ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2020 року
м. Київ
Справа № 809/1025/17
Провадження № 11-1019апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Анцупової Т. О.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 809/1025/17 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Тараса Богдановича, третя особа - Івано-Франківська архієпархія Української греко-католицької церкви про визнання протиправним та скасування рішення та реєстраційного запису
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року (суддя Біньковська Н. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року (у складі колегії суддів Онишкевич Т. В., Обрізко І. М., Кухтей Р. В.),
УСТАНОВИЛА:
Рух справи
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Дудика Т. Б. (далі - державний реєстратор), третя особа - Івано-Франківська архієпархія Української греко-католицької церкви, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи - релігійної організації Посічанський монастир Матері Божої Знамення Української греко-католицької церкви (далі також - Монастир);
- визнати протиправним та скасувати реєстраційний запис № 11161100006000487 від 01 червня 2017 року про внесення до Єдиного державного реєстру рішення щодо припинення в результаті ліквідації Монастиря.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач на порушення вимог статей 15, 17, 28 Закону України від15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», пункту 3.2 Статуту Монастиря протиправно здійснив реєстраційний запис № 11161100006000487 про рішення засновників (учасників) юридичної особи -Монастиря щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації, оскільки вказаний реєстраційний запис здійснено на підставі Декрету № 262 від 27 квітня 2017 року, виданого неуповноваженою особою.
3. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 05 жовтня 2018 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
4. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 березня 2019 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки таку справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
5. Не погодившись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
6. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.
7. 11 червня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від Івано-Франківської архієпархії Української греко-католицької церкви надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить залишити її без задоволення.
8. Також 11 червня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від державного реєстратора, у якому відповідач просить залишити її без задоволення.
9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 вересня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що позивач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 жовтня 2019 року прийняла та призначила цю справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини
11. Суди попередніх інстанцій установили, що Монастир засновано 28 серпня 1998 року. Засновником Монастиря є ОСОБА_1 .
12. Згідно з пунктом 1.1 Статуту Монастиря останній є релігійною організацією, яка входить до складу Української греко-католицької церкви.
13. 27 квітня 2017 року Верховним Архієпископом Києво-Галицьким Святославом Шевчуком (Отець і Глава Української греко-католицької церкви) було прийнято Декрет № ВА 11/434, яким він постановив закрити Монастир.
14 . 30 травня 2017 року архієпископом і митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишним було видано Декрет № 262, що набрав чинності 31 травня 2017 року, яким прийнято рішення про припинення Монастиря шляхом ліквідації, а також створено ліквідаційну комісію.
15. 01 червня 2017 року на підставі поданого головою ліквідаційної комісії Монастиря Декрету від 30 травня 2917 року № 262 державним реєстратором проведено державну реєстрацію рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації (запис № 11161100006000487 від 01 червня 2017 року).
16. Вважаючи зазначене вище рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Оцінка судів першої та апеляційної інстанцій
17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, здійснивши державну реєстрацію рішення щодо припинення в результаті ліквідації Монастиря, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. На обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зауважив, що оскільки державному реєстратору були надані всі необхідні документи для реєстрації рішення про припинення в результаті ліквідації юридичної особи (релігійної організації), які відповідали вимогам чинного законодавства України, у відповідача не було правових підстав для зупинення розгляду відповідних документів або відмови у державній реєстрації. Державна реєстрація рішення щодо припинення Монастиря в результаті ліквідації здійснена відповідно до вимог законодавства.
19. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження в адміністративній справі, Восьмий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що на цей спір не поширюється юрисдикція адміністративних судів та він підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
20. Наведений висновок суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про корпоративне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи з дотриманням вимог законодавства. Оскарження рішення про державну реєстрацію припинення юридичної особи безпосередньо пов`язане із захистом позивачем своїх корпоративних прав як засновника Монастиря.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
21. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції помилково відніс цю справу до юрисдикції господарських судів.
22. Зокрема, скаржник зауважує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що заявлений спір є приватноправовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки державний реєстратор при здійсненні державної реєстрації припинення юридичної особи здійснював саме владні управлінські функції у сфері державної реєстрації прав, діючи як суб`єкт владних повноважень, а не рівноправний учасник господарських правовідносин.
23. Скаржник зазначає, що єдиною підставою позову є невідповідність дій державного реєстратора вимогам законодавства, яке регулює державну реєстрацію припинення юридичної особи, що виключає пов`язаність цього спору з реалізацією і захистом корпоративних прав громадян, зокрема засновницького права, тобто господарськими відносинами.
Оцінка Великої Палати Верховного Суду
24. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
25. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) справою адміністративної юрисдикції є публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
27. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
28. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
29. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
30. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
31. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
32. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
33. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
34. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
35. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
36. Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора щодо внесення до Єдиного державного реєстру рішення про припинення в результаті ліквідації релігійної організації.
Тобто правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної організації. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної та касаційної скарг вимоги позивача про визнання протиправним оскаржуваного рішення державного реєстратора подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.
37. При цьому суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України від 23 квітня 1991 року № 987-XII «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон № 987-XII).
38. За змістом статті 7 Закону № 987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру та діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
39. За правилами, встановленими частинами першою та п`ятою статті 16 Закону № 987-ХІІ, діяльність релігійної організації може бути припинено у зв`язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації у порядку позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України), за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.
40. Отже, чинним законодавством встановлено юрисдикційну належність спорів, які виникають у зв`язку з оскарженням рішень, дій, чи бездіяльності уповноваженого органу, пов`язаних з припиненням релігійної організації.
41. Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки спір, який виник у цій справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення про припинення релігійної організації та питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади, юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, слід визначати відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону № 987-ХІІ.
42. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо можливості віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарських судів на підставі пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на таке.
43. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
44. Статтею 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено зміст корпоративних прав та корпоративних відносин.
45. Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 ГК України).
46. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення (частина друга статті 167 ГК України).
47. Як корпоративні відносини мають на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя статті 167 ГК України).
48. Аналіз наведених норм свідчить про те, що корпоративні відносини - це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. При цьому корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
49. Відповідно до статті 55 ГК України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
50. Водночас законодавець відніс спори, пов`язані з реєстрацією статутів релігійних організацій та припиненням їх діяльності, до цивільної юрисдикції (частина двадцять перша статті 14, частина друга статті 15, частина п`ята статті 15, частина п`ята статті 16 Закону № 987-ХІІ).
51. З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив про те, що спір у цій справі належить до юрисдикції господарських судів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
52. На підставі частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
53. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
54. Статтею 351 КАС України (у чинній редакції) визначено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
55. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що суд апеляційної інстанції по суті ухвалив правильне рішення, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому наявні підстави для зміни постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року в її мотивувальній частині з викладених вище обставин.
56. Щодо вимог касаційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такого рішення по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.
Висновки щодо розподілу судових витрат
57. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
58. Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінює рішення суду апеляційної інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року в частині встановлення підсудності справи суду господарської юрисдикції змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови та визначивши право позивача на звернення із цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
3. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. О. Анцупова
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко
В. В. Британчук Н. П. Лященко
Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська
