта звернення або без такого звернення, у результаті якої набуваються, змінюються чи припиняються права та/або обов`язки суб`єкта звернення, надаються відповідні матеріальні та/або нематеріальні блага суб`єкту звернення.

По-шосте, Позивечем не надано доказів вчинення дій, які відповідали би умовам ст. 633 ЦК України для реалізації публічних послуг. Відсутні докази взяття Позивачем на себе обов`язку здійснювати продаж послуг для споживачів (пропозиції, оферти), а також не надано доказів прийняття пропозиції (акцепту) Відповідачем як другою стороною і звернення до нього особисто як підприємця - суб`єкта господарювання для отримання індивідуально визначеної послуги.

Отже, між сторонами не виникло будь-яких зобов`язань юридичного характеру.

4.6.15. При оцінці довів Позивача, суд вважає, що Позивач не довів існування публічного договору. Навпаки, суд вбачає, що застосований Позивачем алгоритм визначення зобов`язаної особи через пред`явлення вимог до кожного декларанта, який у митній декларації зазначив адресу місцезнаходження митниці, яка орендує майновий комплекс, належний позивачу, застосовує до невизначеного кола осіб вимогу сплатити платежі лише за факт внесення коду 305-002-1-1 місця доставки товару до митниці, не залежно від того, чи надавалася реально будь-яка послуга, можливість надання якої передбачено законом.

4.6.16. Публічний договір регулює правовідносини підприємця, який пропонує товари/послуги/роботи та клієнтів, які бажають скористатися пропозицією такого підприємця. Він розміщується на сайті компанії та дає можливість встановити права та обов`язки сторін, врегулювати аспекти відповідальності, описати умови та правила надання послуг, виконання робіт чи здійснення купівлі-продажу товарів тощо.

Також споживач отримує інформацію про особу, яка надає йому послуги, щоб мати змогу заявити вимоги до неї у випадку порушення прав та отримати відповідний захист.

«Публічна оферта повинна містити інформацію про продавця та засоби зв`язку з ним, пропонований до продажу товару або послуги, які надає підприємець, порядок обміну/повернення, гарантії, способи доставки та оплати, інформація щодо включення податків у розрахунок вартості товару, роботи, послуги тощо. Якщо діяльність підприємця підлягає ліцензуванню, необхідно вказати відомості про ліцензію».

4.6.17. На відміну від принципу укладання публічного договору, коли підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг), у запропонованому Позивачем алгоритмі споживач не має права відмовитися від сплати коштів Позивачеві лише через наявний юридичнгий факт, що підтверджується митною декларацію про виконання митних формальностей, проходження митної процедури для товарів, що переміщуються через митний кордон України на Чопській митниці, якій присвоєно код 305-002-1-1.

Такий алгоритм та вимога суперечать законодавству, отже вимога є протиправною, вона не може бути задоволена судом.

4.6.18. Суд доходить висновку, що Відповідачем не були порушені інтереси Позивача, а вимоги, за захистом яких Позивач звернувся до суду, є безпідставними.

Безпідставним є твердження Позивача, що на підставі ніби-то укладеного з позивачем публічного договору, Відповідач набув право (можливість) на реалізацію послідуючих юридично значимих дій - виконання митних формальностей, здійснити митний контроль та митне оформлення товарів.

Неправовим є твердження Позивача, що без набуття Відповідачем прав за публічним договором він не мав би можливості виконати взяті на себе обов`язки за договором доручення, який укладено з декларантом (договір про надання послуг із декларування).

Відповідно до вище наведених судом норм місце доставки товару, код 305-002-1-1, використовувалося державним фіскальним органом - митницею як зона митного контролю. Це місце доставки вказаного митного органу використовувалося усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень. А для в`їзду на територію митниці не вимагалося укладання жодних угод з третіми особами, як умови для здійснення митних формальностей.

4.6.19. Про безпідставність позовних вимог вказують також і обґрунтування Позивачем численних клопотань про витребування доказів від Закарпатьскої митниці ДФС, які є доказом відсутності звернень декларантів митних товарів до Позивача для отримання реальних послуг які під час знаходження товарів на території митного оформлення.

Ці клопотання вмотивовувалися тим, що «… предметом позову є стягнення суми заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів, які надавались позивачем під час здійснення відповідачем митних формальностей, то на підставі вантажно-митних декларацій (ВМД) можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, оскільки останні відображають дату перебування митних вантажів/транспортних засобів комерційного призначення відповідача на спеціально облаштованій позивачем території (місце прибуття/призначення митних вантажів), а відтак й факт споживання відповідачем послуг місця призначення митних вантажів. ВМД, які позивач просить суд витребувати входять до предмету доказування оскільки стосуються періоду (з 11.12.2015 по 20.01.2016) протягом якого відповідачу надавались послуги позивача.»

4.6.20. У справі № 922/2013/18 Верховний Суд зазначив, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

4.7. Стосовно строків позовної давності.

4.7.1. Відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до позовних вимог Позивача, за якими сплив строк для судового захисту.

В свою чергу Позивач надав суду обґрунтування поважності пропуску строку.

4.7.2. Згідно приписів статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч.1).

4.7.3. Відповідно до статті 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.7.4. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

4.7.5. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

4.7.6. При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

4.7.7. Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

4.7.8. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

4.7.9. Оскільки у цій справі судом встановлено, що право чи інтерес Позивача не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

4.8. Оцінка аргументів про урахування судом преюдиціальних фактів, що встановлені у інших справах за участі Позивача.

4.8.1. Суд відхиляє доводи Позивача про наявність преюдиціальних фактів, які є обов`язковими для суду уційсправі.

Так, Позивач вважає доказом, що ТОВ «Термінал» включений у перелік місць доставки, що на його думку перетворює його на особу, яка надає послуги місця доставки митних вантажів, що є публічним договором (офертою). Цей факт, як вважає Позивач, підтверджується численними рішеннями судів, які наводяться у позовній заяві та письмовій промові Позивача.

4.8.2. Суд виходить з того, що згідно приписів ч. 4 та 5 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Отже, оскільки позивачем наведено судові рішення, у яких Відповідач не брав участі, а тому усі обставини мають бути доведені у цій справі.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі судом встановлено, що присвоєння коду місця доставки товару відбулося через те, що таке місце доставки товару знаходиться укористуванні митниці, а не у власності Позивача. Зазначення вперееліку місь доставки найменування «ТОВ «Термінал» має лише інформаційне призначення про власника (орендодавця, утримувача) об`єктів нерухомості, що знаходяться в користуванні митниці.

4.8.3. Суд підкреслює, що згідно приписів ч. 7 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

У цій справі судом зроблена самостійна правова оцінка встановленим у справі фактам.

4.8.4. Правила щодо оцінки доказів закріплено у ст. 86 ГПК, згідно з ч. 1 якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

4.8.5. Так, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (ч. 2 ст. 86 ГПК). Зазначене є запорукою ухвалення судом справедливого рішення, яке відповідатиме принципу верховенства права.

4.8.6. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

V. Розподіл судових витрат

5.1. Закарпатською митницею ДФС 21.12.2018 та 12.02.2020 до Господарського суду Закарпатської області подано клопотання у порядку вимог ст. 128 ГПК України про відшкодування витрат по виготовленню копій документів, які витребуваних ухвалами господарського суду від 13.12.2018, від 24.05.2019, від 18.06.2019 року.

Згідно наданого розрахунку Закарпатська митниця ДФС вказує про виготовлення 1839 аркушів вартістб одного аркуша 4.173 грн., що дорівнює 7 674.15 грн. Окрім того, Закарпатською митницею ДФС по даній справі надано суду копії митних декларацій за період з 11.12.2015 по 20.01.2016, у графах 14 по 54 яких зазначено Закуренний В.В. на 248 аркушах, у зв`язку із чим позивач повинен відшкодувати Закарпатській митниці ДФС понесені витрати на виготовлення копій документів на 248 аркушах у розмірі 1034.90 грн. На підставі викладеного, відповідно до п.10 ст.11, ст. 128 ГПК України, просить відшкодувати Закарпатській митниці ДФС понесені витрати на виготовлення копій документів у розмірі 8709,05 грн.