Справа № 357/3748/21

2/357/2624/21

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06 жовтня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Бараєва А. В., Сокур О.В.,

представників позивача - Баляба О.В., Ярмоленка В.В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2021 року позивач ТОВ «Агромонтажбуд» звернулося до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з повною заявою до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, мотивуючи наступним.

ОСОБА_1 , (далі за текстом - Відповідач) 26 липня 2018 року вчинив односторонній правочин, за яким Відповідач зобов`язався в строк до 01 жовтня 2018 року сплатити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» (далі за текстом - Позивач) грошові кошти у сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) Євро, що в даний час еквівалентно 529 808 гривень за перерахунком курсу Приватбанку станом на 26.03.2021 року 100 Євро =3311,3 гривень.

В строк визначений у односторонньому правочині, а саме до 01 жовтня 2018 року Відповідач своє зобов`язання по оплаті грошей Позивачу не виконав. Позивач листом вих. № 44 від 01.03.2021 року пропонував Відповідачу частково припинити зобов`язання шляхом зарахування, однак листом від 05.03.2021 року Відповідач відмовився від пропозиції Позивача щодо зарахування зустрічних однородних вимог.

Односторонній правочин Відповідач вчинив шляхом складання письмового документу, який виконаний Відповідачем власноручно. Предмет одностороннього правочину - сплата Відповідачем грошових коштів у сумі 16 000 Євро, що еквівалентно 529 808 гривням за курсом перерахунку. Строк виконання зобов`язання за одностороннім правочином - до 01 жовтня 2018 року. Підстави виконання обов`язку Відповідачем за іншу особу, в нашому випадку товариство з обмеженою відповідальністю «Нормагро» (далі за текстом ТОВ «Нормагро») обумовлено нормами ст. 528 ЦК України, за якими виконання обов`язку може бути покладено боржником ( ТОВ «Нормагро») на іншу особу (Відповідач), якщо з умов договору або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто.

На дату вчинення одностороннього правочину, а саме 26.07.2018 року та в даний час, Відповідач є засновником ТОВ «Нормагро», відповідно останній мав право виконувати зобов`язання за ТОВ «Нормагро». Реальність виконання обов`язку щодо суми обумовлена тим, що підприємству Відповідача - ТОВ «Нормагро» влітку 2018 року було потрібно придбати автонавантажувач для здійснення сезонних робіт з зерном. Позивач за контрактом № 3 від 19.07.2016 року придбав у польської компанії «KRF.S- BUD» навантажувач JCB-532-12,5 за ціною 120 000 польських злотих, що еквівалентно 27 436 Євро або 751 200 гривень.

В 2018 році Відповідач від імені ТОВ «Нормагро» запропонував Позивачу продаж навантажувача за балансовою ціною в 616 000 гривень, при цьому Відповідач брав на себе зобов`язання доплати Позивачу вартості ціни продажу у сумі 16 000 Євро. Зазначений розрахунок доплати відповідач зробив самостійно, виходячи з таких міркувань. Позивач придбав навантажувач за 27 436 Євро, продаж здійснювався на користь ТОВ «Нормагро» без врахування ПДВ за ціною 16 737 Євро, тобто різницю вартості плюс витрати по доставці та реєстрації навантажувача в Україні і склали суму 16 000 Євро.

Наведені обставини вказують на реальність зобов`язання Відповідача по сумі боргу перед Позивачем. Враховуючи факт того, що Відповідач своєчасно не розрахувався за одностороннім правочином, Позивач стягує з Відповідача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України інфляційні трати та три відсотки річних за період з 02.10.2018 року по 26.03.2021 року, з урахуванням еквіваленту боргу у розмірі 529 808 гривень.

Обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, підтверджуються одностороннім правочином Відповідача від 26.07.2018 року, який додається, також договором купівлі-продажу 1707/1 від 17 липня 2018 року, укладеного між ТОВ «Агромонтажбуд» та ТОВ «Нормагро», та контрактом № 3 від 19.07.2016 року укладеного між польською компанією кампанії «KRES-BUD» та Позивачем, заявою ТОВ «Нормагро» вих. № 44 від 01.03.2021 року та відповіддю ОСОБА_1 від 05.03.2021 року.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» борг у сумі 529 808 гривень, інфляційні втрати у сумі 85 771 гривень, три відсотки річних у сумі 39 453 гривні та судові витрати покласти в повному обсязі на ОСОБА_1 ( а. с. 1-6 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2021 року, головуючим суддею визначено Ярмолу О.Я. ( а. с. 37 ).

Ухвалою судді від 08 квітня 2021 року задоволено заяву про самовідвід судді Ярмоли О.Я. ( а. с. 40-41 ).

Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.

13 квітня 2021 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача ( а. с. 46 ).

18 травня 2021 року за вх. № 22769 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача ( а. с. 47 ).

Згідно відомостей вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 20 травня 2021 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 16 годину 30 хвилин 14 червня 2021 року ( а. с. 48-49 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

03 червня 2021 року за вх. № 25663 судом отримано відзив на позовну заяву, який підписаний представником відповідача ОСОБА_2 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи тим, що відповідно до договору купівлі-продажу 1707/1 від 17.07.2018 року, який був укладений між ТОВ «Агромонтажбуд» ( Продавець) та ТОВ «Нормагро» (Покупець), Продавець зобов`язується передати Покупцю належний Продавцю Автонавантажувач телескопічний JCB, 2012, загальною вартістю 616 000,00 гривень, що станом на дату укладення даного договору становить еквівалент 20 055,70 Євро. Тобто сторони в зазначеному вище договорі угодили вартість автонавантажувача телескопічного. Жодних додаткових угод між ТОВ «Агромонтажбуд» та ТОВ «Нормагро» про зміну ціни автонавантажувача телескопічного JCB 2012 р.в. не укладалося. За своєю суттю розписка відповідача від 26.07.2018 року є фінансовою порукою Відповідача за зобов`язаннями ТОВ «Нормагро» з приводу оплати вартості автонавантажувача телескопічного перед ТОВ «Агромонтажбуд» згідно договору купівлі-продажу від 17.07.2018 року.

Відповідно до статті 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається пера кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредиторок за порушення зобов`язання боржником.

Як вбачається з тексту розписки, строк поруки відповідно починаючи з 02.10.2018 року строк дії «Агромонтажбуд» з припинилася.

Крім того, порука ОСОБА_1 припинилася також у зв`язку з тим, що було повністю виконано свої зобов`язання перед ТОВ «Агромонтажбуд» за договором купівлі-продажу 1707/1 від 17.07.2018 року, факт виконання підтверджується відповідним платіжним дорученням, згідно якого було сплачено на користь ТОВ «Агромонтажбуд» 616 000,00 гривень.

У зв`язку з повною сплатою ТОВ «Нормагро» своїх зобов`язань за вказаним вище договором купівлі-продажу, відсутні будь-які підстави у ОСОБА_1 сплачувати вартість автонавантажувача телескопічного JCB, 2012 року випуску, який був відчужений ТОВ «Агромонтажбуд» на користь ТОВ «Нормагро».

Стосовно позиції Позивача про те, що Відповідач самостійно вирішив доплатити Позик вартість Автонавантажувача то така, позиція не відповідає фактичним обставинам справи, та підтверджується належними доказами, оскільки як вже зазначалося вище жодних додаткових угод між ТОВ «Нормагро» та ТОВ «Агромонтажбуд» щодо зміни ціни договору купівлі-продажу №1707/1 від 17.067.2018 року не було ( а. с. 54 ).

Розгляд справи неодноразово відкладався з різни підстав, останнього разу було відкладено на 06.10.2021 року.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили її задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , кожний окремо, заперечували проти позовних вимог, просили повністю відмовити позивачу в задоволенні вимог, так як вимоги останнього є безпідставними.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 26 липня 2018 року власноручно склав письмове зобов`язання, за яким останній визнає, що винен на фірму «Агромонтажбуд» за погрузчик JCB-532-12.5 та зобов`язався в строк до 01 жовтня 2018 року доплатити до повної вартості за «Нормаго» 16 000 Євро. Зобов`язується віддати до 01.10.2018 року ( а. с. 65 ).

В строк до 01 жовтня 2018 року відповідач своє зобов`язання по оплаті грошей позивачу не виконав.

Позивач листом вих. № 44 від 01.03.2021 року пропонував відповідачу частково припинити зобов`язання шляхом зарахування ( а. с. 28-29 ), однак листом від 05.03.2021 року відповідач відмовився від пропозиції позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог ( а. с. 30 ).

В судовому засіданні відповідач підтвердив факт укладання письмового зобов`язання від 26.07.2018 року на суму 16 000 Євро та зазначив, що до написання та взяття на себе зобов`язань його ніхто не примушував та на сьогодні взяті на себе зобов`язання ним не виконані.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошує на тому, оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання в строк та не доплатив суму, така сума повинна бути стягнута судом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3 ст. 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що під одностороннім правочином слід розуміти дії однієї сторони. Односторонній правочин створює обов`язки лише для особи, яка його вчинила. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України обумовлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в письмовому документі.

В частині 1 ст. 214 ЦК України передбачено, що особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлене законом. Поряд з наведеним законодавством передбачено, що при відмові особи від одностороннього правочину у випадку порушення прав іншої особи, останній підлягають захисту згідно законодавства України.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, як то сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями частини 2 ст. 524 ЦК України встановлено, що у відносинах сторони можуть визначати грошовий еквівалент своїх зобов`язань в іноземній валюті.

Статтею 525 ЦК України закріплено принцип, за яким одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термі (строк).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі N 727/898/19, провадження N 61-7157св20.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі N 456/2076/19 (провадження N 61-6357св21) вказано, що "договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем укладені зміни до правочину від 26.07.2018 року, в судовому засіданні недійсними або нікчемними не визнавалися, про що наголошував відповідач відповідаючи на питання суду, а тому є чинними.

Посилання відповідача та його представника на те, що ТОВ «Нормагро» повністю сплатило ТОВ «Агромантажбуд» грошові кошти за автонавантажувач, згідно з умов договору купівлі-продажу, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 3786 від 17 липня 2018 року на суму 616 000 гривень, судом не приймається до увагу з наступного.

З наявного в матеріалах справи Договору купівлі-продажу № 1707/1 від 17 липня 2018 року вбачається, що він був укладений між ТОВ «Агромонтажбуд», як продавець та ТОВ «Нормагро», як покупець.

Предметом договору, продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору ( п. 1.1. Договору ).

Пунктом 2.1. зазначено відомості про товар - автонавантажувач телескопічний JCB, 2012 р.в.

Пунктом 3.1. Договору, загальна ціна товару, що продається за цим Договором становить 616 000 грн. ( а. с.9-11 ).

Актом прийому-передачі від 18 липня 2018 року Продавець належним чином передав, а Покупець прийняв автонавантажувач телескопічний JCB, 2012 р.в. ( а. с. 12 ).

Так, в судовому засіданні встановлено, що в 2018 році відповідач від імені ТОВ «Нормагро» запропонував позивачу продаж навантажувача за балансовою ціною в 616 000 гривень, при цьому відповідач взяв на себе зобов`язання доплати позивачу вартості ціни продажу у сумі 16 000 Євро.

З матеріалів справи вбачається, що позивач придбав навантажувач за 27 436 Євро, продаж здійснювався на користь ТОВ «Нормагро» без врахування ПДВ за ціною 16 737 Євро, тобто різницю вартості плюс витрати по доставці та реєстрації навантажувача в Україні і склали суму 16 000 Євро, суму яку зобов`язувався відповідач доплати, про що останнім було письмово складено відповідний документ.

Вказане зобов`язання відповідач вчинив 26.07.2018 року.

Тобто, суд приходить до висновку, що з боку відповідача було укладено зобов`язання щодо зміни ціни вартості предмету договору від 17.07.2018 року.

Форма договору має відповідати загальним положенням щодо форми правочину (статті 205-209 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Крім того, договір має укладатися у формі, встановленій законом для даного виду договору. У разі відсутності в законі спеціальних вимог щодо форми певного виду договору сторони можуть обрати будь-яку форму.

Відповідно до вимог ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Оскільки, договір купівлі-продажу 1707/1 від 17 липня 2018 року був укладений в простій письмовій формі, зобов`язання щодо зміни ціни вартості предмету договору також викладено у простій письмовій формі, його безумовно можна вважати зміною до договору купівлі-продажу 1707/1 від 17 липня 2018 року щодо ціни вартості предмету договору.

Також, зміна ціни вартості предмету договору підтверджується наступними доказами по справі, а саме: згідно видаткової накладної № 1 від 18.07.2018 року покупець ТОВ «Нормагро» здійснив оплату за договором № 1707/1 від 17.07.2018 року в розмірі 616 000 гривень, яка відповідає ціни договору встановленій 17.07.2018 року в такому же розмірі 616 000 гривень, а зобов`язання, яке судом визнано доповнення до договору ( а. с. 8 ) було узгоджено між сторонами після оплати визначеної основним договором суми 26.07.2018 року, що також безумовно підтверджує зміну ціни за договором на 16 000 Євро.

Тому, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 529 808 гривень за зобов`язання, яке взяв на себе відповідач по доплаті за ТОВ «Нормагро» до повної його вартості за погрузчик JCB-532-12.5.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 39 453 гривень, суд зазначає наступне.

За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ).

Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому, суд погоджується з вимогами позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних, а також з наявним в матеріалах справи розрахунком та вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% у сумі 39 453 грн. за користування грошовими коштами за період з 02.10.2018 року ( 01.10.2018 року - строк, до якого відповідач зобов`язувався відати грошові кошти ) по 23.03.2021 року ( дата звернення до суду ).

Стосовно стягнення з відповідача інфляційних витрат, то суд приходить до наступного.

Відповідно до статей 526, 530, 610, 611 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці Україні - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня, як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Разом із тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі N 6-284цс17.

Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі N 296/10217/15-ц (провадження N 14-727цс19).

Оскільки відповідач взяв на себе зобов`язання по доплаті грошових коштів у іноземній валюті ( 16 000 Євро ), то передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі N 130/2604/18, провадження N 61-19817св19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу є такими, що підлягають до часткового задоволення враховуючи вищенаведене.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 9 825,48 гривень, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією.

Отже, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 9 825,48 гривень, понесення яких документально підтверджено.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 99, 202, 207, 509, 524, 526, 530, 533, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 263-265, 273, 353, 354, 355 ЦПК України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, - задовольнити частково.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» суму боргу в розмірі 529 808 гривень, 3% річних в сумі 39 453 гривень та судовий збір у розмірі 9 825,48 гривень, загалом 579 086,48 гривень ( п`ятсот сімдесят дев`ять тисяч вісімсот шість гривень сорок вісім копійок ).

В іншій частині вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Агромонтажбуд» ( адреса місцезнаходження: 09108, Київська область, м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 85-а, ЄДРПОУ: 39106787 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ).

Повне судове рішення складено 11 жовтня 2021 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов