Справа № 465/5514/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/939/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритомусудовому засіданнів містіЛьвовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року,-

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що починаючи з 12 жовтня 2018 року працювала на посаді продавця-консультанта відділу м`ясопродуктів магазину «Baker Market», що розташований по вул. Симоненка, 10 в м. Львові. Починаючи з 31 січня 2019 року з надуманих причин її не допустили до роботи та вимагали письмових пояснень про відсутність на роботі, а в подальшому на її заяву їй надіслали копію наказу № 06-К від 05 березня 2019 року «Про звільнення за прогул без поважних причини ОСОБА_1 ». Зазначає, що в наказі про її звільнення зазначені шість актів про відсутність її на роботі, однак такі не відповідають дійсності, оскільки вона приходила на роботу, але її не допускали до робочого місця. Вказує, що з наказ про звільнення з роботи одержала поштою, під розписку з ним не ознайомлювалася, а трудова книжка їй не вручена в день звільнення з роботи. З наведених підстав просить про задоволення позовних вимог з врахуванням заяви про їх уточнення.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що наказ № 06-К від 05 березня 2019 року «Про звільнення за прогул без поважних причини ОСОБА_1 » виданий з грубим порушенням норм трудового законодавства, оскільки її звільнено 05 березня 2019 року, але з 09 лютого 2019 року, однак і за лютий, і за березень 2019 року ФОП ОСОБА_3 сплачувала за неї ЄСВ до Пенсійного фонду України. Зазначає, що в підготовчому засіданні було заявлено клопотання про виклик свідків директора магазину ОСОБА_5 , адміністратора ОСОБА_6 , продавців-консультантів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які могли б підтвердити факт виходу її на роботу та безпідставного недопуску її до робочого місця, однак суд, на її думку, грубо порушуючи її право на захист та норми процесуального законодавства, не викликав та не допитав свідків, не закривши підготовче засідання ухвалив розглядати справу по суті без неї та її представника. Вказує, що з 14 листопада 2020 року її адвокат знаходився на самоізоляції у зв`язку з підозрою на захворювання в період карантину, що перешкоджало йому взяти участь в судовому засіданні. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_9 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь які дані, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позивачкою вимог, позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не підтверджено належними та допустимими доказами обставини, якими обгрунтовано позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадкупрогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось раніше за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до роз`яснень п. 24, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин(наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Статтею 147 КЗпП Українипередбачено, що за порушення трудової дисципліни, до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року відповідачем ФОП ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_1 видано наказ №12 про прийняття її на роботу на посаду продавця-консультанта з 12.10.2018р., за основним місцем діяльності, з посадовим окладом відповідно до штатного розпису.

Згідно трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 12.10.2018р., працівник ОСОБА_1 зобов`язана виконувати обов`язки продавця-консультанта, а фізична особа зобов`язується оплачувати працю працівника, робочий час з 9.00 до 18.00, обідня перерва з 13.00 до 14.00, за згодою сторін робочий день може розподілятися на частини.

Правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , з якими позивачка ознайомлена 12.10.2018р., передбачають, що працівники роботодавця зобов`язані сумлінно виконувати свої трудові обов`язки, покладені на них трудовим договором, дотримуватися трудової дисципліни та цих правил, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця й безпосереднього керівника, своєчасно приходити на роботу, використовувати весь робочий час для продуктивної праці.

Згідно з п. 4.1 робочої інструкції продавця-консультанта, затвердженої 01.10.2018р., продавець консультант несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, що передбачені цією посадовою інструкцією, трудовим розпорядком - в межах, визначених чинним законодавством України про працю.

Оспорюваним наказом ФОП ОСОБА_3 від 05.03.2019 року №06-К «Про звільнення за прогул без поважних причини ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади продавця-консультанта з 09 лютого 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Підставами прийняття такого наказу зазначено табель обліку робочого часу, акти про факт відсутності на робочому місці, акти про ненадання пояснень про відсутність на роботі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги долучені до матеріалів справи копії доповідних записок та акти, з яких вбачається, що позивачка ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці 01.02.2019р, з 05.02.2019р. по 08.02.2019р., з 11.02.2019р. по 22.02.2019р., які, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачкою не спростовані, нею, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що у спірні періоди часу позивачка була присутня на роботі, а також доказів тверджень позивачки про те, що відповідач не допускав її до робочого місця, що вона вважає поважною причиною відсутності її на роботі.

В поясненні від 12.02.21019 року позивачка зазначає, що вона не була присутня на роботі з 31.01.2019 року з тих підстав, що її не допускали до робочого місця, а відтак вважає, що причина відсутності її на роботі є поважною.

Тобто, відсутність ОСОБА_1 на роботі 01.02.2019 року не заперечується і самою позивачкою у її поясненні від 12.02.2019 року, а відтак судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була відсутня на роботі більше трьох годин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що зазначена позивачкою поважність причини відсутності її на роботі, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведена належними та допустимими доказами, такі твердження позивачки є голослівними, спростовуються неодноразовими доповідними записками адміністратора про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, комісійними актами про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що матеріалами справи встановлено, відповідачем доведено, а позивачкою не спростовано факту порушення нею трудової дисципліни, а саме відсутність на робочому місці більше трьох годин без поважних причин.

Судом також встановлено, що відповідач вжив заходи для отримання від позивача пояснень з приводу відсутності на робочому місці, але остання відмовилася від надання пояснень, що свідчить про дотримання відповідачем передбаченого законом порядку звільнення за порушення трудової дисципліни.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу про звільнення її з роботи та поновлення на роботі, обґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за вимушений прогул, оскільки така вимога є похідною від вимог, в задоволенні яких суд правомірно відмовив.

Крім цього, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, 12.03.2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 , позовна заява до суду подана 30.09.2019 року, тобто, в той час, як припинення підприємницької діяльності здійснено ще 12.03.2019 року.

Оскільки на час звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом ФОП ОСОБА_3 втратила статус підприємця, вона несе відповідальність у зв`язку зі здійсненням підприємницької діяльності, як фізична особа, а не як ФОП ОСОБА_3 .

З огляду на те, що однією з особливостей підстав припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є те, що вона є відповідальною, як за фізична особа, оскільки фізична особа не перестає існувати, встановлені наведені вище обставини щодо державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 на час пред`явлення позову, розгляду справи судом першої інстанції та ухвалення оскаржуваного рішення, не впливають на висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 07.10.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н. О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.