ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 826/14255/16

адміністративне провадження № К/9901/32468/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року (суддя Григорович П.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (судді: Кобаль М.І. (головуючий), Костюк Л.О., Лічевецький І.О.) у справі № 826/14255/16.

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, платник податків, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДФС у м. Києві), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 01.06.2016 № 465 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ), скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016 № 0003291306, скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2016 № 0003281306.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення були прийняті відповідачами всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки позивачем було дотримано всіх встановлених податковим законодавством вимог. Позивач також зазначає, що не отримував повідомлень, наказу про проведення перевірки до початку її проведення, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані рішення діяв у межах та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем було доведено порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, а висновки контролюючого органу відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах щодо порушень позивачем вимог законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року та прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі. Касаційний розгляд справи здійснюється в частині заявлених оскаржуваних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 01.06.2016 № 465 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.06.2016, на підставі п. 78.1.2 Податкового кодексу України, ГУ ДФС у м. Києві винесено наказ № 465 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до бюджету ОСОБА_1 . Передумовою проведення вказаної перевірки позивача стали обставини отримання контролюючим органом від ПАТ «Укрсоцбанк» листа, відповідно до якого Банк підтвердив інформацію про суму нарахованих та виплачених доходів з ознакою « 126» у вигляді анулювання кредитної заборгованості фізичних осіб, зокрема: ОСОБА_1 , сума доходу 861 979,38 грн; сума доходу що не підлягає оподаткуванню 609,00 грн (50% мінімальної заробітної плати); сума відображена в 1-ДФ - 861 370,38 грн; період включення - ІІІ квартал 2015; повідомлення клієнта - під підпис особисто.

За наслідками проведеної перевірки, контролюючим органом складено акт перевірки від 29.06.2016 № 152/26-54-13-06-17-2757600018. 25.08.2016 ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, на підставі зазначеного акта перевірки, прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0003291306, яким позивачу за порушення п.п. 49.18.4, 164.2.17 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб», всього в сумі 214 751,35 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 171 665,08 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 43 086,27 грн; № 0003281306, яким позивачу за порушення п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір» всього в сумі 16 151,70 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 12 920,56 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 3 230,14 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку позивача на підставі наказу про проведення перевірки від 01.06.2016 № 465 та повідомлення про проведення перевірки, які були направлені 01.06.2016 контролюючим органом рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), однак не були отримані позивачем з незалежних від відповідача причин.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги позивач цитує норми матеріального та процесуального права, перелічує порушення, які на його думку допущено контролюючим органом в частині неналежного повідомлення позивача про проведення відповідної перевірки, вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій положень, зокрема, статті 42 Податкового кодексу України щодо того, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішення.

8. Відповідачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу надіслано не було.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 42.2 статті 42.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

10.2. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

10.3. Пункт 75.1 статті 75.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

10.4. Підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: 78.1.2. платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

10.5. Пункти 79.1-79.3 статті 79.

79.1. Документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

79.2. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

79.3. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

11. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

12. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

13. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 01.06.2016 № 465 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ), виходячи з наступного.

Згідно з положеннями пунктів 79.2 та 79.3 статті 79 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

У справі, що розглядається судами першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що контролюючим органом проведено документальну невиїзну перевірку позивача на підставі наказу про проведення перевірки від 01.06.2016 № 465 та повідомлення про проведення перевірки, які були направлені 01.06.2016 контролюючим органом рекомендованою поштовою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), однак не були отримані позивачем з незалежних від відповідача причин (за закінченням встановленого строку зберігання, позивач протягом місячного строку, а саме - до 02.07.2016, не виявив бажання отримати поштову кореспонденцію із документами про призначення перевірки), що не заперечується позивачем.

Колегія суддів зазначає, що у касаційній скарзі (а також у апеляційній скарзі) позивач зазначаючи про неналежне його повідомлення контролюючим органом про проведення щодо нього відповідної перевірки посилається на положення статті 42 Податкового кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» № 1797-VIII від 21.12.2016, яка почала діяти з 1 січня 2018 року, тоді як спірні правовідносини виникли в 2016 році, тобто на момент виникнення спірних правовідносин правове регулювання таких було відмінним від того, на яке посилається позивач, обґрунтовуючи неправомірність висновків судів попередніх інстанцій.

Крім того, позивач посилається на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду, які на його думку, спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності оскаржуваного наказу ГУ ДФС у м. Києві від 01.06.2016 № 465 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ), однак, колегія суддів зазначає про безпідставність таких доводів позивача, оскільки вказані постанови Верховного Суду були прийняті у справах за відмінних спірних правовідносин (зокрема, контролюючий орган взагалі не направляв платнику податків відповідного повідомлення та наказу про проведення перевірки) від тих, які виникли у справі, що розглядається, а також за відмінного їх правового регулювання.

Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо належного ознайомлення платника податків про намір проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, у спосіб, визначений та встановлений у пункті 42.2 статті 42 Податкового кодексу України, прямо кореспондує обов`язок такого платника податків добросовісно ставитись до отримання відповідних повідомлень та кореспонденції від контролюючих органів, на яких згідно чинного податкового законодавства покладено обов`язок здійснювати відповідні перевірки платників податків. Тобто, необізнаність платника податків з відповідним наказом про проведення перевірки у зв`язку з ухиленням такого від виконання вказаного обов`язку без поважних причин, не може бути розцінена судами на користь останнього.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у м. Києві від 01.06.2016 № 465 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податку фізичної особи ОСОБА_1 (РНОК НОМЕР_1 ).

14. Колегія суддів зазначає, що касаційна скарга (в частині заявлених вимог) є ідентичною апеляційній скарзі, позивачем інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі не вказано. Позивач фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції, обставин справи.

15. Судами першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених позивачем у адміністративному позові та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

16. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року слід залишити без задоволення.

18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

19. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/14255/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер С.С. Пасічник Р.Ф. Ханова