Справа №345/4317/21

Провадження № 2-о/345/84/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2021 р.

м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі

головуючого судді Якиміва Р.В.

з участю секретаря судового засідання Гладенької Л.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи, ОСОБА_2 , Управління в справах сім`ї, молоді, фізичної культури і спорту Калуської міської ради, про видачу обмежувального припису, -

в с т а н о в и в:

Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 . Заяву мотивує тим, що проживає спільно із ОСОБА_2 , з яким не перебуває у шлюбі. У них народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 зазначає, що тривалий час ОСОБА_2 вчиняє психологічне та фізичне насильство відносно неї, а саме вчиняє погрози фізичної розправи, знищення особистих речей, принижує, ображає у нецензурній формі та заподіює тілесні ушкодження.

Щодо безкінечних конфліктів ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами до Калуського відділу поліції, а також до Управління в справах сім`ї, молоді, фізичної культури і спорту Калуської міської ради. Так, 30.07.2021, 08.08.2021, 09.08.2021 ОСОБА_2 за місцем свого проживання вчиняв домашнє насильство, дебоширив, розбив все у житловому приміщенні, поламав двері, викидав речі через вікно. Заявниця зверталася до Калуського РВП ГУНП з приводу вчинення конфлікту ОСОБА_2 . Під час реагування на дане звернення відносно ОСОБА_2 складено адміністративний протокол. 09.09.2021 року Калуський міськрайонний суд прийняв постанову, якою визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2КУпАП та призначив стягнення у вигляді штрафу. Після цього ОСОБА_2 своєї поведінки не змінив, продовжує вчиняти скандали, вживаючи при цьому нецензурну лексику, погрожує фізичною розправою. Отже, дії ОСОБА_2 викликають у ОСОБА_1 побоювання за свою безпеку, тому заявниця вважає, що до ОСОБА_4 необхідно застосовувати обмежувальний припис, а саме просить встановити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти на нього наступні обов`язки на строк 6 місяці, а саме:

- заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 .

- обмежити спілкування з постраждалою дружиною ОСОБА_1 ,

- усунути перешкоди у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи ОСОБА_1 ,

- заборонити наближатися ближче 100 метрів до місця проживання (перебування), постраждалої особи ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_1 ,

- заборонити наближатися ближче 100 метрів до місця роботи постраждалої особи ОСОБА_1 ,

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 ,

якщо вона за власним бажанням перебуває у місці невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- заборонити вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати sms-повідомлення) з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Заявниця у судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутності, просить винести обмежувальний припис, щодо гри ОСОБА_5 .

Заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним сином.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що заявниця проживає спільно із ОСОБА_2 , з яким не перебуває у шлюбі. У них народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначено главою 13 розділу IV ЦПК України.

Відповідно до правил ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її та представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", а також міжнародно-правовими актами, під час вирішення такої категорії справ обов`язковому застосуванню підлягає судова практика Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950року) є фундаментальною основою в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів та потреб. Одна з ключових особливостей Конвенції полягає в тому, що вона не тільки встановлює права та свободи людини, але і передбачає право на індивідуальне звернення за захистом порушених прав на міжнародному рівні. Конвенція та протоколи до неї за юридичною природою є обов`язковим міжнародним правовим договором, який запровадив систему національного контролю за дотриманням прав людини на внутрішньодержавному рівні.

07 листопада 2011 року Україною було підписано Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, на виконання якої 07 грудня 2017 року прийнято Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Заявник вказує, що вона є постраждалою від домашнього насильства, зокрема психологічного з боку її співжителя ОСОБА_2 та, відповідно, наділена правом звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 3 Закону визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, зокрема подружжя.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Домашнє насильство виступає грубим порушенням прав людини і зазіхає, передусім на її основні права, що підтверджено як у міжнародних правових актах, так і у рішеннях міжнародних інституцій, однією з яких є Європейський суд з прав людини.

При розгляді справ, в яких є прояви домашнього насильства, судді мають звертатися до прецедентної практики міжнародних і регіональних судових інституцій Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини, Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, Європейського суду справедливості тощо.

Відповідно до правил ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995 004) та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини визнав, що насильство в сім`ї, якому держава вчасно не запобігла чи не зупинила, може призвести до порушення таких статей Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) обов`язок дотримуватись прав людини (ст.1); 2) право на життя (ст.2); 3) заборона тортур або нелюдських чи таких, що принижують гідність, поводження чи покарання (ст.3); 4) право на повагу до особистого та сімейного життя (ст.8); 5) право на ефективні засоби правового захисту (ст.13); 6) заборона дискримінації (ст.14).

Так, порушення з боку держави прав людини у випадках, пов`язаних з насильством у сім`ї зафіксовано в судових рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема: - «А. проти Сполученого Королівства» (1998); «Е.С. та інші проти Словаччини» (№8227/04 від 15.09.2009); «Контрова проти Словаччини» (№7510/0431.5.2007); «Беваква та С. проти Болгарії» (№71127/01)12.6.2008); «Опуз проти Туреччини» (№33401/02 від 09.06.2009); «Дурма проти Турції» про неналежне розслідування жертви домашнього насильства (№3621/07 13.11.2014); «А. проти Хорватії» (№55164/18 від 14.10.2010); «Хайдуова проти Словаччини» (№2660/03 від 13.11.2010); «Бранко ОСОБА_7 та інші проти Хорватії» (№46598/06 від 15.01.2009); «Савіни проти України» (2008рік).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського суду з прав людини свідчить, що насильство в сім`ї не є приватною чи сімейною справою, але є питанням, що зачіпає суспільні інтереси, що в свою чергу вимагає ефективних дій з боку держави. Суд зазначає, що недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації. Відсутність ефективного захисту з боку держави призводить до настання фактів тяжкого насильства в сім`ї.

Відповідно до п. 5, 6, 7, 8, 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26Закону №2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Згідно з частиною третьою статті 26Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-4ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа №753/23624/18).

Матеріалами справи встановлено, що за фактом вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, ОСОБА_1 зверталася до Калуського РВП ГУНП, звернення було зареєстроване в ІТС ІПНН (журналі ЄО) від 27.01.2021 року за №8436 (а.с.9).

Згідно повідомлень №13945/108/59/2021 від 13.08.2021 та №17179/108/59/2021 від 18.08.2021 Калуського ВП ГУНП України, ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с.12,13).

Відповідно до акту з`ясування обставин вчинення насильства в сім`ї або реальної загрози його вчинення від 09.08.2021 року, складеної комісією Управління в справах сім`ї, молоді, фізичної культури і спорту Калуської міської ради (а.с.10), встановлено, що ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння чинив домашнє насильство, дебоширив, побив все у житловому приміщенні, поламав двері, викидав речі через вікно.

Отже, наявними матеріалами справи підтверджується факт вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно ОСОБА_6 , що свідчить про наявність ризику повторного вчинення домашнього насильства. За таких обставин вимоги заявниці про видачу обмежувального припису щодо обмеження прав кривдника і покладення на нього обов`язків є обґрунтованими.

Водночас при визначенні заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, суд звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із закономі з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий, і навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до частин першої, другої статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу, на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства, суд має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи врахувати, чи ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Заявницею не надано суду жодних доказів на підтвердження факту володіння квартирою в АДРЕСА_1 та відсутні будь-які докази щодо чинення заявниці перешкод у користуванні квартирою. За таких обставин в суду відсутні вагомі підстави щодо задоволення вимоги про усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної або особистої власності заявниці та її дітей.

Крім того, суд звертає увагу, що з приводу такого заходу тимчасового обмеження прав кривдника, як обмеження спілкування з постраждалою дружиною, то частиною другою статті 26Закону №2229-VIII визначено вичерпний перелік заходів тимчасового обмеження прав кривдника у формі встановлення судом обмежувального припису, серед яких, зокрема, відсутній вказаний заявницею захід.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 , шляхом встановлення заходу тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, встановлених п.п. 1, 4, 5, 6 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". При цьому встановлення відповідних обмежень суттєво не позначиться на правах ОСОБА_2 як батька, брати участь у вихованні дитини і водночас запобігатиме вчиненню ним домашнього насильства.

Відповідно до ч. 4 ст.26Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. З урахуванням обставин справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, враховуючи, що заявниця не обґрунтувала надання максимального строку, суд приходить до висновку, що обмежувальний припис слід видати на строк 3 місяці.

Такий захід тимчасового обмеження прав є пропорційним та необхідним, у тому числі для запобігання подальшому розвитку конфлікту, захисту здоров`я та моралі постраждалої та дітей.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч.5 ст. ст.26Закону України«Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» за заявою осіб, визначених частиною першою цієї статті, на підставі оцінки ризиків обмежувальний припис може бути продовжений судом на строк не більше шести місяців після закінчення строку, встановленого судовим рішенням згідно з частиною четвертою цієї статті.

У відповідності до вимог ст.141ЦПК України судові витрати слід віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст.ст. 141, 259, 263-265, 350-1-350-8 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Заяву задоволити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , громадянина України.

Встановити заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 та покласти на нього наступні обов`язки на строк 3 місяці:

заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .

заборонити наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_1 ;

заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

заборонити вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В інших заходах тимчасового обмеження прав відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Копію рішення направити до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області та в Калуську РДА для взяття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 - на профілактичний облік.

Рішення суду підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має правона поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя