ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
18.01.2021Справа № 910/12614/20Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА"
до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"
про стягнення 13 154,78 грн.,
без виклику учасників справи.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "МАРІУПОЛЬСЬКИЙ МЕТАЛУРГІЙНИЙ КОМБІНАТ ІМЕНІ ІЛЛІЧА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про стягнення збитків у розмірі 13 154,78 грн., які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не виконав покладені на нього цивільно-правові зобов`язання в частині забезпечення збереження перевезеного вантажу.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 27.08.2020 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105475085724 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5.
Повідомленням про вручення поштового відправлення №0105475085724 підтверджується, що 09.09.2020 відповідач отримав ухвалу суду. Разом з цим, відзиву або будь-яких інших заяв або клопотань станом на момент ухвалення даного рішення відповідач до суду не надав.
Згідно із ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 18.01.2021.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
ВСТАНОВИВ:
14.02.2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (відправник, одержувач) укладено Договір про надання послуг № 00039/ЦТЛ-2018, предметом якого відповідно до п. 1.1. Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією та перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Відповідно до п.1.2 договору, за цим договором перевізник зобов`язався доставити прийнятий до перевезення вантаж у пункт призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а замовник - сплатити за перевезення вантажу та надані послуги, що пов`язані за цим перевезенням.
В свою чергу, 19.12.2019 між ПрАТ «СУХА БАЛКА» (постачальник) та ПрАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено договір №2057, за змістом якого продавець зобов`язується поставити, а покупець - оплатити і прийняти руду залізну агломераційну, руду залізну доменну.
04.05.2020 ПрАТ «СУХА БАЛКА», як вантажовідправник, за накладною №47986013 від 04.05.2020 (досилочна накладна № 45030293 від 06.05.2020) відправив позивачу на станцію Асланово залізничні вагони з вантажем - руда залізна агломераційна, у тому числі вагон № 55022123.
10.05.2020 на станції Волноваха Донецької залізниці було складено комерційний акт №486202/128/347/8/61 про нестачу вантажу в вагоні №55022123 у кількості 10500 кг., про що в накладних були зроблені відповідні відмітки.
Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у частковій втраті вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 13 454,78 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, зважаючи на те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір про надання послуг №00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання глави 64 розділу ІІІ книги 5 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про залізничний транспорт".
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі (ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України).
Так, матеріалами справи підтверджується прийняття вантажу до перевезення відповідачем від ПрАТ «СУХА БАЛКА» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення.
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 р. (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Як встановлено судом вище, за результатами зважування вантажу, який перевезено згідно вищезазначеної накладної, виявлено його часткову втрату у вагоні № 55022123, на підтвердження чого представниками залізничної станції складено відповідний комерційний акт.
Так, у розділах Ґ, Д вищезазначеного комерційного акту наявна інформація, з якої вбачається опис виявленого пошкодження із зазначенням кількості недостачі, зафіксовано маркування, виявлені недоліки, фактичну масу вантажу брутто, тари з ПД, нетто, розбіжність у нестачі товару, навантаження в вагоні насипом. Також зазначені відомості щодо справності вагонних ваг, на яких здійснювалося контрольне зважування, а також фактів повторного зважування.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).
За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов`язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.
Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду копію рахунку-фактури №000000565 від 04.05.2020.
Крім того, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №4500042902 від 09.06.2020, яким підтверджується здійснення позивачем оплати агломераційної руди.
Відповідно до ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно з рахунком-фактурою №000000565 від 04.05.2020 вартість 1 тонни вантажу: «руда залізна агломераційна» становить 1 445,58 грн. з ПДВ.
Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. "г" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р. та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за №862/5083, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, норма природних втрат застосовується у розмірі 2% від маси вантажу.
Таким чином, недостача вантажу за вирахуванням норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто у вагоні №55022123 (який перевозився згідно накладної № 47986013) становить 13 154,78 грн., яка розрахована наступним чином: маса нетто у вагоні №55022123 складала 70000 кг, недостача згідно комерційного акту становить 10500 кг. Норма природних втрат вантажу - 2%, тобто 70000х2% = 1400 кг. Тож, 10500 кг - 1400 кг = 9100 кг., або 9,1 т.
Отже, сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 13 154,78 грн. (9,1 т. х 1 445,58 грн. = 13 154,78 грн).
Таким чином, загальна сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника становить 13 154,78 грн.
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Виходячи з аналізу ст. 1166 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується за наявності складу цивільного правопорушення, а саме таких його елементів: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини особи, яка заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності (виключає його відповідальність).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 55022123, завданої шкоди - нестачі товару на загальну суму 13 154,78 грн., та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вищезазначених вагонах сталась не з його вини відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Судовий збір згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивач надав суду відповідне клопотання та докази витрат на правничу допомогу.
Так, 30.03.2018 між позивачем (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Всеукраїнська адвокатська допомога" (Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 845, відповідно до якого Адвокатське об`єднання прийняло зобов`язання надати позивачу правову допомогу (юридичні послуги) з питань що виникають у процесі господарської діяльності клієнта в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Додатковою угодою № 4 від 03.12.2018 до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2019.
Додатковою угодою № 26 від 09.12.2019 до вказаного договору сторонами продовжено строк його дії до 31.12.2020.
Згідно з п.5.3 договору оплата послуг Адвокатського об`єднання здійснюється клієнтом шляхом безготівкового розрахунку, оплата клієнтом наданих Адвокатським об`єднанням послуг здійснюється на підставі актів надання послуг (актів прийому-передачі наданих послуг), оформлених у двосторонньому порядку та рахунків, наданих Адвокатським об`єднанням. Акт надання послуг (акт прийому-передачі послуг) оформлюється Адвокатським об`єднанням станом на останній день місяця в якому надавалися послуги за цим договором.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: копію договору № 845 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018, копію додаткової № 4 від 03.12.2018, копію додаткової угоди №26 від 09.12.2019 року, додаткову угоду №190/2 від 05.08.2020, копію акту №1 від 07.08.2020 на суму 2023,35 грн.
При цьому суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу у даній справі.
Відповідачем заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не надано.
Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 023,35 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вул. Левченка, 1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504, ідентифікаційний код 00191129) суму збитків, які виникли у зв`язку із незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 13 154,78 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 023,35 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.01.2021.
Суддя І.В. Приходько
