Справа № 161/17022/17 Провадження №11-кп/802/625/21 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1 Категорія:п.7 ч.2 ст. 115 КК України Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 ,

потерпілого ОСОБА_13 ,

представника потерпілого

адвоката ОСОБА_14 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , потерпілого ОСОБА_13 та прокурора у кримінальному провадженні на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області 10 жовтня 2019 року,

В С Т А Н О В И В

Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , офіційно не зареєстрованого, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, працюючого учнем пресувальника ТОВ «Полімер», судимого:

- вироком Горохівського районного суду Волинської області від 25.01.2006 року за ч.2ст. 185 , ч.1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3(три) роки;

- вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.12.2008 року за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 186, ст.70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 2 (два)місяці;

- вироком Горохівського районного суду Волинської області від 13.01.2012 року за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

16.01.2017 року звільненого з місць позбавлення волі за відбуттям строку покарання,

засуджено за п.7 ч.2 ст.115 КК України і призначено йому покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 залишено попередній тримання під вартою до вступу вироку в законну силу.

Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 постановлено обчислювати з 06.00 год. 12.08.2017 року.

Провадження у справі щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України закрито.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , з середньою-спеціальною освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину, учасника АТО, не працюючого, раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.296 КК України та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Постановлено звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України на підставі ст.1 п.«д» Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_8 у виді особистого зобов`язання - скасовано.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_3 , з вищою освітою, неодруженого, працюючого інженером-технологом у ТзОВ «Колор С.І.М.», раніше не судимого,

засуджено за ч.2 ст.296 КК України та призначено йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_9 постановлено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 залишено попередній у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь потерпілого ОСОБА_13 22 896 (двадцять дві тисячі вісімсот дев`яносто шість) гривень 70 (сімдесят) копійок матеріальної шкоди та 400 000 (чотириста тисяч) гривень компенсації на вішкодування моральної шкоди.

Cтягнуто з обвинуваченого ОСОБА_8 в користь потерпілого ОСОБА_13 - 30 000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 в користь потерпілого ОСОБА_13 - 30 000 грн. моральної шкоди, із врахування часткового відшкодування останнім збитків в сумі 20 000 грн., а саме стягнути 10 000 (десять тисяч) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог потерпілого відмовлено.

Постановлено повернути потерпілому ОСОБА_13 зайво сплачений судовий збір в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень згідно квитанції №0.0.888733893.1 від 09.11.2017 року.

Вироком вирішено долю речових доказів та судових витрат.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів, кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України при таких обставинах.

11 серпня 2017 року, близько 23:00 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на проїзній частині вул. Карпенка-Карого, у місті Луцьку, неподалік будинку №2 на вул. Декабристів, у місті Луцьку, умисно, з метою вчинення хуліганських дій, на зауваження потерпілого ОСОБА_15 щодо поведінки в якості малозначного та нікчемного приводу, з мотивів явної неповаги до суспільства, разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_8 грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, щодо потерпілого ОСОБА_15 , з метою заподіяння смерті потерпілому, із хуліганських мотивів умисно наніс ОСОБА_15 один удар ножем в задню ділянку грудної клітки, спричинивши тілесні ушкодження, які належать до тяжких, як небезпечних для життя в момент спричинення і викликали смерть потерпілого.

ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнані винними за вчинення умисного, грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України за таких обставин.

Так ОСОБА_8 і ОСОБА_9 11 серпня 2017 року, близько 23 години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на проїзній частині вул. Карпенка-Карого, неподалік будинку №2 на вул. Декабристів у місті Луцьку, діючи умисно, групою осіб, з метою вчинення хуліганських дій, на зауваження потерпілого ОСОБА_15 щодо поведінки в якості малозначного та нікчемного приводу, з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось в нахабному виявленні зневажливого стану до громадського порядку та існуючих у суспільстві загальноприйнятих норм поведінки і моральності, грубо порушуючи громадський порядок, виявляючи особливу зухвалість, завдали численні удари руками по тілу ОСОБА_15 , а саме в ділянку обличчя, лівого передпліччя, лівої китиці, правого передпліччя, над ліктем, правого стегна над коліном, лівого коліна, лівої гомілки, чим спричинили тілесні ушкодження у вигляді множинних саден та синців тіла, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Потерпілий ОСОБА_13 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в частині призначення покарання та стягнення з них моральної шкоди скасувати, постановити в цій частині новий вирок, яким визнати:

- ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст.115 КК України та призначити покарання у виді довічного позбавлення волі. Стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди у сумі 500000 гривень;

- ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі та відмовити у застосуванні ЗУ «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016. Стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 гривень;

- ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі. Стягнути з цивільного відповідача ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_13 відшкодування моральної шкоди у сумі 50000 гривень.

Вважає, що судом не взято до уваги, те, що він, як потерпілий наполягав на призначенні обвинуваченим найсуворішого покарання, ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, у вчиненому не розкаявся. Обвинувачені після вчинення злочину разом покинули місце його вчинення, не викликали медичну допомогу та поліцію.

Зазначає, що суд безпідставно звільнив обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання відповідно до ЗУ «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016, оскільки таке звільнення грубо порушує права потерпілого та не сприяє виправленню обвинуваченого.

Просить врахувати, що від вчиненого обвинуваченими злочину загинув єдиний його син, через що його життя було повністю порушене, пережив дуже сильний стрес, до сих пір не може прийти до тями та перебуває у сильній депресії, не може займатись своїми звичними справами, працювати на роботі та постійно перебуває в пригніченому стані, а тому, враховуючи вищевказане просить задовольнити його цивільний позов повністю.

У своїйапеляційній скарзіпрокурор укримінальному провадженні ОСОБА_16 просить вирок скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_7 внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.296., п.7 ч.2 ст.115 КК України та призначити покарання за ч.2 ст.296 КК України 5 років позбавлення волі, за п.7 ч.2 ст.115 КК України 15 років позбавлення волі, на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі. Резолютивну частині вироку доповнити рішенням щодо задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_13 про стягнення з обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_8 матеріальних збитків та моральної шкоди. Зазначає, що судом не відкидаючи досліджені в процесі докази скоєння ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, та не надавши будь-якої кримінально-правової оцінки його діям, які передували вбивству та полягали у нанесенні потерпілому ударів руками взагалі, незаконно прийняв рішення закрити кримінальне провадження у цій частині. Також приймаючи рішення про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст.115 КК України, суд не надав належно правової оцінки ступеню тяжкості, характеру суспільної небезпечності, обставинам вчиненого обвинуваченим злочину та призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ближче до нижчої межі санкції, передбаченої ч.2 ст.115 КК України, яке не сприятиме досягненню його мети, визначеної ст.50 КК України, а саме, виправленню особи та запобіганню вчинення ним та іншими особами нових злочинів. Крім того, судом в порушення вимог ч.1 ст.129, ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку не вказано рішення, яке суд прийняв за результатами розгляду цивільного позову потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким визнати його невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення. Вважає, що його вина не доведена жодними доказами, як письмовими так і показаннями свідків. Крім того, вважає показання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 неправдивими, оскільки останні не пам`ятали тих подій, які відбулися. Зазначає, що поза увагою суду залишився той факт, що він був фактично затриманий о 06 годині 12.08.2017 року, захисника йому надали об 11 годині 30 хвилин, а протокол його затримання складався близько 12 години. Крім того, огляд місця події від 12.08.2017 року, де він вказав на місцезнаходження мисливського ножа в чохлі, проводився без участі захисника.

Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду змінити, призначити йому більш м`яке покарання, не пов`язане з позбавленням чи обмеженням волі. Зазначає, що судом при призначенні йому покарання не враховано того, що він скоїв злочин середньої тяжкості, не мав корисливого мотиву, вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, роботи та з БО «Благодійний Фонд «Західний регіон Допоможемо», ніколи не перебував на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра, добровільно, ще до початку розгляду справи відшкодував більшу частину заявленого потерпілим і визначеного судом розміру моральної шкоди, що свідчить про його дійове каяття, глибоке усвідомлення неправильності своєї поведінки.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційних скарг, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 , які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, апеляційні скарги прокурора та потерпілого заперечили, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника, які подану обвинуваченим апеляційну скаргу підтримали, апеляційні скарги потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора заперечили, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_11 , які апеляційну скаргу потерпілого заперечили, щодо задоволення апеляційних скарг обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та прокурора покладались на розсуд суду, думку прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора повністю, просила її задовольнити, скаргу потерпілого не заперечувала, скарги обвинувачених просила залишити без задоволення, потерпілого ОСОБА_13 , який підтримав свою апеляційну скаргу та частково апеляційну скаргу прокурора, скарги обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 заперечив, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд доходить до наступного висновку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинених злочинів усіма обвинуваченими.

Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 296 КК України при обставинах, вказаних у вироку суду, ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення ОСОБА_9 , ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України ніким із учасників судового провадження не оспорюються.

Що ж стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_7 про свою непричетність до вчинення інкримінованого тому злочину, то колегія суддів вважає такі надуманими з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Ухвалюючи вирок, суд, у відповідності зі ст.368КПК України, в першу чергу повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

При цьому, положеннями ст.94КПКУкраїни встановлено обов`язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Місцевий суд з достатньою повнотою перевірив всі доводи сторін в судовому засіданні, виклав критичний аналіз окремих доказів. У своїх висновках суд першої інстанції навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, доводи сторін, під час судового розгляду отримали об`єктивну та належну оцінку в судовому рішенні, з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Як вбачається з матеріалів судового провадження обвинувачений ОСОБА_7 і в суді першої інстанції так і апеляційної своєї винуватості у вчиненні даного злочину, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, не визнавав.

В судовому засіданні пояснив, що 11.08.2017 року він із ОСОБА_17 вирішили відпочити і з ОСОБА_9 святкували минулий день народження ОСОБА_18 на території заводу «Полімер», ОСОБА_9 купив спиртне. В той вечір ОСОБА_7 випив 100 грам горілки. ОСОБА_9 не хотів вживати спиртне, лише курив. Пізніше ОСОБА_17 попросила піти забрати деякі її речі і близько 22.00 год. він, ОСОБА_17 та ОСОБА_8 направились по вул. Карпенка-Карого в м. Луцьку в напрямку Варшавського ринку, ОСОБА_9 йшов позаду їх. Коли він із ОСОБА_17 йшли поряд, він обернувся і побачив, як ОСОБА_9 підбіг до автомобіля, який стояв біля дороги і почалась бійка з ОСОБА_15 . Далі на допомогу ОСОБА_9 підбіг ОСОБА_8 . Потім підбіг ОСОБА_7 щоб усіх розборонити.

Зазначив, що усі обвинувачені наносили ОСОБА_15 удари, ОСОБА_8 крикнув, що у потерпілого в руках щось схоже на пістолет. З метою знешкодити потерпілого, він ( ОСОБА_7 ) схопив за той предмет, який був в руках ОСОБА_15 і побачив, як чохол з`їхав із леза ножа, який він, відійшовши приблизно на 2 метри, поклав собі у задній карман штанів. Тоді ОСОБА_19 зробив крок вперед і в руках у нього він побачив ніж, який відразу вибив з руки та схопив потерпілого за зап`ястя рук та розвернув. В той момент ОСОБА_8 намагався вдарити ногою потерпілого, якого він відіпхнув та зловив за ногу ОСОБА_8 і вони обоє впали. В цей момент почув якийсь крик, піднявшись побачив, що відбувалась боротьба і ОСОБА_15 лежав, а ОСОБА_9 знаходився на ньому з ножем, який він забрав з його рук та сказав, що досить бити потерпілого та необхідно йти звідти. Тоді його покликала ОСОБА_17 , яка знаходилась через дорогу та він пішов до неї з ножем в руках та надів на лезо ножа чохол. До їх підійшов ОСОБА_8 і йому ОСОБА_7 сказав, що в потерпілого за два удари вибив з його рук ніж, і на прохання ОСОБА_8 - показав йому цей ніж. ОСОБА_8 взяв ніж в руки та сказав, що ніж подібний на військовий, руки в нього були ліпки. Тоді ОСОБА_7 по дорозі викинув даний ніж. Далі вони поїхали на таксі на територію заводу.

Вказував, що ударів потерпілому ОСОБА_15 він не наносив, лише вибив з рук ОСОБА_15 ніж.

Проте, не зважаючи на таку позицію обвинуваченого, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, та обґрунтував сукупністю належних та допустимих доказів.

Такий висновок відповідає наведеним у вироку показанням потерпілого, свідків, письмовим та іншим матеріалам справи.

Так, при проведенні слідчих експериментів від 27.10.2017 року та від 30.10.2017, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , відповідно, вказали де і при яких обставинах вони побачили потерпілого, в ході чого виникла суперечка між ними ( ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 ) та потерпілим ОСОБА_15 , а протоколами проведення слідчих експериментів з відео-додатками зафіксовані обставини та механізм нанесення потерпілому ОСОБА_15 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Висновком судово-медичної експертизи №336 від 12.08.2017 року (т. 2 а.с. 1-6) стверджується, що потерпілому ОСОБА_15 були нанесені тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки, що продовжується в раневий канал, який проходить в напрямку ззаду-наперед дещо знизу-вверх, з ушкодження нижньої та верхньої долею лівої легені і відносяться до категорії тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та призвело до смерті, які утворились від дії плаского колюче ріжучого предмету типу клинка ножа з лезом і обушком. Крім того, в ОСОБА_15 виявлено множинні садна та синці тіла, які виникли в результаті контакту з тупими твердими предметами, індивідуальні особливості котрих не відобразились в морфологічних особливостях даних ушкоджень, ймовірно під час боротьби та самооборони і відносяться до категорії тілесних ушкоджень легкого ступеня. Проникаюче колото-різане ушкодження грудної клітки, що продовжується в раневий канал, який проходить в напрямку ззаду-наперед дещо знизу-вверх, з ушкодження нижньої та верхньої долею лівої легені утворилось від дії плаского колюче ріжучого предмета типу клинка ножа з лезом і обушком, причому максимальна ширина клинка в межах його проникання не менше 3, 6 см, обушок з добре вираженими ребрами не менше 2 мм, і дані тілесні ушкодження спричинили смерть потерпілого.

Протоколом проведення процесуальної дії - огляду місця події від 12 серпня 2017 року з фото таблицями (т. 1 а.с. 224-231), вбачається, що під час її проведення було вилучено мисливський ніж у чохлі, на лезі якого виявлено сліди речовини бурого кольору, зовні схожої на кров.

Даний предмет мисливський ніж з чохлом було поміщено у паперову коробку, яку скріплено печаткою із підписом понятих.

Висновком судової імунологічної експертизи №158 від 15 вересня 2017 року (т. 2 а.с. 23-30) встановлено, що на наданих на дослідження мисливському ножі та чохлі до нього виявлено кров людини, яка може походити від особи із групою В (III) з ізогемаглютиніном анти А системи АВ0, у тому числі від потерпілого ОСОБА_15 або ж підозрюваного ОСОБА_7 .

Згідно висновку медико-криміналістичної експертизи №58-МК від 11 жовтня 2017 року не виключається можливість заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до смерті потерпілого ножем, вилученим згідно вищевказаного протоколу огляду місця події.

Про те, що цей мисливський ніж належить потерпілому ОСОБА_15 вказав сам обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанцій, та пояснював, що вибив даного ножа з руки потерпілого, оскільки думав, що це вогнепальна зброя.

Крім того, про належність вилученого мисливського ножа з чохлом потерпілому ОСОБА_15 підтвердив батько останнього ОСОБА_13 в результаті проведення пред`явлення речей для впізнання, що зафіксовано відповідними протоколами від 30.10.2017 з фото таблицями (т. 2 а.с. 150-153), на яких ОСОБА_13 впізнав ніж, як такий, що возив його син в своєму автомобілі.

Таким чином зазначені докази вказують на те, що знаряддям вбивства ОСОБА_15 є вилучений згідно проведеного огляду місця події (т. 1 а.с. 224-231) мисливський ніж, належний самому потерпілому.

Причетність до нанесення ножового удару потерпілому саме ОСОБА_7 свідчить та обставина, що віднайдення знаряддя вчинення вбивства відбулось за сприяння самого ОСОБА_7 , і як вбачається з протоколу огляду місця події (т. 1 а.с. 224-231), ніж було знайдено поряд з проїжджою частиною дороги навпроти будинку №2 на вул. Олексія Шума в м. Луцьку, що знаходиться на значній відстані, приблизно 2, 2 км від місця вчинення вбивства, яке відбулось, згідно матеріалів провадження, на проїзній частині вулиці Карпенка-Карого в м. Луцьку. При цьому варто зауважити, що місцезнаходження даного предмета органу досудового розслідування не було відоме.

Так, як вбачається з протоколу проведення зазначеної слідчої дії ОСОБА_7 добровільно вказав куди викинув ніж, яким попередньо наніс удар потерпілому в ділянку спини під час бійки.

Про те, що саме ОСОБА_7 заподіяв потерпілому ОСОБА_15 удар ножем пояснив обвинувачений ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту 27 жовтня 2017 року (т.2 а.с. 146-149 ), пояснював, що ОСОБА_7 йому повідомив про нанесення удару ножем, такі ж показання цей обвинувачений надав в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції.

Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.

Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей214,223,237КПКУкраїни огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.

Суд апеляційної інстанції, даючи оцінку беззаперечному доказу винуватості особи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, протоколу огляду місця події, проведеному 12 серпня 2017 року (т.1 а.с. 224-231) та вказаній слідчій дії, загалом, знаходить недостатніми доводи захисту щодо його недопустимості, оскільки вказана слідча дія була проведена з дотриманням вимог ст. ст. 223, 237, 234 КПК України з обов`язковою участю понятих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , котрі, будучи допитаними в судовому засіданні як свідки, дали показання про законність проведеного огляду.

Крім того, вилучений за його результатами предмет ніж з чохлом був упакований та опечатаний із засвідченням підписами понятих. Добровільність дій підозрюваного ОСОБА_7 при проведення зазначеної процесуальної дії підтвердили в судовому засіданні поняті ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Доводи апеляційноїскарги захиступро проведенняцієї слідчоїдії безучасті захисниказатриманого ОСОБА_7 ,як напідставу визнанняпротоколу їїпроведення недопустимимдоказом,апеляційний судвважає недостатньопереконливими зтих міркувань,що якслідує зматеріалів кримінальногопровадження,а саменаданого всудовому засіданнісуду апеляційноїінстанції прокуроромвитягу зЄРДР від12серпня2017рокуз кримінальногопровадження №12017030010003725відомості провчинене кримінальнеправопорушення буливнесені доЄРДР 12серпня 2017року о04:24:37год.з правовоюкваліфікацією діянняза ч.2ст.121КК України,яке,згідно ст.12КК України,відноситься недо особливотяжких,а дотяжких злочинів. За таких обставин, стверджувати про порушення під час її проведення права на захист обвинуваченого ОСОБА_7 в розумінні ч.1 ст. 52 КПК України в даному випадку відсутні обґрунтовані підстави.

Допустимість вказаного доказу була предметом перевірки судом першої інстанції, який визнав його допустимим та належним доказом, з чим погоджується апеляційний суд.

Тому вважати, що на стадії досудового розслідування було порушення право обвинуваченого на захист у колегії суддів не має підстав.

Що стосується апеляційних вимог обвинуваченого ОСОБА_7 щодо невстановлення органом досудового розслідування взаємного розташування кожного із обвинувачених під час бійки, зокрема, і його розташування, як неповноту досудового розслідування, яка, на його думку свідчить про його особисту непричетність до вчинення злочину, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, то такі суд відхиляє, зважаючи на наявність достатніх фактичних даних, які в своїй сукупності дають підстави вважати висновки суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_7 наніс удар ножем в область спини ОСОБА_15 . Розташування ОСОБА_15 , згідно висновку медико-криміналістичної експертизи № 58-МК від 11 жовтня 2017 року (т.2 а.с. 10-14), в момент нанесення ушкодження ножем - вертикальне або близьке до нього положення задньою поверхнею тіла до нападника.

Таким чином, твердження ОСОБА_7 і його захисника про невстановлення судом попередньої інстанції механізму вчинення злочину суд вважає безпідставними, оскільки вказані доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки місцевого суду, який визнав ці доводи неспроможними, посилаючись на те, що механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, знаряддя вчинення злочину встановлено за висновками судових експертиз, показаннями експерта та підтверджено сукупністю інших доказів, що були досліджені та покладені в основу судового рішення. З такими висновками погоджується і суд апеляційної інстанції.

Доказів, здобутих з порушенням вимог кримінального процесуального закону в основу обвинувального вироку покладено не було та їх не враховано при прийнятті рішення.

Наведені вище докази узгоджуються між собою щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України, а тому в суду не було підстав ставити під сумнів їх належність, допустимість і достатність. Зазначені докази в своїй сукупності викривають обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні даного інкримінованого злочину, і їх обґрунтовано взято судом до уваги при ухваленні судового рішення.

Зазначені докази у справі не містять суперечностей і не викликають сумнівів щодо їх достовірності, а тому суд правильно обґрунтував ними обвинувачення ОСОБА_7 та правильно, визнавши його винуватим, кваліфікував дії за п.7 ч.2 ст.115 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів.

Про наявність умислу в діях ОСОБА_7 на позбавлення життя ОСОБА_15 свідчить спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, локалізація поранень, а саме нанесення ножем, довжиною леза 15,8 см та шириною леза 3,6 см в життєво важливі органи, поведінка до, під час і після скоєння, що, зокрема, виразилось у ненаданні будь-якої допомоги пораненому.

Таким чином, порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України як на досудовому розслідуванні, так і судовому розгляді, зокрема й права обвинуваченого на захист при збиранні, дослідженні та оцінці доказів, як на це вказує сторона захисту, які б могли істотно вплинути на висновки суду про винність обвинуваченого під час апеляційного розгляду не виявлено. Докази у кримінальному провадженні зібрані та досліджені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

З цих підстав доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягають.

Водночас апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_7 , завдавши декілька ударів потерпілому ОСОБА_15 руками, а потім удару ножем, від якого настала смерть останнього, вчинив кримінальне правопорушення передбачене п.7 ч.2 ст. 115 КК України. Місцевий суд обґрунтовано виключив з обсягу обвинувачення обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст. 296 КК України, виходячи з того, що дії обвинуваченого, які виражались у нанесенні ударів потерпілому носять хуліганський мотив під час вбивства потерпілого, що охоплюється складом злочину, передбаченого п.7 ч.2 ст. 115 КК України.

Як умисне вбивство з хуліганських мотивів за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК дії винного кваліфікуються, коли він позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу, що й було встановлено у даному кримінальному провадженні.

На переконання судової колегії вірними є висновки місцевого суду про те, хуліганський мотив в діях ОСОБА_7 , які призвели до вбивства потерпілого ОСОБА_15 , становить кваліфікуючу ознаку та охоплюється складом злочину, передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України і додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 296 КК України не потребує, і вони повністю узгоджуються з усталеною судовоюпрактикою, рекомендаціями, викладеними в п.11 Постанови пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», а також правовою позицією, викладеною Верховним Судом у Постанові від 07 липня 2021 року, прийнятій в даній справі.

За викладених обставин доводи прокурора в частині необхідності додаткової кваліфікацій дій ОСОБА_7 за ч.2 ст. 296 КК України та визнання його винним за цією статтею до задоволення не підлягають.

Доводи прокурора щодо відсутності у резолютивній частині вироку рішення про цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 є такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки згідно вироку суду першої інстанції цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково. У резолютивній частині вироку зазначено про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь потерпілого ОСОБА_13 22 896 гривень 70 копійок матеріальної шкоди та 400 000 гривень моральних збитків, стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 в користь потерпілого ОСОБА_13 - 30 000 грн. моральної шкоди, стягнення з обвинуваченого ОСОБА_9 в користь потерпілого ОСОБА_13 - 30 000 грн. моральної шкоди, із врахування часткового відшкодування останнім збитків в сумі 20 000 грн., а саме про стягнення 10 000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог потерпілого відмовлено. Відсутність формулювання про задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_13 частково в резолютивній частині не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

При перевірці вироку в частині призначеного покарання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 за доводами апеляційних скарг прокурора, потерпілого, обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 апеляційний суд зазначає наступне.

У відповідності до загальних засад призначенняпокарання,передбачених ст.65ККУкраїни суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цьогоКодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з встановлених обставин провадження, даних про особу обвинувачених, принципу співмірності, за яким захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їхній небезпечності, апеляційний суд вважає, що імперативних вимог закону про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за ч.2 ст. 296 КК України, суд першої інстанції дотримався.

Призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.2 ст. 296 КК України, на переконання колегії суддів, не можна вважати явно несправедливим внаслідок його м`якості, як про це стверджує у скарзі потерпілий, оскільки судом було враховано ступінь тяжкості даного злочину, особу винного, який визнав свою винуватість та щиро розкаявся у вчиненому, відсутність судимостей, має постійне місце проживання, позитивні характеристики, та прийшов до висновку про призначення покарання в межах санкції ч.2 ст. 296 КК України у виді 2 років позбавлення волі, що узгоджується з ст. ст. 50, 65 КК України.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, визнавши доведеною винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 296 КК України, який є умисним злочином невеликої тяжкості, та встановивши наявність в нього пільг, встановлених законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що стверджується відповідним посвідченням (т.2 а.с. 183), суд дійшов висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді двох років позбавлення волі за цей злочин на підставі акту амністії. З такими висновками погоджується суд апеляційної інстанції.

Приймаючи таке рішення, колегія судів враховує, що Закон України"Проамністіюу 2016році"від 22.12.2016року є законодавчим актом, який підлягає обов`язковому застосуванню на території України і підстав, передбачених цим Законом або Законом України«Про застосуванняамністії вУкраїни» від01жовтня 1996року щодо не застосування амністії до обвинуваченого ОСОБА_8 не має, а тому суд відхиляє доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_13 про неможливість застосування амністії щодо цього обвинуваченого.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, всі обставини справи та дані про особу обвинуваченого, який вину визнав та щиро розкаявся у вчиненому, раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягається вперше, має постійне місце проживання та роботи, має позитивні характеристики, не перебуває на обліку в лікаря нарколога, обставини, що пом`якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, таку, що його обтяжує - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи характер та наслідки умисних протиправних хуліганських дій усіх обвинувачених, які носять характер особливої зухвалості та дій обвинуваченого ОСОБА_9 зокрема, позицію потерпілого, апеляційний суд вважає, що місцевий суд вірно прийшов до висновку про призначення ОСОБА_9 за ч.2 ст. 296 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі, яке слід відбувати реально, та не вбачає можливості призначення обвинуваченому більш м`якого покарання, ніж передбачене санкцією ч.2 ст. 296 КК України на підставі ст. 69 КК України, оскільки враховані місцевим судом пом`якшуючі покарання обставини не можна визнати такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Саме таке покарання, на думку колегії суддів є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, що не можна визнати надмірно м`яким, як про це зазначено в апеляційній скарзі потерпілого чи надто суворим, як про це стверджує сторона захисту, відтак, відсутні підстави для зміни і скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_9 .

Тому, підстав вважати призначене покарання вочевидь несправедливим, колегія суддів не знаходить.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.

Разом із цим, доводи прокурора та потерпілого ОСОБА_13 про м`якість призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання заслуговують на увагу.

За статтею 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить замежі,встановлені відповідноюстаттею (частиноюстатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність,але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно правовій позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 524/5999/17 (провадження № 51-2776 км 18) термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину.

Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Положеннями ст.65КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції не дотримався вищенаведених вимог закону і не врахував конкретні обставини справи, наслідки у виді смерті потерпілого, особу винного. Крім того, факт вчинення обвинуваченим нового злочину після його неодноразового засудження за вчинення умисних корисливих злочинів свідчить про відсутність у нього життєвої установки на виправлення.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 суд першоїінстанції формальнозазначив проврахування характерута ступенютяжкості вчиненогозлочину,особи винного,відсутність обставин,які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , обставини, які його обтяжують - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів, не навівши обґрунтованих мотивів призначення покарання, наближеного до мінімальної межі санкції, передбаченої ч. 2 ст. 115 КК.

На думку судової колегії, призначене місцевим судом ОСОБА_7 за вчинений злочин покарання у виді 11 років позбавлення волі не відповідає його меті, ступеню тяжкості, особі винного, суспільно-небезпечним наслідкам, та на думку апеляційного суду є явно несправедливим через невиправдану м`якість,

На цю обставину, звертається увага і в постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року, якою скасовано ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у даній справі та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зокрема, колегія суддів суду касаційної інстанції у своєму рішенні прямо зазначила про те, що вказані вище обставини, з урахуванням особи винного та його ставлення до скоєного свідчать про небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення, дотримуватись усталених у суспільстві норм та правил поведінки, і, відповідно, вказують на відсутність підстав для призначення йому ближче до мінімального за строком покарання у виді позбавлення волі згідно санкції п.7 ч.2 ст. 115 КК України.

Приймаючи до уваги вимоги, передбачені ч. 2 ст. 439 КПК України про те, що висновки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді, а також враховуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 420 цього Кодексу, якими передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання, колегія суддів вважає за необхідне вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасувати та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст. 115 КК України більш суворе покарання.

Апеляційний суд призначаючи ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст. 115 КК України покарання,відповідно дост.ст.50,65КК України,враховує ступіньтяжкості вчиненогоним кримінальногоправопорушення, який відповідно до ст.12КК України є особливо тяжким злочином, особу винного, який раніше неодноразово судимий, судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку, вчинив особливо тяжкий злочин, а саме позбавив людину життя, думку потерпілого ОСОБА_13 про призначення суворого покарання, позицію щодо вчиненого самого обвинуваченого, посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , тяжкість наслідків, що є незворотними - смерть людини,

Обставин, які пом`якшують покарання, передбачені ст. 66 КК України, апеляційним судом не встановлено.

Обставини, які обтяжують покарання, передбачені п.п. 1, 13 ст. 67 КК України, апеляційний суд визнає рецидив злочину, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

У зв`язку із зазначеним, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст. 115 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років, як про це просить в апеляційній скарзі прокурор, яке за своїм видом та розміром буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 .

Що стосується апеляційних вимог потерпілого про необхідність ухвалення рішення про збільшення розміру стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 у відшкодування моральної шкоди завданої злочином, до суми 500000 грн., з обвинуваченого ОСОБА_22 до суми 50000 грн., з обвинуваченого ОСОБА_9 до суми 50000 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.128КПКУкраїни передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цілком зрозуміло, що точних критеріїв майнового виразу моральної шкоди немає і не може бути. Не містить законодавство й визначення способів обчислення її розміру, а окреслює лише критерії, які впливають на його визначення.

Відповідно до п.п. 1, 2 та 4 ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу Україниморальна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.9Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року(з подальшими змінами та доповненнями) розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

На думку апеляційного суду, місцевий суд при вирішенні цього питання прийшов до вірного висновку про часткове задоволення цивільного позову потерпілого, виходячи з глибини та тривалості його моральних страждань, та належно мотивував своє рішення, а тому суд залишає без задоволення скаргу потерпілого в цій частині.

За таких обставин, за наслідками розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним ухвалити рішення, яким апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 залишити без задоволення, апеляційні скарги прокурора і потерпілого ОСОБА_13 задовольнити частково, вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, відповідно до якого призначити ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст. 115 КК України більш суворе покарання.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409,413, 414, 420 КПК України, суд,

У Х В А Л И В

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_16 та потерпілого ОСОБА_13 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 жовтня 2019 року в частині призначеного покарання ОСОБА_7 за п.7 ч.2 ст. 115 КК України скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого п.7 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту затримання 12 серпня 2017 року.

Запобіжний захід ОСОБА_7 залишити тримання під вартою.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим ОСОБА_7 , який утримується під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді