КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/18936/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4339/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Савлук Т.В., по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -
в с т а н о в и в :
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною заявою, в якій просив видати обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на неї на строк 6 (шість) місяців такі обов`язки: заборонити ОСОБА_2 перебувати в місцях проживання постраждалої особи ОСОБА_1 , а саме в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатись на відстань 100 (сто) метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_1 , а саме до квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_1 , якщо він за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати його, наближатись та в будь-який спосіб спілкуватись з ним; заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_1 , або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Заяву обґрунтовував тим, що з 10 липня 2003 року заявник та заінтересована особа ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який припинено на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2008 року, від шлюбу спільних дітей не мали. При вирішення спору щодо розірвання шлюбу судом розглянуто вимоги про поділ спільного майна подружжя та визнано за кожним із подружжя в рівних частках по Ѕ частки кожному право власності на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль. Зазначав, що ОСОБА_2 з липня 2019 року проживає окремо від нього, проте систематично застосовує насильство відносно нього та морально принижує. Вказував, що ОСОБА_2 провокує сварки та бійки, чинить психологічне насильство відносно заявника, запрошує до квартири сторонніх осіб, які неодноразово висловлювали в бік заявника погрози щодо фізичного насильства, така поведінка колишньої дружини, її вільний спосіб життя, не виключає того, що в квартирі можуть з`явитись невідомі чоловіки та примусити його виселитись з квартири та/або вчинити фізичне насильство. В окремих випадках ОСОБА_2 постійно принижувала його, ображала, погрожувала і підіймала на заявника руку, завдаючи тілесних ушкоджень, внаслідок чого заявник викликав поліцію, яка фіксувала вказані обставини. Крім того, заінтересована особа пише заявнику смс-повідомлення, що підтверджують факт домашнього насильства, висловлює погрози позбавити його життя, принижує брутальними та нецензурними лайками. Враховуючи, що заявник є особою, яка зазнала домашнього насильства, не може соціалізуватися, тому що ОСОБА_2 в будь-який момент може з`явитися та вчинити домашнє насильство, вважає, що існують всі підстави для видачі обмежувального припису (а.с. 1-6).
22 грудня 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кішинець В.А. подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що із поданих заявником доказів не вбачається, що протягом 2018-2020 років заінтересована особа була притягнута до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства, та що було складено хоча б один протокол працівниками поліції за вчинення домашнього насильства по відношенню до заявника. Заявник не вказав суду реальну причину непорозумінь, а саме існування між сторонами спору щодо стягнення заявником грошових коштів із заінтересованої особи за прострочення виконання судового рішення з поділу майна подружжя. Після припинення шлюбних відносин між колишнім подружжям виникають конфлікти, пов`язанні також з користування квартирою, що є спільною сумісною власністю та за рішенням суду поділена в рівних частках між ними, однак заявник створює нестерпні умови для проживання ОСОБА_2 в цій квартирі, провокує конфлікти та здійснює психологічний тиск на неї, тому з метою уникнення конфліктних ситуацій вона вимушена була орендувати окреме житло. Вказував, що немає підстав для видачі обмежувального припису, оскільки у такий спосіб заявник має намір обмежити право користування та розпорядження квартирою іншому співвласнику житла (а.с. 66-68).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису (а.с. 89-95).
Не погодившись з рішенням районного суду, 18 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким заяву задовольнити повністю (а.с. 97-100).
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що заявник не просив суд позбавляти права власності заінтересовану особу, а лише видати обмежувальний припис, який не обмежує права власності на нерухомість. Вказував, що протягом останніх трьох років ОСОБА_2 вчиняла щодо нього усі види насильства (психологічне, фізичне, сексуальне та економічне) зі злим умислом з метою заволодіти майно та знищити заявника, як особистість з метою помсти за те, що вона не змогла отримати майно заявника. Зазначав, що ОСОБА_2 відмовилася від відвідування психолога, що свідчить про її небажання змінити свою поведінку щодо заявника та наявність ризиків щодо подальшого вчинення нею домашнього насильства.
В судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник - адвокат Галкіна Я.Г. підтримали скаргу і просили її задовольнити. ОСОБА_2 та її представник - адвокат Кішинець В.А. до суду не прибули, були сповіщені повідомленням на зазначені ОСОБА_2 та її представником - адвокатом Кішинець В.А. адреси електронної пошти, розміщенням повідомлення на офіційному веб-сайті Судової влади України та телефонограмами із забезпеченням фіксації таких повідомлень (а.с. 107-120).
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кішинець В.А. подав клопотання про відкладення розгляду справи і продовження строку на подання відзиву, пославшись на неотримання ОСОБА_2 апеляційної скарги, ухвали Київського апеляційного суду від 29 січня 2021 року про відкриття апеляційного провадження та зважаючи на погіршення стану його здоров`я і погану епідеміологічну ситуацію в місті Києві. При цьому доказів поважності причин неявки до суду за станом здоров`я до клопотань не додано (а.с. 114-118, 121-126).
За наявними у справі доказами ОСОБА_2 03 лютого 2021 року отримала копію апеляційної скарги ОСОБА_1 , копію ухвали Київського апеляційного суду від 29 січня 2021 року про відкриття апеляційного провадження та повідомлення про розгляд справи судом 18 лютого 2021 року на зазначену нею адресу електронної пошти із забезпеченням фіксації таких повідомлень (а.с. 107,109).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення ст. 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису суд першої інстанції виходив з того, що суду не було надано беззаперечних доказів на підтвердження вчинення домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому відсутні підстави для вжиття заходів, спрямованих на забезпечення безпеки заявника, як постраждалої особи та (або) вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника.
Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 липня 2003 року, який рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2008 року було розірвано (а.с. 7).
Також рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2008 року розділено майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнано за кожним право власності по Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 та автомобіля SEAT Ibiza Stylance 2006 року випуску р.н. НОМЕР_1 .
Враховуючи вказане, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частках, по Ѕ частки кожен, квартири АДРЕСА_1 та співвласниками автомобіля.
Заявник посилався на те, що його колишня дружина ОСОБА_2 вчиняє щодо нього домашнє насильство, у зв`язку з чим просив видати обмежувальний припис.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 4, 14, 15 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
За п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Факт звернень заявника до органів поліції не може бути визнаний необхідною і достатньою умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (а.с. 8-25).
При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що рішень по вказаним фактам або іншим конфліктним ситуаціям між сторонами компетентними органами не приймалося, до відповідальності ОСОБА_2 не притягалася.
Цих висновків не спростовують і посилання заявника на наданий до суду диск СD-R з аудіо- та відеозаписами, фотографіями та скріншотами смс-повідомлень.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що заявник не надав суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо нього ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням щодо останньої обмежувального припису, що є його процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Галкіна Я.Г., серед іншого, обґрунтовувала необхідність видачі обмежувального припису й метою вирішення конфлікту між сторонами щодо поділу майна (квартири) про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 128-129). Проте видача обмежувального припису не може обумовлюватись такою метою.
З наданих до суду доказів вбачається, що між сторонами існує спір щодо користування та розпорядження спільним майном подружжя, зокрема, квартирою АДРЕСА_1 та автомобілем SEAT Ibiza Stylance 2006 року випуску р.н. НОМЕР_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неповно з`ясував фактичні обставини справи та не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам щодо встановлення факту вчинення домашнього насильства відносно заявника не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи і зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційним судом відхилені.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення районного суду не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 19 лютого 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова
