КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 940/296/24 Головуючий у суді І інстанції Мандзюк С.В.
Провадження № 22-з/824/1401/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
(д о д а т к о в а)
12 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С. А.,
суддів: Слюсар Т. А., Таргоній Д. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Ангеліни Миколаївни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», акціонерного товариства «Акцент-Банк», третя особа - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки),
в с т а н о в и в:
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якому просив зняти арешт з нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташованої на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області, який зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві) від 20 травня 2015 року № 47133912, та стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року за клопотанням позивача залучено до участі у справі в якості співвідповідача акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - АТ «Акцент-Банк»).
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент-Банк»про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) задоволено.
Знято арешт з нерухомого майна, а саме із земельної ділянки з кадастровим номером 3224681600:03:013:0019, загальною площею 2,7286 га, розташованої на території Голодьківської сільської ради Тетіївського району Київської області (спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 274633 від 18 грудня 2001 року), який зареєстровано на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві від 20 травня 2015 року № 47133912 (номер запису про обтяження (спеціальний розділ) № 10236941 від 01 липня 2015 року).
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 968,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент-Банк» про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 453,44 грн.
Постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк»про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення понесених судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк»1 453,44 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
20 жовтня 2025 року представник позивача - адвокат Шевченко А. М.надіслала до апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просить здійснити новий розподіл судових витрат та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: зі сплати судового збору в суді першої інстанції у розмірі 968,96 грн та в суді касаційної інстанції у розмірі 1 937,92 грн, що разом становить 2 906,88грн; з професійної правничої допомоги в суді першої інстанції у розмірі 11 500,00 грн, в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000,00 грн, в суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн, в суді апеляційної інстанції під час нового розгляду справи у розмірі 6 000,00 грн, що разом становить 27 500,00 грн.
Заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення до суду апеляційної інстанції не надійшли.
Відповідно до положень частини третьої статті 270 ЦПК України в редакції Закону № 4508-IX, який набув чинності 16 липня 2025 року, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на зазначене, питання про ухвалення додаткового рішення у цій справі вирішується судом апеляційної інстанції у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, вимоги та обґрунтування поданої заяви, колегія суддів вважає, що заяву сторони позивача про ухвалення додаткового рішення слід частково задовольнити з таких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом у судах апеляційної та касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті).
У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 607/6424/20 Верховний Суд зазначив, що відповідними нормами ЦПК України передбачено право судів першої та апеляційної інстанцій на розподіл судових витрат виключно у рішенні або постанові суду за результатами розгляду справи по суті, або шляхом ухвалення додаткового рішення з цього питання, що також узгоджується із статтею 270 ЦПК України.
Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.
Щодо вимог про стягнення судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) були пред`явлені ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» та до АТ «Акцент-Банк».
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідачів 968,96 грн сплаченого судового збору та 11 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Акцент-Банк» про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) задовольнив та стягнув понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача.
Київський апеляційний суд постановою від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк»про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення понесених судових витрат скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції також стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 1 453,44 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Проте питання розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції у вказаному судовому рішенні не вирішувалось.
За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 та від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У справі, яка розглядається, питання розподілу судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору та витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, підлягало вирішенню апеляційним судом, оскільки саме ним ухвалено остаточне рішення по суті спору.
Як було встановлено судом першої інстанції, позивачем були понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви в сумі 968,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.3527105096.1 від 14 березня 2024 року.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, взявши до уваги надані стороною позивача докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критеріїв реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, її складність та категорію, наявність заперечення представника АТ КБ «ПриватБанк» щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги з 11 500,00 грн до 3 000,00 гривень, які підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача.
У частині такого розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Акцент-Банк»про зняття арешту зі спадкового майна було залишено без змін за апеляційною скаргою іншого відповідача, наявні підстави для зміни розподілу судових витрат у цій справі, а саме стягнення з АТ «Акцент-Банк»на користь позивача неоспорених судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 968,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Щодо вимог про стягнення судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції
Метою запровадження принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку.
Зазначений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 15 лютого 2023 року у справі № 567/1508/19.
За змістом частин першої, другої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону, не на користь якої ухвалено судове рішення, зокрема, у разі відмови в задоволенні позову - на позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
У даній справі з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся лише один із відповідачів, а саме АТ КБ «ПриватБанк».
Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 30 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк»про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення понесених судових витрат скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що залучення позивачем до участі у даній справі в якості відповідача АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зняття арешту зі спадкового майна та стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача понесених судових витрат.
Оскільки зазначеним судовим рішенням апеляційного суду відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі, відсутні передбачені законом підстави для покладення на скаржника обов`язку відшкодувати позивачу судові витрати, понесені ним у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанції, як стороною спору, не на користь якої ухвалене рішення за результатом розгляду цієї справи відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України.
При цьому колегія суддів зауважує, що АТ «Акцент-Банк» не зверталося у цій справі з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 про зняття арешту зі спадкового майна, тому не повинно відшкодовувати останньому будь-які його судові витрати в судах апеляційної та касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду заяви
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко А. М.про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення судових витрат по сплаті судового збору та на правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, підлягає задоволенню, а тому наявні правові підстави для ухвалення у цій справі додаткової постанови відповідно до вимог статті 270 ЦПК України.
В іншій частині вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення є безпідставними та не узгоджуються із положеннями статей 137, 141 ЦПК України, тому задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 270, 368, 382 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Шевченко Ангеліни Миколаївни про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», акціонерного товариства «Акцент-Банк», третя особа - Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зняття арешту зі спадкового майна (земельної ділянки) додаткове судове рішення.
Стягнути з акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 968,96 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
У задоволенні решти вимог заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 листопада 2025 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній
