КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" квітня 2017 р. Справа№ 910/10166/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
за участю представників:
позивача: Колосовський Ю.О., довіреність №10-74/2926 від 07.03.2017,
Остроушко О.Л., довіреність №10-74/1957 від 15.02.2017,
відповідача: Іванкіна Ю.Б., довіреність №14-91 від 18.04.2014,
третьої особи 1: не з'явився,
третьої особи 2: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016
у справі №910/10166/15 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1. Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк"
2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка Андрія Васильовича
про визнання векселів такими, що не підлягають виконанню
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання недійсними зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" сплатити за простими векселями №№76331401020323-76331401020332 номінальною вартістю 1000000 грн суму грошових коштів у розмірі 1000000 грн у строк платежу за пред'явленням, але не раніше 01.01.2015, а вказані векселі такими, що не підлягають виконанню та про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи від 05.03.2015, що вчинені Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. на простих векселях №№76331401020323-76331401020332 номінальною вартістю 1000000 грн, векселедавцем за якими є ВАТ "Полтаваобленерго", правонаступником якого є позивач (із врахуванням заяви про зміну предмета позову від 20.05.2015).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 (суддя Полякова К.В.) у справі №910/10166/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Коршун Н.М., Буравльов С.І.) у задоволенні позову ПАТ "Полтаваобленерго" до ПАТ "НАК "Нафтогаз України" відмовлено повністю.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2016 у справі №910/10166/15 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2016 у справі №910/10166/15 скасовано. Справу №910/10166/15 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 за ініціативою суду залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка Андрія Васильовича.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі №910/10166/15 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Полтаваобленерго".
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми матеріального та процесуального права.
Відповідач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2017, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі №910/10166/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., суддів Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.04.2017.
В судове засідання, яке відбулось 13.04.2017, з'явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб не з'явились, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню. При цьому судова колегія бере до уваги наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.05.2000 Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (позивач у справі), емітовано прості векселі, строком оплати "по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015 року" Українському кредитному банку (код ЄДРПОУ 143600080) чи його наказу, а саме №№76331401020323, 76331401020324, 76331401020325, 76331401020326, 76331401020327, 76331401020328, 76331401020329, 76331401020330, 76331401020331, 76331401020332, кожен з яких номінальною вартістю 1 000 000,00 грн (далі - спірні векселі).
На спірних векселях Українським кредитним банком були проставлені прості бланкові індосаменти із написом "платити наказу: без обороту на мене", які скріплені відтиском печатки і підписами голови правління Український кредитний банк ОСОБА_6 та головного бухгалтера ОСОБА_7
26.02.2015 Державний нотаріус Другої Полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. опротестував прості векселі на вимогу ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а саме №№76331401020323 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020324 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020325 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020326 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020327 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020328 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020329 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020330 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020331 на суму 1 мільйон гривень; 76331401020332 на суму 1 мільйон гривень, векселедавцем за якими є позивач.
27.02.2015 на адресу позивача надійшов лист ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №26-1262/1.2-15 від 20.02.2015 з пропозицією оплатити вищезгадані векселі строком до 12:00 24.02.2015, а також попереджено позивача як векселедавця про вчинення у відповідності до чинного законодавства по векселях протесту у неплатежі у разі несплати вказаних векселів.
05.03.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. згідно ст. 87 Закону України "Про нотаріат" та п. 11 переліку документів, по яких стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, вчинено виконавчі написи №360-369 на простих векселях, а саме №№76331401020323, 76331401020324, 76331401020325, 76331401020326, 76331401020327, 76331401020328, 76331401020329, 76331401020330, 76331401020331, 76331401020332, кожен з яких номінальною вартістю 1 000 000,00 грн.
У зв'язку з тим, що виконавчий напис нотаріуса, у відповідності до вимог п. 4 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", є виконавчим документом, стягувачем дані документи були направлені до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Полтавській області.
05.05.2015 Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавчі провадження за вищевказаними виконавчими написами нотаріуса №№360-369 від 05.03.2015 на загальну суму 10 000 000,00 грн.
Зі змісту позовної заяви з уточненням до неї вбачається, що підставою для виникнення спору у даній справі стало те, що зазначені вище спірні векселі не підлягають виконанню, оскільки не містять реквізиту "підпис векселедавця", адже голова правління позивача ОСОБА_9 та головний бухгалтер ОСОБА_10 не підписували цих векселів, а тому, за твердженням позивача, у ПАТ "Полтаваобленерго" відсутні зобов'язання з оплати грошових коштів за спірними векселями.
Зокрема, ПАТ "Полтаваобленерго", із посиланням на статті Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, вважає, що НАК "Нафтогаз України" не може вимагати виконання зобов'язань за векселем від позивача, оскільки відповідач отримав спірні векселі від представника, що не мав достатніх повноважень на видачу (передачу) векселя, а тому позивач просив суд визнати спірні векселі такими, що не підлягають виконанню.
Разом з тим, предметом спору у даній справі є також вимоги Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про визнання виконавчих написів нотаріуса №№360-369 від 05.03.2015 вчинених на спірних векселях такими, що не підлягають виконанню, оскільки дії нотаріуса, який не перевірив факту пред'явлення оригінала векселя до сплати боржникові, є неправомірними.
Тобто, як на підставу позовних вимог в цій частині ПАТ "Полтаваобленерго" посилається на неправомірність дій нотаріуса щодо вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості за спірними векселями, зокрема, щодо нездійснення перевірки нотаріусом факту пред'явлення оригінала векселя до сплати боржникові.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", місцевий господарський суд виходив з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно із ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 194 Цивільного кодексу України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
У відповідності до ч. 2 ст. 195 Цивільного кодексу України види цінних паперів та порядок їх обігу встановлюються законом.
Згідно з ч. 7 ст. 164 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання мають право в порядку, встановленому законом, випускати в обіг векселі - боргові цінні папери, які посвідчують безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Суд відзначає, що відносини, пов'язані із обігом векселів в Україні, на час виникнення спірних правовідносин, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930 року), а також законами України від 06.07.1999 року №826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 року №827-X1V "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 06.07.1999 року №828-X1V "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.
Згідно із ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі простий вексель містить: назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Форма будь-якого зобов'язання, яке виникає із переказного або простого векселя, підпорядковується законам місця підписання зобов'язання (ч. 1 ст. 3 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі).
На підставі ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) відповідно до цього Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.
Враховуючи тип підприємства позивача, відповідно до цього Закону до цінних паперів, які могли бути емітовані та видані позивачем відносяться лише: акції; облігації підприємств; векселі.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю), тоді як акція - це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства (п. 1 ст. 4 Закону). Облігацією є цінний папір, який засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (ст. 10 Закону).
Згідно із ст.ст. 4, 6-7, 10, 11 Закону облігації та акції випускаються підприємством, в тому числі шляхом емісії, які таким чином засвідчують відповідно внесення грошових коштів у підприємства (облігація) та дольову участь відповідного акціонера у статутному фонді акціонерного товариства (акція), тоді як вексель випускається підприємством шляхом його видачі - складення на підприємстві, як документа певної форми з обов'язковими реквізитами та сумою грошового (боргового) зобов'язання векселедавця.
Як встановлено судом першої інстанції, договором №Т-102/042000 від 24.04.2000 про обмін рівноцінних цінних паперів та на підставі акту прийому передачі векселів від 04.05.2000 Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято прості векселі №76331401020323 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020324 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020325 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020326 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020327 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020328 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020329 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020330 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020331 на суму 1 мільйон гривень; №76331401020332 на суму 1 мільйон гривень, векселедавцем за якими є ВАТ Полтаваобленерго, правонаступником якого є ПАТ Полтаваобленерго, строк пред'явлення яких до оплати визначений після 01.01.2015.
При цьому, оскільки спірні векселі видані на пред'явника, отже їх законним векселедержателем вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться, а саме ПАТ "НАК "Нафтогаз України", яким і було пред'явлено спірні векселя до оплати.
Аналогічного висновку дійшов Київський районний суд міста Полтави в рішенні від 21.07.2015 у справі №552/1276/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" до Державного нотаріуса Другої полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Т.О. про визнання недійсними протестів про неоплату простих векселів, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06.10.2015.
Зі змісту наявних в матеріалах справи спірних векселів вбачається, що ВАТ "Полтаваобленерго" зобов'язалось сплатити визначені у них суми грошових коштів не раніше 01.01.2015 Українському кредитному банку (м. Київ), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акцент-Банк" (третя особа 1 у справі).
При цьому, виходячи з норм Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі від 07.06.1930, за спірними векселями ПАТ "АКЦЕНТ-БАНК" як правонаступник Українського кредитного банку виступає індосантом, у тому розумінні цього визначення, яке випливає з приписів вказаного закону.
У відповідності зі ст. 9 Закону особою, яка у будь-якому випадку безумовно зобов'язана здійснити платіж за векселем, є виключно векселедавець (трасант). Статтею 15 передбачено, що індосант відповідає за акцепт і за платіж по векселю лише в тому випадку, коли не обумовлено протилежне.
На спірних векселях були проставлені прості бланкові індосаменти із за застереженням "без обороту на мене" та новий векселедержатель - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" погодився прийняти векселі за наявності такого застереження, що в свою чергу, виключає будь-яку відповідальність індосанта з огляду на ст. 15 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі.
Згідно правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду України від 06.06.2006 у справі №05/179-05, у відповідності зі статтею 15 Уніфікованого закону оскільки не обумовлено протилежне, індосант відповідає за акцепт і за платіж. Таким чином, вказана стаття передбачає можливість включення в індосамент застереження "Без обороту на мене" або будь-якого іншого застереження, що має наслідком звільнення індосанта від відповідальності за платіж по векселю. У такому випадку індосант відповідає лише за дійсність переданої по векселю вимоги. Вказане застереження має таке значення, що при неакцепті чи неплатежі до такого індосанта не можуть бути пред'явлені вимоги, передбачені статтями 43-49 Уніфікованого закону, тобто воно звільняє індосанта від відповідальності за невиконання зобов'язань по векселю.
Отже, форма індосамента, у якій індосант перед своїм підписом робить напис "Без обороту на мене", або інше рівнозначне застереження, - звільняє індосанта від відповідальності за пред'явленими до нього претензіям в разі неоплата векселя зобов'язаною по ньому особою (основним вексельним боржником).
Аналогічне положення міститься у п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України №5 від 08.06.2007 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів".
Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель підписується від імені юридичних осіб власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.
Отже, згідно чинного законодавства зобов'язаною за простим векселем є особа, яка самостійно підписала вексель, або особа, від імені якої вексель підписала належним чином уповноважена третя особа.
Вексельне законодавство не містить положень щодо визначення належних повноважень осіб, які підписали вексель, а лише встановлює їх коло. Тому питання про належний характер уповноваження особи на підписання векселя має вирішуватися з огляду на загальні норми цивільного законодавства України, зокрема щодо укладення відповідного договору, видачі довіреності, вчинення внутрішніх актів органами юридичної особи, як, наприклад, прийняття зборами учасників рішення, наказу про виконання функцій виконавчого органу тощо.
У відповідності до ст.ст. 33, 75, 76 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі простий вексель вважається таким, що не має сили простого векселя у разі відсутності у ньому будь-яких необхідних реквізитів або зазначення строку платежу іншого, ніж встановлено у ст. 33 Уніфікованого закону.
Зокрема, простий вексель містить: назву "простий вексель", яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця складання простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі (дата приєднання Україною 06.07.1999, дата набуття чинності для України 06.01.2000) форма будь-якого зобов'язання, яке виникає із переказного або простого векселя, підпорядковується законам місця підписання зобов'язання.
У відповідності до п. 4 постанови пленуму Верховного Суду України №5 від 08.06.2007 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" при вирішення питання про наявність вексельних зобов'язань судам слід звертати увагу на додержання вимог вексельного законодавства щодо підписів зобов'язаних за векселем осіб.
На дату видачі спірних векселів в Україні діяли Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №528 від 10.09.1992, пунктом 1 розділу 2 яких встановлено, що вексель підписується керівником та головним бухгалтером юридичної особи та завіряється печаткою.
За відсутності зазначених реквізитів підпису юридичної або фізичної особи останній теж слід вважати відсутнім, а сам вексель - таким, що виданий з дефектом форми і не має вексельної сили (ст. 2 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі).
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що дефектом форми векселя, яке призводить до визнання його таким, що не підлягає виконанню, є саме відсутність визначених законом обов'язкових реквізитів векселя як документа, у даному випадку відсутність підписів Голови правління, головного бухгалтера та печатки векселедавця.
При цьому виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд звертає увагу, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо втрати печатки ПАТ "Полтаваобленерго" на момент видачі спірних векселів, а документи щодо знищення печатки товариства в 2011 році, а саме акт №21/1 від 05.05.11, копія якого наявна в матеріалах справи, не є підтвердженням відсутності печатки у позивача в 2000 році з огляду на дати вказаних документів та їх співвідношення з фактичними обставинами справи.
Разом з тим, беручи до уваги предмет та підстави позовних вимог, виходячи з того, що під час розгляду справи виникли питання щодо встановлення дійсності виконання на спірних векселях підписів від імені позивача - Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом ухвалою від 25.06.2015 у справі №910/10166/15 у відповідності до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
За висновком судової почеркознавчої експертизи у даній справі №155583/15592/15-92 від 18.11.2015, який знаходиться в матеріалах справи, судом встановлено, що підписи від імені голови правління ОСОБА_9 та головного бухгалтера ОСОБА_10 в оригіналах спірних простих векселів №№76331401020323, 76331401020324, 76331401020325, 76331401020326, 76331401020327, 76331401020328, 76331401020329, 76331401020330, 76331401020331, 76331401020332 від 04.05.2000 виконані рукописним способом без застосування попередньої технічної підготовки чи технічних засобів не ОСОБА_9 та не ОСОБА_10, а іншою особою.
Статтею 76 Уніфікованого закону встановлено, що документ у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у статті 75 вказаного Закону, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті.
Отже, Уніфікований закон пов'язує визнання векселів такими, що не мають вексельної сили, з підставами, пов'язаними з дефектом форми, будь-яких інших підстав законом не передбачено (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.12.2009 у справі №38/51).
Тобто навіть виявлення підробленого підпису на векселі від імені векселедавця або ж підпису вигаданих осіб чи інших осіб, які не можуть зобов'язуватися за векселем із тих чи інших підстав, не означає відсутності такого підпису взагалі. Такий вексель не слід вважати таким, що має дефект форми - відсутність підпису.
Відповідно до статті 7 Уніфікованого закону якщо на переказному векселі є підписи осіб, нездатних зобов'язатися за переказним векселем, або підроблені підписи, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов'язувати тих осіб, які поставили їх на переказному векселі або від імені яких переказний вексель був підписаний, то зобов'язання інших осіб, які поставили свої підписи на ньому, є все ж таки юридично дійсними.
Ця норма не визначає повноважність осіб, які підписали вексель, а вказує, що при встановленні зазначених у ній обставин зобов'язання таких осіб за векселем є юридично дійсними.
Наслідки вчинення дій особами, вказаними у статті 7 Уніфікованого закону, визначені статтею 8 цього Закону, згідно з якою кожний, хто поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи, від імені якої він був уповноважений діяти, сам зобов'язаний за векселем і, якщо він заплатить, матиме ті самі права, які мала б та особа, за яку він мав намір діяти. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.
Статтею 77 Уніфікованого закону передбачено, що такі наслідки настають і для осіб, котрі здійснили ці ж дії, і при видачі простого векселя.
Враховуючи наведене та навіть з огляду на те, що спірні векселі від імені голови правління ПАТ "Полтаваобленерго" ОСОБА_9 та головного бухгалтера ПАТ "Полтаваобленерго" ОСОБА_10 підписані іншими особами, їх підписи скріплені печаткою ПАТ "Полтаваобленерго".
Крім того, оскільки судом не встановлено, а позивачем не доведено належними та допустими доказами наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних векселів недійсними, а саме дефекту форми векселя, та будь-яких інших підстав, які позбавляли б його вексельної сили, законодавством не передбачено, суд дійшов висновку про те, що відсутність дійсних підписів голови правління та головного бухгалтера не позбавляє спірні векселі вексельної сили.
При розгляді справ такої категорії судам слід враховувати, що у разі схвалення в подальшому особою видачі (передачі) векселя представником без повноважень або з їх перевищенням, відповідальність за векселем на підставі частини 2 статті 241 Цивільного кодексу України несе ця особа, якщо інше не випливає із самого векселя (п. 9 постанови пленуму Верховного Суду України №5 від 08.06.2007 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів").
Приписи частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України не містять виключного переліку дій особи, які можуть бути розцінені як вчинення дій, що свідчать про схвалення особою, яку представляють, правочину, вчиненого з перевищенням повноважень.
Згідно із ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Із наявного у матеріалах справи фінансового звіту ПАТ "Полтаваобленерго" за 2014 рік вбачається, що підприємством позивача видано векселів на загальну суму 10 000 000,00 грн, що свідчить про обізнаність ПАТ "Полтаваобленерго" наявності у нього вексельних зобов'язань та може свідчити про відповідальність за векселем на підставі частини 2 статті 241 Цивільного кодексу України.
Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги заперечення позивачем дійсності векселів та зазначення про непов'язаність зазначеної в рядку 1065 розділу ІІІ Звіту про фінансовий стан на 31.12.2014 інформації з предметом спору та відсутність інформації щодо векселів на загальну суму 10 000 000,00 грн з огляду на той факт, що згідно приписів ст. 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінасову звітність" на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність, до складу якої входять: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.
Згідно із ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінасову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, виходячи з приписів чинного законодавства посилання позивача на відсутність інформації щодо виданих в 2000 році спірних векселів за умови відображення відповідної інформації в фінансовому звіті товариства за 2014 рік, підписаного керівником ПАТ "Полтаваобленерго" та на якого, зокрема, покладено відповідальність за достовірність такої інформації, зважаючи на відсутність доказів існування інших, відмінних від спірних векселів позивача, судом до уваги не береться.
Також суд зазначає, що контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їх повноважень, передбачених законами, отже спір щодо достовірності фінансової звітності позивача виходить за межі предмету спору у даній справі та може бути вирішений сторонами в межах іншого спору.
Таким чином, враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" щодо сплати грошових коштів за спірними векселями, а саме №№76331401020323, 76331401020324, 76331401020325, 76331401020326, 76331401020327, 76331401020328, 76331401020329, 76331401020330, 76331401020331, 76331401020332 є безспірними та підтверджуються наявністю самих векселів, а тому вимоги позивача про визнання недійсними зобов'язання сплатити за простими векселями суму грошових коштів на користь НАК "Нафтогаз України" є безпідставними та необґрунтованими, векселі, за якими вчинено спірні виконавчі написи, підлягають виконанню, а тому позовні вимоги в частині визнання векселів такими, що не підлягають виконанню, задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, суд відзначає наступне.
За приписами ст. 87 Закону України "Про нотаріат" (в редакції, що діяла на час вчинення спірних написів) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №282/20595 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Для одержання виконавчого напису за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку, подаються: а) оригінал опротестованого векселя; б) акт про протест векселя (п. 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999).
Нотаріус на підставі ст. 88 Закону України "Про нотаріат" вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Зокрема, у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса (ст. 89 Закону).
У відповідності до постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №2 "Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог кредитора.
За змістом пункту 10 вказаної Постанови нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено в судовому засіданні 13.12.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В., залученим судом до участі у справі на виконання постанови Вищого господарського суду України від 21.09.2016 у справі №910/10166/15, та яким 05 березня 2015 за вказаними спірними векселями вчинено виконавчі написи про стягнення заборгованності на користь відповідача - публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, код ЄДРПОУ 20077720, для вчинення спірних написів відповідач надав нотаріусу оригінали опротестованих векселів, протести векселів про неоплату, вчинені державним нотаріусом Другої полтавської нотаріальної контори Сомовенко Т.О., які були підписані уповноваженими на те особами.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, зазначене свідчить про надання нотаріусу усіх необхідних документів для вчинення виконавчих написів.
Крім того, спірні виконавчі написи містять усі необхідні реквізити, передбачені ст. 88 Закону України "Про нотаріат". При цьому суд звертає увагу, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вказані обставини досліджено Київським районним судом міста Полтави в рішенні від 21.07.2015 у справі №552/1276/15-ц за позовом ПАТ "Полтаваобленерго" до державного нотаріуса Другої полтавської державної нотаріальної контори Смоковенко Тетяни Олексіївни про визнання недійсним протестів про неоплату простих векселів, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 06.10.2015.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, згідно з п.2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
За таких обставин суд вважає встановленими Київським районним судом міста Полтави в рішенні №552/1276/15-ц від 21.07.2015 обставини безпідставності доводів ПАТ "Полтавобленерго" щодо порушення нотаріусом порядку вчинення протесту векселів та правомірність дій останнього. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вищенаведені виконавчі написи нотаріуса були здійснені на підставі, в межах повноважень та у порядку, передбаченими діючим законодавством, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.04.2016 у справі №910/7644/15-г та від 05.10.2016 у справі №910/12353/15.
Як вже було зазначено судом, 05.05.2015 відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області відкрито виконавчі провадження по стягненню з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" заборгованості на загальну суму 10 000000,00 грн на підставі виконавчих написів нотаріуса №360-369 від 05.03.2015.
15.05.2015 ВДВС були винесені постанови про відкладення провадження виконавчих дій в зв'язку з несвоєчасним отриманням постанов про відкриття виконавчого провадження та зверненням ПАТ "Полтаваобленерго" 12.05.2015 із заявами про відкладення провадження виконавчих дій у відповідності до ст. 35 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, після звернення ПАТ "Полтаваобленерго" до Київського районного суду міста Полтави з позовною заявою про оскарження дій нотаріуса, ухвалою від 13.05.2015 у справі №552/1276/15-ц Київський районний суд міста Полтави в забезпечення позову зупинив виконання виконавчих написів нотаріуса №360-369 від 05.03.2015 по стягненню з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" заборгованості на загальну суму 10 000000,00 грн. Дана ухвала була допущена до негайного виконання.
Враховуючи факт винесення та пред'явлення ПАТ "Полтаваобленерго" зазначеної ухвали до виконання, органом ДВС постановами від 21.05.2015 були зупинені відповідні виконавчі провадження.
В подальшому, оскільки рішенням Київського районного суду міста Полтави у справі №552/1276/15-ц від 21.07.2015, яке набрало законної сили 06.10.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ "Полтаваобленерго" про визнання недійсними протестів векселів про неоплату простих векселів, 12.08.2016 ВДВС були винесені постанови про поновлення виконавчих проваджень по стягненню з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" невиплачену в строк заборгованість на загальну суму 10 000000,00 грн згідно виконавчих написів нотаріуса №360-369 від 05.03.2015, та на підставі ст.ст. 28, 41 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з невиконанням товариством самостійно в 7-денний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 14.09.2016 винесені постанови про стягнення з ПАТ "Полтаваобленерго" виконавчого збору на загальну суму 1 000 000,00 грн та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій на загальну суму 663,60 грн, копії яких містяться в матеріалах справи.
Як встановлено судом, 30.09.2016 ПАТ "Полтаваобленерго" було перераховано платіжним дорученням №593688 на рахунок стягувача 10 000 000,00 грн із зазначенням призначення платежу "згідно виконавчих написів нотаріуса №360-369 без НДС", що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку по рахунку НАК "Нафтогаз України".
З урахуванням зазначеної сплати та на підставі заяв ПАТ "Полтаваобленерго" постановами від 19.10.2016 виконавчі провадження по стягненню з ПАТ "Полтаваобленерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" невиплаченої в строк заборгованості на загальну суму 10 000000,00 грн згідно виконавчих написів нотаріуса №360-369 від 05.03.15 було закінчено згідно п. 9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження", постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій виділено в окремі провадження.
Згідно зі ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
При цьому звернення на кошти та майно боржника полягає в їх арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Крім того, відповідно до ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми,що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.
Отже, виходячи з положень Закону України "Про виконавче провадження" факт вказаної сплати позивачем вказаної суми в розмірі 10 000 000,00 грн в рахунок оплати саме виконавчих написів нотаріуса №360-369 навіть за умови наявності відкритих виконавчих проваджень не може розцінюватись як примусове стягнення вказаних коштів з позивача органом виконавчої служби та свідчить про добровільність такого виконання, оскільки одних заходів примусового виконання виконавчих написів відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області вчинено не було.
Також, суд звертає увагу на відсутність доказів оскарження відповідачем вищезазначених постанов про поновлення виконавчих проваджень від 12.08.2016 та постанов від 14.09.2016 про стягнення з ПАТ "Полтаваобленерго" виконавчого збору та стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання виконавчих написів нотаріуса №360-369 такими, що не підлягають виконанню, в зв'язку з чим відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог ПАТ "Полтаваобленерго".
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності з посиланням на факт закінчення 04.05.2003 строку звернення позивача до суду з позовом про визнання векселів такими, що не підлягають виконанню, суд відзначає наступне.
Відповідно до 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 ЦК України).
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова №10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
Згідно з п. 2.2. постанови №10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Натомість, оскільки виходячи з фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів у межах розгляду даної справи суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню строки позовної давності та відповідно заява відповідача задоволенню не підлягає.
З огляду на вищенаведене та враховуючи те, що позивачем не доведено в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв'язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання недійсними зобов'язань сплатити за простими векселями номінальною вартістю 1000000 грн суму грошових коштів у розмірі 1000000 грн, а вказані векселі такими, що не підлягають виконанню, а також про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчі написи нотаріуса та настання відповідних юридичних наслідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "Полтаваобленерго" є недоведеними та необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п.1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі №910/10166/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі №910/10166/15 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/10166/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко
