ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/8095/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Головного сервісного центру МВС в особі Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Головного сервісного центру МВС в особі Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області із вимогами:

-визнати протиправною відмову Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області від 26.03.2021 року про відмову у допущенні ОСОБА_1 до іспитів на отримання посвідчення водіїв категорії «В» на підставі свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв серії СВВ №666310 від 23.08.2017, оформлену у формі листа;

-зобов`язати Головний сервісний центр МВС в особі Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області допустити ОСОБА_1 , до складання іспитів на отримання посвідчення водія категорії «В» на підставі свідоцтва про закінчення закладу з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв серія СВВ №666310 від 23.08.2017 року.

Ухвалою судді від 09.08.2021 року було постановлено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду адміністративної справи №380/8095/21 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасниками справи було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзиви, відповідь на відзив.

Відповідно до позиції позивачки, яка висловлена в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, поясненнях представника, вона стверджує, що її було обмежено в реалізації права на отримання доступу до керування транспортними засобами.

А саме, позивачка зазначає, що у 2017 році вона успішно пройшла підготовку за програмою водії транспортних засобів категорії «В» у закладі з підготовки водіїв ТзОВ «Добрий шофер - Львів», про що їй за результатами випускного екзамену 23.08.20217 року видано свідоцтво серії НОМЕР_1 . У подальшому вона звернулася до територіального сервісного центру МВС щодо складення теоретичного іспиту, однак, у допущенні до такого іспиту 25.03.2021 року їй було відмовлено.

Така відмова була мотивована тим, що позивачкою не було надано належного свідоцтва про закінчення закладу з підготовки водіїв, оскільки надане ОСОБА_1 свідоцтво серії НОМЕР_1 відповідач оцінив як таке, що є недійсним за спливом двох років із дня закінчення закладу з підготовки водіїв (відповідно до п. 16 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340).

Проте, на переконання позивачки, така позиція є помилковою, оскільки свідоцтво серії НОМЕР_1 було видане 23.08.20217 року й на той час п. 16 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340, було встановлено, що видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення закладу.

ОСОБА_1 наголошує на тому, що відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, на переконання позивачки, до спірних правовідносин необхідно застосувати положення нормативно-правового акту, який діяв на момент їх виникнення, а саме - щодо строку дії свідоцтва про закінчення закладу з підготовки водіїв протягом 10 років з дня закінчення закладу. Натомість, відповідно до позиції ОСОБА_1 , відповідачем було застосовано положення нормативно-правового акту до відносин, які виникли до часу набрання ними чинності, й таким чином порушено її права.

У зв`язку з чим, підстав для недопущення до складення теоретичного іспиту на право керування транспортними засобами ОСОБА_1 не вбачає. А тому, свій позов вважає обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.

Відповідачі заперечили проти доводів і вимог позивачки, надавши відзиви ідентичного змісту.

Так, відповідно до позиції відповідачів, підстав для допущення ОСОБА_1 до складення теоретичного іспиту на право керування транспортними засобами у березні 2021 року не було, оскільки її свідоцтво серії НОМЕР_1 про закінчення закладу з підготовки водіїв втратило чинність. Указане ґрунтується на приписах Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340, які були чинними на час надання оспорюваної відмови.

Відповідачі наголошують на тому, що в даному випадку відповідні положення нормативно-правових актів були застосовано до тих правовідносин, які виникли й мали місце після набрання ними чинності - до процедури допуску та складання теоретичного іспиту. Отже, доводи позивачки про застосування їх у часі до минулих правовідносин є безпідставним. Відповідачі зазначають, що такі правила є загальними й застосовуються до всіх осіб, які мають бажання отримати посвідчення водія для керування транспортними засобами.

Відповідачі також звертають увагу на те, що нові правила щодо отримання громадянами допуску до керування транспортними засобами (в частині скорочення строку дії документа про закінчення закладу з підготовки водіїв) є виправданими та обґрунтовуються, зокрема, погіршенням стану дорожньої безпеки, порушенням правил дорожнього руху внаслідок неналежної кваліфікації водіїв, постійна інтенсифікація руху тощо. Таким чином, зазначене в загальному має на меті гарантування прав та інтересів усіх осіб у сфері безпеки дорожнього руху та відповідає суспільному інтересу.

У зв`язку з чим, відповідачі вважають свої дії та рішення правомірними й обґрунтованими та не вбачають підстав для задоволення позовних вимог у цій справі.

У судових засіданнях представник позивачки заявлені позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні тим, які викладені у письмових заявах до суду, просив позов задовольнити. Представник відповідача у судових засіданнях позов не визнав, ствердив про його безпідставність, а тому, просив в задоволенні позову відмовити. Представники сторін не заперечили щодо переходу до письмового провадження, внаслідок чого суд ухвалою без виходу до нарадчої кімнати постановив перейти до письмового провадження для подальшого розгляду справи та ухвалення рішення

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши їхні доводи та заперечення, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що у позов слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ТзОВ «Добрий шофер - Львів» видано свідоцтво від 23.08.20217 року серії НОМЕР_1 про те, що вона пройшла підготовку за програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В».

Як засвідчується матеріалами справи та не заперечується учасниками, зі спливом певного часу ОСОБА_1 звернулася до територіального сервісного центру МВС щодо складення теоретичного іспиту для отримання посвідчення водія, однак, у допущенні до такого іспиту 25.03.2021 року їй було відмовлено. Така відмова мотивована тим, що дворічний строк дії свідоцтва про закінчення закладу підготовки водіїв закінчився.

Оцінюючи такі дії та рішення суб`єкта владних повноважень як помилкові, вважаючи їх протиправними, стверджуючи про десятирічний строк дії виданого їй свідоцтва про закінчення закладу підготовки водіїв, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, доводи й аргументи сторін, суд відзначає наступне.

Як установлено ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії.

Особа, яка бажає отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії чи типу, зобов`язана пройти медичний огляд, підготовку або перепідготовку відповідно до типової навчальної програми, успішно скласти теоретичний і практичний іспити. Порядок підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України.

Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюються в акредитованих закладах незалежно від форми власності та підпорядкування, які за результатами атестації отримали відповідний атестат. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації водіїв здійснюються спеціалістами, які відповідають визначеним кваліфікаційним вимогам центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Перелік вимог до закладів, кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які здійснюють таку підготовку, визначаються спільним актом Міністерства внутрішніх справ України, центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах освіти і науки, транспорту та охорони праці.

Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр закладів, які здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, та здійснює державний контроль за додержанням ними вимог законодавства у цій сфері. Основною формою державного контролю у сфері безпеки дорожнього руху за діяльністю закладів незалежно від форми власності і підпорядкування є державна акредитація закладу та атестація його викладачів, яка проводиться не рідше одного разу на п`ять років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Теоретичний і практичний іспити для отримання права на керування транспортними засобами відповідної категорії складаються в територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином потрібно резюмувати, що відповідно до національного законодавства умовою надання особі права керувати транспортними засобами є отримання нею посвідчення водія транспортного засобу, яке видається за наслідком позитивного складення теоретичного і практичного іспитів в територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України (або в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі), успішного проходження кандидатом медичного огляду, а також підготовки або перепідготовки відповідно до типової навчальної програми в акредитованих закладах.

У цьому контексті слід узяти до уваги, що відповідно до п. 2 Порядку підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2009 року №487, підготовка водіїв - забезпечення закладами одержання громадянами знань з Правил дорожнього руху, будови та експлуатації транспортних засобів, основ безпеки руху та надання домедичної допомоги, вмінь і навичок керування транспортним засобом.

Пунктом 22 Порядку №487 передбачено також, що за результатами складення іспитів слухачам видається свідоцтво/диплом про закінчення відповідного закладу. Таке свідоцтво невідкладно вноситься закладом (його філією чи іншим відокремленим підрозділом) в електронній формі до Єдиного державного реєстру МВС.

Як установлено п. 21 Порядку №487, до складення іспитів у територіальному сервісному центрі МВС допускаються слухачі, що успішно склали заліки та іспити в закладі або його філії чи іншому відокремленому підрозділі.

Отже, успішне проходження підготовки водіїв транспортних засобів з отриманням свідоцтва чи диплома про закінчення такої підготовки у відповідному закладі, є вимогою щодо подальшого допущення кандидата до складення іспитів у територіальному сервісному центрі МВС.

Як регламентує п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС.

Відповідно до актуальної норми за п. 16 Положення №340, посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є: свідоцтво встановленої форми згідно з додатком 2, що вноситься закладом в електронному вигляді до Єдиного державного реєстру МВС; документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

При цьому, згідно з абзацом 5 п. 16 Положення №340 (у чинній редакції), якщо особа з будь-яких причин не склала іспити у територіальному сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу вважається дійсним протягом двох років з дня його закінчення.

Відповідно до припису п. 21 Положення №340, посвідчення водія видається після складення особою у територіальному сервісному центрі МВС іспитів, передбачених пунктом 18 цього Положення.

Пунктами 21, 22 Положення №340 також передбачено, зокрема, що перед складенням іспитів працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подала зазначені документи, за Єдиним державним реєстром МВС (у тому числі щодо наявності в ньому відповідного свідоцтва про закінчення особою закладу). До складення теоретичного і практичного іспитів у територіальному сервісному центрі МВС не допускаються у тому числі особи, які не подали (або подали не в повному обсязі) документи, зазначені в пункті 21 цього Положення; які не зареєстровані закладом з підготовки водіїв у Єдиному державному реєстрі МВС до початку занять; стосовно яких у Єдиному державному реєстрі МВС відсутні відомості щодо видачі їм свідоцтва про закінчення закладу з підготовки водіїв.

У зв`язку з чим суд зазначає, що чинний порядок допуску до керування транспортними засобами передбачає як обов`язкову передумову проходження особою-кандидатом відповідної підготовки водія транспортного засобу в акредитованому закладі. Така успішна підготовка засвідчується свідоцтвом про закінчення закладу, яке є дійсним упродовж двох років з дня закінчення відповідного закладу. З цього випливає також, що як відсутність свідоцтва про закінчення закладу, так і наявність свідоцтва, але яке було видане пізніше двох років, унеможливлює здачу теоретичного та практичного іспитів у територіальному сервісному центрі МВС і подальшу видачу посвідчення водія.

При цьому, суд відзначає, що таке нормативне регулювання (в частині строку застосовного до свідоцтва про закінчення закладу) було запроваджене після внесення змін до Положення №340 постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №320, які набрали чинності з 19.10.2019 року. Відтак, з цього часу питання видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами врегульоване винятково в спосіб, який установлений чинною з цього часу редакцією Положення №340.

Суд бере до уваги доводи позивачки про те, що на час видачі їй свідоцтва серії НОМЕР_1 про підготовку за програмою підготовки водіїв транспортних засобів категорії «В» діяло інше регулювання даних правовідносин, однак, за висновком суду це не свідчить про протиправність оспорюваних дій відповідача.

Так, п. 16 Положення №340 у редакції на 23.08.20217 року (на день закінчення позивачкою закладу підготовки водіїв і видачі їй свідоцтва серії СВВ №666310) було передбачено, що якщо особа з будь-яких причин не склала іспити в сервісному центрі МВС, видане свідоцтво про закінчення закладу з підготовки водіїв транспортних засобів вважається дійсним протягом 10 років з дня закінчення закладу.

Однак, слід знову повторити, що з 19.10.2019 року правове регулювання цього питання змінилося й чинне законодавство України регламентує дійсність свідоцтва впродовж двох років та вимагає наявність чинного документа про закінчення (виданого не пізніше двох років до цього) закладу з підготовки водіїв транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, в Основному Законі закріплений загальний принцип, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті факти та відносини, які виникли після набуття ними чинності.

У рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року №3-рп/2001, від 13.03.2012 року №6-рп/2012 ми знаходимо висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

У той же час, засада «наступний закон скасовує попередній» передбачає, що за універсальним підходом із прийняттям нового акта автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, з 19.10.2019 року чинне законодавство України, зважаючи на набрання чинності відповідними змінами, у процедурі допуску до керування транспортними засобами передбачає необхідність наявності в особи документа про закінчення закладу з підготовки водіїв, виданого не пізніше двох років до цього.

При цьому, така дія нормативних актів у часі є прямою, тобто вони врегульовують факти та правовідносини на майбутнє, з часу набрання ними чинності. Зазначені законодавчі зміни жодним чином не поширюють свою дію на минулі в часі правовідносини та не торкаються тих, які мали місце до 19.10.2019 року, однак, безумовно поширюються на ті, які хоча й виникли у минулому, однак, тривають і надалі (що узгоджується з принципом перспективної дії нормативних актів).

Слід наголосити на тому, що для регулювання певних правовідносин необхідно застосовувати саме ті норми, які є чинними на день їх застосування - питання допуску до здачі теоретичного і практичного іспитів та до керування транспортними засобами у березні 2021 року повинно регламентуватися чинними правовими нормами, зокрема, закріпленими в Положенні №340 у редакції, яка враховує зміни за постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №320. Суд не знаходить жодних підстав для висновку про переживаючу дію норм Положення №340, які були чинні до 19.10.2019 року та на які покликається ОСОБА_1 , а тому станом на березень 2021 року не могли бути застосовані приписи п. 16 Положення №340 у редакції на 23.08.20217 року. Реалізація права особи (в даному випадку щодо допуску до керування транспортирними засобами) повинна здійснюватися саме за тими нормами, які є чинними на момент вчинення відповідних дій, і відповідно до актуального нормативного механізму.

У зв`язку з чим, за висновком суду, міркування позивачки є помилковими, а її доводи не знаходять належного підтвердження.

Суд вирішуючи цей спір окрім цього враховує позицію відповідачів і погоджується, що зазначені вище обставини не свідчать про яке-небудь порушення прав позивачки зі сторони суб`єкта владних повноважень, оскільки дії територіального сервісного центру МВС відповідали чинній на той час процедурі надання доступу до керування транспортними засобами. При цьому, ОСОБА_1 на загал не позбавлена права на доступ до керування транспортними засобами, не обмежена в цьому, однак, реалізація цього права повинна безумовно відбуватися відповідно до дійсного порядку. Застосування ж за бажанням позивачки тих норм, які були чинними в минулому та на її думку є більш сприятливими для неї, є необґрунтованим.

Більш того, суд ураховує, що такі правила (щодо скорочення строку чинності свідоцтва) відповідають інтересам суспільства, які полягають у потребі гарантування безпеки, в тому числі на дорозі. А тому, встановлення більш суворого регулювання питання допуску до керування засобами підвищеної небезпеки має на меті забезпечення такого публічного інтересу, сприяє підвищенню кваліфікації водіїв транспортних засобів і є одним із механізмів позитивного врегулювання державою правовідносин у сфері дорожнього руху. Таким чином, відповідні зміни мають легітимну мету, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими.

У зв`язку з чим, суд не знаходить підстав для висновку щодо протиправності дій відповідача та щодо порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , про що вона стверджує.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, встановлюючи істину в справі суд повинен ґрунтуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби в суду не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву, що випливає з позиції Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення у справі «Кобець проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не підтверджують позовних вимог, із якими до суду звернулася позивачка. При цьому, відповідачем доведено правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Основного Закону та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області, Головного сервісного центру МВС в особі Територіального сервісного центру МВС №4641 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297, пп. 15.5 пп. 15 п. 1 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суддя Сасевич О.М.