Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/3525/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області, про визнання протиправними та скасування вимог,-
В С Т А Н О В И В:
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (далі - позивач), звернулось в суд з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати вимоги, зазначені в листі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 25.06.2021 року № 32403-14/2167-2021 "Про усунення порушень законодавства, щодо необхідності забезпечення відшкодування на користь державного бюджету втрат від виплати доплат суддям без повноважень в сумі 383579,51 грн та відповідно сум сплаченого на ці виплати єдиного соціального внеску в сумі 49425,11 грн, щодо необхідності коригування суми єдиного соціального внеску, нарахованого на винагороди присяжним на 171164,42 грн та перерахування даної суми в дохід державного бюджету, щодо необхідності забезпечення повернення у державну власність службового житла вартістю 2840122,0 грн, щодо необхідності забезпечення зменшення бюджетних асигнувань за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" КЕКВ 2240 "Оплата послуг" (крім комунальних) в сумі 14047,30 грн.
- стягнути понесені судові витрати.
1. АРГУМЕНТИ УЧАСН ИКІВ СПРАВИ.
1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що підставою для звернення до суду є протиправні вимоги посадових осіб відповідача, що також і зазначені в акті ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 року від 01 червня 2021 року №03-33/10, листі від 25.06.2021 року №132403-14/2167-2021 "Про усунення порушень законодавства" та розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами від 25 червня 2021 року.
Вважає, що частина вимог зазначених в листі від 25.06.2021 року №132403-14/2167-2021 "Про усунення порушень законодавства" є необґрунтованими, безпідставними, неповно з`ясованими без врахування всіх обставин в справі, відтак підлягають скасуванню, з огляду на наступне.
З приводу порушення щодо зайвого нарахування та виплати доплати за вислугу років до посадового окладу суддівської винагороди у 2020 році по 4 суддях без повноважень та сплати єдиного соціального внеску зазначив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема у випадку притягнення його до кримінальної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою є несправедливими та необґрунтованими. Відтак, позивач вважає, що в його діях відсутні порушення, оскільки виконував вимоги Закону.
Щодо зайвого нарахування та сплати єдиного соціального внеску на винагороди присяжним у 2019 та 2020 роках зазначив, що відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюється за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відсутня винагорода присяжного. Звертав увагу суду на те, що здійснення нарахування та сплати єдиного соціального внеску на винагороди присяжним практикується територіальними управліннями ДСА України в інших областях також, відтак вважає, що ним не вчиненого жодного порушення.
З приводу забезпечення службовим житлом суддів Чернівецького апеляційного суду зазначив, що починаючи від факту отримання земельної ділянки, отримання службових квартир та подальшого закріплення їх за суддями здійснювалося спільно з органами місцевого самоврядування лише в контексті виконання норм Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норми даного Закону прямо передбачено, що суддя, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування. А тому, в даному процесі роль позивача носила суто технічний характер, який полягав у документальному супроводі реєстрації та передачі житла для суддів.
Зверталась увага на те, що передача житла з державної до комунальної власності не наносить жодних збитків державі, оскільки вказані форми власності діють в межах публічно-правової сфери регулювання, що визначається насамперед, державою через законодавчі норми регулювання таких відносин.
Щодо проведених видатків на поховання судді Волошина С.О. за КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)" в сумі 14047,30 грн. позивач зазначив, що кошторисом на 2020 рік було передбачено фінансування за вищезазначеним кодом.
Наголошував на тому, що відповідно до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333 (в редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 року №754), а саме п.п. 19 п.2.2.4 Код 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)" здійснюється оплата ритуальних послуг відповідно до законодавства (у тому числі спорудження на могилі померлого (загиблого) надгробка, огорожі навколо могили, оплата послуг священика тощо); поховання одиноких громадян, осіб без певного місця проживання, громадян, від поховання яких відмовилися рідні, знайдених невпізнаних трупів.
Окрім цього, у паспорті бюджетної програми на 2020 рік, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 07.02.2020 року №58 передбачено напрямки використання бюджетних коштів, одним з яких є забезпечення функцій і завдань територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецької області.
Відповідно до листа Державної казначейської служби України від 26.03.2015 року №14-04/26-5630 здійснення видатків за відповідним кодом економічної класифікації не може бути ціллю, що встановлюється бюджетним призначенням або бюджетними асигнуваннями, і відповідно здійснення видатків за кодом економічної класифікації, що не в повній мірі відповідає економічній сутності платежу, однак відповідає цілям, визначеним у паспорті бюджетної програми, не можна кваліфікувати як нецільове використання бюджетних коштів.
2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
З приводу порушень щодо зайвого нарахування та виплати доплати суддям без повноважень та сплати єдиного соціального внеску зазначив, що згідно частини 10 статті 135 Закону № 1402, починаючи з 01 січня 2020 року суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Відтак, ревізією встановлено зайве нарахування та виплату у 2020 році доплат до посадового окладу суддівської винагороди 4 суддям без повноважень, чим завдано втрат Державному бюджету на загальну суму 433004,62 грн.
Заперечив також щодо аргументів позивача з приводу зайвого нарахування та сплати єдиного соціального внеску на винагороди присяжним, при цьому зазначив, що для виконання обов`язків присяжного особи залучаються судом виключно у випадках, визначених процесуальним законом.
Вважає, що така діяльність є тимчасовою, присяжні не перебувають у трудових відносинах із судом, територіальним управлінням ДСА України, не є працівниками суду та не перебувають у штаті відповідного суду, а отримана винагорода за час виконання обов`язків присяжного не є заробітною платою. Будь - які цивільно - правові договори для виконання обов`язків присяжного не укладаються, тобто у відносинах щодо виплати винагороди присяжним позивач не виступає роботодавцем та при виплаті винагород присяжним Перелік видів виплат, що здійснюється за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на який посилається позивач не поширюється.
Щодо порушення пов`язаного з відчуженням державного майна зазначив, що ревізією встановлено передачу у вересні 2019 року відповідно до наказу ТУДСА з державної у комунальну власність Чернівецької міської ради зазначених службових житлових квартир на загальну суму 2840,1 тис. грн., без прийняття органом, уповноваженим управляти майном рішення про передачу об`єкта права державної власності, чим порушено абз. 3 ч.1 ст. 4 та ч.3 ст.4-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".
Крім того, зверталась увага суду на те, що в порушення вимог п.8 Порядку компенсації витрат на поховання та увічнення пам`яті суддів, в тому числі суддів у відставці, затвердженого Рішенням Ради суддів № 62 від 16.09.2016 року, в лютому 2020 року за коштами спеціального фонду державного бюджету КПКВК 0501020 за КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)" позивачем проведено витрати на компенсацію витрат дружині померлого судді. При цьому зазначив, що в розрахунках, які обґрунтовують показники видатків бюджету, що включаються до проекту кошторису та є невід`ємною частиною кошторису та Паспорта бюджетної програми на 2020 рік та в кошторисі на 2020 рік затвердженому 10.01.2020 року, такі видатки позивачем не передбачалися за жодним кодом економічної класифікації видатків. Відтак, позивачем видатки проведені в лютому 2020 року за кодом економічної класифікації видатків 2240 "оплата послуг (крім комунальних)", які кошторисом не передбачалися.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.
1. Ухвалою суду від 30.07.2021 оку відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі.
2. 27.08.2021 року усною ухвалою суду закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті, що відображено в протоколі судового засідання.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
1. 13.09.2021 року представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав наведених в адміністративному позові. В судовому засіданні подали заяву, в якій просили суд розглянути справу в порядку письмового провадження.
2. Представник відповідача в судовому засіданні подав до суду заяву, в якій просив суд розглянути справу в порядку письмового провадження, проти задоволення позову заперечував з підстав наведених у відзиві.
3. Враховуючи приписи статті 194 КАС України, та подання учасниками справи заяв про розгляд справи у порядку письмового провадження, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ.
1. Відповідно до п.8.17 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2021 року, на підставі направлень від 26.02.2021 року № 137-139, від 02.03.2021 року № 149, від 11.03.2021 року № 161 та від 29.03.2021 року № 182-183 виданих начальником Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області, проведено ревізію окремих питань фінансово - господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року.
2. За результатами ревізії складено від 01.06.2021 року № 03-33/10 ревізії окремих питань фінансово - господарської діяльності позивача за період з 01.01.2019 року по 31.12.2020 року.
3. Позивачем надано заперечення від 11.06.2021 року № 01.03-1180 на акт від 01 червня 2021 року.
4. 29.06.2021 року до позивача надійшов лист Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 25.06.2021 року № 132403-14/2167-2021 "Про усунення порушень законодавства", яким останньому пред`явлені обов`язкові до виконання вимоги, зокрема:
- забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 КзпП України на користь державного бюджету втрат від зайвої виплати доплат суддям без повноважень в сумі 383579,51 грн та відповідно сум сплаченого на ці виплати єдиного соціального внеску в сумі 49425,11 грн.
- провести у відповідності з вимогами Порядку формування та подання страхувальниками звіту про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року № 435, коригування суми єдиного соціального внеску, нарахованого на винагороди присяжних на 171164, 42 грн та у зв`язку із завершенням бюджетного періоду, у якому були допущенні порушення, перерахувати в дохід державного бюджету (код платежу) 24060300 "Інші надходження" кошти в сумі 171164, 42 грн.
- забезпечити повернення у державну власність безоплатно передане службове житло вартістю 2840122,0 грн, або врегулювати питання передачі у відповідності до вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності", отримавши відповідний дозвіл органу уповноваженого управляти державним майном.
- забезпечити зменшення бюджетних асигнувань за КПКВК 0501020 "забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя" КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних )" в сумі 14047, 30 грн. врахувавши, що у відповідності до пункту 3 Порядку зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 року № 255, направлено пропозицію про зменшення асигнувань Державній судовій адміністрації України.
5. Відповідно до витягу з рішення Чернівецької міської ради від 13.08.2019 року №454/17 прийнято у комунальну власність територіальної громади м.Чернівці від територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , яка належить їй на праві власності.
ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.
1. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
2. Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначає Закон України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю). Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
3. Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 N 43 (надалі Положення N 43), визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Відповідно до вимог пункту 4 Положення № 43 Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог.
Згідно приписів пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; накладати у випадках, передбачених законом, адміністративні стягнення; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.
Відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право (окрім іншого):
- пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
- при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
4. Системний аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави дійти висновку, що орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являє обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
5. Судом встановлено (в межах заявлених позовних вимог), що за результатами проведення ревізії з окремих питань фінансово - господарської діяльності позивача посадовими особами відповідача виявлено, зайве нарахування та виплату доплати за вислугу років до посадового окладу суддівської винагороди у 2020 році по 4 суддях без повноважень та сплати єдиного соціального внеску.
Оцінюючи спірні правовідносини в зазначеній частині, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453 встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 10 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за №11- р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VІII за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VІІІ зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Конституційний Суд України зазначив, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Окрім цього, вказано про відсутність відповідного законодавчого врегулювання щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою.
Крім того, Конституційним Судом України в мотивувальній частині Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018 встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Також Конституційний Суд України, у своєму рішенні зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Сам по собі факт, що у рішенні не наведені усі випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (наприклад виплата винагороди суддям, повноваження яких припинились, виплата винагороди суддям, які не здійснюють правосуддя через не приведення їх до присяги тощо) не дає підстав вважати, що дане рішення Конституційного Суду України не може бути застосовним до них.
Крім того, втрата чинності закону України №2453 в редакції закону №192, також не може бути підставою для не застосування вказаного рішення Конституційного Суду України, адже у ньому чітко вказано, що відповідні норми визнані неконституційними саме для цілей застосування окремих положень Закону № 1402.
А відтак, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11 -р/2018 у справі №1-7/2018.
Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до рішення ради суддів України від 03.09.2021 року № 35 встановлено, що в окремих областях (наприклад Вінницька та Харківська області) територіальними управліннями ДСА України з січня 2021 року припинено виплату доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин, зокрема, у зв`язку із закінченням строку повноважень, на який їх було призначено та не закінченням процедури кваліфікаційного оцінювання суддів.
Також аналогічні помилкові висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин з 01 січня 2020 року, були здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово- господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях.
На підставі вказаних висновків ревізій та вимог органів Державної аудиторської служби України, деякі ТУ ДСА України почали звертатися до суддів із листами щодо необхідності повернення раніше виплачених доплат за період з 01 січня 2020 року.
Однак така позиція щодо припинення виплати доплат до посадового окладу суддям, які не відправляють правосуддя з незалежних від них причин, а також вимога повернути раніше виплачені суми, суперечить чинному законодавству та згаданому рішенню Конституційного Суду України, а тому є неприпустимими.
Відповідно до статті 92 Закону України "Про Конституційний Суд України" юридичну позицію КСУ викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Отже, саме юридична позиція КСУ є головною при постановленні ним своїх рішень та саме вона виступає тим вектором, за яким вже приймається конкретне рішення у відповідних конституційних правовідносинах.
Не зазначення у ч.2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 певних випадків, коли судді не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, пояснюється не визначенням на законодавчому рівні вичерпного переліку таких підстав. Такий висновок є єдино можливим з огляду на те, що у мотивувальній частині неприпустимим визнано обмеження таких доплат усім суддям, що не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав без обмеження якимось вичерпним переліком.
При цьому, висловлена Конституційним Судом України у рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 позиція застосовується як до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ так і до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, що містить повністю ідентичні нормативні положення щодо врегулювання доплат суддям.
Рішенням Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року у п.2 резолютивної частини було визначено: "Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року N 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VІІІ, зі змінами".
Вказане рішення стосується не тільки попередніх редакцій Закону, а й аналогічних вимог ч.10 ст. 135 нині діючого Закону від 02 червня 2016 року №1402-VIII, які також не відповідають Конституції України, а тому не підлягають застосуванню, тобто Конституційний Суд України вирішує вказане питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону, а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є "обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені" (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції У країни як норми прямої дії.
За змістом ст.151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Крім того, необхідно наголосити, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов до висновку, що обмеження у виплатах доплат суддям, які не відправляють правосуддя, допустимо лише у випадку притягнення їх до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком чого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, а будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню КСУ від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018 у справі № 1 -7/2018.
Припинення виплат доплати судді, який не здійснює повноваження з незалежних від нього причин, є порушенням вимог діючого законодавства, гарантій незалежності судді та принципу юридичної визначеності, який є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.
Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, вже була викладена в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року №21.
Аналогічне роз`яснення надавалося і ДСА України в Інформаційному листі від 14 грудня 2018 року №11-26266/18.
Отже, проаналізувавши наведене вище в контексті встановлених обставин справи, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача з даного приводу.
6. Також суд, суд вважає не прийнятними та помилковими аргументи відповідача щодо зайвого в частині нарахування та сплати соціального внеску на винагороди присяжним у 2019 та 2020 роках, з огляду наступне.
Особливості правового статусу присяжного, вимоги до присяжного, порядок залучення присяжних до виконання обов`язків у суді та гарантії їх прав визначено розділом 3 глави 3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді, затверджений наказом ДСА України від 05.10.2016 №198 (далі - Порядок), визначає процедуру нарахування, виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному відповідно до статті 68 Закону.
Згідно із статтею 67 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
Частиною 1 статті 68 Закону передбачено, що присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Пунктом 3 Порядку визначено, що виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов`язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів (бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного).
Згідно з Порядком відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплата добових присяжному провадяться відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в порядку та розмірах, (установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.
Відповідно до частини 2 статті 68 Закону за присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому, винагорода присяжного в зазначеному переліку відсутня.
На думку суду, винагорода присяжного за своєю правовою природою є - дохід такої особи, який в тому числі обраховується виходячи із посадового окладу судді, а тому правомірними є дії позивача, які стосуються нарахування та сплати єдиного соціального
внеску на винагороди присяжним.
7. Оцінюючи спірні правовідносини в частині виявленого порушення щодо забезпечення службовим житлом суддів Чернівецького апеляційного суду, слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 6 постанови Верховної Ради України № 4019-ХІІ від 24.02.1994 року "Про забезпечення діяльності судів", передбачено у встановленому порядку надавати земельні ділянки під адміністративні і господарські будівлі та суддям для індивідуального, кооперативного та житлового будівництва.
З метою забезпечення суддів житлом та на виконання положень постанови Верховної Ради України, 29.06.2006 року Чернівецька обласна рада прийняла рішення №44-3/06 "Про затвердження Регіональної програми організаційного забезпечення діяльності судів Чернівецької області на 2006- 2010 роки".
Відповідно до статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII) визначено, що після призначення на посаду суддя, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що Чернівецький апеляційний суд та Територіальне управління звернулися до міського голови та до комісії з питань земельних відносин, архітектури та будівництва Чернівецької міської ради щодо виділення земельної ділянки в межах міста Чернівців.
За результатами розгляду зазначених звернень Чернівецька міська рада прийняла рішення №923 від 09.10.2017 року щодо надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки в постійне користування за рахунок земель запасу міста для будівництва багатоквартирного житлового будинку (код 02.03) за адресою вул. Ерліха Євгена, 6.
Відповідно до рішення 64 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 06.11.2018 року №1484 земельну ділянку за адресою вул. Ерліха Євгена, 6 площею 0,1626 га надано територіальному управлінню в постійне користування.
Як стверджував позивач, з метою раціонального використання зазначеної ділянки відповідно до її цільового призначення управлінням було залучено будівельну організацію для подальшого зведення житлового будинку, співпраця між територіальним управлінням та забудовником була закріплена відповідними договірними відносинами.
Згідно договірних зобов`язань забудовник виступає основним інвесторам об`єкту будівництва. У зв`язку із чим він самостійно організовує, фінансує та планує хід будівництва, бере на себе зобов`язання здійснювати будівельні роботи у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації, проводити індивідуальне випробування змонтованого ним обладнання та своїми силами і засобами виконати роботи із будівництва на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказані вище обставини, які стосуються будівництва також і не заперечувались відповідачем.
Відносини, які пов`язані з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність врегульовані положенням Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної ї власності" № 147/98-ВР від 03.03.1998 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 зазначеного вище Закону визначено перелік об`єктів, які не можуть бути передані з державної до комунальної власності. Зокрема, об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій.
Пунктом 2 статті 4-1 Закону передбачено, що ініціатива щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність може виходити відповідно від органів, визначених статтею 3 цього Закону, підприємств, на балансі яких перебувають ці об`єкти, а також господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).
Як встановлено судом, відповідно до витягу з рішення Чернівецької міської ради від 13.08.2019 року № 454/17 прийнято у комунальну власність територіальної громади м.Чернівців від територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області квартиру АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які належить їй на праві власності, та які попередньо отримано відповідно до договору про співпрацю укладеного з ОК ЖБК Прем`єра в обмін на земельну ділянку площею 0,1626 га.
По своїй суті, аргументи відповідача в частині неправомірності дій позивача щодо передачі державного майна без відповідної згоди, фактично зводились до того, що ТУ ДСА України в Чернівецькій області передавши квартири в комунальну власність діяла всупереч п.п.29 п.5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яким передбачено, що ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління ДСА України. Іншими словами, на думку відповідача, позивач (ТУ ДСА) мала б отримати відповідну згоду в ДСА України щодо такої передачі майна.
Суд не може погодитись з такими аргументами відповідача, оскільки згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно саме за ТУ ДСА (на договірних умовах без права управління/розпорядження іншими субєктами), а не за ДСА України зареєстровано право власності на вказані вище об`єкти житлової нерухомості, а відтак позивач в контексті дотримання вимог положення Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" діяв правомірно.
Суд також звертає увагу на те, що відповідачем в ході перевірки не надано будь-якої оцінки правовій природі укладеним правочинам, які стосуються отримання земельної ділянки від органу місцевого самоврядування з метою забезпечення житлом суддів, і подальшого обміну на таке житло земельної ділянки, що також свідчить про відсутність факту набуття в управління/розпорядження, тощо державного майна ДСА України, що також свідчить про відсутність факту порушення позивачем вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності".
8. Щодо до іншої частини позовних вимог, суд зазначає таке.
Оцінюючи спірні відносини судом встановлено, що порушуючи вимоги пункту 8 Порядку компенсації витрати на поховання та увічнення пам`яті суддів, в тому числі суддів у відставці, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 62 від 16.09.2016 року, позивачем в лютому 2020 року за коштами спеціального фонду державного бюджету КПКВК 0501020 за КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)" проведено витрати в сумі 14047,30 грн на компенсацію витрат дружині померлого судді.
Разом з тим, як встановлено судом в ході розгляду справи, в розрахунках, які обґрунтовують показники видатків бюджету, що включається до проекту кошторису та є невід`ємною частиною кошторису і паспорта бюджетної програми на 2020 рік та в кошторисі на 2020 рік, затвердженому 10.01.2020 року, такі видатки позивачем не передбачались за жодним кодом економічної класифікації видатків. Отже, видатки проведено в лютому 2020 року за кодом економічної класифікації видатків 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)", які кошторисом не передбачалися.
Згідно пункту 9 Порядку компенсації витрат на поховання та увічнення пам`яті суддів, в тому числі суддів у відставці, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 62 від 16.09.2016 року встановлено, що у разі оплати послуг, визначених у розділі ІІ цього Порядку, безпосередньо судом або територіальним управлінням Державної судової адміністрації України оплата таких послуг здійснюється за кодом економічної класифікації видатків КЕКВ 2240 "Оплата послуг (крім комунальних)".
Водночас слід зазначити, що пунктом 8 зазначеного вище Порядку передбачено, що компенсація особі, яка здійснила поховання та увічнила пам`ять судді, судді у відставці, здійснюється за кодом економічної класифікації видатків КЕКВ 2730 "Інші виплати населенню".
Таким чином, позивач здійснив відшкодування витрат понесених дружиною судді відповідно до поданих нею документів, а не провів видатки на оплату таких послуг, тобто суть проведеного платежу є відмінною відтак, такі видатки кошторисом не передбачалися.
Отже, проаналізувавши наведене вище в контексті встановлених обставин справи, суд вважає обґрунтованими та доведеними в ході розгляду справи висновки відповідача щодо проведення видатків, які не передбачалися кошторисом.
9. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи спірні вимоги (в частині), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без дотриманням вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже і відсутні підстави для визнання протиправною та скасування зазначеної вимоги в частині.
Частиною 2 статті 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не в повній мірі довів правомірність своїх дій у спірних правовідносинах.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
10. Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково, з підстав наведених вище.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
1. Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
2. Зважаючи на те, що позов задоволено частково, тому слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1135,00 грн, з розрахунку (2270,00 : 2).
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними та скасувати вимоги, зазначені в листі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області від 25.06.2021 року № 32403-14/2167-2021 "Про усунення порушень законодавства, щодо необхідності забезпечення відшкодування на користь державного бюджету втрат від виплати доплат суддям без повноважень в сумі 383579,51 грн та відповідно сум сплаченого на ці виплати єдиного соціального внеску в сумі 49425,11 грн, щодо необхідності коригування суми єдиного соціального внеску, нарахованого на винагороди присяжним на 171164,42 грн та перерахування даної суми в дохід державного бюджету, а також щодо необхідності забезпечення повернення у державну власність службового житла вартістю 2840122,0 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області - судовий збір в сумі 1135,00 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області (вул. Хотинська, 3, м.Чернівці, 58007, код ЄДРПОУ: 26311401).
Відповідач - Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області (вул. Котляревського, 1, м.Чернівці, 58010, код ЄДРПОУ: 40913650).
Суддя О.В. Боднарюк
