ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,
тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2019 року, м. Херсон, справа № 923/22/19
Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
до Солонцівської сільської ради,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Комунального підприємства «Комунгосп» Солонцівської сільської ради,
про стягнення 28 325,26 грн,
у с т а н о в и в:
Щодо дій, аргументів та доказів позивача
08.01.2019 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, спрямованим до Солонцівської сільської ради, про стягнення 28 325,26 грн, з яких: 6 484,17 грн заборгованості за кредитом, 10 883,32 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 552,30 грн заборгованості з комісії за користування кредитом та 7 405,47 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
У якості обґрунтування власної позиції позивач вказав, що:
- на підставі укладеного 26.07.2013 з КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради договору банківського обслуговування надав кредитний ліміт у сумі 10 000 грн та зажадав як його повернення не пізніше терміну закінчення періоду безперервного користування кредитом, так і сплати процентів,
- не дивлячись на умови договору Підприємство взяті на себе зобов'язання з повернення суми кредиту та сплати процентів не виконало, у зв'язку з чим заборгувало 6 484,17 грн за кредитом та 2 834,31 грн процентів за його користування,
- у зв'язку з невиконанням умов договору позивач у жовтні 2016 року звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з вимогами про стягнення з Підприємства заборгованості у вказаному розмірі, рішенням якого у справі № 904/9886/16 від 12.12.2016 позовні вимоги були задоволені,
- з метою примусового виконання рішення суду позивач звернувся до Олешківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, яким постановою від 28.08.2017 було відкрите виконавче провадження, але 09.08.2018 наказ суду був повернутий у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення,
- КП «Комунгосп» утворене Солонцівською сільською радою, а тому, на його думку, у відповідності до положень статей 77 та 78 Господарського кодексу України, сільська рада несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями створеного нею підприємства, оскільки у такого підприємства недостатньо коштів для погашення заборгованості,
- станом на 12.12.2018 заборгованість КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради становить 28 325,26 грн, з яких: 6 484,17 грн заборгованості за кредитом, 10 883,32 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 552,30 грн заборгованості з комісії за користування кредитом та 7 405,47 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
З метою підтвердження заявлених вимог, позивач разом із позовною заявою надав та послався на наступні докази:
- виписку по рахунку (а.с. 11-44),
- розрахунок заборгованості (а.с. 45-49),
- заяву про приєднання до умов і правил надання банківських послу (а.с. 50),
- довідку про розмір установленого кредитного ліміту (а.с. 51),
- Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (а.с. 54-63),
- заяву про відкриття рахунку (а.с. 54 на зв.),
- претензію вд 26.09.2016 (а.с. 64),
- рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/9886/16 від 12.12.2016 (а.с. 67 - 70),
- наказ про примусове виконання (а.с. 70 на зв.),
- постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.08.2017 (а.с. 71),
- постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с. 72),
- статут КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради (а.с. 73-77).
Щодо дій, аргументів та доказів відповідача
Солонцівська сільська рада заявлені до неї вимоги не визнала та у поданому до суду у встановлений строк відзиві на позов послалася на наступні обставини:
- відповідно до пункту 6 статуту КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради засновник не несе відповідальності за зобов'язаннями підприємства,
- при укладенні кредитного договору керівником підприємства були порушені умови пункту 2.2.1.11 контракту, укладеного з керівником, за яким керівник зобов'язаний погоджувати питання щодо умов отримання кредитів, а також мав право укладати господарські договори на суми, які не перевищують п'ять тисяч грн, лише з обов'язковим погодженням із сільським головою,
- КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради на даний час не функціонує.
З метою підтвердження заперечень відповідач разом із відзивом на позов надав та послався на наступні докази:
- статут КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради (а.с. 73-77),
- контракт з керівником від 27.04.2015 (а.с. 92-95),
- заяву № 325 від 22.08.2016 (а.с. 96),
- лист № 206 від 28.04.2016 (а.с. 97),
- лист № 29/2-29 від 22.01.2018 (а.с. 98),
- лист № 129 від 13.05.2016 (а.с. 99).
Щодо процесуальних дій та рішень суду
Ухвалою суду від 11.01.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою відповідачу встановлений строк (11.02.2019) надати відзив на позов, а позивачу строк (15.02.2019) - відповідь на відзив.
При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що сторонами дотримані вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо подачі доказів разом із позовною заявою та відзивом на позов, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.
Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.
Щодо установлених обставин
12.12.2016 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 904/9886/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Фінансист» та Комунального підприємства «Комунгосп» Солонцівської сільської ради про стягнення 11 441,53 грн прийнято рішення, яким позовні вимоги задоволені шляхом солідарного стягнення з вказаних осіб наявної заборгованості.
У відповідності до частини 4 статті 74 ГПК України, обставини, які встановлені цим рішенням, яке набрало законної сили, не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи, оскільки у ній беруть участь особи, стосовно яких встановлені певні обставини, а саме ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради.
Зокрема, рішенням у справі № 904/9886/16 судом встановлено, що 26.07.2013 між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради укладений договір про відкриття поточного рахунку, за умовами якого Банк надав Позичальнику кредитний ліміт у сумі 10 000 грн, проте останній свої зобов'язання щодо його повернення та сплати процентів не виконав, у зв'язку з чим заборгував 6 484,17 грн за кредитом та 2 834,31 грн процентів, за його користування.
З метою виконання судового рішення ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» звернувся до Олешківського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, постановою якого 28.08.2017 було відкрите виконавче провадження № 54581801.
Як слідує з постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 09.08.2018 «проведеними державним виконавцем діями майно боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, не надалось можливим», а тому наказ Господарського суду Дніпропетровської області № 904/9886/16 від 27.12.2016 був повернутий ПАТ Комерційний банк «Приватбанк».
Крім того, з листа Солонцівської сільської ради № 29/2-29 від 22.01.2018 вбачається, що за КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради майно не зареєстроване.
Отже, за вказаних обставин та тверджень позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 6 484,17 грн за кредитом та 2 834,31 грн процентів його позичальником станом на час розгляду справи в суді не сплачена. За розрахунками позивача станом на 12.12.2018 заборгованість КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради становить 28 325,26 грн, з яких: 6 484,17 грн заборгованості за кредитом, 10 883,32 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3 552,30 грн заборгованості з комісії за користування кредитом та 7 405,47 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Безпосередньо КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради є комунальним підприємством, яке утворене Солонцівською сільською радою.
Так, за змістом його Статуту:
- «Комунальне підприємство «Комунгосп» Солонцівської сільської ради створене рішенням сесії Солонцівської сільської ради № 172 від 11.04.2012, яка є засновником підприємства, підпорядковане Солонцівській сільській раді Цюрупинського району Херсонської області» (пункт 1),
- «підприємство є комунальною власністю сільської ради …» (пункт 3),
- «підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно із законодавством. Засновник не несе відповідальності по зобов'язанням підприємства» (пункт 6),
- «майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання» (пункт 2 розділу «Майно підприємства»),
- «майно комунального підприємства перебуває у комунальній власності Солонцівської територіальної громади» (пункт 3 розділу «Майно підприємства»).
Щодо оцінки суду установлених обставин на норм діючого законодавства
Щодо наявності договірних відносин з позичальником
Установлені судом обставини наявності укладеного між ПАТ Комерційний банк «Приватбанк» та КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов'язань, в силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов'язань (майново-господарських зобов'язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між вказаними особами на його підставі, з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений кредитний договір.
Зокрема, згідно до приписів статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, на підставі вказаних правових положень КП «Комунгосп» Солонцівської сільської ради зобов'язане було, отримавши кредит у ПАТ Комерційний банк «Приватбанк», повернути його у визначений договором строк та сплатити проценти за користування.
Щодо наявності субсидіарної відповідальності відповідача
За змістом статті 174 Господарського кодексу України «господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання».
Таким чином зобов'язання можуть виникати не тільки із договору, але й із закону.
У даному випадку позивач вважає, що зобов'язання відповідача по сплаті стягуваних сум виникли саме на підставі положень закону, якими урегульовані правовідносини субсидіарної відповідальності власника (засновника) комунального підприємства, а тому суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 618 ЦК України встановлено, що «договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи».
У даному випадку, частиною 5 статті 24 ГК України встановлено, що «органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб'єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом».
Особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки встановлені положеннями статті 24 ГК України. Так, за цією статтею:
- «Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.» (частина 1),
- «Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.» (частина 2),
- «Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.» (частина 3).
Безпосередньо статтею 78 того ж Кодексу урегульовані положення про комунальні унітарні підприємства. Зокрема, за цією статтею:
- «Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління» (частина 1),
- «Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами» (частина 2),
- «Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство)» (частина 3),
- «Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства» (частина 4),
- «Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство» (частина 5),
- «Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Відповідальність за оприлюднення та достовірність інформації, визначеної цією статтею, несе керівник комунального унітарного підприємства відповідно до законів України та умов укладеного з ним контракту» (частина 6),
- «Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом» (частина 10).
З викладеного слідує, що територіальними громадами та органами місцевого самоврядування можуть утворюватися комунальні унітарні підприємства, а майно таких підприємств перебуває у комунальній власності і закріплюється за утвореними підприємствами на праві господарського відання або на праві оперативного управління.
З огляду на установлені обставини та положення законодавства суд констатує, що відповідач є засновником комунального унітарного підприємства, за яким комунальне майно закріплене на праві господарського відання.
Безпосередньо правовий режим майна суб'єктів господарювання, у тому числі права господарського відання, регулюється приписами статей 133, 134 та 136 ГК України.
Так, за змістом:
- статті 133 - «Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.» (частина 1),
- статті 134 - «Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.» (частина 1). « Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом.» (частина 3),
- статті 136 - «Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.» (частина 1); «Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.» (частина 2); «Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності ...» (частина 3).
Таким чином право господарського відання не є тотожним праву власності, оскільки відрізняється від нього обмеженням правомочності щодо розпорядження майном, а тому такі права різняться між собою об'ємом встановлених законом прав.
За змістом частини 2 статті 327 Цивільного кодексу України «управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування».
У даному випадку комунальне підприємство не має майна, яке на даний час перебувало б у нього на праві господарського відання, та позивачем не доведено, що при утворенні підприємства селищною радою йому передавалося в господарське відання будь-яке майно, котре у подальшому було б вилучене селищною радою, що унеможливило виконання судового рішення про стягнення заборгованості.
Резюмуючи наведене суд зазначає, що відповідач ні за кредитним договором, ні за вказаними правовими положеннями не брав на себе зобов'язань щодо виконання комунальним підприємством (яке ним утворене) умов цього договору, а більш того ні законом, ні статутом комунального підприємства не встановлена відповідальність відповідача за наслідками діяльності створеного ним підприємства.
Щодо розповсюдження положень законодавства про діяльність казенних підприємств на діяльність комунальних підприємств.
Як зазначено раніше частиною 10 статті 78 ГК України встановлено, що «особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом».
Отже, положення наведеної норми є відсильними у частині регулювання особливостей господарської діяльності комунального унітарного підприємства, які регулюються положеннями щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що частина 10 статті 78 ГК України відсилає до норм не тільки тих, які регулюють діяльність казенних підприємств, але й норм, які регулюють діяльність державних комерційних підприємств.
В контексті аналізу наявності субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства за зобов'язаннями такого підприємства суд вважає за необхідне звернутися лише до тих норм, які регулюють діяльність державних комерційних та казенних підприємств в частині такої відповідальності.
Зокрема, за змістом статті 74 ГК України:
- «Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу» (частина 1),
- «Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання» (частина 2),
- «Держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами» (частина 5).
Статтею 76 того ж Кодексу встановлено, що:
- «Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом; здійснюється медичне обслуговування населення» (частина 1),
- «Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства» (частина 2),
- «Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління» (частина 3).
У відповідності до статті 77 ГК України:
- «Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить», (частина 1),
- «Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень» (частина 3),
- «Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства» (частина 7).
Викладені положення щодо визначення відповідальності держави як засновника за зобов'язаннями створеного ним підприємства різняться, а саме:
- у випадку створення державою державного комерційного підприємства - держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами,
- у випадку створення державою казенного підприємства - казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні, а у разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
Отже за законом субсидіарна відповідальність у разі недостатності коштів за зобов'язаннями підприємства встановлена лише для казенних підприємств, які за своєю юридичною природою, сферою діяльності та наслідками такої діяльності відрізняються від інших, як державних комерційних, так і комунальних.
У зв'язку з цим, на думку суду, положення частини 7 статті 77 ГК України не розповсюджуються у контексті частини 10 статті 78 того ж Кодексу на виникнення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями у засновника комунального підприємства у разі недостатності коштів на їх виконання.
Водночас, суд приходить до висновку, що положення частин 5 статті 74 та 7 статті 77 ГК України в частині відповідальності засновника підприємства не є «особливістю господарської діяльності комунальних підприємств», про яку вказано в частині 10 статті 78 того ж Кодексу, оскільки вони різняться між собою і така розбіжність не може встановлювати пріоритет у застосуванні лише положень частини 7 статті 77 кодексу та одночасного ігнорування положень частини 5 статті 74 кодексу.
Щодо застосування висновків Верховного Суду при розгляді спору
За змістом частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» «висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права».
Так, у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 Верховний Суд застосував положення статей 77 та 78 ГК України у питанні встановлення субсидіарної відповідальності засновника комунального підприємства за його зобов'язаннями.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що:
- « Відповідно до частини десятої статті 78 ГК України особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом» (пункт 4.8.),
- «Частинами другою та третьою статті 76 ГК України встановлено, що казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства. Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління» (пункт 4.9.),
- «Відповідно до частини третьої статті 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень» (пункт 4.10.),
- «Згідно з приписами частини сьомої статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства» (пункт 4.11.),
- «З огляду на зазначене вище, спірні відносини прямо врегульовано за допомогою відсильної норми частини десятої статті 78 ГК України та частини сьомої статті 77 цього Кодексу, що виключає необхідність застосування до таких відносин аналогії закону або права» (пункт 4.12.),
- «При цьому умовою покладення субсидіарної відповідальності на орган місцевого самоврядування за змістом частини сьомої статті 77 ГК України та частини десятої статті 78 цього Кодексу є недостатність коштів, які є у розпорядженні комунального підприємства, що в цій справі було встановлено попередніми судовими інстанціями» (пункт 4.13.).
Проте, суд звертає увагу, що спір у названій справі стосувався стягнення з органу місцевого самоврядування, як засновника комунального підприємства, заборгованості цього підприємства у межах справи про його банкрутство за наслідками вчинення засновником певних дій по вилученню у підприємства майна, яке було йому передане в оперативне управління. Унаслідок такого вилучення підприємство було позбавлене можливості розрахуватися з кредиторами та фактично доведене до банкрутства.
Натомість у справі, що розглядається, позивачем не доведено, що відповідачем вчинялися дії по вилученню у комунального підприємства майна, про що вказано раніше, а також не доведено, що неможливість виконати підприємством свої зобов'язання за кредитом стали наслідком дій відповідача.
У пункті 4.15. Верховний Суд вказав, що «у низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві (рішення від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», пункт 45, рішення від 04 квітня 2006 року у справі «Лисянський проти України», пункт 19, рішення від 03 квітня 2007 року у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови», пункти 18,19, рішення від 12 квітня 2007 року у справі «Григор'єв та Какаурова проти Російської Федерації», пункт 35, рішення від 15 січня 2008 року у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії». Отже, внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції».
У даному контексті суд зазначає, що у відповідності до частини 4 статті 11 ГПК України «суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1960 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права».
На даний час доступними у перекладі на українську мову є лише рішення у справах «Михайленки та інші проти України» та «Лисянський проти України», а тому судом самостійно здійснений переклад інших рішень, які суд вважає за необхідне навести у даному рішенні.
За результатами аналізу названих рішень судом встановлено, що:
- у справі «Михайленки та інші проти України» (рішення від 30.11.2004, пункт 45) Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд зазначає, що ні з позиції Уряду, ні з наявних у справі матеріалів не видно, чи були державні заборгованості перед компанією (пункт 18 вище) сплачені їй повністю чи частково, що доводить відповідальність держави за забезпечення боргів компанії. Підприємство-боржник функціонувало у високорегульованій галузі атомної енергії та здійснювало свою будівельну діяльність у Чорнобильській зоні відчуження, яка знаходиться під пильним контролем Уряду з огляду на міркування захисту навколишнього середовища та суспільного здоров'я (пункт 29 вище). Цей контроль поширювався і на умови роботи у компанії, включаючи заробітну плату (пункт 28 вище). Держава забороняла відчуження майна компанії з огляду на його можливе забруднення (пункт 21 вище). Більше того, управління компанією було передане Міністерству енергетики у травні 1998 року (параграф 33 вище). На думку Суду, ці елементи встановлюють публічну природу підприємства-боржника,
незважаючи на його формальну класифікацію за національним законодавством. Відповідно, Суд доходить висновку, що є достатньо підстав для вирішення питання про те, що з огляду на спеціальні обставини цієї справи держава є відповідальною за заборгованість компанії "Атомспецбуд" перед заявниками, незважаючи на факт того, що компанія була окремою юридичною особою»,
- у справі «Лисянський проти України» (рішення від 04.04.2006, пункт 19) Суд вказав, що: «Таким чином, порушується питання про відповідальність держави за борги державного підприємства, яке є самостійною юридичною особою. Суд нагадує, що рішення про ліквідацію шахти та включення її до складу Горлівської дирекції по ліквідації шахт було прийнято Міністерством палива та енергетики, яке, крім того, розпоряджалось власністю підприємства на свій розсуд. Більше того, підприємство-боржник здійснювало свою діяльність у сфері видобування вугілля, де держава встановлює розмір та умови виплати робітникам заробітної плати та інших виплат (див. mutatis mutandis, "Дубенко проти України" (980_251), вищезазначена
справа, пп. 22-29)»,
- у справі «Кооперативу Агрікола Слобозія-Ханесей проти Молдови» (рішення від 03.04.2007, пункти 18,19) Суд вказав, що: «18. Крім того, Уряд має визначити додаткові джерела фінансування, у випадку, якщо суми по боргам приватизованих компаній виявиться недостатніми для погашення боргів М. («Молдтрансенерго») на підставі Закону № 336 (див. пункт 13 вище). Крім того, були прийняті додаткові заходи, направлені на покращення фінансового стану М. шляхом відміни його штрафів (див. пункт 11 вище). Відповідно, Суд вважає що Держава має значний контроль над активами М., збільшуючи їх, надавши М. право подавати позови до третіх сторін або надаючи додаткове фінансування та скасовуючи його штрафи, а також надаючи право третім сторонам подавати позови проти М. 19. У зв'язку з делегуванням деяких функцій Держави М. (див. пункт 17 вище) та значного контролю над активами М. (див. пункт 18 вище),Суд вважає, що Держава має нести відповідальність за будь-які борги, понесені М. (див. mutatis mutandis, Михайленко та інші проти України, № 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800 / 02, 38296/02 и 42814/02, §§ 41-46, ECHR 2004-XII). Таким чином, виконавчий лист, виданий на користь заявника може розглядатися як виданий проти самої Держави». (В оригіналі ці пункти наступного змісту: «18. Moreover, the Government had to identify additional sources of funding, should the sums accumulated from debts owed to privatised companies prove insufficient to pay the debts taken over by M. by virtue of Law no. 336 (see paragraph 13 above). In addition, further measures aimed at improving M.'s financial situation by annulling its penalties were taken in 2006 (see paragraph 11 above). Accordingly, the Court considers that the State has a significant control over M.'s assets, increasing them by entrusting M. with the right to exercise claims against third parties or providing additional funding and annulling its penalties, as well as giving third parties the right to direct their claims against M. 19. In view of the delegation of some State functions to M. (see paragraph 17 above) and of the significant control over M.'s assets (see paragraph 18 above), the Court considers that the State is to be held responsible for any debts incurred by M. (see,mutatis mutandis, Mykhaylenky and Others v. Ukraine …»).
- у справі «Грігор'єв і Каракулова проти Росії» (рішення від 12.04.2007, пункт 35) Суд вказав, що: « 35. Суд зазначає, що відповідно до національного законодавства власник унітарного підприємства зберігає за собою право власності на майно цього підприємства, погоджує всі угоди з цим майном, контролює управління підприємством і вирішує чи повинно підприємство продовжувати свою діяльність або має бути ліквідовано (див. пункти 17 і 18 вище). З цього випливає, що Уряд не продемонстрував, що федеральне унітарне підприємство, а саме «Восток» в даному випадку, мало достатню інституційну та операційну незалежність від Держави, щоб звільнити останню від відповідальності за Конвенцією за її бездіяльність (див. mutatis mutandis Михайленки та інші проти України)». (В оригіналі цей пункт наступного змісту: «35. The Court notes that under the domestic law the owner of a unitary enterprise retains ownership of the property of that enterprise, approves all transactions with that property, controls the management of the enterprise and decides whether the enterprise should continue its activity or be liquidated (see paragraphs 17 and 18 above). It follows that the Government have not demonstrated that the federal unitary enterprise, such as the Vostok enterprise in the present case, enjoyed sufficient institutional and operational independence from the State to absolve the latter from responsibility under the Convention for its acts and omissions (see, mutatis mutandis, Mykhaylenky and Others v. Ukraine …»),
- у справі «Р. Качапор та інші проти Сербії» (рішення від 15.01.2008, пункти 97, 98) Суд вказав, що « 97. Суд зазначає, що на теперішній час боржник належить холдинговій компанії, яка складається в основному із соціального капіталу (див. пункт 56 вище), і як такий, суворо контролюється Агентством з приватизації, яке само по собі є державним органом, а також і Урядом (див. пункт 75 вище), незалежно від того чи була в минулому будь-яка офіційна приватизація. 98. Тому Суд вважає, що не дивлячись на те, що боржник є окремою юридичною особою, він не має «достатньої інституційної та операційної незалежності від Держави», щоб звільнити останню від відповідальності за Конвенцією. (див. mutatis mutandis, Михайленки та інші проти України». (В оригіналі ці пункти наступного змісту: 97. The Court notes, in this respect, that the debtor is currently owned by a holding company predominantly comprised of social capital (see paragraph 56 above) and that, as such, it is closely controlled by the Privatisation Agency, itself a State body, as well as the Government (see paragraph 75 above), irrespective of whether any formal privatisation had been attempted in the past. 98. The Court therefore considers that the debtor, despite the fact that it is a separate legal entity, does not enjoy "sufficient institutional and operational independence from the State" to absolve the latter from its responsibility under the Convention (see,mutatis mutandis,and Others v. Ukraine ...»).
Отже, Європейський Суд, приймаючи названі рішення, вказував на певні обставини наявності рішень держави та її органів в управлінні створеними юридичними особами та їх ліквідації, що і стало підставою для відповідальності держави за зобов'язаннями цих осіб. Прийняті висновки Судом пов'язувалися із аналізом «достатньої інституційної та операційної незалежності підприємства від Держави».
Для розуміння вказаної правової конструкції суд вважає за необхідне навести визначення «інституційної незалежності», яке надане в юридичній літературі. Зокрема, під інституційною незалежністю розуміють відокремленість наглядового органу від впливу виконавчої та законодавчої гілок влади. Вона ґрунтується на таких засадах: гарантії вищому керівництву проти необґрунтованого звільнення, наявність у структурі управління наглядового органу комісії експертів, схвалення рішень має відбуватися на принципах відкритості і прозорості.
У даному спорі Селищна рада дійсно мала певні контрольні функції за створеним нею підприємством щодо призначення керівника та використання майна, але вона не приймала рішень по вилученню у комунального підприємства майна, не впливала на укладення договору з позивачем, або на прийняття рішень підприємства по невиконанню умов договору кредиту. При цьому позивачем не доведено, що Рада якимось чином втручалася у господарську діяльність комунального підприємства, що мало б наслідком неможливість виконання договірних зобов'язань та фактичну неплатоспроможність.
Крім того, суд також зазначає, що у названих рішеннях Європейський Суд вказує на використання ним принципу «mutatis mutandis», що означає з перекладу з латинської мови - «із заміною того, що підлягає заміні», «з урахуванням відповідних відмінностей». Сенс цього висловлювання стосовно до його використання полягає у тому, що необхідно звертати увагу на відмінності між ситуаціями, стосовно до яких рекомендується звернутися до того чи іншого рішення Європейського Суду, та ситуацією, описаною в конкретному рішенні.
Отже, суд приходить до висновку, що наведені рішення Європейського Суду не стосуються ситуації, наявної у даній справі щодо субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за зобов'язаннями створеного ним комунального підприємства.
За таких обставин, а також з наведеного раніше аналізу положень статей 24, 74, 77 та 78 ГК України, суд вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 не стосуються спірних правовідносин у даній справі, а тому посилання позивача на обов'язковість її застосування судом при вирішенні спору не є правомірними.
Щодо висновків суду з предмету судового розгляду
На підставі викладеного та за результатами оцінки доказів, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутня субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями створеного ним комунального підприємства перед позивачем, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат
Судовими витратами у даній справі є витрати позивача на сплату судового збору відповідно до платіжного доручення від 21.12.2018 у сумі 1921 грн, які згідно з приписами статті 129 ГПК України підлягають покладенню на нього.
На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України,
в и р і ш и в:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя М.К. Закурін
