ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 826/5849/18
адміністративне провадження № К/9901/12573/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №826/5849/18
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправним і скасування розпорядження,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року (прийняте у складі: головуючої судді Вєкуа Н.Г., суддів Васильченко І.П., Федорчука А.Б.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Мельничука В.П., суддів Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі - «КМ України»), в якому просив визнати протиправним і скасувати Розпорядження КМ України від 11 жовтня 2017 року №722-р «Про визнання спроможними об`єднаних територіальних громад» (далі - «Розпорядження»).
Обґрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 посилається на те, що Розпорядження суперечить Конституції України і статті 5 Європейської хартії місцевого самоврядування та порушує його право і право мешканців територіальних громад на вирішення питань місцевого самоврядування, оскільки добровільне об`єднання територіальних громад з адміністративним центром у селі Мокра Калигірка здійснене без проведення місцевого референдуму. Також вказує на те, що норми частини п`ятої статті 7, підпункту 2 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» і стаття 6 Закону України «Про місцеве самоврядування» (щодо виключення з останньої норми положень про вирішення питання добровільного об`єднання територіальних громад за наслідками місцевих референдумів) є такими, що суперечать частині третій статті 22 Конституції України, а тому не можуть застосовуватися у спірних правовідносинах.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовані тим, що відповідач дотримався процедури прийняття оскаржуваного Розпорядження, а сама по собі зміна меж адміністративно - територіальних одиниць і, відповідно, виборчих округів не порушує права позивача. До того ж суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 5 Європейської хартії місцевого самоврядування передбачає альтернативу у виборі порядку вирішення питання про добровільне об`єднання територіальних громад: прийняти рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або провести місцевий референдум, а тому вимоги вказаної статті не були порушені.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити його позов. Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
- суди не застосували до спірних правовідносин статтю 5 Європейської хартії місцевого самоврядування і дійшли неправильного висновку щодо відсутності правового регулювання порядку проведення референдумів в Україні, оскільки такий порядок врегульований статтями 38, 69, 70, 140, 143 Конституції України, а також Законом України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»;
- суди вибірково застосували висновки Конституційного Суду України, зроблені у рішенні від 18 червня 2002 року у справі №12-рп/2002, оскільки не вказали на те, що у цьому рішенні зазначено про необхідність вирішення питань добровільного об`єднання територіальних громад за рішенням місцевих референдумів;
- суди не звернули увагу на порушення відповідачем вимог частини першої статті 141 Основного Закону України щодо принципу обрання депутатів місцевої ради виключно жителями відповідного населеного пункту;
- суди не врахували, що оскаржуваним Розпорядженням порушено права позивача як члена територіальної громади села Ярошівка обирати і бути обраним до Ярошівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, а також право на участь у місцевому референдумі щодо змін кордонів юрисдикції вказаної сільської ради;
- суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 7, 242, 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, оскільки послався на висновки Консультативної ради європейських суддів, які не є джерелом права, а також не надав оцінки усім доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали Верховного Суду про відкриття касаційного провадження отримав 11 травня 2019 року (а.с. 165).
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 11 жовтня 2017 року КМ України прийнято Розпорядження №722-р «Про визнання спроможними об`єднаних територіальних громад».
Цим Розпорядженням відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» визнано спроможними об`єднані територіальні громади згідно з переліком, що міститься у додатку до Розпорядження.
Вважаючи вказане Розпорядження протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтями 113, 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року №794-VII.
Відповідно до частин першої, третьої статті 49 вказаного Закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
Приписами пункту 15 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються засади місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 140 Основного Закону України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» установлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами пункту 41 частини першої статті 26 цього ж Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами.
У частині першій статті 3 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» від 5 лютого 2015 року №157-VIII закріплено, що суб`єктами добровільного об`єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст.
Відповідно до статті 2 цього Закону добровільне об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: 1) конституційності та законності; 2) добровільності; 3) економічної ефективності; 4) державної підтримки; 5) повсюдності місцевого самоврядування; 6) прозорості та відкритості; 7) відповідальності.
Згідно статті 4 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» добровільне об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов:
Добровільне об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких умов:
1) у складі об`єднаної територіальної громади не може існувати іншої територіальної громади, яка має свій представницький орган місцевого самоврядування;
2) територія об`єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об`єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об`єдналися;
3) об`єднана територіальна громада має бути розташована в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області;
4) при прийнятті рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад беруться до уваги історичні, природні, етнічні, культурні та інші чинники, що впливають на соціально-економічний розвиток об`єднаної територіальної громади;
5) якість та доступність публічних послуг, що надаються в об`єднаній територіальній громаді, не можуть бути нижчими, ніж до об`єднання;
6) об`єднання територіальних громад здійснюється відповідно до перспективних планів формування територій громад Автономної Республіки Крим, області.
Адміністративним центром об`єднаної територіальної громади визначається населений пункт (село, селище, місто), що має розвинену інфраструктуру і, як правило, розташований найближче до географічного центру території об`єднаної територіальної громади та в якому розміщується представницький орган місцевого самоврядування об`єднаної територіальної громади.
Добровільне об`єднання територіальних громад не призводить до зміни статусу населених пунктів як сільської чи міської місцевості.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи.
Частинами першою - третьою статті 6 вказаного Закону передбачено, що сільський, селищний, міський голова після прийняття відповідною радою рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад надсилає пропозицію про таке об`єднання сільському, селищному, міському голові суміжної територіальної громади.
Сільський, селищний, міський голова суміжної територіальної громади забезпечує вивчення пропозиції щодо добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи або про відмову в наданні згоди.
У разі прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад сільський, селищний, міський голова, який ініціював об`єднання, приймає рішення про утворення спільної робочої групи з підготовки проектів рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад та інформує про це Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідні обласну раду, обласну державну адміністрацію.
Згідно частин другої, третьої, п`ятої статті 7 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» сільські, селищні, міські голови забезпечують протягом 60 днів проведення обов`язкового громадського обговорення (громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю) підготовлених спільною робочою групою проектів рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад, за результатами якого сільські, селищні, міські голови вносять питання про його схвалення на розгляд сільських, селищних, міських рад.
Питання про схвалення проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад розглядається сільськими, селищними, міськими радами протягом 30 днів з дня його внесення на їх розгляд та з врахуванням результатів громадського обговорення.
Схвалені сільськими, селищними, міськими радами проекти рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад у п`ятиденний строк подаються Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній державній адміністрації для надання висновку щодо відповідності цього проекту Конституції та законам України.
У разі відповідності проекту рішення щодо добровільного об`єднання територіальних громад Конституції та законам України сільські, селищні, міські ради приймають рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або про проведення місцевого референдуму щодо підтримки об`єднання територіальних громад.
За частиною першою статті 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» об`єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об`єднання територіальних громад або моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об`єднання територіальних громад на місцевому референдумі.
Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» визначено, що Кабінет Міністрів України може визнати об`єднану територіальну громаду спроможною, за умови її утворення в порядку, визначеному розділом II цього Закону, навколо населеного пункту, визначеного перспективним планом формування територій громад Автономної Республіки Крим, області як адміністративного центру об`єднаної територіальної громади, а також якщо кількість населення об`єднаної територіальної громади становить не менше половини кількості населення територіальних громад, які мали увійти до такої об`єднаної територіальної громади відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області.
Відповідно до статті 8-1 цього Закону добровільно приєднатися до об`єднаної територіальної громади, визнаної спроможною відповідно до частини четвертої статті 9 цього Закону, має право суміжна сільська, селищна територіальна громада, яка, відповідно до перспективного плану формування територій громад Автономної Республіки Крим, області належить до цієї об`єднаної територіальної громади.
Відповідно до пункту 1 §32 «Загальні вимоги» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 (далі - «Регламент КМ України»), проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Відповідно до пункту 1 §37 Регламенту КМ України розробник з урахуванням строків, визначених у §38 для погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами, а також пунктом 2 § 46 для проведення Мін`юстом правової експертизи, надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права у контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
З аналізу викладених норм Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» випливає, що дотримання послідовності всіх визначених ним етапів є обов`язковою передумовою для добровільного об`єднання територіальних громад, внаслідок чого Кабінет Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 9 вказаного Закону може визнати об`єднану територіальну громаду спроможною.
Суди встановили, що відповідачем дотримана процедура прийняття оскаржуваного Розпорядження, на підтвердження чого надані відповідні документи (у справі наявні пояснювальна записка до проекту Розпорядження, Довідка про його погодження, Протокол узгодження пропозицій, а також висновок Міністерства юстиції України від 7 липня 2017 року). Так, згідно висновку Міністерства юстиції України, складеного за результатами правової експертизи до проекту розпорядження КМ України «Про затвердження переліку спроможних об`єднаних територіальних громад», вказаний проект відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та узгоджується з актами такої ж юридичної сили.
Позивач не наводить жодних доводів щодо порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного Розпорядження, визначеної Регламентом КМ України, а тому Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій проте, що така процедура була дотримана.
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що суди не застосували до спірних правовідносин статтю 5 Європейської хартії місцевого самоврядування слід зазначити таке.
Вказана стаття передбачає, що зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування не можуть здійснюватися без попереднього з`ясування думки відповідних місцевих громад, можливо шляхом проведення референдуму, якщо це дозволяється законом.
Тобто Європейська хартія місцевого самоврядування не передбачає обов`язкового проведення референдуму у разі зміни територіальних кордонів органів місцевого самоврядування, а лише визначає можливість його проведення як одного зі способів з`ясування думки громади. Тобто основним є дотримання вимог про з`ясування думки громади, тоді як способи можуть обиратися відповідно до законодавчого регулювання відповідного питання у державі.
З аналізу етапів ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад, підготовки проектів рішень і самих рішень щодо добровільного об`єднання територіальних громад випливає, що на кожному з цих етапів Закон України «Про добровільне об`єднання територіальних громад» передбачає громадське обговорення (як от громадські слухання, збори громадян, інші форми консультацій з громадськістю).
У матеріалах справи відсутні будь-які дані щодо порушення вимог вказаного Закону в частині проведення громадських обговорень у процедурі, за результатами якої прийнято оскаржуване Розпорядження, внаслідок чого у Верховного Суду немає підстав вважати, що думки відповідних місцевих громад щодо рішення про їх об`єднання не були з`ясовані.
До того ж суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам скаржника щодо застосування статті 5 Європейської хартії місцевого самоврядування, вказавши, що вона передбачає альтернативу у виборі порядку вирішення питання про добровільне об`єднання територіальних громад, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Так само й Закон України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», який є спеціальним щодо спірних правовідносин, не передбачає обов`язкового проведення місцевих референдумів.
Відтак суди не допустили порушень норм матеріального права, дійшовши висновку про відсутність законодавчо встановленого обов`язку щодо проведення місцевих референдумів для можливості сільською, селищною або міською радою прийняти рішення про добровільне об`єднання територіальних громад.
Оскільки Верховний Суд погодився з висновком судів про необов`язковість проведення місцевих референдумів, то не надає оцінку доводам скаржника щодо нормативно-правового врегулювання порядку їх проведення.
Також суд касаційної інстанції не може погодитися з доводами ОСОБА_1 про те, що суди вибірково застосували висновки Конституційного Суду України, зроблені у рішенні від 18 червня 2002 року у справі №12-рп/2002, оскільки не зазначили про те, що у цьому рішенні вказано на необхідність вирішення питань добровільного об`єднання територіальних громад за рішенням місцевих референдумів. Так, Верховний Суд зауважує, що вказане рішення Конституційного Суду України було прийнято задовго до виключення зі статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» положень про те, що добровільне об`єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів.
Відтак суди правомірно не застосовували посилання Конституційного Суду України на ті положення статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які на момент виникнення спірних правовідносин були виключені з цієї норми.
Також, надаючи оцінку доводам скаржника про порушення судами вимог статей 140, 141, 143 Основного Закону України, слід зазначити, що вказаними нормами, як положеннями статей 142, 144, 145 Конституції України, визначено основні засади функціонування місцевого самоврядування, його органів, матеріальну і фінансову основу. Натомість решту питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів Конституція України віднесла до визначення законом (стаття 146 Конституції України). Тим самим на конституційному рівні передбачено створення правових умов для подальшого законодавчого врегулювання суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування.
Аналогічна правова позиція неодноразово знайшла своє відображення у практиці Верховного Суду: постанови від 11 липня 2018 року у справі №826/13686/17, від 18 липня 2019 року у справі №826/15181/17, від 22 січня 2020 року у справі №682/3063/18.
Відтак суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про порушення судами статей 140, 141, 143 Конституції України, оскільки відповідні питання щодо формування об`єднаних територіальних громад врегульовані Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» і «Про добровільне об`єднання територіальних громад», порушень норм яких щодо прийняття оскаржуваного Розпорядження не встановлено.
Також Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що сама по собі зміна меж адміністративно - територіальних одиниць та, відповідно, виборчих округів, не порушує виборчих прав позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №826/5900/18).
Окрім іншого, касаційний суд не вбачає порушень у посиланні судом апеляційної інстанції на рішення Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») у справах "Серявін та інші проти України" і "Руїс Торіха проти Іспанії" через призму висновків Консультативної ради європейських суддів, оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні, а Консультативна рада європейських суддів (місією якої є реалізація права на справедливий суд, встановленого статтею 6 Конвенції про захист право людини і основоположних свобод) - дорадчим органом Ради Європи, членом якої є Україна.
До того ж апеляційний суд правильно послався на вказані рішення ЄСПЛ і надав оцінку ключовим доводам апеляційної скарги у необхідній мірі.
Відтак Верховний Суд не встановив порушень судом апеляційної інстанції вимог статей 7, 242, 246 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).
Крім того, касаційний суд вважає правильним посилання судів на те, що можливе порушення прав позивача актами вищої юридичної сили, на підставі яких було прийнято Розпорядження, може бути підставою для оскарження у відповідному порядку норм саме цих актів, зокрема, Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад».
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
…………………………… ……………………………. ……………………… …….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду
