ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2020 року
м. Київ
справа № 807/222/16
адміністративне провадження № К/9901/29991/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 807/222/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування рішення.
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді-Шешеня О. М., суддів: Гаврилко С. Е., Луцович М. М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шавель Р. М., суддів: Бруновської Н. В., Костів М. В.)
ВСТАНОВИВ:
І Рух справи
1. У березні 2016 року ОСОБА_1 , (далі - позивач ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Державної міграційної служби України (далі- Відповідач підрозділ ДМС) про:
- визнання незаконним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про позбавлення ОСОБА_1 статусу біженця.
1.1. Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі № 807/222/16.
2. В обґрунтуванні позовних вимог позивачка зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 25 лютого 2016 р., № 116-16 про позбавлення статусу біженця стало те, що вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України.
3. Позивачка вважає, що оскаржуване рішення прийнято з рядом суттєвих порушень, а отже є незаконним та таким, що належить до скасування.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в даній справі позивач є громадянкою Сомалі, пербуває в Україні з 2010 року.
5. Рішенням Держкомнацрелігії № 318-11 від 23.03.2011 року, їй надано статус біженця. Двоє її неповнолітніх дітей є громадянинами України. Позивачка вивчає українську мову, діти відвідують дитсадок. Позивачка добропорядна, дотримується законодавства України, має права та обов`язки, насамперед переміщуватися територією України.
6. У липні 2015 року, вона була затримана в таксі у Берегівському районі, Закарпатської області, представниками Державної прикордонної служби, і звинувачена у нелегальному перетину кордону України. Позивачку разом з дітьми було затримано за 900 метрів від державного корндону в автомобілі таксі, який рухався відкрито дорогою у прикордонній смузі, але не безпосередньо при спробі фактичного перетину кордону ховаючись.
7. У березні 2016 року, ОСОБА_1 , отримала Повідомлення № 5.2/7, Головного управління ДМС України від 14 березня 2016 року про позбавлення її статусу біженця, у зв`язку з тим, що вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України.
8. Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернулась до суду.
ІІІ ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення задоволено.
10. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що право на свободу пересування являє собою гарантованою державою, за допомогою закону, суб`єктивну можливість людини пересуватися (переміщатися) в необхідному напрямку, використовуючи всі допустимі шляхи та засоби, не порушуючи при цьому прав і свобод інших осіб
10.1. Додатково зазначено в позовних вимогах, щодо мотивів з яких виходила Державна міграційна служба, виносячи оскаржуване рішення їй не відомі так само, як і будь які факти і обставини на яких ґрунтується висновок відповідача про загрозу національній безпеці України з її боку.
11. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року залишено без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року, бо з наведених підстав суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову.
12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що сам факт перебування позивача у прикордонній смузі не може тлумачитись відповідачем, як спроба перетину державного кордону, тобто як спроба нелегальної міграції. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було затримано за 900 метрів від державного кордону, який рухався відкрито дорогою у прикордонній смузі, а не безпосередньо при спробі фактичного перетину кордону.
13. Також суд апеляційної інстанції наголосив, що приймаючи рішення про позбавлення статусу біженця ОСОБА_1 , відповідач не врахував інтереси малолітніх дітей позивача, які являються громадянина ми України, та наслідки до яких призведе виконання цього рішення. Втрата та позбавлення статусу біженця тягнуть за собою накладення на особу обов`язку залишити територію України, що не є припустимим, оскільки для позивача та її дітей існують обставини, через які вона була змушена тікати з Сомалі.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
14. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна міграційна служба України звернулось із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
14.1. Розгляд справи здійснити за участю Державної міграційної службиУкраїни.
15. На думку відповідача, суди ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з урахуванням обставин, які встановив без достатніх на те доказів.
16. Суд керувався виключно доводами позивача та не брав до уваги доводи представника відповідача, що свідчить про неповне зясування обставин, що мають суттєве значення для справи.
17. Адміністрація Державної прикордонної служби внесла клопотання до Державної міграційної служби України, та вважає законним позбавлення статусу біженця виходячи з наступного. Згідно з частиною 5 статті Закону № 3671- VI особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
18. Відповідно до статті 7 Закону № 3671- VI основною реальною та потенційною загрозою національній безпеці України та й у сфері безпеки державного кордону України є нелегальна міграція.
19. Представником Позивача подано відзив на касаційну скаргу Державної міграційної служби України, де просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення першої та другої інстанції без змін.
19.1. Також у відзиві зазначено, щоб справу розглядали без його участі та позивача, з урахуванням даних заперечень, а також обргунтувань, викладених у позовній заяві.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
20. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України від 08.07.2011 № 3671-VІ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671- VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.
22. Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону №3671- VІ біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
23. Підставами для отримання відповідного статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту для особи, яка звернулась за отриманням такого статусу, є існування реальної погрози стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, існування відповідних передумов для того, щоб особа покинула країну своєї громадянської належності, або не могла чи не бажала повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
24. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
25. Відповідно до статті 11 Закону №3671- VІ статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа: 1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); 2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом; 3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 4) будучи особою без громадянства, може повернутися у країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує; 5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; 6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
26. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 11 Закону №3671- VІ на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
27. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визнгачають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (далі - Правила).
28. Відповідно до пункту 7.3 розділу IV Правил № 649 подання про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою у випадку, якщо особа, яка визнана біженцем або якій надано додатковий захист, повідомила недостовірні відомості чи пред`явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Підпунктом "б" пункту 7.4 Правил передбачено обов`язок органу міграційної служби інформування у письмовій формі особу, якій надано статус біженця, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця. Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.
30. Згідно з підпунктом «а» пункту 7.7 розділу IV Правил № 649 за результатами всебічного вивчення та оцінки документів і матеріалів, що долучені до особової справи, яка надійшла разом із поданням, ДМС приймає рішення про втрату статусу біженця або додаткового захисту.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Частинами першою, другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. 1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
32. Як встановлено судами попередніх інстанції, рішенням Державного комітету України у справах національностей та релігій про надання статусу біженця № 318-11 від 23.03.2011р. надано статус біженця громадянці ОСОБА_1 .На підставі протоколу адміністративного затримання від 03.07.2015року листом Першого заступника Голови Державної прикордонної служби України скеровано до відповідача клопотання про позбавлення позивача статусу біженця.
33. ОСОБА_1 у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України «Про ініціювання процедури позбавлення статусу біженця та додаткового захисту» направлено відповідні матеріали щодо здійснення відносно позивача заходів, передбачених ст.11 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», тобто щодо позбавлення особи статусу біженця.
34. На підставі подання Головного управління Державної міграційної служби України у Закарпатській обл. від 19.11.2015р. про позбавлення статусу біженця відповідачем прийнято рішення № 116-16 від 25.02.2016р. про позбавлення статусу біженця, яким позбавлено громадянку ОСОБА_1 статусу біженця у звязку з тим, що вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці України.
35. Зі змісту протоколу адміністративного затримання від 03 липня 2015р. убачається, що о 22 годині. 30 хвилин в результаті проведення додаткових заходів з протидії нелегальній міграції прикордонним нарядом на околиці населеного пункту Гуняди Берегівського району Закарпатської обл., на напрямку 172 прикордонного знаку на відстані 900 метрів до лінії державного кордону, в прикордонній смузі було зупинено легковий автомобіль марки «ВАЗ», зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням громадянина України ОСОБА_2 . В салоні даного автомобіля була виявлена та в подальшому затримана громадянка Сомалі ОСОБА_1 разом з громадянами Сомалі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та громадянкою Сирії ОСОБА_8 , без документів, що посвідчують особу, при спробі незаконного перетину державного кордону поза пунктом пропуску з України в Угорщину. Своїми діями дана громадянка порушила вимоги ст.9 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинила правопорушення, яке передбачено ч.2 ст.204-1 КУпАП
36.Даний протокол позивачем не підписаний, оскільки вона не погоджувалася із викладеним обставинами та надала письмові пояснення щодо перебування її у місці затримання.
37.Згідно з поясненнями, наданими у підрозділі Державної міграційної служби та протоколу співбесіди від 19.08.2015р. позивачка зазначила, що поїхала зі своєю сімєю та друзями в місто Берегово та попереджала адміністрацію пункту утримання про виїзд раніше. Вони визвали таксі та поїхали в передмістя міста Берегово, щоб подивитися будинки, які продаються, оскільки їм пообіцяли з УВКБ ООН, що зможуть купити будинок в межах 10000 ( десяти тисяч )доларів США. Спочатку подивилися будинки в самому місті Берегово, а потім поїхали в найближчі населені пункти. Коли знову заїхали в місто Берегово, їх зупинили прикордонники. Також позивачка зазначила, що була з копією посвідчення біженця, а також не намагалася виїхати за межі України, оскільки хоче жити в Україні, отримати інтеграційний грант від УВКБ ООН.
38. Підставою, яка є причиною для ініціювання процедури позбавлення позивача статусу біженця в Україні є, на думку відповідача, загроза національній безпеці Україні. Проте, , посилаючись на ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України», відповідач зазначив, що на сучасному етапі основною та потенційною загрозою національній безпеці в Україні й у сфері безпеки державного кордону України є нелегальна міграція. Надані Адміністрацією Державної прикордонної служби України матеріали доводять, що позивач могла у встановленому порядку іммігрувати в будь-яку європейську країну на постійне місце проживання або тимчасово виїхати на визначений термін, як це передбачено законодавством України, законодавством інших держав та міжнародними документами України, не завдавши шкоди національним інтересам України. Однак, знаючи про можливість легального виїзду позивачка обрала незаконний спосіб, що в сукупності створює умови для позбавлення її статусу біженця.
39. Згідно з ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоровя, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державною управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.
40. Разом з тим, ст.1 Закону України «Про основи національної безпеки України» визначає також поняття «національні інтереси» та «загрози національній безпеці».
Зокрема, національні інтереси - це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Відповідно до статті 7 вказаного Закону передбачено, що однією з реальних та потенційних загроз національній безпеці України, стабільності в суспільстві є нелегальна міграція
41. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дає визначення нелегального мігранта. Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
42. Із урахуванням наведеного, суд першої та апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що сам факт перебування позивача у прикордонній смузі не може тлумачитися відповідачем як спроба перетину державного кордону, тобто як спроба нелегальної міграції, оскільки ст.204-1 КУпАП «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України» передбачають відповідальність саме за фактичний перетин або спробу перетину державного кордону поза пунктами пропуску.
43. Як вбачається з матеріалів справи позивач разом з дітьми було затримано за 900 метрів від державного кордону в автомобілі таксі, який рухався відкрито дорогою у прикордонній смузі, а не безпосередньо при спробі фактичного перетину державного кордону. Крім того, майже вся територія Берегівського району вважається прикордонною смугою. Тобто, було б недоцільно вважати, що сам факт перебування іноземця, біженця, особи без громадянства, особи, що потребує додаткового та тимчасового захисту тощо в прикордонній смузі є фактичного спробою перетину державного кордону. Окрім цього, ст.ст.202 та 203 КУпАП передбачено й інші види адміністративної відповідальності за порушення прикордонного режиму та порушення правил пересування територією України.
44. В частині правомірності прийнятого рішення про позбавлення статусу біженця колегія суддів звертає увагу на те, що нормативно-правовим актом, що регулює статус біженця в Україні є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011р.
45. Стаття 1 цього Закону визначає, що біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
46. Згідно з ч.6 ст.10 вказаного Закону іноземець або особа без громадянства визнаються біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаються такими, які постійно проживають в Україні з моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або які безстроково на законних підставах перебувають на території України.
47. Основним міжнародним документом щодо статусу біженців є Женевська Конвенція про статус біженців від 28.07.1951р., до якої також приєдналася Україна на підставі Закону України № 2942-ІІІ від 10.01.2002р. Женевська конвенція визначає підстави, за яких держави-учасниці зобовязані надавати іноземцям та особам без громадянства захист (право на проживання) на своїй території - через визначення поняття «біженець» (ст.1 Конвенції та ст.1 Протоколу) та принцип «заборони вислання» («non-refoulement», ст.32 Конвенції).
48. Для тлумачення і застосування Конвенції державами учасницями мають важливе значення коментарі, позиції, рекомендації та інші нормативно-правові документи, що видаються Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН). Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 428 (V), якою затверджено статус УВКБ ООН, цю агенцію уповноважено опікуватися і надавати міжнародний захист усім особам, які є біженцями відповідно до Женевської Конвенції 1951 року, в усьому світі та надавати, сприяння урядам-країн в реалізації їх зобовязані) за Конвенцією. Тому, позиції, рекомендації, коментарі та керівництва УВКБ ООН за своє сутністю є інструментами так званого «мякого права», що, зокрема, розтлумачують зміст зобовязань як УВКБ ООН, так і держав-учасниць щодо біженців, відповідно Женевської Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року.
49. Відповідно до п.п.5, 6 Керівних положень УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998р. факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте, у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.
50. Як вбачається з матеріалів справи, малолітні діти позивача є громадянами України, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження та довідками про реєстрацію особи громадянами України. Приймаючи рішення про позбавлення статусу біженця, відповідач не врахував інтереси малолітніх дітей позивача та наслідки до яких призведе виконання цього рішення. А саме , втрата та позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, тягнуть за собою накладення на особу обовязку залишити територію України, що є неприпустимим, оскільки для позивача та її дітей і на сьогодні існують обставин, через які вона була змушена тікати з Сомалі, зокрема, це постійні військові конфлікти, відсутність захисту з боку як держави, так і кланів . Доступу до освіту чи до елементарної медицини немає, пересуватися по всій території країни небезпечно, оскільки майже по всій території Сомалі відбувається конфлікт між урядом те різними екстремістськими бандформуваннями, зокрема, ОСОБА_10.
51. Відповідно до статті 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження. Біженець чи особа, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист, не може бути вислана або примусово повернута до країн, де вони можуть зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання або з яких вони можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їх життю або свободі загрожує небезпека за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також з інших причин, що визнаються міжнародними договорами чи міжнародними організаціями, учасниками яких є Україна, як такі, що не можуть бути повернуті до країн походження.
52. Відповідно частини 1 статті 4 вказаного Закону Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.
53. Відповідно до частини 5 статті 11 цього Закону особа позбавляється статусу біженця або додаткового захисту, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю населення України.
Проте, правових підстав для застосування частини .5 статті.11 вказаного Закону у відповідача не було, оскільки ним не доведено які саме дії, що становлять загрозу національній безпеці України, вчинила позивачка.
54. Також за весь час перебування в Україні позивачка не намагалася нелегально виїхати з України, що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 64/0-1504 від 17.03.2016р.
55. Колегія суддів відхиляє решту доводів касатора які наведені у поданій ним в касаційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а відтак останні не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.
56. Отже, Верховний Суд уважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення ДМС України від від 25 лютого 2016 року № 116-16 про втрату ОСОБА_1 статусу біженця прийняте необґрунтовано, без дослідження обставин, що мають ключове значення для вирішення питання, та з порушенням процедури, а тому підлягає скасуванню, вимога повернення позивачу посвідчення біженця підлягає задоволенню.
57. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
58. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
59. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 242 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2017 року у справі №807/222/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська
