Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/3894/18

провадження № 61-12624св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Стрижеуса А. М., Борисової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» (далі - ДП «Поліграфічний комбінат «Україна», підприємство), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтований тим, що згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 обіймала посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна».

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 29 серпня 2017 року № 879-к її переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року.

Згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 20 грудня 2017 року № 1452-к її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.

Своє звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним та таким, що суперечить трудовому законодавству України з підстав: їй не відомо про узгодження її звільнення з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, їй не повідомлено про відмову у наданні доступу до державної таємниці або про скасування їй допуску до державної таємниці; їй не запропоновано переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду, не пов`язану з державною таємницею; виконання покладених на неї обов`язків не вимагає доступу до державної таємниці.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» від 20 грудня 2017 року № 1452?к, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 494 802,76 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн.

Короткий зміст попередніх судових рішень

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що посада, яку обіймає позивач, вимагає допуску до державної таємниці. Проте листом Служби безпеки України (далі - СБУ) від 13 грудня 2017 року їй відмовлено у наданні допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю». Отже, позивач звільнена із займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з дотриманням трудового законодавства України і правові підстави для задоволення позову відсутні.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Буняка В. С. залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає допуску до державної таємниці.

14 грудня 2017 року на адресу відповідача надійшов лист СБУ про відмову ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці. 14 грудня 2017 року відповідач направив запит до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на погодження звільнення позивача із займаної посади через відмову СБУ надати допуск до державної таємниці. 20 грудня 2017 року таке погодження надійшло на адресу відповідача. Наказом від 26 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади, яка вимагає допуск до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстави та порядок звільнення ОСОБА_1 відповідають трудовому законодавству України та не порушують її трудових прав.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми цивільного процесуального закону, які регулюють відвід суду. Висновок суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід колегії суддів на підставі статті 126 ЦПК України є помилковим, а розгляд справи в суді апеляційної інстанції20 грудня 2018 року таким, що відбувся з порушенням порядку, який визначений процесуальним законом (неповноважним складом суду).

ЦПК України не передбачає винятків із загального порядку дослідження письмових доказів, який встановлений статтею 229, 235 ЦПК України, якщо документи мають гриф «секретно». Тому відсутність у матеріалах справи листа СБУ від 13 грудня 2017 року за вихідним № 8/2/4-11019, який було покладено в основу рішення судами обох інстанцій, є порушенням вимог статті 79 ЦПК України про достовірність доказів, та статті 229 ЦПК України щодо дослідження доказів, а також статті 263 ЦПК України про законність і обґрунтованість судового рішення.

Крім того, матеріали справи вказують на суперечності щодо дати надіслання відповідачеві листа від 13 грудня 2017 року за вихідним № 8/2/4-11019. Відповідно до листа СБУ № 26/2/1-6805 щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці, який був надісланий ОСОБА_1 , повідомлення № 26/2/1-399п/дск про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці надіслано до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» СБУ 23 січня 2018 року. Проте оспорюваний наказ № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуск до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, прийнято ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» 20 грудня 2017 року.

Поза увагою суду апеляційної інстанції також залишилися доводи апеляційної скарги, пов`язані із недотриманням відповідачем вимог частини другої статті 40 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, та вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України про необхідність повідомлення про наступне звільнення працівників персонально не пізніше ніж за два місяці.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Буняка В. С. задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.

Визнано незаконним наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 року № 1452-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з 27 грудня 2017 року. Зобов`язано ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .

Стягнено з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» на користь ОСОБА_1 1 839 144,38 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з утриманням підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів, та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнено з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» в дохід держави судовий збір в розмірі 7 652,83 грн.

Стягнено з ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» на користь ОСОБА_1 26,43 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у матеріалах справи відсутній лист СБУ від 13 грудня 2017 року за вихідним № 8/2/4-11019, який було покладено в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що є порушенням вимог статті 79 ЦПК України про достовірність доказів, статті 229 ЦПК України щодо дослідження доказів та статті 263 ЦПК України про законність і обґрунтованість судового рішення. Також рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року встановлено, що матеріали справи не містять однозначних доказів, якими б підтверджувались висновки відповідача щодо повідомлення позивачем неправдивих відомостей, проте у суду відсутні підстави сумніватися у поясненнях позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент звільнення позивача СБУ не прийняла рішення про відмову у наданні допуску ОСОБА_1 до державної таємниці та надалі рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість доводів апеляційної скарги щодо недотримання відповідачем законодавства при звільненні позивача.

У зв`язку із тим, що позивач була позбавлена можливості певний період працювати, отримувати заробітну плату і це призвело до моральних страждань та необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя, суд задовольнив вимогу про відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року, просило скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначено, що постанова суду апеляційної інстанції є незаконною, необґрунтованою, підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Як на підстави касаційного оскарження, заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статті 20 Закону України «Про інформацію», пунктів 9, 84 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 736; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи до отримання витребуваного листа СБУ від 13 грудня 2017 року № 8/2/4-11019 про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про визнання незаконним наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к та поновлення позивача на посаді, то для оформлення позивачу доступу до державної таємниці відповідач 15 серпня 2017 року направив до СБУ документи, які підготувала позивач. Під час перебування документів у СБУ у позивача відбулися зміни, а саме посада заступника директора з персоналізації документів була виведена та введено посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації.

27 листопада 2017 року СБУ повернула відповідачу документи позивача без надання доступу до державної таємниці, а листом від 13 грудня 2017 року СБУ повідомила відповідача про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці.

Без згоди СБУ відповідач не міг долучити до матеріалів справи лист, якому надано гриф «Для службового користування». Для підтвердження наявності факту відмови СБУ у наданні допуску до державної таємниці відповідно до статті 95 ЦПК України відповідач надав позивачу доповідну записку від 06 червня 2018 року начальника режимно - секретної групи підприємства. Оскільки СБУ не надала позивачу доступ до державної таємниці, її переведення на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів не відбулося.

Висновок суду апеляційної інстанції, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий до отримання відповідачем рішення СБУ, не відповідає фактичним обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції порушив частину четверту статті 82 ЦПК України, оскільки відповідач не був залучений до участі у справі, яка розглядалась Окружним адміністративним судом м. Києва. Суд апеляційної інстанції не врахував необхідність доведення в загальному порядку фактів, зазначених у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 липня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що оспорюваний наказ від 26 грудня 2017 року № 1452к про звільнення позивача з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає доступу до державної таємниці, відповідач прийняв 20 грудня 2017 року. Зазначене не підтверджується матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач не додала до позовної заяви детального опису робіт на надання правничої допомоги, а лише додала до заяви про збільшення позовних вимог рахунок-фактуру від 25 червня 2018 року № 1/1/18 та квитанцію від 03 липня 2018 року № 33291863 на суму 12 000, 00 грн, яка передбачає участь адвоката у трьох судових засіданнях в сумі 6 000, 00 грн, фактично відбулося одне судове засідання; написання, подання відповіді на відзив - 4 000, 00 грн. Отже, порушено статтю 137 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції порушив право відповідача на справедливий суд. Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із поширенням на території України пандемії коронавірусу COVID-19, оскільки на всій території України 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року встановлено карантин.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року вказав, що під час нового розгляду справи необхідно дослідити лист СБУ від 13 грудня 2017 року № 8/2/4-11019 про відмову позивачу у наданні допуску до державної таємниці. Відповідач наполягав на відкладенні розгляду справи, зокрема у зв`язку із його зверненням до СБУ про надання дозволу на копіювання та долучення до матеріалів справи листа про відмову позивачу у наданні допуску до державної таємниці.

Суд не дослідив у справі докази, що є підставою для скасування судового рішення.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача просив залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін, посилаючись на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Висновок щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі № 9901/589/19 та від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18.

Та обставина, що відповідач був повідомлений листом СБУ від 23 січня 2018 року № 26/2/1-339п/дск, зазначено судом у рішенні адміністративного суду, що набрало законної сили.

Копію листа СБУ на запити позивача та суду, які наявні у матеріалах справи, відповідач протягом трьох років приховує.

Відповідач у жодному судовому засіданні не пояснив причини невиконання статті 25 Закону України «Про державну таємницю».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

У лютому 2021 року відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали заяви про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 (в частині врахування при визначенні розміру середнього заробітку за вимушений прогул обставин істотного збільшення розміру встановлених відповідачем посадових окладів всіх заступників директора відповідача) для приєднання до матеріалів справи та її розгляду після повернення справи залежно від наслідків перегляду касаційної скарги.

02 березня 2021 року на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання представника позивача - адвоката Буняк В. С. про участь у судовому засіданні позивача та її представника, та наданні додаткових пояснень у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду без участі сторін за правилами спрощеного позовного провадження за наявними в ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача та її представника про участь у судовому засіданні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора з персоналізації документів ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з 16 червня 2017 року.

Відповідно до наказу директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 29 серпня 2017 року № 879-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року.

Суд першої інстанції встановив, що у відповідача відбулися зміни в організаційній структурі, що підтверджується копією наказу від 25 вересня 2017 року №1018-к.

Також на виконання приписів статті 49-2 КЗпП України 25 вересня 2018 року відповідач повідомив позивача про скорочення займаної нею посади та наявні вакантні посади на підприємстві, про що свідчить відповідний підпис позивача.

Згідно з наданою довідкою відповідачем, у період з 25 вересня 2017 року по 26 грудня 2017 року на підприємстві були відсутні вакансії, які б відповідали освіті, кваліфікації позивача та допуску до державної таємниці.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з пунктом 4.8 посадової інструкції заступника директора з персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» у 2017 році, заступник директора з персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Відповідно до наказу ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 25 вересня 2017 року «Про внесення змін до штатного розпису та введення в дію переліку змін до штатного розпису Поліграфічного комбінату «Україна» скорочено з 25 вересня 2017 року у структурному підрозділі «дирекція» посаду заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації та введено з 25 вересня 2017 року у штатний розпис Поліграфкомбінату «Україна» структурного підрозділу «дирекція» посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

Суди встановили, що 05 жовтня 2017 року позивач подала заяву на ім`я директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» з проханням перевести її на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів.

Суд першої інстанції встановив, що погодження та перевірка обгрунтованості надання допуску до державної таємниці за посадою, яку займала позивач, була здійснена СБУ, про що свідчить лист від 13 грудня 2017 року щодо повідомлення відповідача про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю».

Суд апеляційної інстанції встановив, що 14 грудня 2017 року директор ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» звернувся до державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з листом, в якому вказав, що у зв`язку з ненаданням СБУ допуску до державної таємниці заступнику директора з інформаційних технологій та персоналізації ОСОБА_1 , посада якої вимагає допуску до державної таємниці з грифом «цілком таємно», просив погодити її звільнення з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Державний секретар Міністерства економічного розвитку і торгівлі України Перевезенцев О. Ю. на лист Поліграфічного комбінату «Україна» від 14 грудня 2017 року № 04/4054 погодив звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації. Одночасно просив надати копію листа СБУ щодо ненадання допуску до державної таємниці ОСОБА_1 .

Згідно з наказом директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, яка вимагає допуску до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Підставами для касаційного оскарження, заявник зазначив те, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статті 20 Закону України «Про інформацію», пунктів 9,84 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 736; суд апеляційної інстанції необгрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи до отримання витребуваного листа СБУ від 13 грудня 2017 року № 8/2/4-11019 про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 2 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов`язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці (частина перша статті 37 Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 року № 3855-XII (далі - Закон № 3855).

Згідно зі статтею 1 Закону 3855-XII допуск до державної таємниці - це оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації.

Відповідно до статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції з урахуванням висновків і мотивів постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року переглянув законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутній лист СБУ від 13 грудня 2017 року № 8/2/4-11019, на підставі якого грунтуються висновки суду першої інстанції, суд першої інстанції не надав оцінки суперечності щодо дати надіслання СБУ листа відповідачу з відмовою у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці СБУ прийняла за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 року, а позивача звільнено 20 грудня 2017 року, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до СБУ про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе.

Відповідно до частин першої-третьої статті 81 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 статті 9 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Норми КЗпП України про звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу узгоджуються із вказаною Конвенцією.

У цій справі саме відповідач має довести законність звільнення позивача у зв`язку з відсутністю у неї допуску до державної таємниці.

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі, тому доводи касаційної скарги оцінює з урахуванням предмета доказування у цій справі, встановлених судами обставин та їх правової оцінки відповідно до наданих сторонами доказів.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 22 Закону № 3855 допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.

Громадянина, якому відмовлено у допуску до державної таємниці, якщо виконання трудових чи службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов`язану з державною таємницею, чи звільнено (частина третя статті 23 Закону № 3855).

Згідно з частинами другою, четвертою статті 24 Закону № 3855 у ході перевірки органами Служби безпеки України з`ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п`яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску. Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що доводи відповідача грунтуються лише на інформації, викладеній у доповідній записці начальника режимно-секретної групи, а у матеріалах справи відсутній лист СБУ за вихідним від 13 грудня 2017 року № 8/2/4-11019.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою, восьмою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Обґрунтованими є доводи відповідача, що оскільки розпорядником інформації, що міститься в листіСБУ від 13 грудня 2017 року, є СБУ, то питання доступу до такої інформації вирішує СБУ з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону України «Про державну таємницю» вдержавних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов`язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюються за погодженням із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Служби безпеки України.

Основними завданнями РСО є, зокрема недопущення необгрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації; своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними підрозділами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій заходів, що забезпечують охорону державної таємниці; здійснення контролю за станом режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях та на підпорядкованих їм об`єктах (підпункти «а», «б», «є» частини восьмої статті 21 Закону України «Про державну таємницю»).

Згідно пунктом 6 Положення про режимно-секретні органи в міністерствах, відомствах, Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 04 серпня 1995 року № 609 (далі - Положення № 609), основними завданням режимно-секретних органів, є зокрема, недопущення необгрунтованого допуску та допуску осіб до відомостей, що становлять державну таємницю.

Відповідно до підпунктів «і», «м» пункту 7 Положення № 609 режимно-секретні органи відповідно до покладених на них завдань, зокрема контролюють дотримання порядку доступу працівників до відомостей, що становлять державну таємницю, перевіряють відповідність форми їх допуску до державної таємниці ступеню секретності відомостей, погоджують накази керівника установи, підприємства про призначення осіб на посади, внесені до номенклатури посад працівників, які підлягають оформленню на допуск до державної таємниці; беруть участь у підготовці документів для одержання установою, підприємством дозволу на провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Згідно з пунктом 9 типової Інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріалів носіїв інформації, що містить службову інформацію, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 736 (далі - Інструкція № 736), питання щодо необхідності присвоєння документу грифа «для службового користування» вирішується виконавцем або посадовою особою, яка підписує документ, відповідно до переліку відомостей та з дотриманням вимог частини другої статті 6 та статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у матеріалах справи є доповідна записка начальника режимно-секретної групи від 15 грудня 2017 року, у якій повідомлено директора ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», що згідно з листом СБУ було повідомлено про відмову у наданні допуску до державної таємниці громадянці ОСОБА_1 , яка займає посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації (т. 2, а. с. 132).

У доповідній записці начальника режимно-секретної групи від 01 червня 2018 року зазначено, що 27 листопада 2017 року СБУ повернула документи ОСОБА_1 без надання допуску до державної таємниці. Листом СБУ від 13 грудня 2017 року ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» повідомлено про відмову у наданні ОСОБА_1 допуску до державної таємниці на підставі статей 23, 24 Закону України «Про державну таємницю», про що повідомлено відділ кадрів підприємства та ОСОБА_1 . Листи СБУ мають гриф обмеження доступу «для службового користування» (т. 1, а. с. 127).

Згідно з доповідною запискою начальника режимно-секретної групи від 06 червня 2018 року всі нормативні документи та листування щодо оформлення допуску до державної таємниці мають гриф обмеження доступу «для службового користування» і не можуть бути надані для оприлюднення (т. 1, а. с. 156).

Верховний Суд зазначає, що з огляду на зазначені вище норми матеріального права начальник режимно-секретної групи відповідача надавав інформацію, викладену у доповідній записці, в межах своєї компетенції та відповідно до вимог закону. Доповідна записка начальника режимно-секретної групи є письмовим доказом, який не суперечить іншим доказам у справі. Викладена інформація начальником режимно-секретної групи про відмову ОСОБА_1 у допуску до державної таємниці надана з урахуванням листа СБУ, якому присвоєно гриф «для службового користування», у ній викладена інформація, доступ до якої необмежений, а саме щодо дат направлення листа до СБУ та отримання відповіді підприємством, а також результат розгляду СБУ запиту підприємства щодо надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України ні лист СБУ від 13 грудня 2017 року, ні доповідні записки начальника режимно-секретної групи не мають для суду зазделегідь встановленої сили, суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі доповідних записок начальника режимно-секретної групи у сукупності з іншими доказами у справі можна встановити дійсні обставини щодо наявності на дату звільнення позивача рішення СБУ про відмову їй у наданні допуску до державної таємниці.

Суд апеляційної інстанції не виклав мотиви, чому надані відповідачем на обгрунтування його тверджень доповідні записки начальника режимно-секретної групи не є належними, допустими і достовірними доказами у справі відповідно до статей 77-79 ЦПК України, та не спростував відповідні висновки суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимоги щодо наявності для посади, яку обіймала позивач, допуску до державної таємниці, оскільки відповідно до Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939, необхідність роботи із секретною інформацією для працівника визначає керівник підприємства, проте надав іншу оцінку доказам у справі.

З матеріалів справи відомо, що в cудових засіданнях суду першої інстанції 25 вересня 2018 року та суду апеляційної інстанції 20 грудня 2018 року був оглянутий лист СБУ від 13 грудня 2017 року за вихідним № 8/2/4-11019.

Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу, що відповідач протягом трьох років приховує копію листа СБУ є безпідставними, оскільки в судовому засіданні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, який ухвалив рішення 20 грудня 2018 року, що було скасовано Верховним Судом, згідно з протоколом судового засідання від 20 грудня 2020 року (12:06:19): (т. 2, а. с. 147 ) суд оглянув оригінал листа від 13 грудня 2017 року, а в постанові від 20 грудня 2018 року зазначив, що в судовому засіданні при розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача надав для огляду оригінал листа СБУ від 13 грудня 2017 року за вихідним № 8/2/4-11019, який надійшов відповідачу 14 грудня 2017 року та зареєстрований за вхідним № 83-03 ДСК, в якому відмовлено ОСОБА_1 у наданні допуску до державної таємниці. Оскільки вказаний лист містить гриф «для службового користування», то копія цього листа до матеріалів справи не приєднена.

Згідно з протоколом судового засідання від 20 грудня 2020 року (12:07:53) представник позивача Буняк В. С. заперечував щодо огляду оригіналу листа СБУ від 14 грудня 2017 року та взяття його до уваги при розгляді справи (т. 2, а. с. 147).

Отже, посилання ОСОБА_1 про приховування відповідачем протягом трьох років копії листа СБУ спростовуються матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» надіслало запит про перевірку позивача у зв`язку з допуском її до державної таємниці до Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ лише 26 грудня 2017 року, а наказ № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України видано відповідачем 20 грудня 2017 року.

Верховний Суд зазначає, що висновок про те, що відповідач надіслав запит про перевірку позивача до СБУ лише 26 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції зробив на підставі наданих позивачем доказів, а саме листів від 27 квітня 2018 року та від 04 вересня 2018 року, а також встановлених обставин Окружним адміністративним судом міста Києва від 26 липня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції вказав, що листом від 27 квітня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до пункту 1 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю» їй відмовлено у наданні допуску до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе. Згідно з вимогами статті 24 Закону України «Про державну таємницю» про відмову у наданні допуску до державної таємниці СБУ 23 січня 2018 року надіслано письмове повідомлення №26/2/1-399п/дск до ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів»(т. 1, а. с. 56). Листом від 04 вересня 2018 року СБУ повідомила ОСОБА_1 про те, що рішення про відмову у наданні допуску до державної таємниці прийнято СБУ за результатами огляду документальних матеріалів, надісланих до ДОДТЛ СБ України за вмотивованим запитом ДП Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 року № 306дск.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що отримавши 13 грудня 2017 року лист СБУ про відмову у наданні допуску позивачу до державної таємниці, підприємство 26 грудня 2017 року звернулося до СБУ з запитом про зазначення причин відмови позивачу у допуску, що відповідає змісту доповідних записок режимно-секретної групи підприємства.

З урахуванням встановлених обставин Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 26 липня 2019 року, яке набрало законної сили, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Департамент охорони державної таємниці та ліцензування СБУ на виконання запиту ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 № 306/дск відповідно до статті 24 Закону України «Про державну таємницю» здійснив перевірку заступника директора з персоналізації документів ОСОБА_1 у зв`язку з допуском її до державної таємниці за формою три.

Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції обмежився лише оцінкою доказів, наданих позивачем, не надав оцінки доводам відзиву на апеляційну скаргу, не спростував встановлені судом першої інстанції обставини щодо отримання відповідачем листа СБУ від 13 грудня 2017 року про відмову позивачу у наданні допуску до державної таємниці, не оцінив докази у їх сукупності.

Верховний Суд також зазначає, що у листі на ім`я державного секретаря Міністерства економічного розвитку і торгівлі від 14 грудня 2017 року вказано про те, що СБУ не надала допуск до державної таємниці ОСОБА_1 ( Т. 2, а. с. 97).

Посилання позивача на лист Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ, який був направлений позивачу на її запит 27 квітня 2018 №26/2/1-6805, не спростовує встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що 14 грудня 2017 до відповідача надійшов лист СБУ від 13 грудня 2017 щодо відмови у наданні допуску до державної таємниці, тобто на дату звільнення позивача у відповідача була інформація про відмову ОСОБА_1 у доступі до державної таємниці.

Посилаючись на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2019 року у справі № 826/9898/18, яким визнано протиправним та скасовано рішення СБУ щодо відмови ОСОБА_1 в доступі до державної таємниці у зв`язку з повідомленням недостовірних відомостей про себе, суд апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України вказав, що СБУ здійснила перевірку заступника директора з персоналізації документів ОСОБА_1 у зв`язку з допуском її до державної таємниці за формою три на запит ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» від 26 грудня 2017 № 306/дск, ця обставина не підлягає доказуванню.

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що не був залучений до участі у справі, яка розглядалась Окружним адміністративним судом м. Києва. Відповідач надав суду докази про те, що він отримав від СБУ інформацію про відмову у наданні позивачу допуску до державної таємниці 13 грудня 2017 року на підставі запиту, який було направлено СБУ раніше. Для з`ясування причин відмови у наданні позивачу допуску до державної таємниці відповідач листом від 26 грудня 2017 року звернувся до СБУ. Листом від 27 січня 2018 року СБУ повідомила відповідача про причини відмови позивачу у допуску, а саме надання нею недостовірної інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги частину п`яту статті 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В адміністративній справі № 826/9898/18 ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» участі не брало. Обставини направлення відповідачем запиту СБУ не 26 грудня 2017 року відповідач спростував у цій цивільній справі. Крім того, адміністративний суд не встановлював обставини, на які посилається відповідач у цій цивільній справі.

Верховний Суд також зауважує, що мотиви суду апеляційної інстанції про встановленняОкружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 26 липня 2019 року, що матеріали справи не містять однозначних доказів, якими підтверджуються висновки відповідача щодо повідомлення позивачем неправдивих відомостей, і як наслідок відсутність підстав сумніватися у поясненнях позивача, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки підстави відмови у наданні позивачу допуску до державної таємниці не є предметом доказування у цій справі.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до зазначених вище норм матеріального права надання допуску до державної таємниці передбачає визначення необхідності роботи громадянина із секретною інформацією. Зокрема, така необхідність виникає, якщо виконання службових обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з пунктами 2.5, 2.6, 4.8 посадової інструкції заступника директора з персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» 18 серпня 2017 року, заступник директора з персоналізації документів здійснює контроль за наданням доступу представникам уповноважених органів до обладнання для персоналізації бланків документів та зберіганням частини обладнання, яке використовується для персоналізації бланків документів, інформації про які становить державну таємницю. Координує виконання режимних умов виробництва, вимог щодо забезпечення схоронності бланків документів відповідальними особами державного центру персоналізації документів. Заступник директора з персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.6, 4.8 посадової інструкції заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації документів, затвердженої директором ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» 11 жовтня 2017 року заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації документів здійснює контроль за наданням доступу представникам уповноважених органів до обладнання для персоналізації бланків документів та зберіганням частини обладнання, яке використовується для персоналізації бланків документів, інформації про які становить державну таємницю. Координує виконання режимних умов виробництва, вимог щодо забезпечення схоронності бланків документів відповідальними особами державного центру персоналізації документів. Заступник директора з персоналізації документів несе відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Отже, посади, яку ОСОБА_1 займала і з якої була звільнена (заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації), та на яку просила її перевести (заступник директора з інформаційних технологій та персоналізації документів), вимагали доступу до державної таємниці.

Верховний Суд зауважує, що відсутність у посадової особи допуску до державної таємниці (встановленої форми) унеможливлює виконання нею посадових обов`язків, як і перебування особи на посаді, яка за обсягом покладених на неї завдань вимагає доступу до державної таємниці, а також умовою призначення на яку (перебування на якій) є наявність/необхідність оформлення допуску до державної таємниці.

З огляду на викладене, відповідач довів, що на дату звільнення позивача у відповідача було наявне повідомлення СБУ про відмову в наданні їй допуску до державної таємниці, що не спростовано позивачем.

Поновлення позивача на посаді, яка передбачає допуск до державної таємниці, та відсутність такого допуску на дату її звільнення, не відповідає вимогам закону.

Висновок суду апеляційної інстанції, що оскаржуваний наказ № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 прийнято 20 грудня 2017 року, не відповідає матеріалам справи (т. 1, а. с. 16, 15, 84). Водночас суд у резолютивній частині рішення визнав незаконним наказ ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» про звільнення позивача саме від 26 грудня 2017 року № 1452-к, а не від 20 грудня 2017 року відповідно до встановлених судом апеляційної інстанції обставин.

Згідно з матеріалами справи оскаржуваний наказ № 1452-к прийнятий ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» 26 грудня 2017 року. У цьому наказі вказано про звільнення ОСОБА_1 , заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, з посади, яка вимагає доступу до державної таємниці, на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, 26 грудня 2017 року. Підстава: погодження Мінекономіки від 20 грудня 2017 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 26 грудня 2017 року (т. 1, а .с. 16).

У трудовій книжці (копія якої наявна у матеріалах справи) зроблено запис про звільнення на підставі наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к (т. 1, а. с. 15).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність на момент звільнення ОСОБА_1 з посади повідомлення СБУ про відмову у наданні їй допуску до державної таємниці не ґрунтується на матеріалах справи, а також встановлених судом першої інстанції обставин.

Розірвання трудового договору у всіх випадках, передбачених пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України допускається за умови вжиття заходів щодо працевлаштування працівника шляхом переведення на іншу роботу за його згодою.

Суд першої інстанції встановив, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, у відповідача відбулися зміни в організаційній структурі, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія наказу від 25 вересня 2017 року № 1018-к.

На виконання статті 49-2 КЗпП України 25 вересня 2018 року відповідач повідомив позивача про скорочення займаної нею посади та наявні вакантні посади на підприємстві, про що свідчить відповідний підпис позивача.

05жовтня 2017 року позивач звернулася до відповідача з заявою про переведення її на посаду заступника директора з інформаційнихтехнологій та персоналізації документів.

У період з 25 вересня 2017 року до 26 грудня 2017 року на підприємстві були відсутні вакансії, які б відповідали освіті, кваліфікації позивача та допуску до державної таємниці.

Відповідач дотримався вимоги статті 49-2 КЗпП України щодо повідомлення позивача про наступне вивільнення та ознайомлення з вакантними посадами.

Суд апеляційної інстанції не спростував встановлені судом першої інстанції обставини дотримання ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача з посади.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона не була повідомлена про відмову у наданні доступу до державної таємниці або про скасування їй допуску до державної таємниці не є підставою для поновлення її на посаді за умови відсутності доступу до державної таємниці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 9901/755/18, провадження № 11-183заі19, зазначено, що наведені положення Закону № 3855 кореспондуються із пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно з яким трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на працівника обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Верховний Суд зазначає, що з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи та змісту правовідносин.

Незважаючи на те, що у справі №9901/755/18 встановлено про скасування допуску до державної таємниці, а у справі № 761/3894/18, як переглядається, встановлено не надання допуску до державної таємниці, правовідносини є подібними, з огляду на предмет спору, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права. У вказаних справах суди вирішували питання про наявність підстав про звільнення особи, в якої відсутній допуск до державної таємниці.

Отже, доводи касаційної скарги про відсутність правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є необґрунтованими.

Посилання у касаційній скарзі про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 814/2148/16; в якій зазначено, що розгляд справи за відсутності позивача, який подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою та проходження ним лікування, а також позбавлення його прав, як учасника справи, зокрема, на подання заперечення проти заяви відповідача про розгляд справи в порядку письмового провадження є порушенням норм КАС України, статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є підставою для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, не впливає на вирішення цієї справи, з огляду на викладені мотиви і висновки в мотивувальній частині цієї постанови.

Доводи ОСОБА_1 , викладені у відзиві на касаційну скаргу, що відповідач не спростував будь-які факти, встановлені адміністративним судом, який визнав відмову у допуску до державної таємниці незаконною, є необгрунтованими, з огляду на викладені судом касаційної інстанції мотиви і висновки.

Посилання ОСОБА_1 на те, що у листі СБУ від 13 грудня 2017 року та досліджених судом апеляційної інстанції матеріалах викладена зовсім інша інформація, ніж її повідомив відповідач, не впливають на висновки суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки надані позивачем листи СБУ не спростовують факт відмови СБУ про надання позивачу допуску до державної таємниці на дату її звільнення.

Посилання ОСОБА_1 на невиконання відповідачем статті 25 Закону України «Про державну таємницю», а саме щодо письмового повідомлення її у п`ятиденний строк з дня надходження повідомлення органу СБУ про відмову у наданні допуску до державної таємниці про причини і підстави відмови є обгрунтованими, проте не є підставою для поноволення її на посаді за умови відсутності у неї допуску до державної таємниці та дотримання процедури її звільнення з посади.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення від 18 липня 2006 року).

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам частини першої статті 263 ЦПК України, а рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З огляду на задоволення касаційної скарги, судовий збір, сплачений відповідачем за перегляд справи у суді касаційної інстанції, підлягає компенсації за рахунок позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди підлягають оплаті судовим збором як за вимоги майнового характеру.

Відповідно до частини першої, підпункту першого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання позову до суду фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом сьомим пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, справляється судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

Оскільки, розмір судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судовий збір необхідно рахувати у фіксованому розмірі відповідно до, підпункту першого пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (1 762,00 х 5) х 200% = 17 620,00 грн.

З урахуванням сплаченого ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» судового збору за подання касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ДП «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» підлягають стягненню судові витрати у розмірі 17 620,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасувати, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів» судовий збір у розмірі 17 620 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко