ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2021 року
м. Черкаси справа № 925/159/19
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Довганя К.І., із секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників:
позивача за первісним позовом не з`явився,
відповідача за первісним позовом Єрьоменка В.В. адвоката за ордером,
позивача за зустрічним позовом Єрьоменка В.В. адвоката за ордером, відповідача-1 за зустрічним позовом - не з`явився,
відповідача-2 за зустрічним позовом - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу
за первісною позовною заявою Компанії Спайк Трейд АГ - SPIKE TRADE AG, Haldenstrasse 5, 6340, Baar, Switzerland, Швейцарія (поштова адреса представника в Україні: вул. Володимирська, 47, офіс 3, м. Київ, 01001)
до товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП ТРАНСКО про стягнення 150000,00 доларів США дефолту (компенсації), що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 4 044 613,20 грн.
та за зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП ТРАНСКО
до відповідача-1: Компанії Спайк Трейд АГ - SPIKE TRADE AG, Haldenstrasse 5, 6340, Baar, Switzerland, Швейцарія (поштова адреса представника в Україні: вул. Володимирська, 47, офіс 3, м. Київ, 01001);
до відповідача-2: компанії Лікотерра - Likoterra OU, адреса: Harju maakond, Tallinn, Kesklinnf Linnaosa, Narva mnt 7-634, 10117 (поштова адреса представника в Україні: вул. Володимирська, 47, офіс 3, м. Київ, 01001) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018р. між компаніями Likoterra OU та SPIKE TRADE AG
ВСТАНОВИВ:
Компанія SPIKE TRADE AG звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП ТРАНСКО про 150 000,00 доларів США дефолту (компенсації), що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 4 044 613,20 грн., - за прострочення виконання майнового зобов`язання за контрактом від 02.04.2018 №W00017, право вимоги за яким йому передано на підставі договору від 02.11.2018 з компанією Лікотера про відступлення права вимоги, та відшкодування судових витрат.
28.03.2019 відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву від 28.03.2019, в якій просив визнати недійсним договір від 02.11.2018 про відступлення права вимоги, укладений між компанією Likoterra OU та компанією SPIKE TRADE AG.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 18.04.2019 прийнято для спільного розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ ТЕП ТРАНСКО про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018, укладений між компанією Likoterra OU та компанією SPIKE TRADE AG.
Рішенням 13.06.2019 Господарського суду Черкаської області, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 залишене без змін, в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів, відмовлено повністю.
Постановою Верхового Суду від 19.02.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2019 в частині відмови у задоволенні первісного позову у справі №925/159/19 скасовано, а справу у цій частині направлено на новий розгляд.
Автоматизованою системою документообігу господарського суду Черкаської області справу передано у провадження судді Довганю К.І.
Ухвалою суду від 23.03.2020 справа №925/159/19 прийнята суддею Довгань К.І. до свого провадження.
Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.
08.04.2020 до суду надійшла зустрічна позовна Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП ТРАНСКО від 06.04.2020 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018, укладеного між компаніями Likoterra OU та SPIKE TRADE AG.
Ухвалою суду від 10.11.2020 прийнято до сумісного розгляду зустрічну позовну заяву товариства Теп Транско про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018 між компанією Likoterra OU та компанією Spike Trade AG; підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до розгляду по суті на 22 грудня 2020 року.
Ухвалою суду від 22.12.2020 судове засідання було відкладено на 09 лютого 2021 року.
Ухвалою суду від 09.02.2021 судове засідання відкладено на 11 год. 30 хв. 25 лютого 2021 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско контракту №W00017 від 02.04.2018 в частині прострочення виконання майнового зобов`язання, за яким право вимоги позивачу передано на підставі договору з Компанією Лікотера (Likoterra OU) про відступлення права вимоги від 02.11.2018.
Позивач за первісним позовом зазначив, що 02.04.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП ТРАНСКО (далі Продавець; відповідач за первісним позовом) в особі генерального директора Гудзь Р.В., що діє на підставі Статуту, та компанією Likoterra OU (далі Покупець; відповідач-2 за зустрічним позовом), яка організована та зареєстрована в Естонії, в особі члена правління Грінгуза Ю., що діє на підставі Статуту, було укладено Контракт №W00017 (далі Контракт), предметом якого є поставка та передача права власності на пшеницю 2-го класу групи А та пшеницю 3-го класу групи А українського походження врожаю 2018 року. Загальна вартість товару, що підлягала поставці, складає 366 000,00 доларів США за пшеницю 2-го класу групи А та 543 000,00 доларів США за пшеницю 3-го класу групи А.
