ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29 липня 2016 року № 826/22703/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., суддів - Кузьменка В.А., Федорчука А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1,
до відповідача -1 Кабінету міністрів України,
відповідача-2 управління праці та соціального захисту населення Криворіжського виконкому Тернівської районної радиз у Дніпропетровській області,
про визнання нормативно-правового акту незаконним, зобов'язання вчинити дії,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету міністрів України та Управління праці та соціального захисту населення Криворіжскього виконкому Тернівської районної ради у Дніпропетровській області про визнання нормативно-правового акту незаконним, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2015 р. головуючим суддею Добрянською Я.І. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до попереднього судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.04.2016 закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справі № 826/22703/15 до судового розгляду в судовому засіданні колегіальним складом суддів під головуванням судді Добрсянської Я.І.
В судове засідання 02.06.2016 не з'явились представники сторін по справі, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника сторони, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАН--ОВИВ:
ОСОБА _1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Криворіжського виконкому Тернівської районної ради у Дніпропетровській області (далі - управління) з 07.10.2003 як ветеран праці, відповідно до посвідчення № 133544 від 05.08.1996, як івналід 1 групи по зору відповідно до довідки МСЕ-ДНА № 538742 від 20.10.2006.
21.08.2015 до управління надійшла заява про надання роз'яснень щодо користування пільгами на оплату житлово-комнальних послуг як дитині війни з 01.07.2015, надавши при цьому декларацію про доходи сім'ї.
ОСОБА_1 управлінням праці та соціального захисту населення Криворіжського виконкому Тернівської районної ради у Дніпропетровській області було відмінено пільги як дитині війни з 01.07.2015, яка призначена відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", і яку відмовили поновити згідно постанови Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї".
Позивач вважаючи, що останній відмінено пільги як дитині війни не правомірно з порушенням норм чинного законодавства, звернулася до адміністративного суду з відповідним позовом.
Дослідивши та надавши оцінку, за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявним у матеріалах справи письмовим доказам, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Кабінет Міністрів України забезпечує, крім іншого, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; проведення фінансової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України (ст. 116 Конституції України).
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (стаття 117 Конституції України).
У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 3 статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" №8 від 13.06.2007р. закріплено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
У відповідності до положень статі 3 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно статті 8 Основного закону України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст.21 Конституції України).
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.3 ст.22 Конституції України ).
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч.ч.1, 2 ст.24 Конституції України).
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст.46 Конституції України).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст.55 Конституції України).
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту (п.п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України).
Рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання (ст.69 Закону України "Про Конституційний Суд України" №422/96-ВР від 16.10.1996р.).
Суд приймає до уваги положення п.2 рішення Конституційного Суду України №12-рп/98 від 09.07.1998р. "Справа за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство")" згідно якого було встановлено, що Конституція України значно розширила коло питань суспільного життя, що визначаються чи встановлюються виключно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної сили в системі нормативно-правових актів. Відповідно до статті 92 Конституції України законами України мають регламентуватися найважливіші суспільні та державні інститути (права, свободи та обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація і діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади тощо).
Суд також враховує зміст пункту 3 рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000р. "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України)", згідно якого суд зазначив, що виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, як і будь-який інший закон України, - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (статті 5, 38, 69, 72 Конституції України), належить виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, що Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом (ст.117 Конституції України).
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
З огляду на норми Конституції України, законів, зміст рішень Конституційного Суду України, теоретичні засади науки теорії держави і права, колегія суддів зауважує, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід зазначити, що Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 зазначив, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Відповідно до Загальної декларації прав людини 1948 року, кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22). Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Постанова Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" (далі - постанова) визначає механізм реалізації права на отримання пільг з оплати послуг за користування житлом (квартирна плата, плата за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), комунальних послуг (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, вивезення побутових відходів), паливом, скрапленим газом, телефоном, послуг із встановлення квартирних телефонів (далі - пільги) залежно від середньомісячного сукупного доходу сім'ї осіб, які мають право на пільги згідно із законодавчими актами, а також підтвердження права на інші види пільг, які надаються з урахуванням доходу (безоплатне одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів, виробів медичного призначення, зубопротезування тощо) відповідно до законодавства.
Відповідно до п. 3 постанови, визначено, що пільги, зазначені у пункті 1 цього Порядку, надаються за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
Згідно із п. 5 постанови до сукупного доходу сім'ї пільговика включаються нараховані:
1) пенсія;
2) заробітна плата;
3) грошове забезпечення;
4) стипендія;
5) соціальна допомога (крім частини допомоги при народженні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, частини допомоги при усиновленні дитини, виплата якої здійснюється одноразово, допомоги на поховання, одноразової допомоги, яка надається відповідно до законодавства або за рішеннями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємств, організацій незалежно від форми власності);
6) доходи від підприємницької діяльності;
7) допомога по безробіттю та інші виплати, що здійснюються фондами соціального страхування.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно даних Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ у Тернівському районі та отримує пенсію, інших доходів окрім пенсії немає, тому при розрахунку її середньомісячного доходу враховується пенсія за попередні шість місяців.
Спеціалістами управління праці та соціального захисту населення виконкому Тернівської районної у місті Кривому Розі ради визначено середньомісячний сукупний дохід ОСОБА_1, згідно довідки вх. №2695 від 28.08.2015 року наданої управлінням ГІФУ в Тернівському районі, шляхом ділення загальної суми грошового доходу за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року, розмір якого складає 1897 грн. 55 копійок (одну тисячу вісімсот дев'яносто сім гривень п'ятдесят п'ять копійок).
Відповідно до абзацу 7 статті 5 ЗаконуУкраїни «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни надаються такі пільги як право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389 дія цього Порядку також поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни»
Однак, відповідно до п. 12 Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року №389 у разі коли середньомісячний дохід сім'ї пільговика в розрахунку на одну особу перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, структурний підрозділ з питань соціального захисту населення письмово інформує пільговиків про те, що вони не мають права на отримання пільг і можуть звернутися за житловою субсидією.
Відповідно до п.п. 1 п. 4 ст. 169 розділу IV Податкового кодексу України, податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Враховуючи, що розмір місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2015 року складає .1218 грн., граничний розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, впродовж всього 2015 року складатиме:
1218 грн. х 14 - 1705,20 грн. - 1710 грн.
Оскільки середньомісячний дохід позивачки ОСОБА_1 перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (1710 грн.), їй було відправлено повідомлення про припинення дії пільги на період з 01.07.2015 по 31.12.2015 (вих. №3734 від 28.08.2015 року).
Розмір місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2016 року складає 1378 грн., граничний розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, впродовж всього 2015 року складатиме:
1378 грн. х 1,4 = 1929,20 грн. = 1930 грн.
Оскільки середньомісячний дохід позивачки ОСОБА_1 за інформацією банку даних управління ПФУ в Тернівському районі за період з 01.07.2015 по 31.12.1015 складає 1897,55 грн., та не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (1930 грн.), дію пільги було автоматично поновлено на період з 01.01.2016 по 30.06.2016.
З огляду на норми Конституції України, законів, зміст рішень Конституційного Суду України, теоретичні засади науки теорії держави і права, колегія суддів зауважує, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги про визнання пункту 12 нормативно-правового акту Постанови Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" незаконним та протиправним, визнання його нечинним, а також про визнання постанови Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї", що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, Конвенції про право інвалідів та положенням статей 1, 3,6,8,19,22,46,95,96 Конституції України, а також про визнання неправомірними дії Держави України в особі Кабінету міністрів України при прийнятті постанови Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї" не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Оскільки саме в абзаці 7 статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дітям війни надаються такі пільги як право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, тобто постановою визначено саме порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї на реалізацію зазначених у абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
З урахування вищевикладеного, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання, та з огляду на норми Конституції України, законів, зміст рішень Конституційного Суду України, теоретичні засади науки теорії держави і права, колегія суддів зауважує, що встановлені законом права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) можуть бути змінені виключно законом, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Оскільки права громадянина, в тому числі, щодо конкретних соціальних гарантій (пенсійного та іншого соціального забезпеченні) не змінені Постановою Кабінету міністрів України від 04.06.2015 № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї", а лише визначають шляхи реалізації для отримання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім'ї, то колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги зобов'язати Державу Україну в особі управління праці та соціального захисту населення Криворіжського виконкому Тернівської районної ради у Дніпропетровській області надати мені податкові соціальні пільги як дитині війни з 01.07.2015, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей-війни», то колегію суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки середньомісячний дохід позивачки ОСОБА_1 перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (1710 грн.), їй було відправлено повідомлення про припинення дії пільги на період з 01.07.2015 по 31.12.2015 (вих. №3734 від 28.08.2015 року).
Розмір місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 1 січня 2016 року складає 1378 грн., граничний розмір доходу, до якого застосовується податкова соціальна пільга, впродовж всього 2015 року складатиме: 1378 грн. х 1,4 = 1929,20 грн. = 1930 грн.
Оскільки середньомісячний дохід позивачки ОСОБА_1 за інформацією банку даних управління ПФУ в Тернівському районі за період з 01.07.2015 по 31.12.1015 складає 1897,55 грн., та не перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (1930 грн.), дію пільги було автоматично поновлено на період з 01.01.2016 по 30.06.2016.
То управління ПФУ в Тернівському районі діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої діями Держави Україна в особі Кабінету міністрів України та стягнення за рахунок Державного бюджету на її користь моральну шкоду в розмірі 36 540 грн., суд не вбачає підстав для висновку про завдання позивачу моральної шкоди рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача, оскільки Кабінет міністрів України та управління ПФУ в Тернівському районі діяло в межах чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом під час розгляду справи обставин, а також те, що відповідач не спростував наведені позивачем обставин, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.
Керуючись статтями 11, 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова , відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Я.І. Добрянська
Судді В.А. Кузьменко
А. Б. Федорчук
