Справа № 748/1046/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/4823/55/21 Категорія - ч.3 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2021 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої адвоката ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270270000038, за апеляційною скаргою захисника-адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019 року щодо:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,, уродженця с. Терехівка, Чернігівського району, Чернігівської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України,
В С Т А Н О В И Л А :
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019 року ОСОБА_10 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
При розгляді кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 02 січня 2019 року близько 18 год. 00 хв., маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, прибув до належного ОСОБА_7 господарства, розташованого за адресо: АДРЕСА_2 , де шляхом відкриття незамкнених вхідних дверей, проник до будинку, де застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, що виразилось у взятті потерпілої обома руками за одяг на рівні грудної клітки, не менше двох разів відштовхнув її від себе тримаючи за одяг, після чого, відпустивши потерпілу, відкрито викрав належні їй грошові кошти в сумі 50 грн., та в подальшому з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 50 грн.
Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції адвокат ОСОБА_9 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вирок щодо його підзахисного ОСОБА_10 та закрити кримінальне провадження.
Вказуючи про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, захисник вказує на наступні порушення:
- суд першої інстанції не зазначив статті закону (частину статті) за якою обвинувачення визнано доведеним, а лише погодився з кваліфікацією дій обвинуваченого, що встановлена органом досудового розслідування, що, на думку апелянта, призвело до відсутності у вироку всіх кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України;
В засіданні апеляційного суду захисник зняв з розгляду та перевірки вказане вище твердження.
- вважає, що суд першої інстанції не встановив, чи мало місце насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого;
- переконаний, що обвинувальний акт потрібно було повернути прокурору, як такий що не відповідає вимогам КПК України, оскільки у ньому та у вироку викладення фактичних обставин не відповідає кваліфікації дій обвинуваченого;
- автор скарги стверджує, що суд прийняв до уваги суперечливі докази, зокрема, потерпіла в судовому засіданні стверджувала, що викрадені гроші належать її сину, а ОСОБА_11 заявив у суді, що викрадені гроші не його, а матері (потерпілої ОСОБА_7 );
- висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, а саме впізнання потерпілою ОСОБА_7 обвинуваченого за фотознімками. Адвокат ставить під сумнів той факт, що пред`явлення особи для впізнання було проведено в той же день коли і допит потерпілої, без проведення інших слідчих дій щодо встановлення підозрюваної особи. Крім того, зосереджує увагу, що судом не досліджувалося питання, звідки слідчий взяв печатку відділу поліції при допиті потерпілої в ході проведенні впізнання за місцем мешкання потерпілої. Стверджує, що при проведенні впізнання потерпілою та свідком ОСОБА_11 , згідно протоколу впізнання, усі особи на фотознімках мають різкі відмінності, фотознімок обвинуваченого виконаний на вулиці, на відміну від інших, а наведені в протоколі заявлені потерпілою та свідком ознаки, за якими вони впізнала обвинуваченого, неможливо встановити за наявними фотознімками; ці порушення, на думку захисника, вказують про недотримання вимог ст. 85 КПК України, а отже свідчать про неналежність цього доказу;
- пред`явлення до впізнання свідку ОСОБА_11 було здійснено з порушенням ст. 228 КПК України, без попереднього з`ясування за якими рисами він може впізнати особу. Більше того, саме пред`явлення до впізнання відбулося за день до безпосереднього допиту свідка, який в подальшому був здійснений не слідчим, а оперуповноваженим. Оскільки ці обставини суттєво порушують вимоги ст.ст. 40, 228 КПК України, а тому ці докази є не належними та недопустимими; На думку адвоката, така суперечливість доказів та порядок їх отримання є підставою вважати, що слідчі дії проводились до внесення відомостей до ЄРДР.
В апеляційній скарзі апелянт також стверджує, що батьки обвинуваченого були вимушені сплатити потерпілій грошові кошти в сумі 5000 грн., у зв`язку з тиском та умовлянням працівниками поліції, що в подальшому призвело до госпіталізації батька обвинуваченого до лікарні з діагнозом інфаркт міокарда. При цьому суд, як зазначає адвокат, визнав цю розписку як визнання вини самим обвинуваченим.
Автор скарги також вказує, що проведеною судово-медичною експертизою було спростовано твердження потерпілої про наявність у неї тілесних ушкоджень. Крім того, зазначає, що встановлений судом час вчинення кримінального правопорушення - близько 18.00 год. не підтверджується дослідженими доказами. Зазначаючи, що у заявлений потерпілою час вчинення злочину о 17.45 год. обвинувачений розмовляв телефоном з ОСОБА_12 , перебуваючи в у себе вдома в с. Терехівка, що, крім іншого, підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Вважає, що ці докази належним чином не були оцінені судом, а тому не спростовані твердження сторони захисту щодо можливості перебування ОСОБА_10 вдома.
Крім того апелянт вважає, що судом не дано оцінки тому факту, що потерпіла стверджувала, що нападник не вимовляє літру «Р», хоча в судовому засіданні обвинувачений, на прохання захисника, чітко її вимовив не гаркавлячи.
Апеляційним судом було проведене повторне дослідження доказів обвинувачення, в ході якого допитані обвинувачений, потерпіла, свідки, досліджені матеріали справи.
Заслухавши доповідача, захисника-адвоката ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 , які підтримали вимоги апеляційної скарги, обґрунтовуючи свою позицію її доводами, позицію потерпілої ОСОБА_7 , яка просила суворо не карати обвинуваченого, її представника, яка вважала винуватість ОСОБА_10 доведеною, думку прокурора, який просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги адвоката, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Органами досудового розслідування ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 186 КК України.
Суд першої інстанції, дослідивши всі доводи обвинувачення, дійшов висновку щодо доведеності вини обвинуваченого в інкримінованому злочині.
Однак такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів є передчасним.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 02 січня 2019 року близько 18 год. 00 хв. ОСОБА_10 , маючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів та з метою власного збагачення, прибув до належного ОСОБА_7 господарства, розташованого за адресо: АДРЕСА_2 , де шляхом відкриття незамкнених вхідних дверей, проник до будинку, де застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, що виразилось у взятті потерпілої обома руками за одяг на рівні грудної клітки, не менше двох разів відштовхнув її від себе тримаючи за одяг, після чого, відпустивши потерпілу, відкрито викрав належні їй грошові кошти в сумі 50 грн., та в подальшому з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 50 грн.
При апеляційному розгляді кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_10 підтримав вимоги апеляційної скарги захисника та показав, що на час скоєння злочину він був у себе вдома в АДРЕСА_1 , що можуть підтвердити свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , від яких приймав каністру з бензином, а також батьки та рідний брат. Зазначив, що потерпілу раніше знав, залишав у її дворі велосипед, коли маршруткою їхав до м. Чернігова, однак на той час вона проживала в Березанка Чернігівського району за іншою адресою. На даний час змінив номер мобільного телефону, а стара сім-карта залишилась вдома.
Моральну шкоду потерпілій відшкодовували батьки, незважаючи на заперечення обвинуваченого.
Відповідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню визначені обставини, зокрема подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Доказами вчинення обвинуваченим інкримінованого злочину, сторона обвинувачення зазначила показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_11 , і ці докази обвинувачення були досліджені судом першої інстанції.
Однак з матеріалів провадження вбачається, що в судовому засіданні були допитані й інші свідки, а саме ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , показання яких містять суттєві протиріччя щодо обставин вчинення злочину, які є зовсім відмінними від показань потерпілої та свідка ОСОБА_11 .
Так, допитана в судовому засіданні апеляційного суду потерпіла ОСОБА_7 показала, що 02 січня 2019 року ввесь день почувала себе погано і тому, після від`їзду швидкої допомоги, відпочивала в своїй кімнаті на дивані. Цілий день в телефонному режимі станом здоров`я цікавився син, щоб за необхідності відправити в лікарню. Потім приїхав син та почав займатися домашнім господарством, чоловіка вдома не було в цей час. Вже було темно, і щось шкрябнуло біля дверей, час був десь п`ять годин, початок на шосту. Коли потерпіла підвелася, то обвинувачений схватив її за одяг та почав вимагати гроші, звернувшись з нецензурними словами сказав: "Давай гроші". Гроші 50 грн. лежали на тумбочці поряд з ліжком, їх і забрав нападник. При цьому озвучила слова нападника, як такого що не вимовляв букву «р» та вказала що останній був без маски, при цьому вона бачила капюшон, шапочку і темно-синю куртку, а також лікарняні бахили на ногах. Вона голосно кричала та звала на допомогу сину, а нападник в цей час волочив потерпілу до дверей, але злякавшись шуму залишив потерпілу та вибіг.
Зазначила, що дані дії вчинив саме ОСОБА_10 , який присутній в судовому засіданні, проте потерпіла впізнала обвинуваченого не в день нападу, а в день пред`явлення для впізнання за фотокартками. Не змогла пояснити, яким чином проводилось впізнання, проте повідомила, що дана процесуальні дія проходила в неї вдома, при цьому були присутні працівники поліції та свідки.
Після нападу син дзвонив в поліцію, при цьому вказала, що їй не відомо з якого телефону. Потім син поїхав з села, а з потерпілою залишився її чоловік та невістка ОСОБА_18 , з якою син спілкувався протягом дня по телефону щодо стану здоров`я потерпілої.
В подальших показаннях потерпіла зазначила, що син з села не телефонував в поліцію, а лише коли повернувся до себе додому, то подзвонив, оскільки забув телефон вдома. Чому не можна було подзвонити з телефону потерпілої до поліції, пояснити не змогла.
ОСОБА_16 (мати обвинуваченого ОСОБА_10 ) зверталась з пропозицією змінити показання щодо особи нападника та пропонувала 10 тисяч гривень.
Свідок ОСОБА_11 , безпосередньо допитаний судом апеляційної інстанції, показав, що 02 січня 2019 року мати почувала себе погано, а тому з нею ввесь час була невістка (дружина брата) з якою він підтримував зв`язок по телефону, оскільки перебував на роботі. О 15 годині дня закінчив роботу та перед тим, як їхати в село до матері, заїхав додому, матері більше не телефонував з 15 до 17 години, оскільки про приїзд повідомляв невістці. Близько 5 години вечора вже приїхав до матері в село, запитав у неї особисто про стан здоров`я та пішов по господарству, при цьому мав одягнутий на лоб ліхтарик, а також освітлював великий ліхтар на коридорі. В цей час батько пішов до куми з проханням допомогти в господарстві. Коли свідок підходив до хати, то чоловік у синій куртці, синій шапці зі смужечкою та в медичних бахилах на ногах вибіг з хати. Матір сиділа на ліжку, розповіла про напад, проте відмовляла викликати поліцію. Хвилин через двадцять поїхав в місто та викликав поліцію. Близько 18 години передзвонив матері та повідомив про виклик поліції.
Обвинуваченого впізнає в судовому засіданні, раніше до обставин події його ніколи не бачив. Впізнання по фотографіям проводилось вдома у матері. Яку інформацію повідомляв на номер «102» пригадати не зміг.
Апеляційним судом за клопотанням сторони захисту було витребувано матеріали кримінального провадження, яке розслідувалось в Чернігівському відділі поліції за заявою адвоката Сікача щодо ОСОБА_11 за фактом надання ним неправдивих показань суду. Органами досудового розслідування встановлено і в засіданні апеляційного суду сторонами не спростовано, що 2 січня 2019 року протягом доби з телефонного номера, яким користувався цей свідок, було здійснено велику кількість телефонних дзвінків, в тому числі в поліцію на лінію «102», проте усі ці дзвінки були здійснені з території м. Чернігова, а не с. Березанка.
Наявність телефонних з`єднань з номером матері та іншими мобільними операторами свідок пояснив тим, що забув телефон вдома, у цей час його телефоном користувалась дружина. Крім того, свідок не зміг пояснити, чому при допиті в суді першої інстанції не повідомляв про те, що телефон забув вдома і працівників поліції викликав вже з м. Чернігова, а не з с. Березанки, хоча мав таку можливість.
