№ провадження 2/646/2579/2021

Справа № 646/6462/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2021 року м. Харків

Суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова Теслікова І.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Вивчивши матеріали позовної заяви, приходжу такого висновку.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідач ОСОБА_3 є громадянином Королівства Марокко та не має на території України зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання чи місця перебування.

Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 497 ЦПК України зазначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, встановлених у статях 175 і 177 ЦПК України.

Вимогами ст.63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.60 вищевказаного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст.16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

В силу вимог ст.110 СК України, розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.60 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред`являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.

Спільних дітей у сторін немає.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка обрала підсудність за місцем своєї реєстрації.

Згідно ч.1 ст.27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.2 ст.28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

Однак позивач не зазначила про перебування на її утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей або що вона не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст.77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не надано.

В позовній заяві зазначено місце реєстрації позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Місце проживання відповідача ОСОБА_3 зазначено: Королівство Марокко, Міссур (без зазначення конкретної категорії населеного пункту: міста, села, селища, вулиці, будинку, квартири).

Згідно п.2 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити: місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).

Таким чином позивачу ОСОБА_1 слід підтвердити обставини, які свідчать про можливість звернення до суду за місцем своєї реєстрації та вказати конкретне місце проживання відповідача ОСОБА_3 .

Окрім того, ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Відповідно дост.5Договору міжУкраїною таКоролівством Мароккопро правовудопомогу уцивільних ікомерційних справах,який ратифікованоЗаконом №856-ІХвід 02.09.2020,документи,що передаютьсякомпетентними органамипри застосуванніцього Договору,звільняються відлегалізації убудь-якійформі,якщо вонипідписані таскріплені печаткоюоргану,який видавйого врамках своїхповноважень. Вказанідокументи,видані відповіднодо національногозаконодавства однієїзі Сторін,мають натериторії іншоїСторони такуж доказовусилу,що івідповідні документи,видані уцій Стороні. У випадку сумніву щодо документів, отриманих відповідно до пункту 1 цієї статті, Центральні органи можуть підтверджувати їх автентичність.

Статтями 6, 7 цього Договору визначено, що для цілей цього Договору центральними органами Сторін є Міністерство юстиції України та Міністерство юстиції Королівства Марокко. Кожна Сторона інформує іншу Сторону про будь-яку зміну свого центрального органу. Центральні органи надсилають запити про правову допомогу безпосередньо один одному. При цьому не виключається можливість використання дипломатичних каналів.

Центральні органи здійснюють на запит один одного обмін інформацією та документами у сфері цивільного і комерційного законодавства.

Крім того, статтею 8 цього Договору, визначено, що правова допомога охоплює вручення повідомлень і пересилку судових та позасудових документів, виконання процесуальних дій, таких як опитування свідків або сторін, проведення експертизи або одержання доказів та обмін документами про цивільний стан, а також виконання будь-яких інших процесуальних дій за запитом компетентного органу однієї зі Сторін.

Відповідно до ст.11 вказаного договору запити і підтвердні документи складаються мовою запитуючої Сторони та супроводжуються перекладом на мову запитуваної Сторони або на французьку мову.

У такому разі саме на позивача покладається обов`язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 є громадянином Королівства ОСОБА_4 та згідно даних позовної заяви проживає на території Королівства Марокко, то позивачу ОСОБА_1 слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації).

Суд звертає увагу позивачки ОСОБА_1 на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії, Данія, Італія, Іспанія, Ізраїль, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Марокко та інші).

Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів», набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Відповідно до статей 2, 3 зазначеної Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці цієї Конвенції.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий.

За таких обставин згідно до вимог ч.1 ст.185 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху з встановленням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.185 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.

Встановити строк для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали судді про залишення позовної заяви без руху.

В разі неусунення недоліків позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: І.І. Теслікова