ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" липня 2019 р. Справа № 910/7360/15-г
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
Головуючого (судді-доповідача): Якімець Г.Г.,
Суддів: Бойко С.М., Хабіб М.І.,
за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,
та представників:
від прокурора - не з`явився
від стягувача - не з`явився
від боржника - не з`явився
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон», вих.№380/190 від 23 травня 2019 року
на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2019 року (підписана 15.05.2019 року), головуючий суддя Хома С.О., судді: Бурда Н.М., Боровець Я.Я.
про поновлення строку для пред`явлення до виконання наказу
у справі №910/7360/15-г
за позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону, м. Київ, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон», м. Тернопіль
про стягнення штрафних санкцій в сумі 792 194 грн., з яких: 344 381 грн. - пеня та 447 813 грн. - штраф
в с т а н о в и в :
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2019 року у справі №910/7360/15-г задоволено заяву Міністерства оборони України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання наказу від 17.02.2017 року №910/7360/15-г про виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.10.2016 року. Поновлено строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2017 року у справі №910/7360/15-г про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» на користь Міністерства оборони України 46 628,36 грн. - пені; 114 761,78 грн. - штрафу (50% від 229 523,56 грн.) - на три місяці: до 16 серпня 2019 року включно.
Ухвала суду мотивована тим, що при видачі наказу від 17.02.2017 року у справі №910/7360/15-г (про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Тернопільський радіозавод "Оріон" на користь Міністерства оборони України 46 628,36 грн. пені; 114 761,78 грн. - штрафу (50% від 229 523,56 грн.), судом помилково визначено строк для пред`явлення наказу до виконання до 01 лютого 2020 року включно, замість: до 01 травня 2017 року включно (з урахуванням приписів ч.1 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження»). Суд зазначає, що норма закону чітко встановлює, що судові рішення, де стягувачем є держава чи державний орган, пред`являється до виконання, в скорочений термін, протягом 3 (трьох) місяців. Судом встановлено, що у даній справі стягувачем за спірним наказом виступає Міністерство оборони України, яке є державним органом, а тому для звернення такого виконавчого документа до виконання ЗУ «Про виконавче провадження» встановлює строк тривалістю 3 місяці з дня, наступного за днем набрання законної сили таким рішенням. Ухвала суду мотивована ст.329 ГПК України та ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження». Суд дійшов висновку, що строк для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2017 року у справі №910/7360/15-г пропущений стягувачем з причин, які не залежали від його волі, а тому суд визнав поважними причини пропуску строку для пред`явлення вказаного наказу до виконання.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, боржник - Акціонерне товариство «Тернопільський радіозавод «Оріон» звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2019 року у справі №910/7360/15-г та винести нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні заяви стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання. Зокрема, зазначає, що наведені боржником в заяві обставини не є поважними, відтак у суду не було підстав поновляти строк для пред`явлення наказу до виконання. Наголошує, що з заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу у цій справі стягувач звернувся до виконавчої служби лише у лютому 2019 року, тобто через 2 роки після отримання такого наказу, при цьому, як частиною 1 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» чітко встановлено, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03 червня 2019 року (судді: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), Бойко С.М. та Мирутенко О.Л.) відкрито апеляційне провадження у справі №910/7360/15-г.
У зв`язку з перебуванням члена колегії - судді Мирутенка О.Л. у відрядженні, розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №428 від 18 червня 2019 року призначено автоматизовану заміну складу колегії суддів для розгляду справи №910/7360/15-г.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2019 року визначено склад колегії суддів для розгляду справи №910/7360/15-г, а саме: Якімець Г.Г. (головуючий суддя), судді: Бойко С.М. та Хабіб М.І.
Ухвалою суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 01 липня 2019 року.
01 липня 2019 року від скаржника до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні представника боржника - Веприк Ірини Олегівни, оскільки остання перебуває за межами України. Поряд з тим, апелянт просить суд продовжити строк розгляду справи.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вирішила таке відхилити, з огляду на наступне:
Відповідно до ч.1 ст.216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Частиною 11 ст.270 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
По-перше, підставою для відмови у задоволенні клопотання скаржника є закінчення тридцятиденного строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, який передбачено ч.2 ст.273 ГПК України (ухвала про відкриття апеляційного провадження постановлена судом - 03 червня 2019 року, відтак, вказаний строк закінчується - 03 липня 2019 року).
Разом з цим, чинним ГПК України не передбачено права апеляційного господарського суду продовжити, передбачений ч.2 ст.273 ГПК України, строк розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, у зв`язку з чим, клопотання скаржника в цій частині не підлягає задоволенню.
По-друге, як на підставу для відкладення розгляду справи, скаржник посилається на неможливість забезпечення участі представника у судове засідання, оскільки такий перебуває за межами України.
Колегія суддів не вважає поважною причину неявки представника апелянта в судове засідання, зважаючи на можливість забезпечення явки в судове засідання іншого представника чи його керівника, оскільки, у відповідності до ч.3 ст.56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що скаржником до клопотання не долучено жодних доказів, які б підтверджували обставини, на які він посилається як на підставу для відкладення розгляду справи.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання боржника та відкладення розгляду апеляційної скарги.
Згідно з п.1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Представник стягувача та прокурор в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвали суду, які знаходяться у матеріалах справи.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки явка прокурора, а також представників стягувача та боржника не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.
Суд , розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:
Як встановлено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року у справі №910/7360/15-г позов заступника військового прокурора Дарницького гарнізону, заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Публічного акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» про стягнення штрафних санкцій в сумі 792 194 грн. задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» на користь Міністерства оборони України 46 628,36 грн. - пені; 114 761,78 грн. - штрафу (50% від 229 523,56 грн.) та в доход Державного бюджету України 5 523,04 грн. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року у справі №910/7360/15-г рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.
17 лютого 2017 року на виконання рішення та постанови, місцевим господарським судом видано відповідні накази.
Постановою Вищого господарського суду України від 12 квітня 2017 року у справі №910/7360/15-г постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року та рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01 квітня 2019 року задоволено заяву ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» та виправлено помилку, допущену в наказі Господарського суду Тернопільської області №910/7360/15-г від 17 лютого 2017 року про стягнення з ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» на користь Міністерства оборони України 46 62836 грн. - пені; 114 761,78 грн. - штрафу (50% від 229 523,56 грн.) в частині строку пред`явлення вказаного наказу до виконання, зазначивши, що правильним слід вважати речення: «Строк пред`явлення наказу до виконання становить три місяці. Наказ дійсний для пред`явлення в Державну виконавчу службу до 01 травня 2017 року включно» замість речення: «Строк пред`явлення наказу до виконання становить три роки. Наказ дійсний для пред`явлення в Державну виконавчу службу до 01 лютого 2020 року включно».
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01 квітня 2019 року відмовлено в задоволенні скарги ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» про визнання неправомірними дій Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №58499488 від 28 лютого 2019 року; визнання неправомірними дій Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо винесення постанови про накладення арешту на майно боржника від 28 лютого 2019 року, ВП №54499488; визнання неправомірними дій Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо винесення постанови про накладення арешту на кошти боржника від 28 лютого 2019 року, ВП №54499488.
25 квітня 2019 року стягувач - Міністерство оборони України, звернувся до місцевого господарського суду з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Тернопільської області №910/7360/15-г від 17 лютого 2017 року. Заява мотивована тим, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.04.2019 року у цій справі виправлено помилку, допущену у вказаному наказі щодо строку його пред`явлення до виконання, який з урахуванням зазначеної ухвали становить три місяці та закінчився - 01 травня 2017 року.
Відповідно до ст.115 ГПК України (в редакції, чинній на момент набрання законної сили рішення у цій справі - 31 січня 2017 року) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з ч.1 ст.116 ГПК України (в редакції, чинній на момент видачі наказу у цій справі - 17 лютого 2017 року) виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Статтею 1 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 ЗУ «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання (ч.1 ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Статтею 11 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом. Строки, встановлені цим Законом, обчислюються в робочих днях, місяцях і роках, а також можуть визначатися посиланням на подію, яка повинна неминуче настати.
Так, згідно з ч.1 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (ч.2 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Як встановлено судом вище у наказі Господарського суду Тернопільської області №910/7360/15-г від 17 лютого 2017 року про стягнення з ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» на користь Міністерства оборони України 46 62836 грн. - пені; 114 761,78 грн. - штрафу, допущено помилку в частині зазначення строку пред`явлення наказу до виконання, а саме: замість 3 місяці помилково зазначено про те, що наказ дійсний для пред`явлення до виконання протягом 3 років - до 01 лютого 2020 року.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01 квітня 2019 року задоволено заяву ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» та виправлено помилку, допущену у вказаному наказі в частині строку пред`явлення останнього до виконання. З урахуванням ухвали суду від 01 квітня 2019 року строк пред`явлення наказу до виконання становить три місяці та такий дійсний для пред`явлення в Державну виконавчу службу до 01 травня 2017 року включно.
Відповідно до ч.6 ст.12 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно ч.1 ст.329 ГПК України у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Норми ГПК України не пов`язують право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто, у кожному випадку, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, підлягають оцінці доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його відновлення, та представлені на їх підтвердження докази. Вказана норма процесуального закону пов`язує можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюються за заявою сторони чи прокурора, заявник повинен обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності - з поданням доказів цього.
Колегія суддів вважає поважними причини пропуску стягувачем строку для пред`явлення наказу Господарського суду Тернопільської області №910/7360/15-г від 17 лютого 2017 року до виконання, оскільки такі причини не залежали від волі останнього, а виникли внаслідок помилки суду при виготовленні наказу.
Така помилка усунена судом лише 01 квітня 2019 року, шляхом винесення відповідної ухвали із зазначенням правильного строку для пред`явлення наказу до виконання, а саме - до 01 травня 2017 року, тобто станом на час винесення судом ухвали про виправлення помилки, такий строк вже закінчився, що позбавляє стягувача права на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року у справі №910/7360/15-г.
При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання боржника щодо звернення стягувача до виконавчої служби лише у лютому 2019 року, тобто через 2 роки після отримання наказу, оскільки, у наказі Господарського суду Тернопільської області №910/7360/15-г від 17 лютого 2017 року зазначено судом, що такий дійсний для пред`явлення до виконання протягом 3 років - до 01 лютого 2020 року, відтак, стягувач вважаючи правильним зазначений строк, реалізував своє право на виконання рішення в межах вказаного строку.
Судом встановлено, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 24 жовтня 2016 року у справі №910/7360/15-г (станом на час винесення оскаржуваної ухвали) боржником так і не виконане.
Відповідно до ч.1 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно з ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції «кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (див. рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України»).
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Право на виконання судового рішення є невід`ємною гарантією відновлення порушеного права позивача та складовою судового захисту його прав.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що причини пропуску стягувачем строку для пред`явлення до виконання наказу у цій справі, є поважними, оскільки, не залежали від волі самого стягувача, у зв`язку з чим, заява останнього про поновлення пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання підлягає задоволенню на підставі ст.329 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст.255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про поновлення, відмову в поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання (п.22).
Згідно з ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Статтею 275 ГПК України передбачено право суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Слід зазначити, що скаржниками не доведено, а апеляційним судом не встановлено наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, відтак, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Судовий збір, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржників.
Керуючись ст.ст.255, 270, 271, 275, 276, 281, 282, 329 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,
постановив:
Ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 15 травня 2019 року у справі №910/7360/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Тернопільський радіозавод «Оріон» - без задоволення.
Справу №910/7360/15-г повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.
Повну постанову складено 05 липня 2019 року
Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.
Суддя Бойко С.М.
Суддя Хабіб М.І.
