ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1189/21

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Гарбуз Л.В.

розглянувши справу № 911/1189/21

за позовом Закритого акціонерного товариства «Балтік Індастріал Голдинг»,

м. Вільнюс, Литовська Республіка

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп»,

с. Щасливе Бориспільського району Київської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро»,

м. Дніпро

про визнання договору недійсним в частині

представники:

від позивача: Зінченко Д.В., адвокат, ордер серії АА № 1113547 від 15.06.2021;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Дрозд В.Р., адвокат, ордер серії АЕ № 1084650 від 03.08.2021.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Закрите акціонерне товариство «Балтік Індастріал Голдинг» (надалі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до 1. Товариств з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп» (надалі - відповідач 1), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» (надалі - відповідач 2) про визнання договору недійним в частині.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що укладений між відповідачами Договір про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнегасних покриттів торгової марки Interchar № 20/11/2019 від 20.11.2019, зокрема, в частині передання ТОВ «Капітель Дніпро» ексклюзивних/виключних прав продажу, використання, просування та поширення вогнегасних покриттів торгівельної марки Interchar, а саме: фарби Interchar 1120, порушує права позивача на ексклюзивне представництво продукції торгової марки Interchar та унеможливлює здійснення своїх прав щодо реалізації вказаної продукції на території України, як особою, що володіє такими правами, в якості єдиного дистриб`ютора відповідно до Договору від 17.09.2019. У зв`язку з чим, позивач вважає, що Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019 укладений з порушенням норм ст. 426 ЦК України, що є підставою для визнання його частково недійсним.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/1189/21, розгляд справи за правилами загального позовного провадження призначений у підготовчому засіданні на 26.05.2021.

24.05.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп» надійшло клопотання (вх. № 12809/21) про розгляд справи без участі його повноважного представника. Крім того, відповідачем 1 наданий відзив на позовну заяву № 1905 від 19.05.2021, в якому відповідач 1 визнає позовні вимоги та не заперечує проти їх задоволення. Так, відповідач 1 стверджує про те, що останній на момент підписання спірного договору не знав про існування обмежень щодо передачі третім особам саме ексклюзивних/виключних прав на продаж обумовленої продукції.

19.05.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 17.05.2021, в якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Так, заперечуючи проти позову, відповідач 2 вказує на те, що укладення між Akzo Nobel та ЗАТ «Балтік Індастріал Голдинг» ліцензійного договору не спростовує ані факту укладення Договору № 20/11/2019 про ексклюзивне співробітництво між ТОВ «Капітель Дніпро» та ТОВ «Інтер Балтік Груп», ані зобов`язань сторін, узгоджених умовами даного договору, а викладені умови не суперечать правам та обов`язкам ЗАТ «Балтік Індастріал Голдинг» та ТОВ «Інтер Балтік Груп».

Відповідач 2 зазначає про те, що укладення спірного договору не впливає на можливість ТОВ «Інтер Балтік Груп» продовжувати виконувати власні обов`язки щодо купівлі у Akzo Nobel відповідних товарів у встановлених сторонами обсягах, оскільки укладений між сторонами контракт не встановлює будь-яких умов щодо реалізації ТОВ «Інтерс Балтік Груп» поставлених товарів, зокрема, обмеження такої реалізації певним суб`єктам господарської діяльності у визначених обсягах чи на певних умовах тощо.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» стверджує про те, що умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог чинного законодавства. Між тим, ТОВ «Капітель Дніпро» та ТОВ «Інтер Балтік Груп» будь-яких ліцензійних договорів не укладали.

Разом з цим, відповідач 2 вважає, що позивач фактично звертається до суду з вимогою про тлумачення умов Договору про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнегасних покриттів торгової марки Interchar № 20/11/2019 від 20.11.2019, укладеного між відповідачами з метою встановлення преюдиційних фактів задля уникнення фінансової відповідальності його дочірнього підприємства в межах іншої справи. Між тим, позивачем не доведено чим саме були порушені його права та інтереси при укладенні спірного договору.

Відповідачем 2 зауважено про те, що поведінка позивача є суперечливою, адже останній не звертався за захистом свого порушеного права та інтересів впродовж вчинення відповідачами дій за Договором № 20/11/2019 від 20.11.2019, зокрема продажу товарів його дочірнім підприємством та прийняття відповідної плати від ТОВ «Капітель Дніпро».

24.05.2021 через канцелярію суду від відповідача 2 надійшло клопотання б/н від 20.05.2021 (вх. № 12802/21) про зупинення провадження у справі № 911/1189/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 911/267/21.

Ухвалою суду від 26.05.2021 підготовче засідання у справі № 911/1189/21 було відкладено на 16.06.2021.

08.06.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь б/н від 07.06.2021 (вх. № 14222/21) на відзив, в якій позивач підтримуючи позовні вимоги вказує на те, що позивач не оскаржує Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019 в цілому, а лише в частині передачі ексклюзивних/виключних прав на продаж, використання, просування та поширення фарби Interchar 1120 на території України, як такий, що порушує права на вільну реалізацію вказаної продукції через офіційного субпідрядника. ТОВ «Капітель Дніпро» не має права здійснювати прямий продаж товару на території України на користь третіх осіб. Позивач, як єдиний дистриб`ютор продукції компанії Akzo Nobel, здійснює продаж вказаної продукції через свою дочірню компанію - ТОВ «Інтер Балтік Груп» у відповідності з повним дотримання вимог Дистриб`юторського договору від 17.09.2019.

08.06.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 07.06.2021 (вх. № 14223/21) щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

08.06.2021 через канцелярію суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення б/н від 03.06.2021 (вх. № 14270/21), в яких останній вважає недобросовісним подання позову Закритим акціонерним товариством «Балтік Індастріал Голдинг» та згуртованість дій позивача та відповідача 1 з метою ухилення від відповідальності відповідача 1 в межах іншого спору. Так, відповідач 2 зазначає про розгляд господарським судом Київської області справи № 911/267/21 за позовом ТОВ «Капітель Дніпро» до ТОВ «Інтер Балтік Груп», в якій ТОВ «Капітель Дніпро» звернулось до суду про стягнення 150 000,00 грн. штрафу, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем у справі № 911/267/21 умов Договору № 20/11/2019 про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнезахисних покриттів торгової марки Interchar від 20.11.2019. Відповідач 2 зазначає, що наразі провадження у справі № 911/267/21 зупинено до розгляду справи № 911/1189/21.

Відповідач 2 звертає увагу на те, що останній в межах укладеного договору добросовісно та у повному обсязі виконував умови договору, а посилання відповідача 1 на укладення оспорюваного договору внаслідок помилки не є юридичною обставиною, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі і, що також не може бути підставою для оскарження такого договору позивачем.

Ухвалою суду від 16.06.2021 було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» в задоволенні клопотання б/н від 20.05.2021 (вх. № 12802/21) про зупинення провадження у справі, оскільки вирішення спору щодо визнання недійсним Договору № 20/11/209 від 20.11.2019 в частині є пріоритетним та не може зупинятися до вирішення спору про стягнення штрафу за невиконання умов вказаного договору; закрито підготовче провадження у справі № 911/1189/21, справу призначено до розгляду по суті на 04.08.2021.

14.07.2021 через канцелярію суду від відповідача 2 надійшли письмові пояснення б/н від 12.07.2021 (вх. № 16/995/21).

В судовому засіданні 04.08.2021 судом було оголошено перерву до 01.09.2021.

28.08.2021 через канцелярію суду від відповідача 2 надійшла письмова промова в судових дебатах б/н від 26.08.2021 (вх. № 20130/21).

В судовому засіданні 01.09.2021 представником позивача підтримані позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові; представник відповідача 2 заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в його задоволенні; представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, однак надав клопотання (вх. № 12809/21 від 24.05.2021) про розгляд справи без участі його повноважного представника та визнав позов.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

17.09.2019 між Akzo Nobel Coating S.P.A. та Закритим акціонерним товариством «Балтік Індастріал Голдинг» (дистриб`ютор) був укладений Дистриб`юторський договір (надалі - Дистриб`юторський договір), за умовами п. 2.1 якого компанія Akzo Nobel призначає дистриб`ютора як єдиного дистриб`ютора продукції в галузі на території на умовах цього договору. Компанія Akzo Nobel погоджується не призначати інших дистриб`юторів для продукції на території, за винятком зарезервованих клієнтів, однак компанія Akzo Nobel залишає за собою право безпосередньо продавати продукти на території без будь-яких зобов`язань щодо сплати комісії або компенсації дистриб`ютору.

Умовами п. 3.1 Дистриб`юторського договору визначено, що дистриб`ютор зобов`язується продавати продукти від свого імені і за свій рахунок і не буде виступати як представник компанії Akzo Nobel або мати право укладати договір від імені компанії Akzo Nobel.

Пунктом 8.2 Дистриб`юторського договору визначено, що компанія Akzo Nobel надає дистриб`юторську невиключну ліцензію на використання товарних знаків виключно для виконання своїх зобов`язань за цим договором. З метою уникнення сумнівів, чинність даної ліцензії закінчується в разі припинення або закінчення терміну дії договору.

Відповідно до п. 12.1 Дистриб`юторського договору дистриб`ютор не може перевідступати, передавати, надавати будь-які права застави, тримати в довірчому управлінні або діяти яким-небудь іншим чином з вигодою для всього цього договору або будь-якого його частини, а також передавати в субпідряд або здійснювати новацію будь-яких або всіх своїх зобов`язань за договором без письмової згоди компанії Akzo Nobel. Компанія Akzo Nobel може перевідступати, передавати, надавати будь-які забезпечувальні права, тримати в довірчому управлінні або діяти будь-яким іншим чином з вигодою для всього цього договору або будь-якої його частини, а також передавати в субпідряд чи здійснювати новацію будь-яких чи всіх своїх зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 12.2 Дистриб`юторського договору, дистриб`ютор зобов`язується передавати виконання умов цього договору своїм дочірнім компаніям, що перебувають у його повній власності, як зазначено нижче, і забезпечують повне дотримання кожною такою дочірньою компанією всіх умов і положень цього договору. З метою уникнення сумнівів дистриб`ютор залишається повністю відповідальним за будь-якій дії та упущення, вжитті або не виконані субпідрядними компаніями, зазначеними нижче, так само як якщо б вони були зроблені або упущені самим дистриб`ютором.

Субпідрядною компанією визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп» (відповідач 1).

В подальшому, 20.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп» (відповідач 1/дистриб`ютор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» (відповідач 2/дилер) укладений Договір № 20/11/19 про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнезахисних покриттів торгівельної марки Interchar (далі-Договір № 20/11/19 від 20.11.2019).

За умовам п. 1.1 Договору № 20/11/19 від 20.11.2019 дистриб`ютор зобов`язуєтеся на ексклюзивних умовах постачати дилеру лакофарбове покриття, розчини, інші супутні матеріали та устаткування, що використовується для вогнезахисту будівельних конструкцій на різних об`єктах від виробника International Paint LTD відповідно до додатків до цього договору.

Дилер повністю приймає на себе право ексклюзивного продажу, використання, просування та розповсюдження матеріалів згідно з додатками до даного договору на умовах, визначених з дистриб`ютором (п. 1.3 Договору № 20/11/19 від 20.11.2019).

Дистриб`ютор не має права здійснювати прямий продаж товарів, вказаних у додатках до цього договору на території України на користь третіх осіб. У випадку порушення умов, визначених у п. 1.6 цього договору, дистриб`ютор несе відповідальність, визначену цим договором (п. 1.6 Договору № 20/11/19 від 20.11.2019).

Дилер отримує ексклюзивні права на просування, розповсюдження та продаж при обов`язку забезпечити реалізацію продукції із переліку у додатках в обсязі не менше 100 000,00 кг (п. 1.8 Договору № 20/11/19 від 20.11.2019).

Як вбачається з поданих матеріалів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп», яке зареєстровано за законодавством України, перебуває у повній 100 % власності Закритого акціонерного товариства «Балтік Індастріал Голдинг», яке є єдиним засновником (учасником) ТОВ «Інтер Балтік Груп», та є її дочірньою компанією за законодавством Литовської Республіки.

Так, на виконання умов укладеного Договору № 20/11/19 від 20.11.2019 сторонами систематично виконувався продаж та відповідно придбання продукції, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № 28 від 24.02.2020, № 60 від 29.04.2020, № 70 від 10.06.2020, № 87 від 03.07.2020, № 103 від 05.08.2020.

Позивач же звертаючись до суду стверджує про те, що укладений Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019, в частині передання ТОВ «Капітель Дніпро» ексклюзивних/виключних прав продажу, використання, просування та поширення вогнегасних покриттів торгівельної марки Interchar порушує права позивача на ексклюзивне представництво продукції торгової марки Interchar та унеможливлює здійснення своїх прав щодо реалізації вказаної продукції на території України, як особою, що володіє такими правами, в якості єдиного дистриб`ютора відповідно до Договору від 17.09.2019, у зв`язку з чим, позивач вважає, що Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019 укладений з порушенням норм ст. 426 ЦК України, що є підставою для визнання його частково недійсним.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Наявність укладеного між відповідачами Договору № 20/11/2019 від 20.11.2019 та факт його виконання, свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти договір, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідав внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі, за результатами досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали Договір № 20/11/19 від 20.11.2019 про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з продажу вогнезахисних покриттів торгівельної марки Interchar, який став обов`язковим для виконання сторонами.

Факт укладення Договору № 20/11/19 від 20.11.2019, здійснення поставок за ним та відповідної оплати продукції сторонами не заперечується.

Разом з цим, за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп» не мало права укладати Договір про ексклюзивне співробітництво та сумісну діяльність з Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро», оскільки ТОВ «Інтер Балтік Груп» не має виключного права на використання торгівельної марки Interchar.

За ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Тобто, сторонами ліцензійного договору є власник об`єкта права інтелектуальної власності та особа, якій передаються права на використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Відповідно до абз. 3 п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі» наявність спеціальних або ексклюзивних прав - прав, наданих у межах повноважень органом державної влади або органом місцевого самоврядування на підставі будь-якого нормативно-правового акта та/або акта індивідуальної дії, що обмежують провадження діяльності у сферах, визначених цим Законом, однією чи кількома особами, що істотно впливає на здатність інших осіб провадити діяльність у зазначених сферах. Не вважаються спеціальними або ексклюзивними права, що надані за результатами конкурсів (тендерів, процедур закупівель), інформація про проведення яких разом з критеріями відбору попередньо оприлюднювалася та була наявна у публічному доступі, можливість участі у таких конкурсах (тендерах, процедурах закупівель) не була обмежена та якщо надання таких прав здійснювалося на основі об`єктивних критеріїв.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» лише придбавало продукцію у відповідача 1, який правомірно придбав та використовував такий товар у власній діяльності.

Відповідач 1 відповідно до власного волевиявлення взяв на себе обов`язок утриматись від вчинення певних дій (негативне зобов`язання) згідно ст. 509 ЦК України.

Укладення Договору між Akzo Nobel та ЗАТ «Балтік Індарстріал Голдинг» не спростовує факту укладення Договору № 20/11/2019 від 20.11.2019 про ексклюзивне співробітництво між ТОВ «Капітель Дніпро» та ТОВ «Інтер Балтік Груп» та зобов`язань сторін, узгоджених умовами договору, як і не суперечать викладені умови правам та обов`язкам позивача або відповідача 1.

Укладення Договору № 20/11/19 від 20.11.2019 не впливає на можливість позивача продовжувати виконувати власні обов`язки щодо купівлі у Akzo Nobel відповідних товарів у встановлених сторонами обсягах, оскільки, як вбачається з укладеного контракту, такий не встановлює конкретних умов щодо реалізації ТОВ «Інтер Балтік Груп» поставлених товарів, зокрема, обмеження такої реалізації певним суб`єктам господарської діяльності у визначених обсягах чи на певних умовах тощо.

Як було зазначено раніше, на виконання умов укладеного Договору № 20/11/19 від 20.11.2019 сторонами систематично виконувався продаж та відповідно придбання продукції, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковим накладними № 28 від 24.02.2020, № 60 від 29.04.2020, № 70 від 10.06.2020, № 87 від 03.07.2020, № 103 від 05.08.2020.

Матеріалами справи підтверджено, що товар відповідачем 1 правомірно було придбано у позивача з метою подальшої реалізації його Товариству з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро», яким в свою чергу здійснювався перепродаж товару на території України.

Приписи п. 6 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" не пов`язують вичерпання прав власника торговельної марки з введенням ним товару (або за його згодою) в цивільний оборот виключно на території України. Отже, введення власником торговельної марки (або за його згодою) товару під відповідним знаком для товарів і послуг у цивільний оборот може бути здійснено і на території іншої держави (держав), після чого власник не може обмежити або заборонити наступний перепродаж цього товару на території іншої країни, де його права також охороняються (у тому числі на території України). Зазначене, за відсутності територіальних обмежень, дає підстави стверджувати про існування в Україні міжнародного підходу до вичерпання прав.

У випадку введення товару з відповідною торговельною маркою в цивільний обіг власником цієї марки наступний перепродаж цього товару вже не потребує дозволу власника цієї марки та не може бути ним обмежений або заборонений за умови дотримання особами, що здійснюють подальший перепродаж товару, вимог щодо незмінності якості цього товару.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 17.03.2020 у справі № 911/2674/17.

Як вбачається з умов Договору № 20/11/2019 від 20.11.2019, сторонами при його укладені було обумовлено про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» отримало право бути єдиним на території України покупцем відповідних товарів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп», проте як з укладенням договору у ТОВ «Інтер Балтік Груп» виник кореспондуючий обов`язок утриматись від вчинення дій щодо продажу товару будь-яким іншим особам, крім відповідача 2, на території України та відповідно вимагати від відповідача 2 придбавати такий товар саме у відповідача 1.

Тобто, умови Договору № 20/11/2019 від 20.11.2019 щодо ексклюзивності чітко встановлюють для відповідача 2 бути єдиним на території України продавцем відповідних товарів та зобов`язують його придбавати такий товар саме у відповідача 1 у певних обсягах. Умови договору щодо ексклюзивності встановлюють також для відповідача 1 обов`язок утриматись від вчинення дій щодо продажу будь-яким іншим особам, крім відповідача 2, на території України відповідних товарів, та водночас, встановлюють для нього право вимагати від відповідача 2 придбавати такий товар саме у відповідача 1 у певних мінімальних обсягах.

Тобто, метою укладеного відповідачами спірного договору, є поширення та продаж товару без використання відповідачем 2 торгівельної марки Interchar у власній господарській діяльності.

При цьому, вказані взаємні права та обов`язки сторін оспорюваного договору узгоджуються із положеннями ст.ст. 13, 509, 526, 629 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України.

Позивач стверджує про те, що Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019 укладений з порушенням норм ст. 426 ЦК України, що є підставою для визнання його частково недійсним.

Так, відповідно до ст. 426 ЦК України способи використання об`єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом.

Особа, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об`єкт на власний розсуд, з додержанням при цьому прав інших осіб.

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Способи використання об`єкта інтелектуальної власності можуть передбачатись Цивільним кодексом України чи іншими нормативно-правовими актами, однак вони не повинні порушувати чинне законодавство.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Найпоширенішими способами здійснення своїх прав є використання та розпорядження об`єктами права інтелектуальної власності.

Треті особи мають право використовувати об`єкти інтелектуальної власності лише з дозволу особи, яка має на це виключне право, тобто з дозволу творця. Таким дозволом є ліцензія. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та вимоги до них передбачаються ст.ст. 1107-1114 та ст.ст. 1115-1129 ЦК України.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази, що між відповідачами був укладений саме ліцензійний договір, що не випливає також з укладеного Договору № 20/11/2019 від 20.11.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ст. 628 зазначеного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 217 зазначеного Кодексу недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Як вже зазначалося, позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся з позовом у цій справі про визнання недійсними договору в частині, стороною якого він не є; акцентував, що він володіє ексклюзивними правами по використанню, просуванню та поширенню продукції на території України, як особою, що володіє такими правами, в якості єдиного дистриб`ютора відповідно до Договору від 17.09.2019, тому вважає, що Договір № 20/11/2019 від 20.11.2019 підлягає визнанню недійсним в частині.

Таким чином, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав або інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (відповідна позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Судом встановлено, що позивачем не доведено, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюванню частиною договору і в результаті визнання його недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відсутність порушеного права та законного інтересу позивача цим правочином в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, згідно ч. 4 зазначеної норми кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази створені (отриманні) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу приписів ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору та інші судові витрати покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.

Що стосується заявлених до стягнення з позивача 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач 2 просить стягнути з позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, відповідачем 2 були надані Договір про надання правової допомоги № 07/21 від 05.05.2021, укладений між Адвокатським об`єднанням «Білі Комірці» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро», Акт надання послуг № 29 від 19.05.2021 на суму 5 000,00 грн., виписка з особового рахунку відповідача 2.

Таким чином, оскільки віднесення вищевказаних витрат до складу судових передбачено законом, надання послуг адвокатським об`єднанням та їх оплата відповідачем 2 підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про включення витрат відповідача 2 на професійну правничу допомогу до складу судових витрат у даній справі.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови в позові - на позиваяа.

Враховуючи надання суду документального підтвердження понесення відповідачем 2 витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позову Закритого акціонерного товариства «Балтік Індастріал Голдинг» до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Балтік Груп», 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» про визнання договору недійсним в частині відмовити повністю.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Балтік Індастріал Голдинг» (Литовська Республіка, м. Вільнюс вул. А. Коялавічіаус, б. 17, LT-11101, код 303095469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Капітель Дніпро» (49040, м. Дніпро, вул. Космічна, 49-Г, код ЄДРПОУ 41713637) 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 04.10.2021.

Суддя О.О. Христенко