Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/14448/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Баранець О.М.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Пукшин Л.Г.)
від 13.12.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Хрипун О.О.)
від 16.05.2024
у справі № 910/14448/23
за позовом Міністерства оборони України
до Дочірнього підприємства Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2"
про стягнення 1 456 680,27 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Ковальчук І.В.
відповідача - ОСОБА_1
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Міністерство оборони України (далі - МОУ) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" (далі - ДП "ІНФОРМАЦІЯ_2") про стягнення 1 456 680,27 грн пені.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов укладеного між сторонами державного контракту № 403/1/22/34 від 15.03.2022 в частині вчасної поставки товару.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/14448/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь Міністерства оборони України пеню у розмірі 1 456 680,27 грн.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд дійшов висновку про невиконання відповідачем обов`язку з поставки товару за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції №403/1/22/34 від 15.03.2022, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача на підставі пункту 7.2 державного контракту пеню у розмірі 1 456 680,27 грн, нараховану з 30.11.2022 по 22.12.2022
При цьому, суд відхилив посилання відповідача про настання форс-мажорних обставин, які склалися безпосередньо у іноземного контрагента (у якого відповідач замовив товар) та в подальшому призвели до не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за контрактом, оскільки Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) визначено: не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/14448/23 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого господарського суду в повній мірі про доведеність та обґрунтованість позовних вимог.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі № 910/14448/23, Дочірнє підприємство Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державне підприємство "ІНФОРМАЦІЯ_2" подало касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю та відмовити у задоволенні позовних вимог Міністерства оборони України.
3.2. Підставами касаційного оскарження ДП "ІНФОРМАЦІЯ_2" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ДП "ІНФОРМАЦІЯ_2" підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 920/417/18 та постановах Верховного Суду, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, 01.10.2020 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 (щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України), від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 (щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України), від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 (щодо застосування статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарський кодекс України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
3.5. Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу проти вимог та доводів останньої заперечує та просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що судами обох інстанцій повно та всебічно з`ясовано всі обставини справи, відповідач, сам вказуючи на стратегічну важливість своєї діяльності і багаторічний досвід здійснення такої, уклавши контракт та одразу отримавши попередню оплату за товар в розмірі 97 %, не виконав належним чином свої зобов`язання за контрактом, що має надзвичайно негативний вплив на обороноздатність країни та забезпеченість боєприпасами Збройні Сили України; розмір штрафних санкцій становить 0,4% від ціни контракту.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
15.03.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) продукції № 403/1/22/34 (надалі - контракт), відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію, зазначену в специфікації продукції (додаток 1 до контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти її та оплатити таку продукцію.
Відповідно до пункту 1.2 контракту підставою для укладення контракту є введення воєнного стану від 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постанова КМУ від 28.02.2022 № 169 та "План закупівель озброєння, військової та спеціальної техніки, ракет, та боєприпасів на воєнний стан для забезпечення першочергових потреб від 05.03.2022 № 3242/з, затверджений Міністерством оборони України.
Пунктом 2.1 контракту визначено орієнтовну вартість товарів на момент укладання контракту без урахування ПДВ, що становила 973 637 213,87 грн.
Так, відповідно до специфікації, виконавець зобов`язався поставити визначену у специфікації продукцію до 08.04.2022.
За умовами пункту 3.1 контракту продукція поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки).
Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем продукції за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з продукцією, у місці поставки. Продукція передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, сертифікацій якості, сертифікатами походження (пункт 3.2 контракту).
Відповідно до пункту 3.4 контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки продукції є дата, зазначена в товаросупровідній документації, або декларації, оформлені митним органом.
Згідно з пунктом 4.1 контракту виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 контракту.
Відповідно до пункту 10.1 даний контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022.
Додатковою угодою №1 від 16.06.2022 сторонами внесено зміни до контракту, зокрема у тексті контракту та у додатках до контракту слово "продукція" замінена словом "товар", та затверджено специфікацію в новій редакції, відповідно до умов якої, виконавець зобов`язався поставити товар по пункту 1 специфікації у кількості 10 000 шт. - не пізніше 20.12.2022 та по пункту 2 специфікації у кількості 6 419 шт. не пізніше 30.09.2022.
Додатковими угодами № 2 від 27.07.2022 та № 3 від 09.09.2022 сторонами вносились зміни до контракту, зокрема у розділ 2 контракту щодо вартості товару, а також затверджувалась специфікація товарів, що поставляється за державним контрактом у вигляді додатка № 1 до додаткової угоди № 1 (у новій редакції).
Так, відповідно до пункту 2.1 контракту в редакції додаткової угоди № 4 від 11.11.2022 вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 969 412 365,00 без ПДВ. Також сторонами затверджено специфікацію в новій редакції, відповідно до якої виконавець зобов`язався поставити товар по пункту 1 специфікації у кількості 10 000 од. - 20.12.2022, по пункту 2 специфікації у кількості 5 000 од. - 30.11.2022, по пункту 3 специфікації у кількості 419 од. - 30.11.2022 та по пункту 4 специфікації у кількості 1 000 од. - 30.11.2022.
Додатковою угодою № 5 від 27.12.2022 термін дії контракту продовжено до 31.12.2023.
Додатковою угодою № 6 від 11.01.2023 викладено абзац 1 пункту 2.9 розділу 2 Контракту у новій редакції: "замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від загальної вартості (ціни) товару за контрактом частинами на строк не більше, як на дванадцять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця".
Додатковою угодою № 7 від 29.03.2023 сторонами внесено зміни у пункт 2.2 контракту - вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 365 591 265,00 без ПДВ та виклали Специфікацію товарів, що поставляється за державним контрактом у вигляді додатка № 1 у новій редакції.
За доводами позивача на виконання умов контракту здійснена попередня оплата у сумі 944 428 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.03.2022 № 403/1/59. Однак відповідачем, зобов`язання виконано не належним чином.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення умов контракту здійснив часткову поставку товару з порушенням обумовлених строків, які визначені в специфікації, у зв`язку з чим позивач звертався до відповідача із претензією від 05.06.2023 № 403/5/2/8007, у якій вказував про порушення строків поставки та необхідність сплати згідно з пунктом 7.2 контракту сум пені за таке прострочення. У зв`язку із залишенням відповідачем даної претензії без задоволення, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача за порушення строків поставки товару за контрактом пеню у розмірі 1 456 680,27 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що він належним чином приступив до виконання зобов`язань за контрактом, з метою виконання якого уклав відповідний зовнішньоекономічний контракт з іноземним постачальником про поставку товару, отримав відповідні дозволи на імпорт товару в Україну, сплатив іноземному постачальнику грошові кошти та вжив всіх залежних від нього заходів з метою забезпечення вчасної поставки товару позивачу, однак з огляду на обставини непереборної сили, які унеможливили вчасне виконання зобов`язань з поставки продукції, а саме настання форс-мажорних обставин у іноземного постачальника продукції, про що було повідомлено позивача листом від 16.09.2022. В подальшому, 23.02.2023 відповідач повідомив позивача про настання для відповідача форс-мажорних обставин, з наданням копії сертифікату про форс-мажорні обставини та неможливості виконати умови поставки продукції у кількості 6 419 од. в термін до 30.11.2022 та 10 000 од. у термін до 20.12.2022. Крім іншого, відповідач зазначає, що в березні 2023 останнім було повернуто позивачу попередню оплату за не поставку товару у кількості 10 000 од. на загальну суму 585 706 467,00 грн. Також, відповідач вказує, що 16.03.2023, керуючись пунктом 7.6 контракту надіслав відповідачу копії довідки ТПП України від 15.03.2023 № 740/05-5, якою підтверджується внесення сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 23.02.2023 № 126/03.23, видатний Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою до Єдиного Реєстру сертифікатів, виданих ТПП України та регіональними ТПП про засвідчення форс-мажорних обставин. З огляду на вказане, відповідач вважає, що у позивача відсутні правові підстави притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення пеня, оскільки існували форс-мажорні обставини.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
5.4. Частиною першою статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин першої - другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини першої статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
5.5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов контракту позивачем здійснена попередня оплата у сумі 944 428 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.03.2022 № 403/1/59.
Судами встановлено, що відповідачем було порушено обумовлені сторонами у специфікації до контракту в редакції додаткової угоди № 4 від 11.11.2022 строки поставки товарів, а саме: товар у кількості 5 000 од. загальною вартістю 288 063 650,00 грн було поставлено відповідачем із простроченням на 21 день. Так, відповідно до умов Специфікації, виконавець зобов`язався поставити вказаний товар до 30.11.2022, в той час, згідно з митною декларацією товар поставлений - 22.12.2022. Факт прострочення виконання зобов`язання з поставки товару відповідачем не заперечується, зокрема у відзиві на позов.
5.6. Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
5.7. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
5.8. Відповідно до пункту 7.2 державного контракту, за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів за кожен день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної суми.
У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару за державним контрактом на поставку (закупівлю) продукції №403/1/22/34 від 15.03.2022, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 456 680,27 грн, нараховану з 30.11.2022 по 22.12.2022.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що останній є арифметично правильним. Таким чином, розмір пені за прострочення виконання відповідачем обов`язку з поставки товару за державним контрактом №403/1/22/34 від 15.03.2022 становить 1 456 680,27 грн.
Касаційна скарга не містить заперечень стосовно визначення позивачем та задоволеного до стягнення судами розміру штрафних санкцій.
5.9. Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказав про відсутність правових підстав для притягнення останнього до відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення строку поставки, мотивуючи зазначене тим, що у іноземного контрагента (у якого відповідач замовив товар) склалися форс-мажорні обставини, які в подальшому призвели до невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за контрактом. Так відповідач зазначив, що іноземний постачальник в свою чергу був залежний від умов зовнішньоекономічного контракту, які слалися через несприятливі погодні умови в Болгарії в період 1-2 вересня 2022 року. Також відповідач зазначив, що сертифікатом №3200-23-0885 про форс-мажорні обставини, виданим Київською обласною (регіональною) торгово-промисловою палатою, засвідчено настання форс-мажорних обставин, що безпосередньо вплинули на термін виконання договірних зобов`язань між сторонами.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частин 1, 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності.
Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/ обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанова Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18).
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне виконання договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).
У статті 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 № 44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Разом з тим, Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) визначено: не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1625/22, постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17).
У постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 913/308/23 сформульовано такі загальні правові висновки у правовідносинах, пов`язаних зі встановленням наявності/відсутності форс-мажорних обставин: 1) неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин; 2) перед тим як з`ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з`ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин; 3) форс-мажор не звільняє сторони договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.
5.10. Судами попередніх інстанцій встановлено, що форс-мажорні обставини склалися безпосередньо у іноземного контрагента (у якого відповідач замовив товар), які в подальшому призвели до не виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за контрактом. Так із наданих відповідачем доказів, іноземний постачальник у свою чергу був залежний від умов зовнішньоекономічного контракту, які слалися через несприятливі погодні умови в Болгарії в період 1-2 вересня 2022 року.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, суди обох інстанцій встановили, що відповідачем не доведено те, що належне виконання зобов`язань за контрактом виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, оскільки невиконання контрагентом боржника свого обов`язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності, та те, що наведені відповідачем форс-мажорні обставини, за конкретних обставин справи не свідчать про відсутність вини останнього за неналежне виконання зобов`язань за контрактом.
5.11. Скаржник підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 617 Цивільного кодексу України, статті 218 Господарський кодекс України, статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" без урахування висновків щодо їх застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20.
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Так, у справі № 912/3323/20, про неврахування якої зазначив скаржник, предметом спору є розірвання договору найму (оренди) нежитлового приміщення у зв`язку з настанням форс-мажору та істотною зміною обставин, якими сторони керувалися в момент укладення договору. Верховний Суд, підтримуючи висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначив, що ключовим для застосування форс-мажору є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла. Суд касаційної інстанції погодився із судами, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору.
Втім, у справі, що переглядається, суди виходили з того, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, тобто, те, що іноземний контрагент відповідача неналежним чином виконав свої зобов`язання перед відповідачем, не може бути підставою для звільнення від відповідальності відповідача.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у справі, що розглядається, та у зазначеній скаржником справі, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. До того ж в обох випадках суди відхилили посилання сторін на наявність форс-мажорних обставин.
5.12. Також скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 920/417/18 та постановах Верховного Суду, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23, від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, 01.10.2020 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17, від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду і суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів.
Проте у цій справі, відповідачем клопотання про зменшення пені не заявлялося, а суд, в силу своїх дискреційних повноважень, зазначені статті не застосовував.
Посилання скаржника на незастосування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо можливості зменшення розміру 3% річних, колегією суддів відхиляються, оскільки в межах справи №902/417/18 розглядалось питання зменшення загального розміру відсотків річних, зокрема 96% річних, нарахованих відповідно до умов договору, тоді як у справі, що переглядається, вимога про стягнення 3% річних не заявлялася.
5.13. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що відсутні підстави для їх зміни чи скасування.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.
7. Судові витрати
7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються відповідно на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "ІНФОРМАЦІЯ_1" Державного підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_2" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2024 у справі №910/14448/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Баранець
