Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 459/3411/18

провадження № 61-10531св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року у складі судді Жураковського А. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., у справі за позовом виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

07 листопада 2018 року виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області звернувся до суду з позовом в інтересах малолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову посилався на те, що мати дитини позбавлена батьківських прав у 2012 році. З 2015 року сім`я перебуває під соціальним супроводом. Стверджував, що ситуації у сім`ї відповідача неодноразово були предметом уваги комісії з питань захисту прав дитини, батько не реагував на зауваження та рекомендації членів комісії, поводив себе агресивно. Зазначав, що у 2018 році ОСОБА_1 звернулася до міського центру соціальних служб з приводу завдання їй батьком тілесних ушкоджень, після чого було зареєстроване кримінальне провадження за частиною першою статті 125 КК України, а дитину тимчасово влаштовано до притулку.

Вказував, що батько вчиняв насильство щодо дитини, не дбає про неї, не оплачує комунальних послуг, а дитина категорично заперечує повернення до батька та не хоче з ним спілкуватися.

Враховуючи викладене, просив позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, позов задоволено. Вирішено позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відповідач свідомо нехтує своїми обов`язками батька, не піклується про фізичний і духовний розвиток дочки, не створює умов для нормального спілкування з нею.

Крім того, відповідач жорстоко поводився з дочкою, що полягає у фізичному та психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Червоноградського міського суду Львівської області.

07 вересня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 22 вересня 2021 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Ткачук О. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Заявник зазначає, що відсутній висновок органу опіки та піклування щодо позбавлення його батьківських прав. Заявник вказує, що позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 285/3071/18.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 5).

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року матір дитини - ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо дочки. Малолітню ОСОБА_1 залишено на виховання батька ОСОБА_2 (а. с. 20).

24 вересня 2015 року виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області скерував під соціальний супровід Червоноградському міському центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді родину ОСОБА_2 , як сім`ю, яка опинилася у складних життєвих обставинах (а. с. 9).

21 квітня 2016 року відповідач звернувся до Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді із заявою про відмову від соціального супроводу, будь-якої співпраці та контакту із соціальною службою (а. с. 13).

Відповідач ОСОБА_2 проживав разом з малолітньою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Власником житла є ОСОБА_1 , однак у цій квартирі ОСОБА_1 не зареєстрована (а. с. 21).

Станом на 01 червня 2018 року заборгованість за комунальні послуги у вказаній квартирі становить приблизно 63 700 грн. В квартирі за борги відключені газ та електроенергію.

04 червня 2018 року малолітня ОСОБА_1 та її хрещена мати ОСОБА_4 зверталися до Червоноградської центральної міської лікарні та Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з повідомленням про жорстоке поводження батька з дитиною та спричинення їй тілесних ушкоджень.

Повідомленням поліклініки Червоноградської центральної міської лікарні про нещасний випадок від 04 червня 2018 року підтверджено факт побиття малолітньої ОСОБА_1 її батьком ОСОБА_2 (а. с. 22).

За цим фактом 04 червня 2018 року Червоноградським ВП ГУ НП у Львівській області зареєстроване кримінальне провадження № 12018140150000925 за частиною першою статті 125 КК України, яке перебуває на розгляді в суді (справа № 459/614/20, провадження № 1-кп/459/318/2020).

Із заяви ОСОБА_1 від 23 жовтня 2018 року, адресованої голові комісії з питань захисту прав дитини, відомо, що вона не має бажання повертатися до батька та просить позбавити його ( ОСОБА_2 ) батьківських прав (а. с. 7).

Комісією з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Червоноградської міської ради року вирішено направити малолітню ОСОБА_1 у соціально-реабілітаційний центр опіки дітей «Дитячі стежинки» у м. Великі Мости Сокальського району Львівської області, як дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах, про що складено висновок № 97 від 01 серпня 2018 року (а. с. 6).

ОСОБА_1 навчається у Великомостівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Великомостівської міської ради Сокальського району Львівської області (а. с. 31).

Виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області, як орган опіки та піклування, прийняв рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_1 , що відображено у рішенні № 197 від 25 жовтня 2018 року «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини» (а. с. 11).

27 грудня 2019 року рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради № 245 «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини» вирішено відібрати малолітню ОСОБА_1 від батька та направити її у соціально-реабілітаційний центр опіки дітей «Дитячі стежинки», як дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах (а. с. 138).

29 грудня 2019 року ОСОБА_2 без попередження прибув до центру соціальної реабілітації доньки, де поводився агресивно. Для припинення його агресивних дій адміністрацією викликався наряд поліції. Дитина відмовилася від спілкування з батьком.

З висновку судово-психіатричної експертизи від 20 січня 2020 року № 18 вбачається, що ступінь навіювання ОСОБА_1 у межах норми, вираженої схильності до фантазування не виявляє, немає підстав вважати, що ОСОБА_1 дає показання під впливом інших осіб, психологічний стан ОСОБА_1 може відповідати стану особи, щодо якої були скоєні насильницькі дії та відповідають стану особи після насильницьких подій (а. с. 125-130).

Постановою Червоноградського міського суду Львівської області від 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні проступку за частиною першою статті 184 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн за ухилення від виконання батьківських обов`язків. Зазначено, що 27 грудня 2019 року близько 7 години ОСОБА_2 відправив свою дочку ОСОБА_1 без супроводу у іншу область (село Бариш Бучацького району Тернопільської області).

З листа Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 30 березня 2020 року відомо, що 21, 23, 28 січня та 20 лютого 2020 року під час візиту у сім`ю відповідача за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , відповідач відмовив у доступі до житла директору та психологу центру (а. с. 136, 137).

З пояснень малолітньої ОСОБА_1 вбачається, що батько вчиняв фізичне насильство стосовно неї до того, як її було направлено до центру «Дитячі стежинки». Вказала, що у цьому центрі почуває себе добре. Відчуває турботу та піклування про себе, доброзичливість дітей та працівників. Підтвердила, що не хоче повертатися до батька, погодилася на позбавлення останнього батьківських прав.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 25 листопада 2019 року задоволено позов ОСОБА_2 до органу опіки і піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, третя особа - благодійна організація благодійний фонд «Соціально-реабілітаційний центр опіки дітей «Дитячі стежинки», про повернення дитини. Вирішено повернути ОСОБА_2 дочку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебувала у благодійній організації благодійний фонд «Соціально-реабілітаційний центр опіки дітей «Дитячі стежинки».

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 червня 2020 року задоволено апеляційну скаргу виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, скасовано рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 25 листопада 2019 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 (а. с. 114-118).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Суди попередніх інстанцій при розгляді зазначеної справи врахували, що ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку з невиконанням ним обов`язків щодо виховання дитини. Стосовно нього розглядається кримінальне провадження за фактом побиття малолітньої ОСОБА_1 . Як вказав Львівський апеляційний суд у постанові від 24 червня 2020 року у справі № 459/2842/19, згідно обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12018140150000925 від 05 червня 2018 року, ОСОБА_2 30 січня 2020 року повідомлено про підозру у заподіянні малолітній ОСОБА_1 03 червня 2018 року легких тілесних ушкоджень, а саме: у застосуванні до неї фізичного насильства, яке виразилося в умисному нанесені їй численних ударів руками та ременем, чим потерпілій були спричинені тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, тулубі, гомілках, передпліччі, правій кисті, на обох стегнах, в ділянці лівого гомілково-ступневого суглобу.

Поведінка батька відносно дитини не змінилася. Відповідач відмовляє у доступі до житла директору та психологу Червоноградського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

ОСОБА_1 висловлює небажання повертатися до батька та просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав.

Враховуючи, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що ОСОБА_2 у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував до ОСОБА_1 фізичне насильство, що спричинило дитині тілесні ушкодження, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 285/3071/18, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосуються інших фактичних обставин стосовно участі батька у вихованні дитини. У вказаній справі суди під час розгляду справи на вказані норми законодавства уваги не звернули та ухвалили судові рішення щодо визначення місця проживання дитини без висновку органу опіки та піклування, який у цій категорії справ є обов`язковим, а тому дійшли передчасного висновку про часткове задоволення позову.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) було висловлено правову позицію про те, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Разом з тим, у матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, як органу опіки та піклування № 197 від 25 жовтня 2018 року «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини», яким затверджено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_1 (а. с .11).

У цій справі суди на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшли висновку, що відповідач ОСОБА_2 нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов`язків. ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 20 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук