справа № 198/217/21

провадження № 2/0198/168/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., представника ОСОБА_1 адвоката Грицая В.О., представника ТОВ «ЛАН» адвоката Мовчана О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в смт Юр`ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про усунення перешкод у користуванні власністю та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом повернення земельної ділянки власнику.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка, кадастровий номер 1225982500:01:001:0361, розташована на території Новов`язівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області.

Як виходить з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відносно вказаної земельної ділянки за відповідачем ТОВ «Лан» зареєстровано інше речове право - право оренди, яке виникло на підставі укладеного 29.10.2014 між ОСОБА_1 та товариством договору.

Разом з тим, під час розгляду Юр`ївським районним судом Дніпропетровської області справи № 198/771/19 встановлено, що ОСОБА_1 не підписувала договір від 29.10.2014, отже, не виявляла свою волю на передачу відповідачу в оренду належної їй земельної ділянки, тому остання перебуває в користуванні товариства без законних підстав.

Оскільки ТОВ «Лан» добровільно повернути земельну ділянку відмовляється, позивачка змушена звернутись до суду з цим позовом та просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 1225982500:01:001:0361, шляхом її повернення власнику.

25.06.2021 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

15.07.2021 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ «Лан» до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним.

27.08.2021 підготовче провадження закрито, вирішено питання про виклик свідків, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник ОСОБА_1 адвокат Грицай В.О. в судовому засіданні первісний позов підтримав та просив задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, вважаючи неможливим та незаконним укладення договору оренди землі в усній формі.

Представник ТОВ «ЛАН» адвокат Мовчан О.В. в судовому засіданні первісний позов не визнав, просив задовольнити зустрічний позов, посилаючись на те, що ОСОБА_1 регулярно отримувала орендну плату відповідно до умов договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1225982500:01:001:0361, тому її посилання на необізнаність про існування договору, відсутність волевиявлення на його укладення є безпідставними. Вважав, що між ТОВ «Лан» та ОСОБА_1 існувала усна домовленість щодо укладення договору оренди землі, в якій сторони узгодили всі істотні умови, зокрема, щодо орендної плати та строку передачі землі в оренду, тому просив визнати дійсним договір, право оренди за яким зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали даної справи та справи № 198/771/19, оцінивши належність, допустимість та достовірність доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, доходить таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 037076, виданого Новов`язівською сільрадою 27.08.2001 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1282, належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1225982500:01:001:0361, розташована на території Юр`ївської селищної ради (до реформування району - Новов`язівської сільської ради) Дніпропетровської області (а.с. 7-8).

З матеріалів цієї справи та справи № 198/771/19 виходить, що ТОВ «Лан» користується вказаною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 29 жовтня 2014 року, згідно з умовами якого орендодавець ОСОБА_1 надала, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 15 років.

03.04.2015 державним реєстратором Юр`ївського районного управління юстиції Дніпропетровської області здійснено реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки, номер запису про інше речове право 9326480, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іншого речового права (а.с. 10).

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що оспорюваний договір вона не підписувала, а підпис у ньому вчинено іншою особою, факт чого встановлено рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області у справі № 198/771/19, яке набрало законної сили (а.с. 12-14).

Зокрема, під час розгляду вказаної справи судом призначалась почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експерта № 1810-20 від 04.11.2020 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис» в розділі «Орендодавець» договору оренди земельної ділянки без номера від 29.10.2014, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лан», виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису (справа № 198/771/19, Т. 2, а.с. 38-43). Висновок експертизи з цього приводу є категоричним та однозначним, не спростованим ні судом, ні ТОВ «Лан».

Учасники справи під час судового розгляду не заперечували та не спростували, що для проведення почеркознавчої експертизи у вказаній справі направлявся саме той договір, правовідносини за яким є предметом судового розгляду в даній справі та право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату укладення спірного договору) договір оренди землі укладається в письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, враховуючи встановлену рішенням Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області у справі № 198/771/19 ту обставину, що ОСОБА_1 договір від 29.10.2014 не укладала та не підписувала, згоди та повноважень на його укладення й підписання іншій особі не надавала, є всі правові підстави вважати доведеною відсутність у позивачки волевиявлення на укладення договору, який в силу вказаних вище норм права є неукладеним.

Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір який не укладено), не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення договору у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з використанням земельної ділянки (постанова ВПВС від 16.06.2020 року справа № 145/2047/16-ц).

Щодо посилань представника ТОВ «Лан» на необхідність застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), оскільки ОСОБА_1 впродовж шести років отримувала орендну плату за землю на визначених договором від 29.10.2014 умовах та не зверталась протягом цього періоду з питанням повернення земельної ділянки, а також щодо зустрічних вимог про визнання дійсним укладеного усно договору оренди земельної ділянки, то суд зазначає таке.

У праві України вказана доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14).

Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Відтак конклюдентними діями може підтверджуватися укладення в усній формі лише того договору, який в силу закону не повинен обов`язково укладатись в письмовій формі.

Разом з тим, як вже зазначалось, статтею 14 Закону України «Про оренду землі» для договорів оренди землі встановлена обов`язкова письмова форма. Крім того, згідно зі ст.ст. 2, 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, яка була чинною на момент виникнення договірних відносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Право користування земельною ділянкою підлягає обов`язковій державній реєстрації.

В силу положень ч.ч. 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною та здійснюється відповідним органом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом.

Згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції Закону України № 1066-VI від 05.03.2009 року, яка є чинною і на теперішній час) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Іншими словами, зазначені норми виключають можливість укладення договору оренди земельної ділянки шляхом досягнення усної домовленості та подальшого вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований, тому суд не приймає твердження відповідача про існування між сторонами усного договору оренди належної ОСОБА_1 землі.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які займають керівні посади в ТОВ «Лан», показали, що від імені товариства в 2014 році (точну дату свідки назвати не змогли) на загальних зборах та під час отримання орендної плати за землю проводили переговори з орендодавцями земельних ділянок, серед яких могла бути і ОСОБА_1 , з приводу укладення договорів оренди належних фізичним особам земельних ділянок. При цьому представники товариства пропонували всім орендодавцям типові умови, що зазвичай включаються підприємством до договорів оренди під час укладення правочинів з усіма орендодавцями.

Надаючи оцінку показанням свідків, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України (допустимість доказів) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вказувалось вище, вчиненим у письмовій формі вважається той правочин, зміст якого зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони, або якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. При цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Законодавством чітко визначено спосіб фіксації, а отже і доведення змісту волевиявлення сторони при укладенні договору оренди землі (письмова форма договору), тому інші способи (показання свідка) не можуть доводити обставини та умови, на яких сторони досягли домовленості.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

В пункті 12 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що за змістом абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо.

Отже, показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можуть бути визнані допустимими доказами укладення між ТОВ «Лан» та ОСОБА_1 договору оренди належної останній земельної ділянки та підтверджувати умови, на яких сторони досягли домовленості.

Факт отримання ОСОБА_1 плати за землю також сам по собі не є підставою вважати, що між нею та ТОВ «Лан» існують договірні правовідносини щодо земельної ділянки. Отримання такої плати за фактичне користування земельною ділянкою не свідчить про дійсність укладених з порушенням вимог ст. 203 ЦК України правочинів. При цьому у документах, на які відповідач посилається як на підтвердження отримання власницею землі орендної плати, жоден не має зазначення, що нараховані грошові кошти є орендною платою за договором оренди від 29.10.2014.

Суд вважає, що навіть підтверджений факт отримання плати за користування землею у спірних правовідносинах не може свідчити про погодження з умовами непідписаного орендодавцем договору, не створює правових наслідків, і не може впливати на подію укладення правочину, яка мала місце раніше, та підтвердити наявність волевиявлення на укладення договору оренди землі у минулому.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для визнання дійсним договору оренди землі. Також відсутні підстави для застосування до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі, доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), адже позивачка у встановлений законодавством спосіб не виявляла свою волю на укладення договору, а зустрічні позовні вимоги про визнання дійсним укладеного усно договору оренди землі задоволенню не підлягають.

Розглядаючи заяву ТОВ «Лан» про застосування до вимог ОСОБА_1 наслідків пропуску строку позовної давності, суд доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом повернення цього майна в користування. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на обставини первісного позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, позивач наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок - негаторний позов, який в свою чергу можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97) ).

Таким чином, оскільки судами встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 29 жовтня 2014 року, на підставі якого ТОВ «Лан» користується належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим номером 1225982500:01:001:0361, не підписаний орендодавцем, отже, відсутнє її волевиявлення на укладення правочину та передачу землі ТОВ «Лан» в користування, тому такий договір є неукладеним, не підлягає визнанню дійсним, тому земельна ділянка повинна бути повернута позивачці, адже знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з ТОВ «Лан» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання позову до суду, у розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» про усунення перешкод у користуванні власністю задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 1225982500:01:001:0361, площею 6,9298 га (за відомостями Державного земельного кадастру та державного реєстру речових прав на нерухоме майно), цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Павлоградського (колишнього Юр`ївського) району Дніпропетровської області, яка належить власнику на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 037076, виданого Новов`язівською сільською радою 27.08.2001 та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1282, шляхом її повернення ОСОБА_1 з користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан».

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» до ОСОБА_1 про визнання правочину дійсним відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 );

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Лан» (адреса місцезнаходження: 51323, Дніпропетровська обл., Павлоградський район, с. Новов`язівське, вул. Центральна, буд. 9, ЄДРПОУ 30155244).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 18 жовтня 2021 року.

Суддя І. О. Гайдар