Постанова
Іменем України
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 761/13278/16-ц
провадження № 61-10612св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрпошта»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Романюк Марини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Шкоріної О. І., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» (далі - УДППЗ «Укрпошта»), правонаступником якого є Публічне акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - ПАТ «Укрпошта»), за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про захист авторських прав та стягнення компенсації.
Позовна заява мотивована тим, що він є автором сценарію до кінофільму за мотивами роману ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У 1988 році літературно-художні образи сценарію оприлюднено у кінофільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», знятого на кіностудії ім. О. Довженка та режисером-постановником якого також був він.
Роль одного із персонажів кінофільму виконувала актриса ІНФОРМАЦІЯ_4. Цей персонаж у її виконанні знайшов відображення на поштовій марці, при цьому зображення відтворює фрагмент з кінофільму.
Художником зображення є ОСОБА_2 , який 05 травня 2014 року уклав з УДПШЗ «Укрпошта» авторський договір № 8211-75.
Позивач зазначав, що персонаж є окремим, самостійним від кінофільму, твором, творчим задумом, що був ним втілений як режисером-постановником (стаття 483 ЦК Української РСР, Рекомендації Державної служби інтелектуальної власності щодо правової охорони та захисту в сучасних умовах аудіовізуальних творів, створених за радянських часів), але він не надавав дозволу на використання цього персонажу та фрагменту з кінофільму за участю цього персонажу.
Позивач з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд зобов`язати ПАТ «Укрпошта» розмістити в найближчому номері журналу «Філателія України» та газеті «Хрещатик» наступну інформацію:
«УДППЗ «Укрпошта», правонаступником якого є ПАТ «Укрпошта», порушено авторське право ОСОБА_1 , автора сценарію та режисера-постановника кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_2», виробництво кіностудія ім. О. Довженка, 1988 рік, без його дозволу та без зазначення його імені та назви кінофільму було надруковано та розповсюджено поштову марку № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4», дата випуску 16 травня 2014 року, та надруковано інформацію про випуск марки в Каталозі знаків поштової оплати за 2014 рік, арк. 12»;
внести зміни в інформацію, що міститься на сайті ПАТ «Укрпошта» (режим доступу: ІНФОРМАЦІЯ_6) щодо поштової марки № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4», дата випуску 16 травня 2014 року наступну інформацію - при створенні поштової марки № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4» використано фрагмент кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_2», зазначити ОСОБА_1 як автора сценарію та режисера-постановника кінофільму;
стягнути з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 491 760,00 грн, в тому числі компенсацію за порушення авторського права та відшкодування моральної шкоди за порушення немайнових прав автора: за створення марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» для подальшої реалізації - 20 мінімальних заробітних плат, що становить 74 460,00 грн; за створення Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік із використанням марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» - 20 мінімальних заробітних плат, що становить 74 460,00 грн; за продаж Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік із використанням марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» - 20 мінімальних заробітних плат, що становить 74 460,00 грн; за створення конверту першого дня «ІНФОРМАЦІЯ_4» для подальшої реалізації - 20 мінімальних заробітних плат, що становить 74 460,00 грн; за продаж конверту першого дня «ІНФОРМАЦІЯ_4» для подальшої реалізації - 20 мінімальних заробітних плат, що становить 74 460,00 грн; відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями у розмірі - 45 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення авторського права за створення марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розмірі 74 460,00 грн, за продаж марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розмірі 74 460,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 компенсацію за створення Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік із використанням марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розмірі 74 460,00 грн, продаж Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік із використанням марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розмірі 74 460,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 компенсацію: за створення конверту першого дня «ІНФОРМАЦІЯ_4» для подальшої реалізації у розмірі 74 460,00 грн; продаж конверту першого дня «ІНФОРМАЦІЯ_4» у розмірі 74 460,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «Укрпошта» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ПАТ «Укрпошта» судовий збір у розмірі 4 467,60 грн. У решті вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 є автором частини аудіовізуального твору, в тому числі і самостійної її частини, яка може бути охороноздатним об`єктом та яка використана при створенні марки № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4». Оскільки відповідачем, який також був обізнаний з джерелом, з якого було відтворено зображення, порушено права позивача, то останні підлягають захисту, а також підлягає відшкодуванню моральна шкода, що була спричинена позивачу.
Суд першої інстанції відхилив як доказ висновок експерта від 15 січня 2018 року № 1183 у зв`язку із його неузгодженістю із іншими доказами та обставинами у справі, але при цьому вважав за можливе покласти в основу рішення висновок експерта від 15 січня 2018 року № 1183, наданий представником відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрпошта» задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що надаючи правову оцінку даним висновкам експертів в сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що є встановленим факт створення поштової марки № НОМЕР_2 на основі фрагменту аудіовізуального твору кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_2», однак позивач не є власником майнових прав на аудіовізуальний твір в цілому, не довів авторство на окрему складову частину твору (персонаж), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, адвокат Романюк М. В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що права на використання зображення (кадру з фільму), що увійшло як складова до ескізу поштової марки за договором від 05 травня 2014 року № 8211-75, авторами кінофільму не надавалися, а УДППЗ «Укрпошта» свідомо використало фрагмент (кадр) радянського кінофільму 1988 року по мотивах повісті ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (режисер ОСОБА_1 ) - « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (джерело запозичення кадру фільму зазначено в Протоколі № 1 від 06 лютого 2014 року) та порушено законодавство про авторське право і суміжні права (виключне право на цілісність твору, переробку, використання самостійної частини твору, право на ім`я); суд апеляційної інстанції помилково відніс поштову марку до грошових знаків та вилучив її на цій підставі з переліку охоронюваних об`єктів авторського права; ОСОБА_1 є автором сценарію до кінофільму за мотивами роману ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону авторського і суміжних прав», а посилання на відсутність реєстрації авторського права є безпідставною. Висновок експерта від 03 квітня 2017 року № 1127 повністю підтверджує обґрунтованість позовних вимог, а висновок експерта від 15 січня 2018 року № 1183 не ґрунтується на наявних в справі доказах, містить хибні і суперечливі висновки, а експертизу проведено із порушенням процедури.
У липні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ПАТ «Укрпошта» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 16 травня 2014 року УДППЗ «Укрпошта», правонаступником якого є ПАТ «Укрпошта» було випущено і введено в обіг поштову марку № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_4». Тираж марки - 152 000 примірників.
Зазначену марку включено до Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік.
Рішення про здійснення випуску поштової марки прийнято 21 листопада 2013 року на прохання громадської організації «Фонд пам`яті Капністів» на засіданні редакційно-художньої ради з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток в Україні.
Між УДППЗ «Укрпошта» (замовник) та ОСОБА_2 (автор) 05 травня 2014 року укладено авторський договір № 8211-75 (на створення за замовленням і використання творів) (виключні майнові права), за умовами якого автор взяв на себе зобов`язання розробити дизайн та передати замовнику для опублікування та подальшого видання або перевидання, зокрема, електронні зображення: а) поштової марки «ІНФОРМАЦІЯ_4»; б) конверта першого дня «ІНФОРМАЦІЯ_4»; в) штемпеля спецпогашення «ІНФОРМАЦІЯ_4», г) конверта першого дня «Укрпошта. 20 років з часу заснування», передати замовнику твори, передати виключне право на використання творів (як завершених так і не завершених) та їх частин, які можуть використовуватись самостійно, та право дозволяти або забороняти подібне використання творів іншими особами, а також іншими майновими правами на твори визначені законодавством.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що автор надає замовнику всі виключні майнові права, передбачені статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відповідно до переліку, який не є повним.
В свою чергу УДППЗ «Укрпошта» взяло на себе зобов`язання, зокрема, в разі схвалення творів Радою оплатити роботу автора.
Згідно з витягом з протоколу № 1 засідання Редакційно-художньої ради з питань видання поштових марок, маркованих конвертів і карток в Україні (Рада), 06 лютого 2014 року ухвалили марку «ІНФОРМАЦІЯ_4» прийняти без зауважень.
На марці зображено ОСОБА_8 у ролі ОСОБА_9 в фільмі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » - радянський кінофільм 1988 років по мотивах повісті ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Дизайн ОСОБА_2 .
За результатами проведеного експертного дослідження експертом Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України 03 квітня 2017 року складено висновок про те, що фрагмент аудіовізуального твору кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_2» (11 хв. 35 сек.) відеоряду другої серії фільму зображення характерного персонажу у виконанні ОСОБА_8 використано при створенні твору поштової марки № НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_4», Каталогу знаків поштової оплати за 2014 рік (а. с. 12).
Відповідачем було замовлено проведення експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності та висновком від 15 січня 2018 року № 1183 встановлено, що персонаж монахині (ігумені) втілений ОСОБА_8 в аудіовізуальному творі (кінофільмі) «ІНФОРМАЦІЯ_5» (11 хв. 35 сек. (34-36 сек.) відеоряду другої серії фільму) не є новим, оригінальним або своєрідним персонажем; при створенні твору поштової марки «ІНФОРМАЦІЯ_4» не мало місце відтворення охороноздатного елементу твору, зображення ОСОБА_8 у творі поштова марка « ІНФОРМАЦІЯ_4 » є результатом творчої праці автора та самостійним предметом авторського права.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 483 ЦК Української РСР, авторське право на кінофільм або телевізійний фільм належить підприємству, яке здійснило його зйомку.
Авторське право на любительський кінофільм належить його авторові (або співавторам).
Авторові сценарія, композиторові, режисеру-постановникові, головному операторові, художнику-постановникові і авторам інших творів, які увійшли складовою частиною в кінофільм або в телевізійний фільм, належить авторське право кожному на свій твір.
Авторське право на радіо- і телевізійні передачі належить радіотелевізійним організаціям, що передають їх, а на твори, включені в ці передачі, - їх авторам.
Зазначена стаття виключена на підставі Закону від 04 лютого 1994 року № 3942-12 «Про внесення змін до Цивільного кодексу Української РСР», який набрав чинності 09 квітня 1994 року, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права».
23 грудня 1993 року прийнято Закон України № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права», який набрав чинності 23 лютого 1994 року.
Постановою Верховної Ради України 23 грудня 1993 року № 3793-XII «Про порядок введення в дію Закону України «Про авторське право і суміжні права» вирішено ввести в дію Закон України «Про авторське право і суміжні права" з дня опублікування. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про авторське право і суміжні права» застосовуються чинні акти законодавства України, якщо вони не суперечать цьому Закону. Закон України «Про авторське право і суміжні права» застосовується до правовідносин, які виникли після введення його в дію. Для правовідносин, які виникли до опублікування Закону, цей Закон застосовується до тих прав і обов`язків, які виникнуть після введення його в дію.
Встановлено, що на твори, які раніше не охоронялися авторським правом, та на об`єкти суміжних прав чинність цього Закону поширюється у разі, якщо вони випущені в світ, виготовлені та розповсюджені після опублікування цього Закону. Передбачений статтею 24 Закону України «Про авторське право і суміжні права» термін охорони прав авторів застосовується до творів, на які термін дії авторського права до опублікування цього Закону не закінчився.
Зазначена постанова втратила чинність 16 серпня 2001 року на підставі Закону України від 11 липня 2001 року № 2627-III «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права», який набрав чинності 16 серпня 2001 року та яким закон викладено у новій редакції.
Відповідно до пункту 4 розділу VI «Прикінцеві положення» цього Закону, починаючи з дня набрання чинності цим Законом строки охорони авторського права, передбачені статтею 28 і частинами першою і другою статті 44 цього Закону, застосовуються у всіх випадках, коли 50-річний строк дії авторського права після смерті автора або строк дії суміжних прав не закінчився до дня набрання чинності цим Законом.
Отже з моменту прийняття зазначеного закону, права та обов`язки, що виникали після набрання ним чинності, підлягали врегулюванню відповідно до його положень, а якщо були такі, що суперечать цьому закону, то вони не застосовувалися. У зв`язку із цим положення ЦК Української РСР не підлягають застосуванню для вирішення спору, який виник у зв`язку із введенням в обіг поштової марки.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторами аудіовізуального твору є: а) режисер-постановник; б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів; в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього; г) художник-постановник; д) оператор-постановник. Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.
Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов`язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.
Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.
Правовий, змістовний та логічний аналіз статті 17 цього Закону свідчить, що виключне майнове право на твір, а відтак і на його частини, належить організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору. За авторами ж, які створили власний твір, що став складовою частиною аудіовізуального твору, зберігається авторське право кожного на свій твір, тобто і відповідне майнове право з усіма супутніми йому властивостями, якщо про інше не вказано у договорі з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими;
Статтею 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.
Об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме аудіовізуальні твори (стаття 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
Таким чином, аудіовізуальний твір, зокрема кінофільм, є поєднанням інших творів (сценарію, музичних творів, малюнків тощо), для його створення можуть використовуватись вже готові такі окремі елементи або створені спеціально. При цьому, об`єктом авторського права може виступати аудіовізуальний твір як єдине ціле або ж його окремі елементи. Проте самостійними об`єктами авторського права в такому творі можуть бути інші твори, які увійшли складовою частиною до цього аудіовізуального твору. Автор кожної частини аудіовізуального твору зберігає авторське право на свою частину.
Частина твору в контексті обставин цієї справи є охороноздатною, якщо вона може використовуватися самостійно, є результатом творчої діяльності автора і є оригінальною.
Персонаж підлягає правовій охороні, якщо він є самостійним результатом творчої праці автора й виражений в об`єктивній формі, наділений специфічними рисами чи їх сукупністю (вигляд, стиль розмови, поведінка, характер тощо), які виокремлюють та індивідуалізують його з-поміж інших персонажів, та у зв`язку із цим він здатний запам`ятовуватися, що в цілому може стати успішним для його комерційного використання (але не обов`язково).
Отже аудіовізуальний твір є результатом спільних зусиль творчих працівників, виробничо-технічного персоналу кіностудій, а також суб`єктів продюсерської (організаційної) діяльності, що обумовлює виникнення особливостей у встановленні правового статусу осіб, які беруть участь у їх створенні.
Підставою виникнення первісних авторських прав є факт створення творчого результату його автором завдяки особистим зусиллям , здійсненням особистого творчого внеску. З цього виникає немайнове право авторства, та, як наслідок, право авторства є підставою виникнення прав інтелектуальної власності.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що аудіовізуальний твір є складним синтетичним твором, який органічно поєднує як охоронювані, так і не охоронювані авторським правом результати творчої діяльності. Аудіовізуальний твір поєднує об`єкти, які можуть використовуватись окремо від нього, а також елементи, що не можуть об`єктивно існувати окремо від нього.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що сама по собі та обставина, що позивач є режисером-постановником та автором сценарію (у співавторстві з іншою особою) не дає підстав для висновку, що саме позивачу належить авторство щодо такого персонажу як монахиня (ігуменя), що втілений у аудіовізуальному творі акторкою ОСОБА_8, та цей персонаж є результатом творчої діяльності позивача, його творчим задумом. Відтак відсутні підстави уважати, що частина твору, а саме цей персонаж, в контексті обставин цієї справи підлягає правовій охороні та є охороноздатним.
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції врахував висновки експерта від 03 квітня 2017 року № 1127, які в цілому мають інформативний характер та не дають підстав вважати про порушення авторських прав позивача з боку відповідача, а також висновки експерта від 15 січня 2018 року № 1183, які є належним чином обґрунтованими, проведене дослідження є переконливим, висновок узгоджується з іншими доказами у справі у їх сукупності, та пояснення експерта Сопової К. А. про те, що акторка ОСОБА_8 грала роль монахині і в інших фільмах, а на момент створення марки померла, отже художник використав ті зображення акторки, які залишились після її смерті, і в даному випадку використано не кадр, а об`єкт, який не містить ефекту гримування, окрім того, індивідуальні риси є особистими правами акторки.
Надаючи правову оцінку цим висновкам експертів в сукупності з іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що є установленим факт створення поштової марки № НОМЕР_2 на основі фрагменту аудіовізуального твору кінофільму «ІНФОРМАЦІЯ_2», однак позивач не є власником майнових прав на аудіовізуальний твір в цілому, не довів авторство на окрему складову частину твору (персонаж), що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про те, що права на використання зображення (кадру з фільму), що увійшло як складова до ескізу поштової марки за договором від 05 травня 2014 року № 8211-75, авторами кінофільму не надавалися, а УДППЗ «Укрпошта» свідомо використало фрагмент (кадр) радянського кінофільму 1988 року по мотивах повісті ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (режисер ОСОБА_1 ) - « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (джерело запозичення кадру фільму зазначено в Протоколі № 1 від 06 лютого 2014 року) та порушено законодавство про авторське право і суміжні права (виключне право на цілісність твору, переробку, використання самостійної частини твору, право на ім`я) не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.
Доводи скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс поштову марку до грошових знаків та вилучив її на цій підставі з переліку охоронюваних об`єктів авторського права, оскільки суд апеляційної інстанції свій висновок про відмову у позові наведеним не обґрунтовував.
Крім того, доводи скарги про те, що ОСОБА_1 є автором сценарію до кінофільму за мотивами роману ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону авторського і суміжних прав», а посилання на відсутність реєстрації авторського права є безпідставною, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Не знайшли свого підтвердження доводи про те, що висновок експерта від 03 квітня 2017 року № 1127 повністю підтверджує обґрунтованість позовних вимог, а висновок експерта від 15 січня 2018 року № 1183 не ґрунтується на наявних в справі доказах, містить хибні і суперечливі висновки, а експертизу проведено із порушенням процедури, та не свідчать про порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, оскільки зазначені висновки експертизи не суперечать один одному, а суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що висновок експерта від 15 січня 2018 року № 1183 є належним чином обґрунтованими, проведене дослідження є переконливим, висновок узгоджується з іншими доказами у справі у їх сукупності та складений без порушення вимог Закону України «Про судові експертизу» та Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.
При цьому, висновок містить посилання на положення частину п`яту статті 106 ЦПК України та застереження про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок згідно із статтею 384 Кримінального кодексу України.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Романюк Марини Валеріївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська
