ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2021 року Справа № 918/1094/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Демидюк О.О.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" на рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20 (повний текст складено 08.02.2021р., суддя Пашкевич І.О.)
за позовом Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (01054, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 33, код ЄДРПОУ 16285602)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" (33016, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Коновальця, будинок 14, квартира 329, код ЄДРПОУ 38661469)
про стягнення заборгованості в розмірі 85 287, 09 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. позов Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" про стягнення заборгованості в розмірі 85 287, 09 грн. грн задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" на користь Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" 85 287 грн 09 коп. заборгованості та 2 102 грн 00 коп. судового збору.
Вказане рішення мотивоване тим, що відповідач лише частково оплатив страхові платежі, внаслідок чого заборгованість відповідача за Страховими полісами складає 85 287,09 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1084/20 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, судові витрати покласти на позивача. Також скаржник просить поновити строк на подання апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що поліси підписано не представником відповідача, а невідомою особою. Місцевим господарським судом ототожнена наявність у позивача страхових полісів "Зелена картка", підписаних замість відповідача невідомою особою, з фактом укладення договорів страхування. Скаржник зазначає, що з огляду на специфіку правового регулювання цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" договір страхування та сертифікат "Зелена картка" не є тотожними поняттями. Таким чином, висновок місцевого суду про наявність договірних відносин між сторонами є хибним, оскільки норма закону про нікчемність договору страхування за умови недотримання письмової форми є імперативною. Сертифікати "Зелена картка", що на них посилається позивач, відповідачем не отримані, підпис страхувальника та печатка ТОВ "Компас Транс" на них відсутні, сертифікати підписані невідомою особою, а отже вони не можуть вважатися підтвердженням укладення договору страхування, оскільки не підтверджують волевиявлення відповідача на укладення договору страхування. В чинному законодавстві України відсутні спеціальні приписи щодо порядку укладення договорів страхування, які посвідчуються полісом (сертифікатом) "Зелена картка". Відповідно до частини першої статті 981 ЦК договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). З урахуванням зазначеного відповідач вважає, що факт отримання сертифікату "Зелена картка" за відсутності підписаного загального договору має бути підтверджено належним чином, оскільки відповідач заперечує проти отримання уповноваженими особами сертифікатів. На думку апелянта, відсутність підпису уповноваженої особи не можна замінити твердженням про схвалення правочину, яке проголошує зацікавлена сторона. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач фактично користувався тільки полісами "Зелена карта" №14233128 та №14233129. Апелянт не погоджується із висновком суду, що якщо вантажні автомобілі належать апелянту, то і поліси позивача мають бути оплаченими. Крім того, факт користування полісами, за виключенням "Зелених карт" №14233128 та №14233129, позивачем не доведений. Викладені вище факти свідчать про те, що невідома (невстановлена) особа з боку позивача, маючи доступ до документів на транспортні засоби відповідача, оформила страхові поліси, за які підписалася невстановлена особа, які відповідачу не вручені та не надіслані, оскільки відповідач не мав наміру їх використовувати. Метою цих дій було отримання винагороди за оформлення страхових полісів.
Листом суду апеляційної інстанції №918/1094/201677/21 від 10.03.2021р. матеріали справи №918/1094/20 витребовувалася з господарського суду Рівненської області.
15.03.2021р. матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2021р. поновлено строк на апеляційне оскарження. Відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" на рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20. Зупинено дію рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20.
За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).
Згідно з частиною 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" оскаржується рішення місцевого господарського суду, в якому ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент звернення з апеляційною скаргою, а справа №918/1094/20 не належить до категорії справ вказаних у частині 4 статті 247 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" на рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, а також відзив на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач АТ "Страхова компанія "ІНГО" просить стягнути з ТОВ "Компас Транс" 85 287,09 грн заборгованості за надані послуги страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів по системі міжнародного страхування "Зелена карта" та судові витрати по справі.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань по оплаті страхових платежів по системі міжнародного страхування "Зелена карта".
Між сторонами даного спору підписано 6 полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з дією на території країн-членів Міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена карта", які долучено до матеріалів справи (а.с. 3-4), а саме: № UA/011/14233128; № UA/011/14233129; № UA/011/14234850; № UA/011/14443400; № UA/011/14447316; № UA/011/14458920 (далі Страхові поліси).
Як вбачається із наявних у матеріалах справи та підписаних сторонами полісів сторони погодили розмір страхової премії за кожним із них, яку відповідач зобов`язувався перерахувати на користь позивача, а також строк дії кожного із полісів.
Відповідач перерахував позивачу загалом 21 509,50 грн. страхової премії за полісами №UA/011/14233128; №UA/011/14233129; №UA/011/14234850; №UA/011/14443400; №UA/011/14458920, що підтверджується засвідченими позивачем копіями платіжних документів отриманих з електронного реєстру платіжних документів по рахунку позивача (а.с. 62-65).
Позивач 10.02.2020 (а.с. 8) надіслав на адресу відповідача претензію №35 від 05.02.2020 (а.с. 9) з проханням погасити дебіторську заборгованість за усіма полісами, вказаними у претензії в сумі 85 287,09 грн.
Однак, відповідач заборгованість не сплатив станом на день розгляду справи судом.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правове регулювання договорів міжнародного обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності визначається Законом України "Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього закону.
Закон України "Про страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не містять положень щодо моменту набрання чинності договорами міжнародного страхування відповідальності транспортних засобів, отже для визначення такого моменту необхідно керуватися Законом України "Про страхування".
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Згідно зі ст. 18 Закону України "Про страхування" факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Отже, поліс "Зелена карта" є формою договору міжнародного обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Зразок полісу "Зелена карта", затверджений розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №813 від 20.03.2014, містить графу, яка передбачає зазначення дати та часу внесення страхового платежу.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Стаття 982 ЦК України визначає істотними умовами договору страхування, зокрема, розмір страхового платежу і строки його сплати, а також строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
У частині першій статті 251 ЦК України строк визначено як певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Відповідно до частини третьої цієї статті строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто визначення строку дії договору має вольовий характер, а сторони наділені значними можливостями впливати на момент настання або закінчення строків, оскільки можуть змінювати строк, наближати або віддаляти його настання. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020р. у справі №322/1178/17.
Відповідно до частин першої та другої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Момент укладення договору визначено у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.
За змістом частини другої, третьої та сьомої статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше.
Разом з цим, відповідно до статті 18 Закону України "Про страхування", договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Таке ж правило стосовно моменту набрання чинності договором страхування закріплене у статті 983 ЦК України.
Таким чином, момент укладення договору страхування може не збігатися з моментом набрання ним чинності, оскільки набрання чинності договором з моменту його укладення передбачено загальними положеннями ЦК України про договір, зокрема, частиною другою статті 631 цього кодексу, тоді як спеціальною нормою, яка пов`язує момент набрання чинності договором страхування з моментом внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором, є стаття 983 ЦК України. Відтак, страховик та страхувальник при укладенні договору страхування вправі визначити момент набрання ним чинності інший, ніж з моменту внесення першого страхового платежу, що відповідатиме принципу свободи цивільно-правового договору, передбаченого статтею 627 ЦК України, в тому числі визначити, що договір набирає чинності з моменту його укладення.
Встановивши конкретні календарні дати у підписаних між сторонами полісах страхування, сторони таким чином встановили договором інший момент набрання ним чинності, аніж внесення страхувальником першого страхового платежу. Вказане не суперечить та відповідає вимогам статті 983 ЦК України.
Колегі суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з огляду на строки дії Страхових полісів, на переконання суду строк оплати страхових платежів за ними є таким, що настав.
Однак, відповідач лише частково оплатив страхові платежі, внаслідок чого заборгованість відповідача за Страховими полісами складає 85 287,09 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що доказів на підтвердження сплати страхових платежів у розмірі 85 287,09 грн відповідачем не надано.
Судом враховано обставини визнання відповідачем страхових полісів №UA/011/14233128, №UA/011/14233129, №UA/011/14234850, №UA/011/14443400, №UA/011/14458920 шляхом їх часткової оплати, а також визнання настання страхового випадку за полісами №UA/011/14233128, №UA/011/14233129, що підтверджується листом відповідача (а.с. 61).
Крім того, відповідач не заперечив, що автомобілі, на які оформлялись Страхові поліси належать йому.
Отже, відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, ним не доведено належними доказами відсутності договірних зобов`язань між сторонами, а також обставин припинення Страхових полісів.
Матеріали справи містять копії витягу із реєстру Моторотранспортного страхового Бюро України, із яких вбачається, що страхувальником за Страховими полісами №UA/011/14234850, №UA/011/14443400, №UA/011/14447316, № UA/011/14458920 є позивач.
Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі МТСБУ) є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам.
Членство страховиків у МТСБУ є обов`язковою умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
МТСБУ здійснює свою діяльність, зокрема, відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до статті 10 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах. Під час в`їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов`язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
Згідно статті 11 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Судом апеляційної інстанції, як і судом першої інстанції, встановлено, що на офіційному веб-сайті МТСБУ (http://www.mtsbu.ua/ua/), наявна можливість здійснення пошуку у реєстрі за даними усіх страхових компаній з метою, зокрема, визначення статусу "Зеленої картки" за її номером на задану дату, та визначення статус "Зеленої картки" за номером транспортного засобу на задану дату за посиланням https://cbd.mtsbu.ua/MTSBU_Pages/Tree.aspx. Судом здійснено пошук по Страховим полісам, та встановлено, що Страхові поліси мають статус "діючі" станом на початкову та кінцеву дату терміну їх дії.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В ст. 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, доводи позивача на укладені між ним та відповідачем Договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена карта" у формі Страхових полісів, підтверджується матеріалами справи та відповідачем належними доказами не спростовані, оскільки позиція відповідача у справі фактично звелась до заперечення доводів позивача без надання на їх противагу жодних належних доказів.
Посилання відповідача про те, що невідома (невстановлена) особа з боку позивача, маючи доступ до документів на транспортні засоби відповідача, оформила страхові поліси, за які підписалася невстановлена особа, які відповідачу не вручені та не надіслані, є лише припущенням скаржника, яке не обґрунтоване належними і допустимими доказами. Вказане твердження спростовується доказами, які наявні в матеріалах справи.
Відповідач, крім іншого, посилається на обставини розірвання з 10.05.2019р. страхових полісів №UA/011/14233128; № UA/011/14233129, про що ним направлявся лист позивачу (а.с. 61). Тобто відповідачем визнаються правовідносини з позивачем щодо страхування згідно полісів № UA/011/14233128 та № UA/011/14233129 та настання за ними страхового випадку.
Відповідно до статті 16 Закону у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов`язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка".
Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється.
Так, статтею 18 Закону врегульовано порядок дострокового припинення договору страхування з ініціативи страхувальника.
Дія договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності може бути достроково припинена, зокрема, за письмовою вимогою страхувальника, про що він зобов`язаний повідомити страховика не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування та надати оригінал поліса страховику.
У разі дострокового припинення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик вилучає страховий поліс та анулює його і за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно до періоду страхування, що залишився до закінчення строку дії договору, з утриманням, у передбачених законом випадках, понесених витрат на ведення справи, але не більше 20 відсотків цієї частки.
Таким чином, з наведеного положення Закону можна зробити висновок, що повернення страхувальнику частини страхового платежу (тобто повернення уже оплаченого страхового платежу) можливе лише за умови відсутності виплати страхового відшкодування.
Обставини виплати страхового відшкодування за полісами №UA/011/14233128 та №UA/011/14233129 судом не досліджувались, оскільки наявність чи відсутність такої виплати не стосується предмету спору, та не впливає на обов`язок відповідача першочергово оплатити страхову премію позивачу. Повернення ж таких виплат, у разі дотримання умов статті 18 Закону, та дослідження обставин наявності чи відсутності страхового випадку за спірними полісами може бути предметом іншого судового провадження. Можливість дострокового розірвання договору страхування не звільняла відповідача від обов`язку оплатити страхову премію.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 85 287,09 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компас Транс" на рішення господарського суду Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського Рівненської області від 02.02.2021р. у справі №918/1094/20 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу №918/1094/20 повернути до господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Савченко Г.І.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Демидюк О.О.