Позивач вказував, що сторони домовились здійснювати поставку на умовах СРТ Іncoterms-2010 в місце призначення за вибором Покупця: ДП Морський торгівельний порт Южний, або ДП Одеський морський торговельний порт, або ДП Морський торгівельний порт Чорноморськ (п. 5.1. Контракту). Період поставки з 01.09.2018 по 30.09.2018 включно (п. 5.2 Контракту).
Позивач зауважив, що згідно з п. 5.4 Контракту сторони погодили, що право власності на товар переходить до Покупця в момент прийняття товару в місці призначення. Однак, як стверджує позивач (Spike), Продавець у передбачений Контрактом період поставки не здійснив жодних дій на виконання своїх зобов`язань за Контрактом з поставки товару (пшениці 2 чи 3 класу).
Позивач за первісним позовом посилався на покази свідків - співзасновника Likoterra OU Короленка А.В. та директора торгового департаменту Likoterra OU Лісовенка М.С., як підтвердження про суттєві обставини, що свідчать про недобросовісність поведінки Продавця та невиконання ним зобов`язання по поставках за Контрактом. Позивач стверджував, що заяви свідків додатково підтверджують обставини порушення Продавцем господарського зобов`язання шляхом односторонньої відмови від їх виконання без належних правових підстав.
09.04.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на первісний позов, в якому відповідач заперечував проти заявлених вимог вважаючи їх безпідставними посилаючись на те, що сторони Контракту погодили в п. 10 Контракту, що у разі невиконання зобов`язань покупець (компанія Лікотерра) має право на відшкодування продавцем (Відповідачем) різниці між контрактною та ринковою ціною на товар. Таким чином сторони визначили у Контракті правовий наслідок порушення зобов`язання.
Відповідач вважає, що визначений сторонами правовий наслідок порушення зобов`язання за своєю правовою природою є неустойкою.
Відповідач вказував на те, що Сторони визначили у Контракті зазначений правовий наслідок порушення зобов`язання, шляхом посилання на застосування положень контракту ГАФТА 78.
23.04.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погодився із доводами відповідача, викладеними у відзиві на первісний позов і просив позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом послався на те, що під час укладення договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018 у Компанії Лікотера (Likoterra OU) вже не існувало прав первісного кредитора, оскільки 28.08.2018 Компанія Лікотера (Likoterra OU) в односторонньому порядку розірвала основний контракт №W00017 від 02.04.2018, а тому договір про відступлення права вимоги має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що під час укладення спірного договору не було дотримано ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки відповідач-2 передав відповідачу-1 право вимоги всупереч вимогам ч.3 ст. 720 ЦК України.
Представник позивача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не відомі.
Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечував проти заявлених вимог, просив у первісному позові відмовити повністю.
Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні заявлені зустрічні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити повністю.
Представник відповідача-1 і відповідача-2 за зустрічним позовом в судове засідання не з`явились, про причини нез`явлення суд не повідомлений.
Про час, дату та місце розгляду справи сторони повідомлялись належним чином через засоби електронної пошти.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами в порядку ст. 202 ГПК України.
Суд, вислухавши представника відповідача за первісним позовом та представника позивача за зустрічним позовом, оцінивши наявні у справі докази встановив наступне.
02.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско (продавець) в особі генерального директора Гудзь Р.В., що діє на підставі статуту, та Компанією Лікотера (Likoterra OU) (покупець), яка організована та зареєстрована в Естонії, в особі члена правління Грінгуза Ю., що діє на підставі статуту, укладено контракт №W00017 (далі контракт) (т. 1; а.с. 18-21),
Предметом контракту є поставка та передача права власності на пшеницю 2-го класу групи А та пшеницю 3-го класу групи А українського походження врожаю 2018 (пункт 3 контракту).
Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 контракту продавець зобов`язався поставити покупцю за вибором продавця: 2000,00 метричних тонн +/ 3% пшениці 2-го класу групи А та 3000,00 метричних тонн +/ 3% пшениці 3-го класу групи А (далі - товар).
Згідно з пунктами 6.1, 6.2 контракту ціна на пшеницю 2-го класу групи А за одиницю товару становить 183,00 долари США за одну метричну тонну, на пшеницю 3-го класу групи А за одиницю товару становить 181,00 долар США за одну метричну тонну.
Сторони домовились здійснювати поставку на умовах СРТ Іncoterms-2010 в місце призначення за вибором покупця: ДП Морський торгівельний порт Южний, або ДП Одеський морський торговельний порт, або ДП Морський торгівельний порт Чорноморськ (пункт 5.1 контракту).
Період поставки з 01.09.2018 по 30.09.2018 включно (пункт 5.2 контракту).
Згідно з пунктом 5.4 контракту сторони погодили, що право власності на товар переходить до покупця в момент прийняття товару в місці призначення.
Пунктом 8.2 контракту передбачено, що продавець повинен здійснити поставку товару відповідно до інструкції покупця, які надаються окремо. Покупець повинен надати інструкції до відвантаження не пізніше ніж за 3 робочі дні до початку періоду поставки, зазначеного у п. 5.2.
У пункті 10 контракту сторони погодили, що невиконання зобов`язань повинно розглядатись згідно зі статтею 21 міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78.
Пунктом 11.1 контракту передбачено, що за винятком збитків, які покриваються згідно зі ст. 21 Гафта 78, і, законом або іншим способом, сторони встановили наступні збитки: у випадку, якщо продавець не поставить частину або повну кількість товару обумовленого та оплаченого контрактом, продавець повинен негайно після отримання повідомлення від покупця відшкодувати покупцю різницю між кількістю товару сплаченого покупцем і кількістю товару отриманого покупцем, тільки якщо сторони не домовилися письмово про що-небудь інше. У випадку, якщо продавець не відшкодовує різницю покупцеві у валюті початкового внеску покупця, протягом трьох банківських днів після повідомлення покупцем, продавець повинен сплатити неустойку від такої суми за ставкою Libor +7% річних, розрахованої з дати отримання продавцем відповідної оплати, здійсненої покупцем до дати повного повернення суми.
Сторони цього контракту керуються матеріальним правом України (пункт 13.1 контракту).
Відповідно до пункту 13.2 контракту у разі, якщо винна сторона контракту є резидентом України, спір, що виник між сторонами передається на розгляд до суду відповідно до процесуального законодавства України.
Контракт набуває чинності з дати його укладення та діє до повного виконання зобов`язань обома сторонами (пункт 14.1 контракт).
01.10.2018 Компанія Лікотера (Likoterra OU) направила на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско претензію вих. №1/1018, в якій вказала, що станом на 30.09.2018 продавцем не здійснено поставки товару згідно умов контракту та просила якнайшвидше, але не пізніше 10.10.2018 виконати зобов`язання з поставки товару в обсязі 5000 метричних тон +/ 3% (пшениці 2-го та 3-го класів групи А) на загальну суму 909 000,00 доларів США. Також, попередила, що за умови подальшого ухилення підприємством від виконання зобов`язань за даним контрактом, Компанія Лікотера звернеться за захистом своїх прав до суду, у тому числі за стягненням матеріальних збитків та упущеної вигоди, внаслідок невиконання умов контракту (т. 1; а.с. 22).
02.10.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско направило Компанії Лікотера (Likoterra OU) відповідь на претензію вих. №02/10-ю, в якій вказало, що п. 11.1 контракту №W00017 від 02.04.2018 передбачає відповідальність продавця лише за умови оплати покупцем хоча б частини товару. За вказаним контрактом від покупця не надходили кошти в оплату товару. Таким чином, відсутні умови для застосування відповідальності до продавця, що передбачені контрактом (т. 1; а.с. 23).
31.10.2018 покупець направив продавцю повідомлення по контракту від 02.04.2018 №W00017 за вих. №02, в якому вказав, що даним листом покупець прийняв істотне порушення контракту продавцем, прийняв дефолт відповідно до положення ст. 21 міжнародних правил та принципів торгівлі ГАФТА 78 та, таким чином, розірвав контракт. Зазначив, що відповідно до положення ст. 21 міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78, покупець має право на різницю між контрактною та ринковою ціною на товар станом на дату дефолту. Відповідно, різниця між контрактною ціною та ринковою ціною на товар станом на 22.10.2018 (дата дефолту продавця, що визначена із урахуванням положення 21 (е) Гафта 78) становить:
1) контрактна ціна за пшеницю 2-го класу становить 183,00 долари США, а ринкова ціна - 213,00 долари США за метричну тонну пшениці 2-го класу і, як наслідок, ціна дефолту (компенсація) становить 30 долари США, а сума дефолту (компенсації) - 60 000 долари США;
2) контрактна ціна за пшеницю 3-го класу становить 181,00 долари США, а ринкова ціна - 211,00 долари США за метричну тонну пшениці 3-го класу і, як наслідок, ціна дефолту (компенсація) становить 30 долари США, а сума дефолту (компенсації) - 90 000 долари США.
Загальна сума дефолту (компенсації) за товар складає 150 000 доларів США.
Судом встановлено, що товар (пшениця), який Компанія Likoterra OU мала намір придбати за контрактом №W00017 від 02.04.2018 призначався для продажу Компанії SPIKE TRADE AG на підставі укладеного контракту №Р180424-W-1 24.04.2018 між Компанією Likoterra OU (продавець) та Компанією SPIKE TRADE AG (покупець).
За умовами п.1.1 контракту №Р180424-W-1 продавець (компанія Likoterra OU) зобов`язався поставити покупцеві (Компанії SPIKE TRADE AG) товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити вартість прийнятого товару.
Згідно з пунктами 1.2, 2.1 контракту №Р180424-W-1 товаром є пшениця 3-го класу (група А) не ГМО. Походження - Україна. Рік врожаю - 2018. Кількість товару 5000 метричних тонн +/- 3% за вибором продавця та за контрактною ціною.
Пунктом 1.2.1 контракту №Р180424-W-1 передбачено, що Likoterra OU має право змінити товар, визначений у п. 1.2, повністю або частково на пшеницю 2 класу (група А) не ГМО, за умови повідомлення SPIKE TRADE AG про заміну не пізніше ніж 15.08.2018. Мінімальна партія - 1000 метричних тонн.
Період поставки: 01.09.2018 - 30.09.2018 (п. 5.1 контракту №Р180424-W-1).
Отже, позивач за первісним позовом був кінцевим набувачем в ланцюгу експортних поставок партії пшениці врожаю 2018.
Враховуючи оголошення Компанією Likoterra OU про неплатоспроможність, 02.11.2018 між Компанією Likoterra OU (первісний кредитор) та Компанією SPIKE TRADE AG (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги.
За умовами пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги у порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор набуває належне первісному кредиторові на момент укладання даного договору право грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско (боржник), а саме: право грошової вимоги відшкодування суми дефолту (компенсації), інших збитків, а також будь-яких інших додаткових витрат, що виникли у зв`язку з невиконанням зобов`язань боржником перед первісним кредитором за контрактом №W00017 від 02.04.2018 та у зв`язку з прийняттям первісним кредитором дефолту боржника відповідно до повідомлення вих. №02 від 31.10.2018 по контракту.
Відповідно до 1.2 договору про відступлення права вимоги новий кредитор набуває права грошової вимоги, зокрема право грошової вимоги суми дефолту (компенсації) у розмірі 150 000,00 доларів США, яку зобов`язаний сплатити боржник первісному кредитору у зв`язку з невиконанням обов`язку поставки товару.
Пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги передбачено документи, що засвідчують право вимоги, а саме: контракт; претензія первісного кредитора до боржника за вих. 1/1018 від 01.10.2018 та повідомлення вих. №02 від 31.10.2018 по контракту №W00017 від 02.04.2018.
Новий кредитор зобов`язується повідомити боржника про укладення договору про відступлення права вимоги шляхом направлення йому письмового повідомлення (пункт 5.3 договору про відступлення права вимоги).
05.11.2018 Компанія SPIKE TRADE AG направила Товариству з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско повідомлення за вих. №05/11_К2 з вимогою оплатити суму дефолту (компенсації) у розмірі 150 000,00 доларів США не пізніше 09.11.2018 на банківські реквізити, зазначені в Інвойсі, що буде надіслано окремо.
06.11.2018 Компанія SPIKE TRADE AG виставила Товариству з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско Інвойс на суму 150 000,00 доларів США на підставі договору про відступлення права вимоги, яке залишено відповідачем (ТОВ ТЕП Транско) без задоволення.
Звертаючись з первісними позовними вимогами, Компанія SPIKE TRADE AG вказала, що під час укладення зовнішньоторговельних контрактів їх сторони можуть посилатись на затвердженні стандартні форми контрактів та міжнародних правил і принципів торгівлі. Прикладом таких форм є контракти Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами Гафта (GAFTA).
У пунктах 10 («невиконання зобов`язань») та 11 («збитки») контракту сторони передбачили умови про відповідальність за невиконання зобов`язань за контрактом, у цих положеннях контракту містяться посилання на застосування ст. 21 міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78.
Відповідно до п. 13.1 контракту сторони керуються матеріальним правом України, тому посилання на застосування положень контракту Гафта 78 у пунктах 10 та 11 контракту, свідчить про часткове застосування стандартних положень Гафта 78 до контракту.
Судом з`ясовано, що сторони із посиланням на стандартні положення міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78 у цілому не змінили підпорядкування своїх договірних відносин, оскільки вони регулюються матеріальним правом України, але відносини, які зазначені у пункті 10 контракту і стосуються відповідальності за невиконання зобов`язань за контрактом, підлягають регулюванню за правилами відповідних положень міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78.
Положення міжнародних правил та принципів торгівлі Гафта 78 про відповідальність за невиконання зобов`язань має назву Default (суттєве порушення) та встановлює правила визначення дати дефолту, порядку та розміру відшкодування збитків стороною контракту, яка його порушила та інші правила при суттєвих порушеннях контракту.
Суд враховує, що Правила про Default (суттєве порушення) за своїм змістом є однаковими, незалежно від редакції стандартного контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78, які час від часу змінюються.
Проте, у контракті №W00017 відсутнє посилання на редакцію типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78, яка підлягає застосуванню сторонами. За загальним правилом до відносин сторін щодо поставки товару за контрактами (міжнародними правилами та принципами торгівлі) Гафта підлягає застосуванню та редакція, яка діяла на дату підписання договору.
На час укладання контракту від 02.04.2018 між Компанією Likoterra OU та ТОВ ТЕП Транско чинною була редакція контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 від 01.03.2016 і правила про Default (суттєве порушення) в цій редакції містяться у статті 17. Стаття 21 цієї редакції типової форми контракту містить правило про незастосування міжнародних конвенцій, зокрема, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 та Протоколу до неї, а також правил Іncoterms.
Відтак, враховуючи правила тлумачення правочинів та зміст (назви) пунктів 10 та 11 контракту, суд вважає, що вони були направлені на встановлення умов про відповідальність за невиконання зобов`язань, за правилами ст. 17 контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 про Default (суттєве порушення).
Таким чином, існує невідповідність змісту статті типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 у редакції 2016 (чинної на дату укладення контрактів) та змісту тих відносин щодо яких сторони мали намір застосувати відповідне правило типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта у своєму контракті.
Однак, зміст ст. 21 типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 в іншій редакції від 01.04.2012 встановлює правило про Default (суттєве порушення), яке сторони передбачили в п. 10 контракту, при цьому зміст самого дефолтного правила у різних редакціях проформи Гафта 78 (в тому числі актуальної на час укладення контракту) не змінився, не зважаючи на зміну нумерації статей.
Позивач за первісним позовом стверджував, що пункт 10 контракту встановлює відповідальність сторін за невиконання зобов`язань за правилами про Default (суттєве порушення) згідно з ст. 21 типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 в редакції від 01.04.2012.
У свою чергу, звертаючись із зустрічними позовними вимогами, Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско заперечило, що пунктом 10 контракту передбачено право на стягнення неустойки.
Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско вказувало на те, що неустойка є видом забезпечення виконання зобов`язання, що нерозривно пов`язана із основним зобов`язанням. Таким основним зобов`язанням за контрактом є зобов`язання ТОВ ТЕП Транско із поставки товару. Неустойка, про яку заявила Компанія SPIKE TRADE AG не виражена у контракті у грошовій формі. Натомість, Компанія SPIKE TRADE AG заявило про те, що розрахунок цієї неустойки здійснюється відповідно до умов виконання основного зобов`язання. Отже, на думку позивача за зустрічним позовом, Компанія Likoterra OU не мала права залишити за собою основні вимоги за зобов`язанням і відступити Компанії SPIKE TRADE AG тільки права, що забезпечують його виконання.
Позивач за зустрічним позовом зазначив, що Компанія Likoterra OU не виконала свого обов`язку з направлення ТОВ ТЕП Транско інструкцій до відвантаження, передбаченого пунктом 8.2 контракту. У зв`язку з чим, ТОВ ТЕП Транско не могло виконати свого обов`язку з поставки. Тобто, Компанія Likoterra OU допустила прострочення виконання, яке за змістом контракту означає, що у ТОВ ТЕП Транско не виникло обов`язку здійснити поставку.
Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско також акцентувало на тому, що Компанія Likoterra OU в односторонньому порядку розірвала контракт, але здійснила це не 31.10.2018, як стверджує Компанія SPIKE TRADE AG, а з наступного дня після останньої дати строку, протягом якої мали бути надані відповідні інструкції 28.08.2018. Розірвання контракту є правовим наслідком припинення основного зобов`язання стосовно виконання ТОВ ТЕП Транско поставки товару. Отже, на думку позивача за зустрічним позовом, відсутні підстави для окремого розрахунку з суми неустойки, про яку Компанія SPIKE TRADE AG зазначала в первісній позовній заяві.
Позивач за зустрічним позовом стверджував, що під час укладення договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018 не було дотримано вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що стало причиною передачі прав Компанії Likoterra OU в обсязі та на умовах, що вже не існували на момент укладення спірного договору.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України та статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона вжила всіх залежних від неї заходів для недопущення господарського правопорушення або належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Оцінивши фактичні обставини справи та приписи вищенаведеного законодавства, суд приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що контракт №W00017 від 02.04.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско та Компанією Лікотера (Likoterra OU), за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки.
Так, сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Укладення контракту №W00017 від 02.04.2018 не заперечується сторонами, який не визнаний судом недійсним.
У пункті 13.1 контракту сторони контракту домовились у спірних питаннях застосовувати матеріальне право України, незважаючи на укладання міжнародного контракту (т. 1; а.с. 20).
Статтями 32, 44 Закону України Про міжнародне приватне право встановлено, що до правовідносин сторін за контрактом застосовується матеріальне право України.
Судом встановлено, що строк поставки за контрактом визначено до 30.09.2018 та більше сторонами не продовжувався.
Суд враховує, що згідно ст.17 типового контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 договір або будь-яка його невиконана частина підлягають анулюванню в разі заборони експорту, прийняття будь-якого виконавчого або законодавчого акту уряду, яким обмежується експорт, як частково, так і будь-яким іншим чином, тією мірою, в якій такі загальні або часткові обмеження унеможливлюють виконання зобов`язань.
Суд вважає посилання покупця на дефолт продавця згідно зі статтею 21 контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 є безпідставним, оскільки відсутня провина продавця, яка є необхідною умовою для настання дефолту. Більше того, статті 17, 18 контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 передбачають спеціальні випадки припинення контрактів у зв`язку з введенням експортних обмежень і настанням форс-мажору та відповідно виключають застосування положень статті 21 (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78. Положення контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78, які регулюються англійським правом та ґрунтуються на ньому, можуть мати лише дорадчий характер при застосуванні норм матеріального права України, виходячи з того, що спірний контракт між позивачем та відповідачем укладений не по формі стандартного контракту (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78, погоджений та підписаний сторонами у м. Таллінн, Естонія, тому положення статті 23 Гафта 78 про укладення контракту в Англії та англійське право не застосовується, оскільки в контракті є посилання на положення (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 тільки тією мірою, якою вони не суперечать контракту.
Як вказувалось вище, позивачем за первісним позовом було направлено відповідачу за первісним позовом повідомлення за вих. №02 від 31.10.2018 (т. 1; а.с. 24) по контракту №W00017 від 02.04.2018, в якому вказано, що даним листом покупець прийняв істотне порушення контракту продавцем, прийняв дефолт відповідно до ст. 21 (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78 та таким чином розірвав контракт. Зазначено, що відповідно до положення ст. 21 (міжнародних правил та принципів торгівлі) Гафта 78, покупець має право на різницю між контрактною ціною на товар станом на дату дефолту. Загальна сума дефолту (компенсації) за товар складає 150 000,00 доларів США.
Відповідач за первісним позовом вказав, що підстави для покладення на нього відповідальності за невиконання контракту (у вигляді стягнення дефолту (компенсації) у сумі 150 000,00 доларів США) відсутні, посилаючись на те, що Компанія Likoterra OU не виконала свого обов`язку із направлення ТОВ ТЕП Транско інструкцій до відвантаження зерна, передбаченого пунктом 8.2 контракту. Також, відповідач зазначив, що Компанія Likoterra OU в односторонньому порядку розірвала контракт №W00017 від 02.04.2018 з ТОВ ТЕП Транско, отже, розірвання контракту має своїм правовим наслідком припинення основного зобов`язання із поставки товару.
Пунктом 8.2 контракту передбачено, що продавець повинен здійснити поставку товару відповідно до інструкції покупця, які надаються окремо. Покупець повинен надати інструкції до відвантаження не пізніше ніж за 3 робочі дні до початку періоду поставки, зазначеного у п. 5.2.
Відповідно до пункту 5.2 контракту період поставки з 01.09.2018 по 30.09.2018 включно.
Докази звернення Компанії Likoterra OU до відвантаження з інструкціями до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско у період з 01.09.2018 по 30.09.2018, у суду відсутні.
Таким чином, всупереч пункту 8.2 контракту Компанія Likoterra OU не надала інструкції до відвантаження зерна, тобто, саме Компанія Likoterra OU допустила прострочення виконання зобов`язання з поставки товару.
Суд зауважує, що відшкодування збитків як відповідальність застосовується за наявності всіх чотирьох елементів складу правопорушення, а саме: протиправності поведінки особи; наявності збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданими збитками; вини особи, що завдала збитки.
Відповідно до тверджень позивача за первісним позовом сума коштів у розмірі 150 000,00 доларів США не є збитками у розумінні матеріального права України, а є відповідальністю, встановленою статтею 21 стандартної форми контракту Гафта 78 у редакції від 01.04.2012, про застосування якої сторони контракту №W00017 від 02.04.2018 досягли згоди, про що вказали у пункті 10 цього контракту.
Тобто, Компанія Спайк Трейд АГ (SPIKE TRADE AG) застосувала у первісному позові до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско відповідальність встановлену не законодавством України, а контрактом №W00017 від 02.04.2018, пункт 10 якого містить відсилку до статті 21 стандартної форми контракту Гафта 78.
Зокрема. стаття 21 стандартної форми контракту Гафта 78 у редакції від 01.04.2012 містить такі умови:
У разі суттєвого порушення контракту будь-якою стороною застосовуються наступні положення:
(а) Сторона, яка не є порушником, має право на власний розсуд, надавши повідомлення порушнику, здійснити продаж або купівлю, залежно від обставин, проти порушника, і в результаті такого продажу чи купівлі встановлюється дефолтна ціна.
(b) Якщо будь-яка сторона не задоволена такою дефолтною ціною або право, передбачене у пункті (а), не використано та взаємне узгодження розміру збитків не можливе, оцінка розміру збитків проводиться в арбітражному порядку.
(с) Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, розраховується, але не обмежуються, різницею між контрактною та дефолтною ціною, що встановлена відповідно до пункту (а) вище або відповідно до дійсної чи приблизної ціни на дату суттєвого порушення (дефолту), що встановлюється відповідно до пункту (b) вище.
(d) Крім цього, у всіх випадках збитки також включають будь-які підтверджені додаткові витрати, які за звичайних обставин прямо та природно виникли у результаті суттєвого порушення контракту порушником, але у жодному випадку не включають втрачену вигоду за будь-якими субконтрактами, укладеними стороною, яка постраждала від суттєвого порушення контракту іншою стороною, або іншими особами, крім випадків, коли з огляду на особливі обставини арбітр (арбітри) чи апеляційна палата, на власний розсуд, приймають рішення про доцільність відшкодування такої втраченої вигоди.
(е) Якщо повідомлення про суттєве порушення не надано стороною, яка не є порушником, (незважаючи на положення, що містяться у пункті Відправлення) та повідомлення про відправлення не було надано протягом 10 днів після завершення періоду для повідомлення про відправлення, Продавці вважаються такими, що суттєво порушили контракт (в дефолті), а датою суттєвого порушення (дефолту) вважається перший робочий день після цих 10 днів".
Проте, стаття 21 стандартної форми контракту Гафта 78 у редакції від 01.03.2016 містить такі умови:
«Зазначені нижче документи не застосовуються до цього контракту:
(а) Конвенція про єдиний закон про купівлю - продаж товарів та Конвенція про єдиний закон про укладання договорів купівлі-продажу товарів, які було введено в дію Актом про єдині закони міжнародної купівлі продажу від 1967 року.
(b) Конвенція Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі продажу товарів від 1980 року.
(с) Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі продажу товарів від 1974 року та Протокол про внесення поправок від 1980 року.
(d) Інкотермс.
(е) За винятком випадків, коли у контракті міститься чітке твердження про протилежне, жодна особа, яка не є стороною цього контракту, не має права вимагати визнання будь-якого його права відповідно до Закону Про контракти (права третіх осіб) від 1999 року.
З вище викладеного вбачається, що на час укладення контракту №W00017 від 02.04.2018 чинною була редакція стандартної форми контракту Гафта 78 від 01.03.2016, і тому закономірним є застосування при укладенні контракту №W00017 від 02.04.2018 саме цієї, чинної на момент його укладення, редакції стандартної форми контракту Гафта 78 від 01.03.2016.
Суд вважає, що застосування сторонами іншої, ніж від 01.03.2016, редакції стандартної форми контракту Гафта 78, у тому числі і від 01.04.2012, потребувало відповідного застереження про це у контракті №W00017 від 02.04.2018. Однак, останній не містить вказаного застереження, що означає про відсутність між сторонами у контракті №W00017 від 02.04.2018 згоди щодо застосування ними статті 21 стандартної форми контракту Гафта 78 в редакції від 01.04.2012, що й зумовило застосування сторонами цього спору у своїх доводах різних редакцій стандартної форми контракту Гафта 78.
Докази визнання Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско того, що у контракті №W00017 від 02.04.2018 його сторони насправді дійшли згоди про застосування статті 21 саме стандартної форми контракту Гафта 78 в редакції від 01.04.2012, або вчинення цим товариством дій, які б свідчили про таке визнання, відсутні.
Крім того, судом з`ясовано, що контракт №W00017 від 02.04.2018 складала та направляла для підпису Компанія Лікотера (Likoterra OU). Тобто, саме Компанія Лікотера (Likoterra OU) визначила редакцію застосування стандартної форми контракту Гафта 78.
Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 21 стандартної форми контракту Гафта 78 у редакції від 01.04.2012 відсутні, а відповідно відсутні правові підстави для застосування заявленої у первісному позові відповідальності за невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско зобов`язань за контрактом №W00017 від 02.04.2018 щодо поставки Компанії Лікотера (Likoterra OU) товару.
Враховуючи вище наведені обставини, суд вважає безпідставними посилання представника позивача за первісним позовом на показання свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які нотаріально посвідчені та наявні у матеріалах справи, враховуючи в беручи до уваги вимоги ч.2 ст.87 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також враховує положення частини 1 статті 9 Конституції України та бере до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Суд, оцінивши вище викладене та дослідивши обставини справи, приходить до переконання, що у задоволенні первісного позову необхідно відмовити повністю.
Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕП Транско про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018 між Компаніями Лікотера (Likoterra OU) та Спайк Трейд АГ (SPIKE TRADE AG), суд приходить до наступного.
Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ст.20 ГПК України).
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.06.2019 у справі №925/159/19, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 залишене без змін, було відмовлено у задоволенні первісного позову компанії Спайк Трейд АГ (SPIKE TRADE AG) до ТОВ «ТЕП «Транско» про стягнення 150 000,00 доларів США та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ТОВ «ТЕП «Транско» до компанії Спайк Трейд АГ та до компанії Лікотерра (Likoterra OU) про визнання договору недійсним.
Жоден із учасників справи не оскаржував судові рішення у справі №925/159/19 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.
19.02.2020 постановою Верхового Суду у справі №925/159/19 було скасовану постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 та рішення Господарського суду Черкаської області від 13.06.2019 в частині відмови у задоволенні первісного позову у справі №925/159/19, і справу сааме у цій частині направлено на новий розгляд. Тобто, Верховний Суд не переглядав судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, а справа передана до суду першої інстанції для нового розгляду первісного позову.
06.04.2020 позивачем до суду був поданий новий зустрічний позов про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 02.11.2018 між компаніями Likoterra OU та SPIKE TRADE AG (далі Договір відступлення).
Судом з`ясовано, що новий зустрічний позов та первинний зустрічний позов відповідача подані з тим самим предметом та до тих самих відповідачів. Зустрічні позови відрізняються лише підставами.
За приписами статті 180 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач вже скористався даним правом, і 28.03.2019 подав зустрічну позовну заяву про визнання недійсним Договору відступлення.
Зокрема, ст.180 ГПК України не передбачає можливості подання декількох зустрічних позовів.
Також, положеннями ГПК України не передбачено право сторони подати зустрічний позов під час нового розгляду справи, якщо вона вже реалізувала це право під час первинного розгляду.
За змістом ч.4 ст.46 ГПК України, у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Судом досліджено, що новий зустрічний позов відповідача відрізняється від первинного лише підставами позову. Доводи та докази зміни фактичних обставин, які б свідчили про необхідність захисту прав позивача за зустрічним позовом в новому зустрічному позові - відсутні.
За приписами ч.1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно вимог п.3 та п.10 ч.1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо:
- у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
- після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Відтак, суд приходить до переконання, що новий зустрічний позов необхідно залишити без розгляду, оскільки такий зустрічний позов вже був розглянутий по суті і рішення в цій частині вступило в законну силу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, ст.ст.226, 233, 236-241 ГПК України суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Зустрічний позов залишити без розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 26.04.2021.
Суддя К.І. Довгань