Свідок ОСОБА_17 в засіданні апеляційного суду показав, що обвинувачений є його братом. 1 січня 2019 року в обід приїхав до батьків, де перебував до 3 січня. Ввесь день 02 січня 2019 року обвинувачений був вдома, це були святкові дні, вони разом з братом в одній кімнаті дивились телевізор, батьки дивились телевізор в іншій кімнаті. Біля 18 години його брат вийшов на вулицю розмовляв по мобільному телефону, точний час вказати не може. В цей період брат зайшов в дім і повідомив батьку, що сусід привіз бензин. Саму телефонну розмову брата не спостерігав.
Свідок ОСОБА_13 допитаний в апеляційному суді показав, що проживає по сусідству з обвинуваченим. 02 січня 2019 року він з дружиною поїхав у м. Чернігів у справах, з Чернігова повертався після 17 год., купив бензину на прохання ОСОБА_15 , батька обвинуваченого. До нового року в місті не був, а тому прохання виконав лише 2 січня, в перший день коли виїхав в місто. Зупинившись на асфальтному покритті біля будинку ОСОБА_19 десь близько 18 години, він побачив на подвір`ї обвинуваченого, який розмовляв біля будинку, ближче до хвіртки, по мобільному телефону.
Свідок ОСОБА_14 , безпосередньо допитана судом апеляційної інстанції підтвердила показання чоловіка ОСОБА_13 , що близько 18 години вечора вони з чоловіком повертались додому з м. Чернігова, чоловік привіз каністру бензину, зупинив машину та виставив каністру біля двору. Вказала, що з траси на подвір`я добре видно, оскільки двір знаходиться в низині, і на подвір`ї вона бачила обвинуваченого.
Свідок ОСОБА_12 показав в апеляційному суді, що з обвинуваченим спілкується близько року, той у нього ставить велосипед та допомагає по господарству, а тому інколи дзвонить обвинуваченому. 02 січня 2019 року він зателефонував ОСОБА_10 . Під час розмови у трубку він чув, як сигналив автомобіль і хтось закричав нецензурно залаявся та сказав "забери бензин". Дана розмова мала місце близько 18 години. Зауважив, що в цей момент ОСОБА_19 був дома, про це свідок зробив висновок із якості зв`язку, оскільки у будинку не має зв`язку і ОСОБА_20 виходить на подвір`я.
Свідок ОСОБА_16 , мати обвинуваченого, в засіданні апеляційного суду показала, що з 27 грудня ОСОБА_21 був вдома, в тому числі і 2 січня, нікуди не ходив. В цей день були вдома вони з чоловіком та їх два сина. Старший син, тимчасово, з обіду 1 січня 2019 року і до 3-4 січня проживав у них. 2 січня вони з чоловіком дивились телевізор, син вийшов з будинку, на трасі зупинився автомобіль, ОСОБА_21 зайшов до будинку, повідомив, що сусід привіз бензин. Ствердно відповіла, що син ОСОБА_21 не гаркавить. Крім того, зазначила, що на новому подвір`ї ОСОБА_21 не був, оскільки велосипед ставив на подвір`ї, де раніше проживала потерпіла.
Ініціатором відшкодування шкоди потерпілій був чоловік, проте розмовляла з потерпілою вона.
Свідок ОСОБА_22 допитана в апеляційному суді показала, що 02.01.2019 року повернувшись з робити, це було десь початок шостої вечора, побачила біля будинку сусідів автомобіль ОСОБА_11 , сам він щось робив по господарству, собаки гучно гавкали і це привернуло увагу свідка, яка в цей момент побачила вибігаючого чоловіка в капюшоні, в руках якого нічого не було. Вказала, що впізнала обвинуваченого як чоловіка, що вибігав з будинку сусідів при обставинах, які повідомила вище. Впізнала обвинуваченого саме за зростом та худорлявою тілобудовою, обличчя та взуття на ногах не бачила. Стверджує, що дійсно засвідчувала своїм підписом протоколи впізнання по фотокарткам, як понятий, при цьому заперечує будь-які дій з боку працівників поліції щодо сприяння у впізнанні. Повідомила, що працівники поліції по черзі показували фотографії для впізнання, а потерпіла вказувала чи впізнає чи ні. Крім того, зазначила, що потерпіла повідомляла, що нападник гаркавить. Про те, що була свідком подій нікому не повідомляла, оскільки ніхто не запитував раніше. Заперечує свою присутність при проведенні огляду місця події 11.01.2019 року. При цьому не заперечує наявність свого підпису в протоколі огляду місця події, але запевнила суд, що підписувала лише протокол пред`явлення особи для впізнання, при цьому були присутні громадяни ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , три працівники поліції, один з яких жіночої статі, а також потерпіла ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_25 . Відстань між свідком та особою, яка вибігала з двору сусідів була близько 5 метрів, при цьому на подвір`ї ОСОБА_26 ліхтарі біля сараю та ганку, крім того ліхтар свідка освітлює власне подвір`я та видно на вулицю.
З протоколу огляду місця події від 11.01.2019 року, дослідженого апеляційним судом, встановлено, що огляд проводився через тривалий проміжок часу після події (9 днів), на момент огляду будь-яких матеріальних слідів скоєння злочину не здобуто. (Том №1, а.п.59-67).
Проаналізувавши докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що усі вони поза розумним сумнівом не можуть підтверджувати винуватості ОСОБА_10 в інкримінованому йому злочині.
Фактично сторона обвинувачення спирається на прямі показання потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_11 .
Проте, ці показання викликали серйозний сумнів у колегії суддів щодо своєї достовірності.
Так, потерпіла ОСОБА_7 , як це встановлено в засіданні апеляційного суду, бачила нападника кілька секунд, при цьому сильно перелякалась. Також встановлено, що вона має незадовільний стан здоров`я, про що свідчать медичні документи про її численні звернення до медичних закладів і наступне лікування. В момент нападу почувалась недобре. Потерпіла в судових засіданнях стверджувала, що нападник гаркавив, тобто не вимовляв або погано вимовляв звук «р». У той же час, як встановлено в суді, обвинувачений ОСОБА_10 такого дефекту мови не має. Виходячи з цього, колегія суддів зробила висновок, що потерпіла може добросовісно помилятись щодо упізнання особи нападника.
Викликає сумнів об`єктивність і добросовісність показань свідка ОСОБА_11 . Цей свідок в попередніх судових засіданнях не повідомляв, що викликав поліцію з м. Чернігова, у той час як він міг це зробити безпосередньо в селі Березанка. Пояснювати це він почав лише після того, як апеляційний суд отримав додаткові докази щодо місцезнаходження телефону свідка ОСОБА_27 в м. Чернігові протягом усього дня 2 січня 2019 р. Пояснити таку розбіжність в показаннях він не зміг. З його пояснень в апеляційному суді вбачається, що свідок бачив незнайомого чоловіка з певної відстані, в динаміці руху, незначний час, в темну пору доби. У зв`язку з цим, ці показання свідка не можуть бути покладені в обґрунтування обвинувачення
Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.01.2019 (Том №1, а.п.68-70) за участю потерпілої ОСОБА_7 та протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, який містить виправлення щодо дати вказаної слідчої дії від 12 (13).01.2019 (Том №1, а.п.75-77) за участю свідка ОСОБА_11 фактично є похідними від показань цієї потерпілої і свідка. Вказані протоколи не можуть вважатись колегією суддів належними і допустимими доказами, оскільки фотознімки осіб, зображених на них, містять відмінності як у зовнішності, так і у віці цих осіб.
Органами досудового розслідування вживались заходи для встановлення місця знаходження ОСОБА_10 02.01.2019 р. за місцезнаходженням телефону, яким він користувався. З наданих суду документів технічними засобами не вдалось встановити його точного місцезнаходження і станом на 02.01.2019 р. ОСОБА_10 міг перебувати як в с. Березанка так і в с. Терехівка Чернігівського району, за місцем свого мешкання (т.1 а.с. 105-109). Оскільки вказаний доказ може тлумачитись судом двояко, колегія суддів враховує його на користь обвинуваченого.
Свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , яка безпосередньо допитувались в апеляційному суді, дали показання, що обвинувачений 02.01.2019 р. близько 18 год. (тобто на час скоєння злочину) перебував за місцем свого мешкання в селі Терехівці Чернігівського району. Ці свідки або бачили безпосередньо обвинуваченого, або розмовляли з ним у цей час по телефону ( ОСОБА_12 ). Їхні показання є узгодженими, упевненими і послідовними. Стороною обвинувачення ніяких доказів на спростування цих показань не надано. Підстав не довіряти їм колегія суддів не вбачає.
Тобто у даній справі докази обвинувачення є суперечливими і у своїй сукупності недостатніми для однозначного, поза розумним сумнівом висновку про винуватість ОСОБА_10 у той же час показання наведених вище свідків свідчать про алібі обвинуваченого, який 02.01.2021 р. знаходився в іншому, ніж потерпіла, населеному пункті.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 05.04.2019 року (Том №1, а.п.72-74) проведеного за участі потерпілої ОСОБА_7 , вбачається, що потерпіла кликала на допомогу сина зі словами: «Синку, дай цьому чоловіку гроші на проїзд», також повідомила, що син вибігав на вулицю шукати цього чоловіка, але не знайшов, після цього «ми викликали працівників поліції». Таким чином, між показаннями, даними потерпілою в судовому засіданні і її ж показаннями під час слідчого експерименту мають місце певні розбіжності, які також викликають сумнів в їхній достовірності.
Враховуючи, що між селами Березанка та Терехівка відсутне рейсове сполучення, як вказують самі свідки, при цьому органами досудового розслідування фактично не встановлено яким чином відбувалось переміщення обвинуваченого з одного населеного пункту в інший, зафіксовані на слідчому експерименті обставини подій, відповідно до яких нападник мав необхідність у грошових коштах, в тому числі і на проїзд, дана обставина залишилась без належного з`ясування, і в даний час усунути ці суперечності неможливо.
Розписка потерпілої ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, разом з іншими доказами, не доводить винуватості ОСОБА_10 з показань свідка ОСОБА_16 слідує, що грошові кошти були сплачені родиною Сірошів потерпілій не у зв`язку з доведенням або визнанням винуватості, а з метою припинення звинувачень ОСОБА_10 в злочині, з яким він не погоджувався.
Вищевикладені обставини, з урахуванням суперечностей між показаннями обвинуваченого, потерпілої, свідків по справі, на думку колегії суддів, ставлять під сумнів доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло і підтверджують доводи апеляційної скарги захисника.
Відповідно до ст.17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
На підставі ч.1 ст.25 КПК України сторона обвинувачення зобов`язана вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
При цьому, на думку колегії суддів, можливість отримання інших доказів щодо доведення винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому стороною обвинувачення злочину вичерпана, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені всі докази, надані сторонами кримінального провадження.
Інших, не досліджених судом та достатніх доказів, які б підтверджували винуватість обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, стороною обвинувачення не було надано.
В той час, відповідно ст.17 КПК України обов`язок доведеності винуватості особи поза розумним сумнівом покладається на сторону обвинувачення.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і доводи апеляції захисника в цій частині є слушними.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України у разі не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанні можливості їх отриманні, кримінальне провадження закривається.
На підставі ст. 417 КПК України суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у даному кримінальному провадженню не встановленні достатні докази для доведення винуватості обвинуваченого у суді і вичерпані можливості їх отримати, тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_10 - закриттю відповідно до п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 284, 405, 407, 417-419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019 року щодо ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 14 серпня 2019 року щодо ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_10 в суді і вичерпаністю можливостей їх отримання.
Запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, обраний ОСОБА_10 скасувати.
Речові докази: розписку потерпілої ОСОБА_7 , диск № 07724КВ з інформацією про телефонні з`єднання зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Ухвала вступає в законну силу негайно після її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3-х місяців з моменту проголошення.
СУДДІ:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
