Справа №367/274/19 Головуючий в суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/1724/2021 Доповідач у суді 2-ї інстанції ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду

кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

суддів: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника потерпілих ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_10 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року, яким:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кам`янець-Подільський Хмельницької обл., українця, громадянина України, одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є учасником бойових дій, нагородженого орденом «За мужність» ІІІ ступеня, працюючого керівником дільниці ТОВ "ПЖ Комфортний дім на Прорізній", зареєстрованого АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,-

визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.414 КК України,-

В С Т А Н О В И Л А :

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 будучи старшиною роти оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 2 батальйону оперативного призначення (змішаного) військової частини НОМЕР_1 НГУ, 07.09.2015 року приблизно о 15 год. 20 хв. знаходячись у сховищі № 5 складу озброєння і боєприпасів військової частини НОМЕР_1 НГУ, що розташовувався за адресою: АДРЕСА_3 , діючи в порушення положень ст.ст. 3, 27, 68 Конституції України, ст.ст. 1, 15, 18 Закону України «Про національну гвардію України» в редакції від 30.07.2015 року, ст.ст. 12, 13, 20 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, п. 9 Інструкції із заходів безпеки при поводженні з вогнепальною зброєю, затвердженої наказом МВС України від 07.09.2011 року № 657 в редакції від 11.08.2015 року, сидячи в кріслі, яке розташовувалося у дальній частині кімнати за стійкою праворуч, не маючи на меті умисного спричинення тілесних ушкоджень або смерті ОСОБА_11 , при цьому усвідомлюючи властивості зброї як такої, що становить підвищену небезпеку для оточуючих, діючи із злочинною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг це передбачити, тримаючи пістолет «Форт 14ТП» № НОМЕР_2 у правій руці, не перезаряджаючи та не перевіряючи положення запобіжника, направив його ствол у сторону, де біля стійки у положенні звернений лівою задньо-боковою поверхнею грудної клітки до дульного зрізу пістолету знаходився ОСОБА_11 та шляхом випадкового натискання на спусковий гачок здійснив один не контрольований постріл у бік ОСОБА_11 , чим спричинив останньому вогнепальне кульове наскрізне проникаюче поранення грудної клітки з ушкодженням легень, серця і грудної аорти, яке супроводжувалось гострою крововтратою, від чого останній помер на місці.

Вищевказаними діями ОСОБА_7 , вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.414 КК України, а саме порушення правил поводження зі зброєю, якщо це заподіяло смерть потерпілого.

Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.414 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки. Клопотання захисника та обвинуваченого про застосування до ОСОБА_7 п.п. в, д. ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» - задоволено. На підставі п.п. в, д ст.1 Закону України «Про амністію в 2016 році» звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного даним вироком покарання. Запобіжний захід в даному кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_7 не обирався.

Цивільні позови ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди в сумі 300 000 (триста тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди в сумі 300 000 (триста тисяч) гривень. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди в сумі 300 000 (триста тисяч) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_13 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1/3 середньомісячного заробітку загиблого батька ОСОБА_11 , що становить 1 596 гривень 21 копійка - одноразовою виплатою за 3 роки в розмірі 57 463 гривні 47 копійок та з 08 вересня 2018 року до досягнення вісімнадцяти років ОСОБА_13 щомісячно, платіж в сумі 1 596 гривень 21 копійок.

Відмовлено в частині позовник вимог ОСОБА_8 про стягнення матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати по кримінальному провадженню за проведення експертизи № 3-02/1359 від 21.09.2015 у сумі 537 гривень 60 копійок; експертизи № 623 від 04.08.2016 у сумі 5 292 гривень 40 копійок; експертизи № 8-3/2065 від 06.11.2018 у сумі 1430 гривень; експертизи № 8-3/1956 від 23.10.2018 у сумі 4290 гривень; експертизи № 637хс від 08.10.2015 у сумі 1661 гривень 94 копійок; експертизи № 638хс від 29.10.2015 у сумі 1107 гривень 96 копійок; експертизи № 8-5/725 від 02.11.2018 року у сумі 22022 гривень, а всього в розмірі 36 341 (тридцять шість тисяч триста сорок одна) гривень 90 копійок.

Вирішено питання стосовно речових доказів.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального та цивільного процесуального закону,невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження,неповнотою судового розгляду та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченогоі призначити новий розгляду у суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги обвинувачений зазначає, що він не є належним цивільним відповідачем. Зазначає, що належним цивільним відповідачем є військова частина Національної гвардії України НОМЕР_1 .

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не встановив належного цивільного відповідача, цивільні позови до юридичної особи, яка завдала шкоду, не були заявлені, а тому у суду не було підстав для їх задоволення.

Також ОСОБА_7 вважає, що стягнення моральної шкоди не є правомірним та обґрунтованим, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, що відповідає 300 000 грн. кожному, цивільні позивачі не надали.

Крім того, апелянт вважає також не обґрунтованим стягнення матеріальної шкоди на користь ОСОБА_13 , що становить 1/3 середньомісячного заробітку загиблого батька ОСОБА_11 , оскільки при розрахунку частки від заробітку на користь неповнолітнього сина суд першої інстанції не вирахував частку, яка на неї приходилась, і стягнув 1/3 частку заробітку, замість 1/4.

Також, суд першої інстанції не надав оцінки та не врахував грубу необережність загиблого ОСОБА_11 , який на момент події перебував у стані сп`яніння, що підтверджується відповідними доказами, які містяться у матеріалах кримінального провадженні.

Апелянт вважає, що необхідно встановити інший розмір відшкодування спричиненої шкоди, ніж зазначено судом першої інстанції.

Крім того, ОСОБА_7 звертає увагу на те, що призначаючи покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки, та при визначенні розміру шкоди не враховано його матеріальне становище, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, участь у бойових діях, та нагороду ордером "За мужність" 111 ступеня.

В свою чергу, не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального та цивільного процесуального закону,невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через надмірну суворість та невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження в частині цивільно-правових відносин і застосування норм Цивільного кодексу України, щодо наслідків та відповідальності ОСОБА_7 і призначити новий розгляду у суді першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що потерпілий на момент події перебував у стані сп`яніння, також те, що потерпілий грубо порушив правила зберігання зброї та боєприпасів, як посадової особи, якій ввірено у відання зберігання та видачу зброї, не оцінено та не зазначено належним чином у вироку факти, які були з`ясовані в суді, як важливі обставини здійснення неконтрольованого пострілу, не було з`ясовано яким чино пістолет, що не належав обвинуваченому, опинився в його руках, був заряджений, підготовлений до здійснення пострілу та яку роль в цій події відіграв потерпілий.

Крім того, апелянт вважає, що обвинувачений не є належним цивільним відповідачем, оскільки на його думку належним цивільним відповідачем є військова частина Національної гвардії України НОМЕР_1 , про що заявлялось у суді першої інстанції для встановлення належного цивільного відповідача та її зміни, щоб належно стягнути шкоду з джерела підвищеної небезпеки та на що не була звернута увага судом першої інстанції.

В запереченнях на апеляційні скарги представник потерпілих адвокат ОСОБА_9 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок Ірпінського міського суду Київської області без змін.

Заслухавши доповідь судді,

пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційні скарги та просив їх задовольнити,

пояснення потерпілої ОСОБА_8 та представника потерпілих ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та просили їх залишити без задоволення,

пояснення прокурора ОСОБА_6 , який також заперечував проти задоволення апеляційних скарг і просив відмовити в їх задоволенні,

перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, апеляційний суд переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги. У зв`язку з цим, апеляційний суд не наводить доводів на підтвердження тих висновків суду першої інстанції, які не оскаржено в апеляційній скарзі.

Вирок суду першої інстанції в частині фактичних обставин справи, кваліфікації кримінального правопорушення та доведеності вини ОСОБА_7 , обвинуваченим та його захисником не оскаржуються, а тому апеляційним судом не перевіряються.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.414 КК України за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими і не оскаржуються учасниками судового провадження.

Відповідно до положень ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Так, призначаючи обвинуваченому покарання за ч.2 ст.414 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, у мінімальних межах санкції даної статті, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із ст.12 КК України є тяжким злочином, внаслідок якого загинула людина, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, дані які характеризують особу обвинуваченого, зокрема те, що останній вперше притягується до кримінальної відповідальності, є учасником бойових дій, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, де характеризується позитивно. Також судом враховані обставини, що пом`якшують покарання, а саме з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покаранням у виді позбавлення волі за своїм розміром відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, внаслідок помірної суворості, є необхідним і достатнім для його виправлення, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, тобто для досягнення мети, передбаченої ст.50 КК України.

Тому доводи апелянтів щодо призначення обвинуваченому явно несправедливого покарання через надмірну суворість - є безпідставні.

Відповідно до частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Відповідно до частини 1 статті 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Відповідно до ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Доводи апелянтів про те, що обвинувачений ОСОБА_7 є неналежним цивільним відповідачем в даному кримінальному провадженні, і військова частина повинна відшкодовувати шкоду, завдану ОСОБА_7 на думку колегії суддів є безпідставними.

Відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Тобто, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у разі коли особа з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цими особами в трудових (службових) відносинах та під час їх виконання.

Відповідно до Закону України від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці це особи, які проходять військову службу. При цьому згідно зі статтею 2 вищезазначеного Закону, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 3 Кодексу України про працю України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуванням урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Доводи апелянтів про те, що належним відповідачем є військова частина Національної гвардії України НОМЕР_1 , оскільки відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1198 ЦК України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки є безпідставними.

Так, відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- вогненебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року зі змінами від 24.10.2009 р. № 9 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», - джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей. Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела.

Судова практика визначає, що найбільш характерними ознаками джерела підвищеної небезпеки є: неможливість повного контролю зі сторони людини; наявність шкідливих властивостей; велика ймовірність завдання шкоди.

Судова практика не визнає діяльність зі зброєю джерелом підвищеної небезпеки. Призначенням зброї є ураження живого об`єкта, техніки тощо, тобто саме в заподіянні іншим шкоди. Вважається, що устрій та механізм дії зброї добре відомий, коли її володілець дотримується правил поводження з нею, тому випадковий постріл не бути мати місце.

Так, обвинувачений ОСОБА_7 , будучи обізнаним з технічними властивостями короткоствольної нарізної ручної вогнепальної зброї, отримавши необхідну спеціальну підготовку поводження з вказаним видом зброї, неодноразово пройшов інструктаж щодо її використання та застосування, перебуваючи в тій частині сховища складу озброєння і боєприпасів частини НОМЕР_1 НГУ, куди він не мав права заходити, взяв пістолет «Форт 14 ТП» № НОМЕР_2 , який до виконання ним своїх військових обов`язків не мав відношення, він не повинен був його отримувати, та тримаючи його у правій руці, направив ствол в сторону ОСОБА_11 та шляхом натискання на спусковий гачок здійснив постріл у бік ОСОБА_11 , чим спричинив останньому вогнепальне кульове наскрізне проникаюче поранення грудної клітини, від чого останній помер на місці, чим вчинив порушення правил поводження зі зброєю, що заподіяло смерть потерпілого, а саме кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.414 КК України. Враховуючи вищевикладене, поводження ОСОБА_7 зі зброєю пістолетом «Форт 14 ТП» № НОМЕР_2 в даному випадку не є джерелом підвищеної небезпеки.

Крім того, отримання обвинуваченим зазначеного пістолету «Форт 14 ТП» № НОМЕР_2 07.09.2015 року на сховищі, не входило до його службових обов`язків. ОСОБА_7 від ОСОБА_11 в цей день вже отримав зброю та боєприпаси, а тому знаходився в приміщенні сховища боєприпасів безпідставно, при цьому не виконуючи жодних своїх військових обов`язків.

Посилання апелянтів на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, яку повинен був дотриматися суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову, є безпідставними, оскільки в даній постанові суд надав оцінку правомірності стягнення з Міністерства оборони України на підставі ст.1187 ЦК України матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, а саме транспортного засобу БМП 2.

Також, на думку колегії суддів, є безпідставними доводи апелянтів на необхідність застосування судом правових позицій, викладених в постанові Верховного суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.06.2019 в справі №285/1155/17, то в ній суд вказав, що фізична особа військовослужбовець вчинив злочин, передбачений ч.2 ст.425 КК України під час виконання ним службових обов`язків на території військової служби, то завдана шкода підлягає відшкодуванню військовою частиною як юридичною особою. Правовідносини між учасниками вказаної справи не є подібними до правовідносин учасників в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , оскільки в даних справах встановлені різні фактичні обставини. Так, відповідно до обставин справи №285/1155/17 на військовому полігоні військової частини капітан цієї військової частини допустив цивільну особу, не проінструктовану про правила безпеки до ділянки № НОМЕР_3 військового полігону та до участі у виконання навчальної вправи «Тактико-спеціальних навчань зі взводом» вогнепальною зброєю групою розвідувального взводу. У ході виконання цієї вправи, обвинувачений, усвідомлюючи факт незаконного перебування цивільної особи на ділянці № 3, виконання вправи не припинив, сигнал «відбій» не подав, заходів щодо припинення стрільби не вжив, тобто допустив недбале ставлення до військової служби, внаслідок чого особа отримала вогнепальне наскрізне поранення грудної клітини лівої плечової кістки та від отриманих травм помер.

Доводи обвинуваченого, викладені в апеляційній скарзі про те, що розмір, стягнутої з обвинуваченого на користь потерпілих моральної шкоди не є розумним, співмірним та обґрунтованим, є безпідставними.

Так, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Позов до суду поданий потерпілими та законним представником неповнолітнього потерпілого, який є сином загиблого.

Так, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дійсно має місце завдання моральної шкоди, оскільки внаслідок порушення правил поводження зі зброєю загинув молодий чоловік, неповнолітній потерпілий ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , втратив батька, на матеріальну та психологічну участь якого в своєму житті він мав можливість розраховувати, для дитини смерть батька стала значним стресом. З урахуванням обставин кримінального провадження, даних які характеризують майновий стан обвинуваченого, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що розумним та співмірним визначити до відшкодування моральну шкоду в розмірі 300 000 гривень.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про те, що аргументи цивільних позивачів ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , стосовно спричинення їм з вини обвинуваченого моральної шкоди, є переконливими, оскільки вони зазнали психологічної травми внаслідок загибелі чоловіка та сина ОСОБА_11 , який про них піклувався та підтримував їх морально та матеріально та з врахуванням глибини та тривалості моральних страждань цивільних позивачів, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині моральної шкоди, а саме стягнув з обвинуваченого на користь кожної з потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_12 по 300 000 грн. у відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди.

Що стосується вимог апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд першої інстанції при вирішенні цивільного позову неправильно стягнув з останнього матеріальну шкоди в розмірі 1/3 частини середньомісячного заробітку загиблого батька ОСОБА_11 1596 грн. 21 коп. щомісячно на користь ОСОБА_13 , то на думку колегія суддів вони є безпідставними.

У частинах першій - третій статті 1200 ЦК України зазначено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

Шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Висновки суду першої інстанції про те, що право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, має неповнолітній ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до досягнення ним 18 років та враховуючи, що загиблий перебував у шлюбі, у нього на утриманні окрім неповнолітнього сина на момент загибелі була дружина ОСОБА_8 , за вирахуванням частки, яка припадала на нього самого, розмір відшкодування становить 1/3 від середньомісячного заробітку є правильними.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що цивільний позов заявлений ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_13 в рамках кримінального провадження в частині стягнення матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме з обвинуваченого підлягає стягненню відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого одноразово за 3 роки, а також з подальшим стягненням щомісячної суми відшкодування до досягнення дитиною вісімнадцяти років виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 1202 ЦК України встановлено, що відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед. Суд першої інстанції правильно врахував, що ОСОБА_11 загинув внаслідок порушення ОСОБА_7 правил поводження зі зброєю, та правильно визначив одноразову суму для відшкодування за 3 роки з моменту смерті, а в подальшому виплату проводити щомісячними платежами в розмірі 1/3 заробітної плати середньомісячного заробітку (доходу) загиблого ОСОБА_11 , до досягнення ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вісімнадцяти років, який відповідно до вимог ч.1 ст.1208 ЦК України за заявою представника потерпілого у разі підвищення вартості життя підлягає індексації на підставі рішення суду.

Також суд першої інстанції правильно розрахував розмір одноразової виплати до відшкодування за 3 роки за період з 7 вересня 2015 року по 7 вересня 2018 року. Так, відповідно до довідки про доходи від 01.02.2019 року № 44 виданої військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_11 була нарахована заробітна плата за березень 2015р. вересень 2015р. в сумі 33 520, 36 грн., утримано ПДФО в сумі 5028,04 грн., ЄСВ в сумі 842,77грн., та утримано військовий збір в сумі 502,88грн., середньомісячний розмір заробітної плати становить 4788,62 грн. (33 520,36грн. за 7 місяців), розмір відшкодування становить 1596,21 (4788,62/3) гривень на місяць. Загальна сума до відшкодування одноразовою виплатою за 3 роки складає 57 463 гривні 47 копійок. Починаючи з 08.09.2018 року щомісячний платіж відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, складає в сумі 1 596,21 гривень.

Доводи апелянтів про те, що вирок Ірпінського міського суду підлягає скасуванню відповідно до положень ст.409 КПК України, оскільки суд першої інстанції допустив неповному судового розгляду та висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Так, під час апеляційного провадження встановлено, що суд першої інстанції повно, об`єктивно та належним чином дослідив всі обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та надані сторонами докази у даному кримінальному провадженні.

Що стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не дав оцінку і не зазначив у вироку встановлені факти грубого порушення правил зберігання зброї та боєприпасів з боку потерпілого, як посадової особи, якій ввірено в відання зберігання та видачу зброї, то колегія суддів їх вважає необґрунтованими, оскільки дані дії потерпілого не вплинули на обставини скоєння обвинуваченим кримінального правопорушення.

Доводи апелянтів про те, що суд незаконно відмовив прокурору у дослідженні висновку судово-токсикологічної експертизи № 2558 від 24.09.2015 та захиснику у дослідженні вказаного доказу не можуть бути підставою для визнання судового розгляду неповним. Крім того, дана неповнота могла бути усунути в ході апеляційного перегляду кримінального провадження, однак, будь-яких клопотань про усунення неповноти учасниками заявлено не було.

Посилання апелянтів на те, що суд повинен був врахувати при встановленні вини обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.414 КК України, перебування потерпілого під час вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння є безпідставними, оскільки стан сп`яніння потерпілого не міг вплинути на вчинення обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення.

Також, є безпідставними посилання апелянтів на те, що потерпілий своїми діями штучно створив об`єктивну можливість вчинення необережного злочину з необачності, що і стало причиною недостатньої оцінки обвинуваченим небезпечної ситуації при поводженні зі зброєю, оскільки, як було встановлено судом першої інстанції і підтверджено в суді апеляційної, потерпілий передав зброю обвинуваченому лише для того, щоб він поклав її на полку, а не для того, щоб обвинувачений роздивлявся пістолет та з`ясовував його технічні властивості, це була ініціатива лише обвинуваченого, оскільки йому стала цікава дана зброя. Крім того, обвинувачений визнаний винним у вчиненні необережного злочину.

Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

За наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 та скасування вироку Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, покарання необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого, а тому не вбачає підстав для його скасування, про що ставиться питання в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 .

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 30 грудня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Судді ____________________ ___________________ _____________________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4