Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 січня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 758/1661/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/1787/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Савченка С.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибалки Ю.В., у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
в с т а н о в и в :
У лютому 2021 року позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості кошти в розмірі 31 737,70 грн., судові витрати покласти на відповідача.
Свої вимоги мотивував тим, що 01 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості, як структурного підрозділу Київського міського центру зайнятості, із заявою про надання їй статусу безробітної та подала заяву про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю. На підставі поданих документів з моменту звернення до служби зайнятості, тобто з 01 липня 2020 року ОСОБА_1 надано статус безробітної, а з 01 липня 2020 року призначено допомогу та розпочато виплату допомоги по безробіттю. Після надходження 10 серпня 2020 року даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування було виявлено, що під час перебування на обліку в Подільській районній філії Київського міського центру зайнятості, відповідач уклала цивільно-правовий договір з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти. З метою підтвердження інформації центром зайнятості було проведено перевірку достовірності вказаної інформації та встановлено, що ОСОБА_1 24 червня 2020 року, тобто під час перебування в статусі безробітної, уклала цивільно-правовий договір № 58825 з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти, метою якого було отримання доходу. За результатами перевірки складено акт № 2297 від 15 жовтня 2020 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення. Проте факт надання послуг та отримання винагороди відповідач приховала. Згідно з довідкою розрахунку витрат коштів нарахованих на випадок безробіття відповідачу була нарахована та виплачена допомога по безробіттю у розмірі 31 737,70 грн. за період з 01 липня 2020 року по 20 жовтня 2020 року. Подільською районною філією Київського міського центру зайнятості було направлено лист-повідомлення відповідачу № 285.5-4457/20 від 28 жовтня 2020 року про необхідність повернення незаконно отриманих коштів, однак вказана вимога виконана не була (а.с. 2-7).
У квітні 2021 року відповідач ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому вказувала, що для отримання статусу безробітної 01 липня 2020 року через скриньку для кореспонденції центру зайнятості подала до Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості заяву, в якій зазначала, що вона через відсутність роботи не має заробітку, не забезпечує себе роботою самостійно, пенсію на пільгових умовах не отримує та не є членом особистого селянського господарства, фермером або членом фермерського господарства. Відповідно до договору № 58825 24 червня 2020 року її було залучено до проведення зовнішнього незалежного оцінювання, як науково-педагогічного працівника на підставі затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 222, наказу Міністерства освіти і науки України від 05 квітня 2019 року № 441 «Про затвердження Порядку організації та проведення вступних випробувань, що проводяться з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання для вступу на другий (магістерський) рівень вищої освіти».
Зазначала, що за вказаним договором вона виконувала роботу 01 липня 2020 року, 02 липня 2020 року, 09 липня 2020 року, 13 липня 2020 року, 15 липня 2020 року, за яку отримала разовий дохід, що в свою чергу не суперечить нормам законодавства України та не позбавляє її права на отримання статусу безробітного та допомогу по безробіттю. Вказувала, що повідомляла Подільську районну філію Київського міського центру зайнятості про укладений між нею та Київським регіональним центром оцінювання якості освіти договори. Вважає, що виплата по безробіттю проводилась відповідно до діючого законодавства, а також те, що в її діях порушення, зазначені в позові, відсутні, тому просила у задоволенні позову відмовити (а.с. 40-43).
У червні 2021 року представник Київського міського центру зайнятості Корнієнко І.В. подав до суду відповідь на відзив, в якому заперечував щодо доводів відповідача, викладених у відзиві та просив задовольнити позов (а.с. 54-57).
РішеннямПодільського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (а.с. 79-83).
Не погодившись з рішенням районного суду, 08 жовтня 2021 року представник Київського міського центру зайнятості Корнієнко І.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 87-94).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тим обставинам, що 01 липня 2020 року, 02 липня 2020 року, 09 липня 2020 року, 13 липня 2020 року, 15 липня 2020 року відповідач виконувала роботу по цивільно-правовому договору з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти та отримувала дохід, при цьому 01 липня 2020 року подала заяву про надання статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю зазначивши, що на день подачі заяви не має заробітку та інших передбачених законодавством доходів. Зазначений договір не відноситься до виконання робіт тимчасового характеру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 175, що впливає на умови виплати допомоги по безробіттю, тому неповідомлення відповідачем цієї обставини свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Вказував, що відповідач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своєчасного повідомлення центра зайнятості про укладення договору цивільно-правового характеру, за виконання якого отримана винагорода.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін (а.с. 117-123).
За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга Київського міського центру зайнятості на рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.
Встановлено, що 01 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості, як структурного підрозділу Київського міського центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної та з заявою про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю (а.с. 10-11).
Відповідно до витягу із наказів Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості від 06 липня 2020 року № НТ200706 ОСОБА_1 було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 01 липня 2020 року відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п 2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності (а.с. 12).
11 серпня 2020 року відповідачка ОСОБА_1 надала до центру зайнятості письмові пояснення за змістом яких зазначала, що наприкінці червня 2020 року укладала цивільно-правові договори з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти про надання послуг залученою особою під час проведення ЗНО-2020 (а.с. 58).
За результатами проведеної перевірки працівниками позивача складено акт № 2297 від 15 жовтня 2020 року розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, до якого додано копії договорів та зведених актів передавання-приймання наданих послуг від 01 липня 2020 року, 02 липня 2020 року, 09 липня 2020 року, 13 липня 2020 року, 15 липня 2020 року (а.с. 13, 14-21).
Наказом Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості від 20 жовтня 2020 року № 57-АГ/285/20 було припинено реєстрацію безробітної ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням факту подання недостовірних даних та документів, на підставі яких прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг та прийнято рішення про повернення незаконно отриманих відповідачем коштів (а.с. 22).
Згідно з довідкою-розрахунком витрат коштів нарахованих на випадок безробіття відповідачу була нарахована та виплачена допомога по безробіттю у розмірі 31 737,70 грн. за період з 01 липня 2020 року по 20 жовтня 2020 року (а.с. 23).
28 жовтня 2020 року Подільською районною філією Київського міського центру зайнятості було направлено ОСОБА_1 лист з вимогою сплатити 31 737,70 грн. (а.с. 24).
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.
При цьому призначення вказаної допомоги по безробіттю пов`язується саме з наявністю/відсутністю роботи (праці) в особи як можливості діяти.
Умови виплати допомоги по безробіттю, визначені ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», пов`язуються з початком настання безробіття, тобто наданням особі статусу безробітного.
Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону; та збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.
При цьому, відповідно до ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка визначає права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Таким чином, умовою стягнення виплаченого забезпечення є умисне невиконання застрахованою особою своїх обов`язків та зловживання ними. Відтак, позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги з безробіття.
Відповідна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 802/1206/17-а та від 24 квітня 2019 року у справі № 757/17820/17-ц (провадження № 61-45759св18). Вищевказане узгоджується із висновком викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727св18).
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з частиною першою статті 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата й платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їхня виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку й недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність здійснених розрахунків, на основі яких була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18, дійшла висновку, що у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Встановлено, що ОСОБА_1 уклала цивільно-правові договори з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти: № 58825 про надання послуг залученою особою під час проведення ЗНО-2020 від 24 червня 2020 року та № 58825 про надання послуг залученою особою під час проведення ЗНО-2020 від 30 червня 2020 року.
Згідно з зведеними актами передавання-приймання наданих послуг старшими інструкторами під час проведення ЗНО-2020 ОСОБА_1 надавала послуги з проведення ЗНО 01 липня 2020 року на суму 500,30 грн., 02 липня 2020 року на суму 428,82 грн., 09 липня 2020 року на суму 393,09 грн., 13 липня 2020 року на суму 393,09 грн., 15 липня 2020 року на суму 393,09 грн. (а.с. 14-21).
При цьому, у зв`язку з карантинними обмеженнями на відвідування державних установ ОСОБА_1 01 липня 2020 року через скриньку для кореспонденції подала до Подільської районної філії Київського міського центру зайнятості заяву про надання статусу безробітного, у якій в графі про останнє місце роботи зазначила своє останнє місце роботи - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського (а.с. 10-11).
Заяву про надання статусу безробітного було розглянуто без участі ОСОБА_1 , при цьому, відповідачка відвідала Подільську районну філію Київського міського центру зайнятості 28 липня 2020 року, де працівником позивача відповідачці було роз`яснено порядок повідомлення про зайнятість і під час такого відповідачкою було повідомлено про укладення цивільно-правових договорів участі у ЗНО і надання послуг інспектора ЗНО.
У подальшому листом від 11 серпня 2020 (вх. № 4838) ОСОБА_1 повідомила центр зайнятості про укладення вищезазначених договорів та надала їх копії, зазначивши, що не змогла отримати консультацію щодо надання усіх необхідних документів раніше, а на зустрічі з інспектором 28 липня 2020 року отримала роз`яснення про необхідність надання документів не тільки з основного місця роботи, а й з приводу тимчасових робіт, надання послуг. Тому просила врахувати ці пояснення та зробити перерахунок враховуючи цивільно-правові угоди з Київським регіональним центром оцінювання якості освіти (а.с. 58).
Доказів на спростування вказаних обставин до суду не надано.
Позивач у цій справі, як суб`єкт владних повноважень, повинен довести вину застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю. Отже, не доведення вини застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю Позивачем (Київським міським центром зайнятості) є безумовною підставою у відмові в задоволенні позовних вимог, що також повністю узгоджується із висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, прийнятої у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18) від 06 лютого 2019 року та правової позиції Верховного Суду у справі № 757/17820/17-ц від 24.04.2019 року, у якій вже враховано зазначені висновки Об`єднаної палати.
Проте у цій справі позивачем не доведено вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги з безробіття і таких обставин і доказів матеріали справи не містять.
Право на соціальний захист є невід`ємним конституційним правом громадян (стаття 64 Конституції України).
У справі Gaygusuz v. Austria, § 41, Європейський суд з прав людини установив, що право на невідкладну допомогу - допомогу за системою соціального забезпечення, пов`язану з виплатою внесків у фонд страхування на випадок безробіття - було, наскільки це передбачено чинним законодавством, майновим правом для цілей статті 1 Протоколу № 1, тобто є позитивним обов`язком держави, оскільки це положення застосовується без необхідності покладатися виключно на зв`язок між правом на невідкладну допомогу та зобов`язанням сплачувати «податки чи інші внески».
У справі Klein v. Austria, § 57 було зазначено, що право на соціальну допомогу, яка виплачувалася з програми пенсійного забезпечення, було пов`язане з виплатою внесків, а якщо такі внески були зроблені, то відповідній особі не може бути відмовлено в такій допомозі.
Отже, внески в пенсійний фонд можуть відповідно до певних обставин та національного законодавства, створювати право власності (Kjartan Asmundsson v. Iceland, §39; Apostolakis v. Greece, §§28та35; Bellet, Huertas and Vialatte v. France (ухв.); Skorkiewicz v. Poland).
Окрім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Казарін проти Італії» (заява Амелії Казарін ( Amelia Casarin ) № 4893/13) від 11 лютого 2021 року, суд також установив, що держава фактично вже надала людині соціальну допомогу, її перерахунок і подальші спроби повернути виплачені кошти становитимуть втручання у права, гарантовані ст. 1 Протоколу 1 Конвенції.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд має виконати вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З урахуванням вищевказаних вимог законодавства та обставин справи в їх сукупності, зокрема не доведення позивачем вини відповідача у формі прямого умислу, спрямованого саме на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги з безробіття, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ст. 1212 ЦК України, для стягнення з відповідачки виплаченої їй допомоги по безробіттю.
Поряд з цим, висновок районного суду у мотивувальній частині, що позивач не заперечував його повідомлення відповідачкою телефонним зв`язком про укладення цивільно-правих угод об`єктивними доказами по справі не підтверджений, проте такий помилковий висновок не вплинув на правильність вирішення справи по суті спору.
Тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 11 серпня 2021 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
С.І. Савченко
