ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2018 рокуЛьвів№ 857/1264/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року (рішення ухвалено у м. Ужгороді судом у складі головуючого судді Луцовича М. М., повний текст рішення виготовлено 16 серпня 2018 року) у справі № 807/87/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Киблярівської сільської ради Ужгородського району, треті особи - ОСОБА_2, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Киблярівської сільської ради Ужгородського району (далі - Киблярівської сільської ради), треті особи - ОСОБА_2, Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позивачка просила: визнати протиправними дії Киблярівської сільської ради Ужгородського району щодо відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
зобов'язати Киблярівську сільську раду затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в АДРЕСА_1 та надати їй земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 площею 0,1050 у власність.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року позивачці у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржила позивачка, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що відповідач порушив встановлений законодавством порядок, діючи в інтересах сусіднього землекористувача, ухилився від прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), чим порушив її права. Вказує, що суд першої інстанції не зазначив жодних обґрунтувань, спрямованих на дослідження обставин предмету позову, оскільки Киблярівська сільська рада відмовила їй у затвердженні технічної документації з підстав, які не відповідають обставинам справи.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.
Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області надіслало до апеляційного суду письмове пояснення на апеляційну скаргу позивачки, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
ОСОБА_2 надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивачки, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки усі учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, вважаючи, що таку може бути вирішено на підставі наявних в ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, письмових пояснень та відзиву на неї, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що Киблярівська сільська рада діяла відповідно до закону в межах наданих повноважень, а відмова в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є правомірною, оскільки заявником не було подано повного пакету документів, а саме: земельна ділянка позивачки не сформована у відповідності до Закону України «Про державний земельний кадастр», кадастровий номер не присвоєно, будь-які відомості про неї у Державному земельному кадастрі відсутні.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає в будинку в АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності, та знаходиться на земельній ділянці, якою позивачка користується.
З метою надання цієї земельної ділянки у власність, позивачка звернулась до Киблярівської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (далі - технічна документація).
Листом від 24.07.2017 № 258/02-21 Киблярівська сільська рада повідомила, що заява була розглянута на черговій сесії сільської ради, де було виявлено, що розмір земельної ділянки, визначений у заяві (0, 1050 га), не збігається із розміром фактичного використання і даних в земельно-облікових документів (0,06 га), тому депутати одноголосно не проголосували за надання такого дозволу. Також було зазначено, що ОСОБА_1 має право розробляти технічну документацію без дозволу сільської ради.
14.08.2017 ОСОБА_1 уклала договір із приватним підприємством «Ужгеостар», яке виготовило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якою на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів було передбачено встановити та відновити межу між дворогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
14.08.2017 складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, однак сусідній землекористувач відмовився його підписувати.
Позивачка звернулась до Киблярівської сільської ради із заявою щодо погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем, надавши комісії для ознайомлення технічну документацію з метою встановлення і відновлення твердих меж на підставі топографо-геодезичних і картографічних матеріалів відповідно до генерального плану с. Лінці.
08.09.2017 комісія з питань земельних ресурсів, приватизації та соціального розвитку сіл Киблярівської сільської ради (далі - комісія) з виїздом на місце розглянула заяву, встановивши, що суміжний землекористувач відмовився підписувати акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання. У зв'язку із неможливістю виявити дійсні межі земельної ділянки та меж фактичного використання суміжних земельних ділянок комісія рекомендувала звернутись до суду для вирішення спору по суті.
Позивачка звернулась до Киблярівської сільської ради, подавши заяву з доданням технічної документації для затвердження.
Листом від 20.11.2017 № 209/02-21 Киблярівська сільська рада повідомила позивачку, що комісією було прийнято рішення про відмову у затвердженні даної технічної документації, оскільки до неї не додано акту-прийомки передачі межових знаків, підписаного суміжним землекористувачем, а також земельна ділянка не є сформованою.
Рішенням Киблярівської сільської ради від 08.12.2017 позивачці відмовлено у затверджені технічної документації, оскільки не було подано повного пакету документів для затвердження даної документації, а саме: земельна ділянка не сформована, відсутні Витяг із державного земельного кадастру та кадастровий номер земельній ділянці не присвоєно.
Вважаючи, що вищезазначеними діями Киблярівська сільська рада порушила її права та інтереси, позивачка звернулась до суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, пов'язані з набуттям громадянами прав на землю та розробленням технічної документації для цього, врегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV).
Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, у тому числі, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.
Згідно зі статтею 158 ЗК України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Стаття 55 Закону № 858-IV зазначає, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.
У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.
Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.
У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).
Відповідно до частини 10 статті 55 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:
а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;
б) пояснювальну записку;
в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);
г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;
ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);
д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
є) копію правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об'єкти зареєстровані);
ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;
з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);
и) кадастровий план земельної ділянки;
і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);
й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Відповідно до статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Згідно із частиною 14 статті 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується: Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.
Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Пунктом 3.12 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Відповідно до статті 198 ЗК України. кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Стаття 79 ЗК України визначає, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, визначеними щодо неї правами.
Механізм формування земельної ділянки як певного об'єкту цивільних прав визначено законодавцем у статті 79-1 ЗК України та полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI), державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Відповідно до приписів статті 24 Закону № 3613-VI, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.
Відповідно до частини 5 статті 16 Закону № 3613-VI, кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок.
Згідно із частиною 1 статті 34 Закону № 3613-VI, на кадастровому плані земельної ділянки відображаються:
площа земельної ділянки;
зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності);
координати поворотних точок земельної ділянки;
лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки;
кадастровий номер земельної ділянки;
кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності);
межі земельних угідь;
межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту;
контури об'єктів нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці.
Листом від 20.11.2017 № 209/02-21 Киблярівська сільська рада повідомила позивачку, що комісією було прийнято рішення про відмову у затвердженні технічної документації, оскільки до неї не додано акту-прийомки передачі межових знаків, підписаного суміжним землекористувачем, а також земельна ділянка не є сформованою.
Проаналізувавши цей лист, колегія суддів апеляційного суду вважає, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Це не означає, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.
Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.
Аналогічна правова позиція при оцінці погодження меж земельних ділянок між суміжними землекористувачами викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 581/1039/15-ц.
Тому, колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині того, що погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами є обов'язковим при виділенні земельної ділянки у власність, оскільки погодження полягає вже у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт, відмова від підписання, яка мотивована лише неприязними відносинами, не може мати правового значення.
Однак зазначений висновок суду першої інстанції не вплинув на вирішення справи, оскільки суд першої інстанції правильно з'ясував основну підставу відмови у затвердженні технічної документації.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення Киблярівської сільської ради від 08.12.2017 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення відновлення меж земельної ділянки громадянки ОСОБА_1.» прийняте у відповідності до земельного законодавства, оскільки, як видно з кадастрового плану, поданого у складі технічної документації (а. с. 19), земельна ділянка позивачки не сформована у відповідності до Закону України «Про державний земельний кадастр», кадастровий номер не присвоєно, будь-які відомості у Державному земельному кадастрі щодо зазначеної земельної ділянки відсутні.
Пунктом 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Отже, державна реєстрація земельної ділянки ОСОБА_1 повинна здійснюватись під час її формування за результатами складення технічної документації і має передувати прийняттю рішення Киблярівською сільською радою про її затвердження.
Апеляційний суд не погоджується із твердженням апелянта про порушення відповідачем встановленого законодавством порядку, оскільки такий порядок був дотриманий.
Покликання апелянта не невідповідність підстав відмови обставинам справи не можуть братись судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що питання погодження меж земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у випадку неможливості виявити дійсні межі земельних ділянок та фактичного використання суміжних земельних ділянок, повинно вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Виходячи із системного аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку, що Киблярівська сільська рада правомірно відмовила позивачці у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), оскільки, як видно із кадастрового плану, поданого із технічною документацією, земельна ділянка позивачки не сформована у відповідності до Закону України «Про державний земельний кадастр», кадастровий номер не присвоєно, будь-які відомості у Державному земельному кадастрі відсутні.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 807/87/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. М. Багрій судді А. І. Рибачук Д. М. Старунський
