ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18749/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретар судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Друцька О.Г.

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Серебрякова Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної служби України з питань праці

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (у складі колегії суддів: Агрикова О.В. (головуючий), Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.)

за позовом Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до: 1. Міністерства соціальної політики України,

2. Державної служби України з питань праці

про розірвання договору позички та виселення з нежилих приміщень,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства соціальної політики України (далі - Відповідач-1, Мінсоцполітики) та Державної служби України з питань праці (далі - Відповідач-2, Держпраці) про розірвання договору позички та виселення з нежилих приміщень.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежилими приміщеннями за договором позички самочинно користується Держпраці, яка не є структурним підрозділом Мінсоцполітики, не відноситься до сфери його управління та її діяльність не координується Міністерством, крім того, порушено умови договору позички щодо укладення договору страхування нежилих приміщень.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі №910/18749/20 позовні вимоги задоволено. Розірвано договір позички від 30.12.2011 № 11/273 (із змінами та доповненнями) на користування нежилими приміщеннями площею 2 945,8 кв.м у будинку на вул. Десятинній, 14, укладений між Департаментом та Мінсоцполітики. Виселено Відповідача-2 з вищезазначених нежилих приміщень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.2. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Мінсоцполітики порушено пункти 1.1, 3.8, 3.14 та 5.4. договору позички та статті 833 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що користувач зобов`язаний користуватись річчю відповідно до умов та мети, визначених в договорі.

2.3. Додатково господарський суд першої інстанції зазначив, що Мінсоцполітики не надало доказів, які б підтвердили виконання ним умов пункту 3.8. договору, яким передбачено обов`язок користувача протягом місяця з дня підписання договору укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір, оскільки будинок є пам`яткою історії місцевого значення.

2.4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі №910/18749/20 скасовано вищезазначене рішення місцевого господарського суду та прийнято нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Розірвано договір позички від 30.12.2011 № 11/273 (із змінами та доповненнями) на користування нежилими приміщеннями площею 2 945,8 кв.м у будинку на вул. Десятинній, 14, укладений між Департаментом та Мінсоцполітики. Виселено Відповідача-2 з вищезазначених нежилих приміщень. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

2.5. Апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість та доведеність позовних вимог. Однак рішення суду скасоване апеляційною інстанцією з підстави, яка є обов`язковою для такого скасування (пункт 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України - справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи (Відповідача-2), не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання).

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Держпраці просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для подання касаційної скарги, заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови висновків, викладених у постановах Вищого господарського суду України від 19.11.2002 у справі № 06/9-81, від 26.02.2008 у справі № 35/219-37/113, від 03.11.2009 у справі № 34/17-09-441, від 06.02.2017 у справі № 909/932/15;

- у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 920/817/17 (щодо необхідності встановлення не лише наявності істотного порушення умов договору, але й наявність шкоди);

- у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18 та від 29.04.2020 у справі № 911/1635/19 (щодо застосування приписів статті 188 Господарського кодексу України).

3.3. Також скаржник посилається на неповне дослідження апеляційною інстанцією фактичних обставин справи та неналежне з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін.

3.4. Додатково заявник посилається на безпідставне відхилення апеляційною інстанцією його клопотання про відкладення розгляду справи.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Департамент просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 30.12.2011 між Департаментом (позичкодавець) та Мінсоцполітики (користувач) було укладено договір позички № 11/273 на користування нежитловим будинком, відповідно до умов якого позичкодавець передав, а користувач прийняв в безстрокове безоплатне користування нежилі приміщення (далі - нежилі приміщення) в будинку, який є пам`яткою історії місцевого значення, що є власністю територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури та заповідних територій, за адресою: м. Київ, вул. Десятинна, будинок 14, загальною площею 2945,8 кв.м, для використання під адміністративні приміщення (в редакції договору № 1 від 20.05.2014).

4.2. Відповідно до пункту 5.4 договору користувач, зокрема, має право самостійно визначати та розміщувати в приміщеннях будинку структурні підрозділи Мінсоцполітики, центральні органи виконавчої влади, інститути, інспекції, підприємства, служби, центри, фонди, дирекції фондів, що відносяться до сфери управління Міністерства та/або діяльність яких спрямовується та координується Віце-прем`єр-міністром України - Міністром соціальної політики України.

4.3. На підставі наказу Департаменту № 309 від 18.06.2020, під час проведення перевірки встановлено, що нежилі приміщення в будинку на вул. Десятинна, 14 фактично використовує Держпраці, а не Мінсоцполітики та/або його структурний підрозділ, що зафіксовано в акті обстеження нежилих приміщень від 18.06.2020, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників Позивача та Відповідача-2, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.3. У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.4. Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.5. Разом із тим законодавством передбачено випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

5.6. Так, за частиною другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

5.7. Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.

5.8. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.

5.9. Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

5.10. Дійшовши висновку про наявність правових підстав для розірвання договору позички, суди попередніх інстанцій виходили із положень частини другої статті 834 Цивільного кодексу України відповідно до якої, позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо користування річчю не відповідає умовам договору та якщо річ самочинно передана у користування іншій особі.

5.11. При цьому, вказуючи на наявність ознак самочинної передачі майна у користування іншій особі, суди врахували те, що спірний договір укладений між Департаментом та Мінсоцполітики для розміщення в приміщеннях будинку структурних підрозділів Мінсоцполітики, центральних органів виконавчої влади, інститутів, інспекцій, підприємств, служб, центрів, фондів, дирекції фондів, що відносяться до сфери управління Міністерства та/або діяльність яких спрямовується та координується Віце-прем`єр-міністром України - Міністром соціальної політики України.

5.12. За висновками судів попередніх інстанцій, Відповідач-2 не належить до переліку таких суб`єктів, перелічених у договорі, а відтак останній користується нежилим приміщенням без достатніх на те підстав, тобто, здійснює самочинне користування.

5.13. Водночас, колегія суддів, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставин справи, з такими висновками не погоджується з огляду на таке.

5.14. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та сторонами не заперечується перебування Держпраці у спірному приміщенні.

При цьому судами попередніх інстанцій не було враховано те, що, сам факт перебування Держпраці у спірному приміщенні за відсутності підпорядкування її Мінсоцполітики не створює ознак "самочинної передачі" в контексті приписів частини другої статті 834 Цивільного кодексу України.

Так, термін "самочинна передача" складається з двох частин "самочинний", що, відповідно до тлумачних словників української мови, трактується як зроблений навмисно, на власний розсуд, не зважаючи на волю й думку інших, та "передача" - віддавати, подавати, вручати кому-небудь, переходити від однієї особи до іншої.

В такий спосіб, ознаки самочинної передачі будуть мати місце у випадку, по-перше, якщо особа передала річ (при цьому, як правило, має місце активна складова виражена у відповідних діях), а, по-друге, зазначене не узгоджувалось з волею іншого управненого суб`єкта.

5.15. Натомість, як встановлено судами та випливає з матеріалів справи, протягом періоду перебування Відповідача-2 у спірному приміщенні, його підпорядкування неодноразово змінювалось, зокрема, у тексті Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, слова "Міністр соціальної політики" в усіх відмінках замінено словами "Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства" у відповідному відмінку згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 838 від 11.09.2019.

Надалі слова "Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства" в усіх відмінках замінено словами "Міністр соціальної політики" у відповідному відмінку згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1072 від 04.12.2019.

Постановою Кабінету Міністрів України № 617 від 08.07.2020 у тексті Положення слова "Міністр соціальної політики" в усіх відмінках замінено словами "Міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства" у відповідному відмінку.

5.16. В такий спосіб, фактичний користувач спірних приміщень протягом усього часу залишався незмінним, а висновки попередніх інстанцій судів щодо наявності ознак самочинної передачі носять формальний та передчасний характер оскільки ними взагалі не досліджувались обставини правомірності надання Мінсоцполітики вказаного приміщення Держпраці на момент виникнення відповідних правовідносин.

5.17. При цьому, суд апеляційної інстанції, дійшовши обґрунтованого та правильного висновку про скасування рішення суду першої інстанції на підставі пункту 3 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із розглядом справи за відсутності Відповідача-2, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання), не врахував те, що можливості Держпраці щодо подання відповідних доказів, пояснень були обмежені, а отже розгляд справи за відсутності її представника, який в цей час приймав участь у розгляді іншої справи, за наявності відповідного клопотання про відкладення судового засідання не забезпечив реалізацію повною мірою рівності учасників судового процесу, його змагальності та пропорційності.

5.18. Крім того, висновки господарських судів попередніх інстанцій щодо невиконання Відповідачем-1 вимог пункту 3.8 договору (укладання договору страхування приміщення) базуються виключно на доводах Позивача.

Водночас, вказана обставина не є окремою та достатньою підставою для розірвання договору, оскільки має додатковий характер та підлягає встановленню судами, оскільки за змістом частини другої статті 652 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

5.19. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Подібна правова позиція сформована, зокрема, але не виключно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 та є усталеною практикою.

5.20. З огляду на вищевикладене висновки місцевого та апеляційного судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасними та такими, що зроблені без встановлення всіх істотних обставин справи.

5.21. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.22. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, вони зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.23. Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постановах Вищого господарського суду України є необґрунтованими, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

5.24. З приводу доводів скаржника про порушення Позивачем обов`язкового досудового врегулювання спору судова колегія зазначає таке.

5.25. Статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни або розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини друга - четверта статті 188 цього Кодексу).

5.26. З викладеного вбачається, що частинами другою та третьою статті 188 Господарського кодексу України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.

5.27. Однак наведена норма є матеріально-правовою, а не процесуальною. Отже, передбачена нею процедура не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України.

5.28. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 та від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.3. Відповідно до частини четвертої статті 310 Господарського процесуального кодексу України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовані судові рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/18749/20 скасувати.

3. Справу № 910/18749/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко