Справа № 127/1317/21

Провадження № 22-ц/801/1915/2021

№ 22-ц/801/1876/2021

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В.М.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 рокуСправа № 127/1317/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» про стягнення заробітної плати та скасування наказу про оголошення простою на час карантину,

Судові рішення ухвалив суддя Бойко В. М.

Рішення ухвалено о 10 год 03 хв у м. Вінниці

Повний текст рішення складено 29 червня 2021 року,

додаткового рішення 05 липня 2021 року,

Встановив:

В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «45 експериментальний механічний завод» про стягнення заробітної плати та скасування наказу про оголошення простою на час карантину, мотивуючи свої вимоги тим, що 01 червня 2017 року його прийнято на посаду інженера з нормування праці 2-ї категорії ДП «45 експериментальний механічний завод» в порядку переведення з відокремленого структурного підрозділу «Промсервіс 45» ДП «45 експериментальний механічний завод».

Наказом від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину» йому оголошено простій з 19 жовтня 2020 року до дати завершення обмежувальних карантинних заходів. Згідно з п. 2, 3 цього наказу працівники мають бути вдома, а бухгалтерія зобов`язана проводити нарахування заробітної плати під час перебування в простої у розмірі 2/3 від посадового окладу.

Позивач вважає, що встановлення простою на час карантину є незаконним, оскільки згідно оспорюваного наказу метою оголошення йому простою стало запобігання поширенню хвороби COVID-19 та враховуючи вік окремих працівників, з чим неможливо погодитись, оскільки введення карантину через загрозу епідемії коронавірусної інфекції регламентовано Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», № 540 від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, яка діяла станом на 02 листопада 2020 року), згідно з якими заборонено проведення дискотек, робота розважальних закладів (нічних клубів), діяльність закладів громадського харчування (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо) з організацією дозвілля, робота після 22-ї та до 7-ї години суб`єктів господарювання з надання послуг громадського харчування (ресторанів, кафе, барів, закусочних, їдалень, кафетеріїв, буфетів тощо), крім діяльності з надання послуг громадського харчування із здійснення адресної доставки замовлень та замовлень на винос та інші. Тобто вказаними нормативно-правовими актами на період карантину припинялася діяльність суб`єктів господарювання, які займалися зазначеними видами діяльності.

Згідно з п. 2.2 Статуту ДП «45 експериментальний механічний завод» предметом діяльності підприємства є технічне обслуговування і ремонт автотранспортних засобів та інші види діяльності, які не пов`язані із видами діяльності, на які поширюються карантинні заходи, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 641 від 22 липня 2020 року.

Оголошення для нього простою через запроваджений карантин не охоплюється поняттям відсутність організаційних або технічних умов для виконання трудових обов`язків працівником, що характерно для простою в розумінні ст. 34 КЗпП України. В даному випадку умови запровадженого карантину не впливали на можливість виконання ним трудових обов`язків.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для встановлення йому простою у зв`язку із поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому оскаржуваний наказ від 19 жовтня 2020 року № 83 є дискримінаційним, оголошеним без наявних на те підстав, незаконним та таким, що порушує вимоги статей 43, 46 Конституції України, ст. 34, 46, 113 КЗпП України.

Згідно штатного розпису, погодженого 09 липня 2019 року, його місячний посадовий оклад становить 6959,00 грн. З урахуванням проведених розрахунків за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року відповідач зобов`язаний був перерахувати йому заробіток (заробітну плату, відпускні, соціальну допомогу за період перебування на лікарняному) в сумі 11882,54 грн. Проте, за цей період йому було перераховано відповідачем 7282,34 грн.

У зв`язку із незаконністю оскаржуваного наказу відповідач зобов`язаний оплатити йому частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обумовленого незаконним простоєм, в сумі 4600,20 грн.

У зв`язку з цим позивач просив визнати незаконним та зобов`язати відповідача скасувати наказ від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину» в частині оголошення йому простою з 19 жовтня 2020 року; стягнути з відповідача на його користь частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року в сумі 4600,20 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати за один календарний місяць.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «45 експериментальний механічний завод» частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року в сумі 4600,20 грн.

В решті вимог відмовлено.

Стягнуто з ДП «45 експериментальний механічний завод» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2021 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Стягнуто з ДП «45 експериментальний механічний завод» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

В задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

В задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 про стягнення судових витрат відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2021 року відповідач ДП «45 експериментальний механічний завод», пославшись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року в сумі 4600,20 грн. та стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 908,00 грн. скасувати, винести постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ; стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що обґрунтовано відмовивши в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та зобов`язання ДП «45 експериментальний механічний завод» скасувати наказ від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину» в частині оголошення простою ОСОБА_1 з 19 жовтня 2020 року, суд першої інстанції не врахував, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року є похідною вимогою, оскільки період вимушеного прогулу позивач пов`язує саме із оголошенням йому простою. Відмова в задоволенні основної вимоги з урахуванням ст. 188 ЦПК України унеможливлює задоволення похідної позовної вимоги.

Крім того, судом не враховано, що позивач заявив вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року, при цьому позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, що з 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 був позбавлений можливості працювати та, що вказаний позивачем період був часом вимушеного прогулу. У позовній заяві позивач не зазначив розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а наведений представником позивача у письмових поясненнях від 08 квітня 2021 року розрахунок, який суд першої інстанції взяв до уваги, містить ряд неточностей, а нараховані у цьому розрахунку суми є завищеними.

Також судом першої інстанції безпідставно в оскаржуваному рішенні не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, враховуючи надані представником відповідача докази на підтвердження таких витрат на час ухвалення судом першої інстанції рішення.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2021 року відповідач ДП «45 експериментальний механічний завод», пославшись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не доведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить додаткове рішення скасувати та винести постанову, якою вирішити питання розподілу судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що ухваливши рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , не вирішивши питання про розподіл понесених відповідачем судових витрат на правничу допомогу на підставі поданих представником відповідача доказів при ухваленні рішення 24 червня 2021 року, розглядаючи 05 липня 2021 року питання про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, мотивувавши таку відмову тим, що представником відповідача після ухвалення рішення не було подано у встановлений законом строк про стягнення витрат на правничу допомогу та остаточного звіту (акту надання послуг). Неподання відповідачем остаточного звіту (акту надання послуг) не перешкоджало суду здійснити розподіл понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, докази понесення яких були надані в ході розгляду справи.

Щодо часткового задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення та стягнення з відповідача на його користь в рахунок відшкодування судових витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., відповідач зазначив, що такі витрати не підтверджуються належними доказами, а надані ним документи містять ряд розбіжностей.

Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційні скарги відповідача, в якому, пославшись на те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим, а твердження відповідача про неповне дослідження обставин справи та порушення судом норм процесуального права - безпідставні, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін та стягнути з відповідача на його користь витрати на правову допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. Зазначив, що на час складання позовної заяви він вважав, що кошти в сумі 4600,20 грн. йому не виплатили за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року, оскільки відповідач в порушення ст. 110 КЗпП протягом вказаного періоду не надавав позивачу розрахункові листи, а після надання відповідачем на виконання ухвали суду розрахункових листів було встановлено, що кошти в сумі 4600,20 грн. не виплачені йому за період вимушеного прогулу з 19 жовтня 2020 року до 17 листопада 2020 року. Заперечуючи правильність наданого його представником розрахунку, представник відповідача не навів власного розрахунку.

Щодо розподілу судових витрат відповідача на правничу допомогу, то попередній розрахунок суми судових витрат представник позивача подала до суду разом із відзивом від 17 лютого 2021 року з порушенням встановленого судом строку для подання такого відзиву, не зазначивши при цьому поважних причин, при цьому вона не заявляла клопотання про продовження такого строку, у зв`язку з чим суд першої інстанції законно не взяв до уваги попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат. Надані адвокатом Дерев`ягою І. В. копії доказів на підтвердження витрат на правову допомогу є неналежними та недостовірними доказами, які ним не визнаються, оскільки такі копії не засвідчені належним чином, копія платіжного доручення не містить оригінальної відмітки банку і надані копії документів не містять інформації, що оплата вартості наданої правничої допомоги стосується саме справи № 127/1317/21, крім того відповідачем не доведено співмірність зазначених витрат зі складністю справи.

Доводи апеляційної скарги відповідача в частині стягнення на його користь 3000,00 грн. витрат на правову допомогу є безпідставними та недоведеними, оскільки під час розгляду в суді першої інстанції питання щодо розподілу судових витрат представник відповідача не висловлювала своїх заперечень щодо стягнення витрат позивача на правову допомогу, а ним надано достатні докази на підтвердження розміру таких витрат.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду відповідач оскаржує в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року в сумі 4600,20 грн.; додаткове рішення суду відповідач оскаржив в цілому; позивач рішення суду та додаткове рішення суду не оскаржив, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду лише в оскаржуваній відповідачем частині, а додаткове рішення суду в цілому.

Судом встановлено, що з 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 працював у ДП «45 експериментальний механічний завод» на посаді інженера з нормування праці 2-ї категорії на 0,75 посадової ставки, що підтверджується копією наказу від 26 серпня 2020 року № 115 к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та записами у трудовій книжці (том 1 а. с. 8, 15-16).

Згідно з наказом ДП «45 експериментальний механічний завод» від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину» з метою запобігання поширенню хвороби COVID-19, враховуючи вік окремих працівників, оголошено простій працівників, зазначених в додатку № 1 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ) з 19 жовтня 2020 року до дати завершення обмежувальних карантинних заходів. У цьому наказі зазначено, що під час простою працівники мають перебувати дома та в робочі дні бути постійно на телефонному зв`язку; до закінчення карантину виходити з дому у разі нагальної потреби (магазин, аптека тощо); у разі поганого самопочуття негайно звернутися до сімейного лікаря і попередити безпосереднього керівника; бухгалтерії оплачувати працівникам простій у розмірі 2/3 посадового окладу (том 1 а. с. 12, 13).

Згідно з наказом ДП «45 експериментальний механічний завод» від 17 листопада 2020 року № 156 к «Про скасування наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у справі № 127/1703/19 скасовано наказ № 115 к від 26 серпня 2020 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений 13 грудня 2018 року (а. с. 14).

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання незаконним та зобов`язання відповідача скасувати наказ від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину» в частині оголошення позивачу ОСОБА_1 простою з 19 жовтня 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що такий наказ видано відповідачем на підставі наказу Державного концерну «Укроборонпром» № 74 від 12 березня 2020 року «Про додаткові заходи забезпечення охорони праці та здоров`я працівників у Державному концерні «Укроборонпром», тобто відповідач діяв правомірно та в межах виконання зазначеного наказу, а позивач не надав відповідних доказів оскарження чи скасування зазначеного наказу Державного концерну «Укроборонпром» № 74 від 12 березня 2020 року.

Сторони рішення суду в цій частині не оскаржили і апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року в сумі 4600,20 грн., суд першої інстанції виходив з того, що по справі встановлено, що у зв`язку з відсутністю фінансової можливості оплачувати простій з розрахунку середньої заробітної плати, пунктом 3 наказу № 83 встановлено оплачувати працівникам простій у розмірі 2/3 посадового окладу; позивачу за період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року виплачено заробітну плату меншу за середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, тобто відповідачем безпідставно порушено право позивача на працю з відповідною оплатою, оскільки йому незаконно зменшено нарахування заробітної плати, а тому ефективним способом порушеного права буде грошова компенсація у розмірі, що становить різницю між фактично отриманим заробітком та сумою утриманого заробітку.

Із таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися, оскільки він не відповідає вимогам норм матеріального права.

Як встановлено по справі, на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 серпня 2020 року Державним підприємством «45 експериментальний механічний завод» видано наказ № 115 к від 26 серпня 2020 року, яким скасовано наказ № 232 к від 13 грудня 2018 року «Про звільнення за прогул без поважних причин» ОСОБА_1 та поновлено його на посаді інженера з нормування праці 2 категорії на 0,75 посадової ставки з 13 грудня 2018 року (том 1 а. с. 8).

Наказом ДП «45 експериментальний механічний завод» № 156 к від 17 листопада 2020 року, винесеним на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, скасовано наказ № 115 к від 26 серпня 2020 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » і визнано ОСОБА_1 таким, що є звільненим 13 грудня 2018 року (том 1 а. с. 14).

Отже, починаючи із 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді інженера з нормування праці 2 категорії, про що відповідачем винесено наказ № 115 к та допущено до роботи.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи із 26 серпня 2020 року був допущений до роботи, про що свідчить табель обліку використання робочого часу за серпень 2020 року (4 робочих дні), за вересень 2020 року (4 робочих дні), за жовтень 2020 року (10 робочих днів) та за листопад 2020 року (11 робочих днів) (том 1 а. с. 205-207, том 2 а. с. 34).

У своєму позові позивач просив стягнути із відповідача на свою користь частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року по 17 листопада 2020 року, обґрунтувавши це тим, що він вважає, що у зв`язку із незаконністю наказу від 19 жовтня 2020 року № 83 «Про оголошення простою на час карантину», відповідач зобов`язаний оплатити йому частину середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обумовленого незаконним простоєм.

Статтею 235 КЗпП України визначені випадки, за наявності яких підлягає до виплати працівникові середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Так, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина 2).

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті (частина 3).

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина 5).

Вимушений прогул це часовий відрізок, протягом якого людина позбавлена можливості працювати, внаслідок рішення керівника або уповноваженого ним органу, тобто, цим поняттям позначається період, в якому у працівника була відсутня можливість працювати на підприємстві через рішення керівника і такий період фінансово компенсується у випадках порушення законодавства з боку роботодавця.

По справі встановлено, що у зазначений позивачем період з 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року, позивач був допущений до роботи і працював із 26 серпня 2020 року до 17 листопада 2020 року, тобто вимушеного прогулу у нього не було і позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено, що у цей період позивач по вині відповідача був позбавлений можливості працювати. Тому, за таких обставин не підлягає до стягнення із відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки такого вимушеного прогулу працівником ОСОБА_1 судом не встановлено.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_1 пов`язує вимушений прогул із незаконністю наказу № 83 від 19 жовтня 2020 року «Про оголошення простою на час карантину».

Порядок оплати часу простою не з вини працівника, у тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України визначається статтею 113 КЗпП України, проте позивач не обґрунтовував своїх вимог саме такими обставинами і не оскаржував пункт 3 даного наказу в частині оплати працівникам, у тому числі і йому, простою у розмірі 2/3 частин посадового окладу та не обґрунтовував певними обставинами таке оскарження.

Таким чином заявлена позивачем вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до задоволення не підлягає, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає до задоволення, а рішення суду в цій оскаржуваній частині підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу має необґрунтовано завищену вартість, оскільки судом встановлена неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, складності справи та фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг). Виходячи із встановленої реальної участі адвоката та її необхідності, з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу, прийнявши до уваги принципи пропорційності, розумності і співмірності та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення меншого розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, визначивши його в сумі 3000,00 грн.

Та з урахуванням того, що представником відповідача адвокатом Дерев`ягою І. В. після ухвалення рішення по справі не було подано у встановлений законом строк заяву про стягнення витрат на правничу допомогу із остаточним звітом (актом надання послуг), суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви представника відповідача про стягнення на користь відповідача витрат на правничу допомогу.

Апеляційний суд не погоджується із такою позицією суду першої інстанції щодо ухвалення додаткового рішення.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Відповідно до ч. 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до статті 58 ЦПК України сторона може брати участь у судовому засіданні особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина 1 статті 60 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника, за правилами частини 4 статті 62 ЦПК України, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено поняття договору про надання правової допомоги, відповідно до якого таким договором є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За правилами статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі (частина 1). До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3). Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (частина 5).

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача адвокат Дерев`яга І. В. своєчасно 20 травня 2021 року (оскаржуване рішення ухвалене 24 червня 2021 року), подала заяву про стягнення на користь ДП «45 експериментальний завод» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13260,00 грн., додавши звіт (акт надання послуг на суму 13260,00 грн.), рахунок на оплату № 18 від 13 квітня 2021 року та копію виписки за особовим рахунком АО «Дестра» від 21 квітня 2021 року, зазнавши у цій заяві про те, що остаточний розмір судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку із розглядом даної справи, з відповідними доказами будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі (том 1 а. с. 230-240).

Після ухвалення 24 червня 2021 року остаточного рішення представник відповідача відповідних доказів не надав.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В ході розгляду справи представником відповідача адвокатом Дерев`ягою І. В. надано ордер на надання правничої допомоги ДП «45 експериментальний завод», виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 10/21 від 25 січня 2021 року (том 1 а. с. 46) та посвідчену адвокатом копію договору № 10/21 про надання правничої допомоги від 25 січня 2021 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Дестра» (АО) та клієнтом ДП «45 експериментальний завод», за умовами якого клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, відповідно до чинного законодавства України (том 1 а. с. 47-50).

Згідно пункту 4.1 даного договору винагорода за послуги, що надаються АО, визначається за згодою АО та клієнта в межах 1800,00 грн. за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді) до даного договору.

Доручення (угоди) до договору представником відповідача не надано.

Договір викладений на 4-х аркушах. Він є неукладеним, оскільки не містить підпису голови керуючого партнера АО «Дестра» Брилянт І. О. у пункті 10 «Реквізити та підписи сторін» і на кожному аркуші договору, про що в ньому зазначено.

За наявності таких обставин не підлягають до стягнення із позивача на користь відповідача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу.

Таким чином додаткове рішення суду від 05 липня 2021 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь із відповідача понесених ним витрат на правничу допомогу та про відмову у задоволенні заяви представника відповідача адвоката Дерев`яги І. В. про стягнення на користь відповідача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу.

Підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Оскільки позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог відмовлено, тому понесені ним витрати, пов`язані із наданням йому правничої допомоги, покладаються на нього.

За правилами частини 7 статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про стягнення заробітної плати (том 1 а. с. 1). У задоволенні позову йому відмовлено.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Отже, понесені відповідачем ДП «45 експериментальний завод» судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1362,00 грн. (том 2 а. с. 119) підлягають компенсації за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України).

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2021 року задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний завод» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року по 17 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 26 серпня 2020 року по 17 листопада 2020 року відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2021 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 липня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Заяву позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» про стягнення заробітної плати та скасування наказу про оголошення простою на час карантину залишити без задоволення.

Заяву представника відповідача Державного підприємства «45 експериментальний завод» - адвоката Дерев`яги Ірини Василівни про стягнення судових витрат залишити без задоволення.

Понесені відповідачем Державним підприємством «45 експериментальний завод» судові витрати у вигляді сплаченого ним судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1362,00 грн. компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник